Постанова

від 02.12.2020 по справі 166/1211/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 166/1211/18

провадження № 61-14550св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - Велимченська сільська рада Ратнівського району Волинської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення у попередній стан земельної ділянки шляхом знесення самовільно побудованих споруд.

Первісний позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка приватизована в 2011 році на законних підставах, що підтверджується випискою з рішення сесії Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області № 19/11 від 23 жовтня 2018 року Про передачу земельних ділянок у власність , випискою із погосподарської книги Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області, довідкою про присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд № 246 від 08 січня 2010 року - 0724280400:01:001:0118, висновком про погодження технічної документації № 126 від 08 квітня 2010 року, державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988 від 30 вересня 2011 року.

ОСОБА_1 зазначав, що раніше за вказаною адресою проживали його батьки. ОСОБА_2 на земельній ділянці батьків поставив дерев`яний хлів через який постійно виникали конфлікти. Після приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 побудував господарську споруду поблизу хліва ОСОБА_2 , який перебуває у аварійному стані і при руйнуванні може пошкодити його господарську споруду. Вказаний хлів ОСОБА_2 побудований незаконно, без будь-якої відповідної документації, який заважає здійснювати господарську діяльність на власній земельній ділянці та розпоряджатися нею відповідно до закону. Добровільно звільнити земельну ділянку відповідач не бажає, а тому після звернення до Ратнівського ВП ГУНП у Волинській області Левонюк В. І. отримав постанову про закриття кримінального провадження у якій зазначено, що хлів відповідача є самочинно збудованим. Самовільно збудований хлів ОСОБА_2 порушує ОСОБА_1 законне право на володіння і користування земельною ділянкою та створює небезпеку обвалу на його господарську споруду та земельну ділянку, що може спричинити значну майнову шкоду.

ОСОБА_1 просив:

усунути перешкоди у користуванні ним належною йому на праві власності земельною ділянкою, кадастровий номер 0724280400:01:001:0118, площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно побудований сарай та звільнити земельну ділянку протягом десяти днів з дня набрання рішення суду законної сили.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області, третя особа; Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2 , які побудовані у 1947 році, і є суміжним землекористувачем із ОСОБА_1 та власниками, що мають спільну межу земельних ділянок.

ОСОБА_2 вказував, що ОСОБА_1 приватизував земельну ділянку, на якій знаходиться його хлів, чим порушив права як суміжного землекористувача та правила добросусідства, позбавивши його права належного володіння та користування хлівом. Рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийнято без технічних матеріалів та документів, що є порушенням частин першої та другої статті 118 ЗК України, а також рішення сільської ради про затвердження зазначеної документації та надання земельної ділянки у власність. Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку на ОСОБА_1 розроблялася в 2010 році, тобто після прийняття рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15. Крім того, державний акт на право власності на землю ОСОБА_1 видано без відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

ОСОБА_2 просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15 Про передачу земельних ділянок у власність ;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, виданий 30 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Ратнівського районного суду Волинської області від 16 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення у попередній стан шляхом знесення самовільно побудованих споруд об`єднано в одне провадження з позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області в складі судді: Фазан О. З., від 13 березня 2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання знести самочинно побудований сарай та звільнити земельну ділянку протягом десяти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили. Задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .

Визнано незаконним та скасовано рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15 Про передачу земельних ділянок у власність в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, який посвідчує, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 072420001000419.

Скасовано державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, який посвідчує, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 072420001000419.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , який приватизував земельну ділянку, на якій розміщена господарська споруда ОСОБА_2 , рік побудови якої 1947, що підтверджено витягом з погосподарської книги № 9 за 2018 рік Велимченської сільської ради Волинської області за № 2917 від 12 листопада 2018 року, інформацією Державного земельного кадастру про право власності, фото таблицями (а. с. 17 - 18), з яких вбачається, що новозбудований хлів ОСОБА_1 побудований без дотримання відстані між будівлями, дах якого знаходиться над дахом хліва ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 приватизації земельної ділянки порушив вимоги статей 81, 116 ЗК України. Рішення Велимченської сільської ради від 23 жовтня 2008 року № 19/15 прийняте без технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки та не відповідає статтям 81, 116 ЗК України. ОСОБА_1 не долучено доказів, що він користувався цієї земельною ділянкою, яку приватизував, оскільки довідка Велимченської сільської ради № 509 від 14 квітня 2010 (або від 14 жовтня 2010), яка долучена до технічної документації із землеустрою не вказана у змісті і додатках без зазначення вулиці земельної ділянки ОСОБА_1 не є належним доказом користування нею. Згідно заяви ОСОБА_1 про оформлення та видачу державного акта на право власності на земельну ділянку, яка міститься у технічній документації, останній просить оформити та видати державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, яка розміщена за адресою АДРЕСА_3 . Однак, у всіх інших документах технічної документації із землеустрою точна адреса приватизованої земельної ділянки не зазначена, як і в Державному акті на право власності на земельну ділянку серія № 086988 від 30 вересня 2011 року, виданому ОСОБА_1 . Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Таким чином, рішення Велимченської сільської ради,якою надано у власність земельну ділянку ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а отже видача державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є неправомірною, а державний акт - недійсним. При цьому судом застосовується правова позиція, викладена у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц про те, що оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Посилання ОСОБА_1 на те, що хлів ОСОБА_2 самовільно побудований на його земельній ділянці, оскільки нею користувалися його батьки з 1950 років, суд відхилив, оскільки це спростовується Витягом з по господарської книги № 9 за 2018 рік про побудову хліва у 1947 році. Поряд з цим, що ця земельна ділянка належала ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 не надано ним жодного доказу. Натомість Державний акт на цю земельну ділянку видано в 2011 році, а хлів побудовано у 1947 році. За таких встановлених обставин, суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_2 слід задовольнити.

Суд першої інстанції вказав, що не заслуговує на увагу застосовування до цього спору принципу належного урядування, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що саме умисні дії ОСОБА_1 призвели до виниклого спору між сторонами та незаконних дій із сторони органів місцевого самоврядування. Зокрема, звернувся за приватизацією земельної ділянки не позивач, а його жінка, свідок ОСОБА_3 . Крім того, знаючи, що на земельній ділянці знаходиться хлів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не повідомив про це жоден орган. Разом з тим, приватизованою земельною ділянкою користувалися батьки останнього, на якій знаходилися їх же (батьків) житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, як зазначив у своїх поясненнях позивач ОСОБА_1 - після смерті є заповіт складений матір`ю, тобто правовстановлюючі документи на житловий будинок та інші споруди позивач не оформив, а на свій розсуд, без врахування заповіту, реконструював спадкове майно, приватизував земельну ділянку, якою користувалися батьки ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції зазначив, що слід відмовити в задоволенні заяви про застосування позовної давності представника ОСОБА_1 з таких підстав. За нормами частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У судовому засіданні достовірно встановлено, що спір між сторонами щодо хліва ОСОБА_2 виник у сторін ще з 1950 років, що підтверджено показаннями свідків. ОСОБА_2 не міг знати, що у 2008 році прийнято рішення сільською радою про передачу земельної ділянки із його хлівом у власність ОСОБА_1 , якою користувалися батьки останнього. Також не міг знати, що у 2011 році видано державний акт на право власності на земельну ділянку з його господарською спорудою. Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 повідомив, що приватизував земельну ділянку із його хлівом, суд не прийняв до уваги. Оскільки допитані свідки не показали, що саме державний акт на право власності на землю показано ОСОБА_2 . У жодному документі, зокрема, рішенні сільської ради № 19/15 від 23 жовтні 2008 року, технічній документації із землеустрою від 2010 року, державному акті на право власності на земельну ділянку серія № 086988 від 30 вересня 2011 року, який підтверджує право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не вказана точна адреса ( АДРЕСА_3 без номера ) місця розташування цієї земельної ділянки. Поряд з цим, у технічній документації зазначено, що просять приватизувати земельну ділянку по АДРЕСА_3 . Тому перебіг позовної давності для ОСОБА_2 починається від дня, коли ОСОБА_1 офіційно звернувся до правоохоронних органів про порушення кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за частиною третьою статті 197-1 КК України, тобто з 22 серпня 2018 року, що підтверджується долученими до позовної заяви постановою про закриття кримінального провадження від 30 серпня 2018 року, з копіями заяви, інших матеріалів цього провадження, коли він довідався або міг довідатися про порушення свого права .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах ОСОБА_4 , задоволено.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 13 березня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належною йому на праві власності земельною ділянкою, кадастровий номер 0724280400:01:001:0118, площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно побудований сарай та звільнити земельну ділянку протягом десяти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області із заявою щодо безоплатної передачі із земель комунальної власності йому у власність земельної ділянки площею 0,85 га. Рішенням вказаного органу № 19/15 від 23 жовтня 2008 року ОСОБА_1 без технічних документів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, тобто без додержання визначеного частиною другою статті 118 ЗК України порядку, безоплатно передано у власність цю земельну ділянку по АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції у своїх висновках посилався на те, що це рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області незаконне і підлягає скасування, бо не відповідає вимогам статей 81, 116 ЗК України та прийняте без технічних документів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Тому виданий на підставі рішення державний акт на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є неправомірним, що має наслідком визнання його недійсним та скасування його державної реєстрації. Проте зробивши такі висновки, суд першої інстанції помилково не врахував посилань ОСОБА_1 та його представника на рішення ЄСПЛ Рисовський проти України від 02 жовтня 2011 року. Відповідно до пункту 71 цього рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу, що стосується у даному випадку процедури оформлення права власності на земельну ділянку, повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Отже, хоча матеріали справи і не містять доказів щодо попереднього виготовлення ОСОБА_1 технічної документації та затвердження зазначеної документації з наданням земельної ділянки у власність, проте у розглядуваному випадку помилки державних органів, здійснені під час виконання ними своєї законодавчо-визначеної роботи не повинні виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються. Тому колегія суддів зробила висновок, що позивач ОСОБА_1 правомірно набув у власність земельну ділянку, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15 Про передачу земельних ділянок у власність , визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, виданого 30 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також скасування його державної реєстрації, у даному випадку відсутні.

Апеляційний суд вказав, що законність того чи іншого правовстановлюючого документу, в даному випадку державного акту, може бути надана судом в розрізі встановленого порушеного права особи, яка звернулась до суду. ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом не довів належними та допустимими доказами, яке його законне право або ж інтерес порушені оскаржуваним рішенням сільської ради та державним актом на право власності на землю, який виданий ОСОБА_1 . В суді апеляційної інстанції представник відповідача ствердила, що у законному порядку питання про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність або ж користування, яка б межувала із спірною земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 , не вирішувалось та відповідне рішення радою не приймалось. За відсутності визначення конкретних меж земельної ділянки особа позбавлена можливості стверджування про порушення її прав як землекористувача. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташована аварійна господарська споруда. Наданий ОСОБА_2 витяг з погосподарської книги № 9 за 2018 рік Велимченської сільської ради Волинської області за № 2917 від 12 листопада 2018 року не є таким доказом і не підтверджує правомірність забудови на цій земельній ділянці. Крім того, з поверхневої карти розташування земельної ділянки та будинковолодінь сторін по справі (а. с. 16, том 1) вбачається, що самовільно збудована господарська споруда знаходиться на значній відстані від житлового будинку ОСОБА_2 і докази, які б підтверджували те, що він знаходиться на земельній ділянці, яка як стверджує відповідач належить йому на праві користування, в матеріалах справи відсутні. Тому колегія суддів зробила висновок, що розташування аварійної господарської споруди відповідача на належній позивачу на праві приватної власності земельній ділянці, порушує його законне право на володіння і користування земельною ділянкою та створює небезпеку обвалу на його господарську споруду, яка впритул межує з господарською спорудою відповідача. Оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 , виходячи з правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, колегія суддів зробила висновок про необхідність захисту права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в обраний ним спосіб шляхом зобов`язання відповідача знести самочинно збудований сарай та звільнити зазначену земельну ділянку.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду іншої інстанції. При цьому посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при постановленні оскаржуваного рішення Волинський апеляційний суд зробив висновок про те, що ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом, не довів належним та допустимими доказами, яке законне право або ж інтерес порушені оскаржуваним рішенням сільської ради та державним актом на право власності на землю який виданий ОСОБА_1 . Даний висновок апеляційного суду спростовується тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку та господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з погосподарської книги № 9, рік побудови будинку та господарських будівель і споруд 1947. Підтвердженням належності житлового будинку (його частини) збудованого до 1991 року певній особі є записи в погосподарських книгах, ведення яких передбачалося наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Тобто записи у погосподарських книгах визнавалися актами органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності. Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 19 червня 2019 року у справі № 157/679/16-ц.

Зазначає, що в порушення норм ЦПК апеляційним судом не звернуто уваги, шо ОСОБА_1 не надано доказу правомірності будівництва господарської споруди, яка впритул знаходиться біля хліва ОСОБА_2 , під яким ОСОБА_1 незаконно приватизував земельну ділянку, а також не надав доказів на підставі яких документів він набув право користування земельною ділянкою, яку пізніше приватизував та житловим будинком і господарськими будівлями що на ній знаходяться.

Вказує, що державою забезпечено чіткий внутрішній механізм, який посилює прозорість і ясність дій державних органів, мінімізує ризик помилок, та сприяє юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси в питанні що регулює порядок отримання та оформлення земельних ділянок, який як випливає із висновків суду першої та апеляційної інстанції при оформленні земельної ділянки ОСОБА_1 не дотримано. Апеляційний суд постановляючи оскаржене рішення необґрунтовано застосував принцип належного урядування , на основі якого зробив висновок, про правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, порушивши справедливий баланс інтересів між ОСОБА_2 , який втрачає право на користування володіння та розпорядження належним йому на праві власності хлівом, який розміщений на незаконно приватизованій земельній ділянці ОСОБА_1 , а відповідно і частиною земельної ділянки необхідної для обслуговування вказаної господарської будівлі.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржену постанову залишити без змін. Відзив мотивований тим, що судом апеляційної інстанції вірно витлумачено і застосовано в конкретному випадку практику ЄСПЛ щодо необхідності дотримання державними органами принципу належного урядування як при прийнятті рішення сільською радою, так при виготовленні технічної документації та видачі оспорюваного державного акту на земельну ділянку, у відповідності до якого помилки державних органів, здійснені під час виконання ними своєї законодавчо-визначеної роботи не повинні виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються; по-друге, у цій справі існувала додаткова самостійна підставі для відмови в позові у зв`язку із спливом позовної давності до вимог ОСОБА_2 . По-третє, в період перебування в чинності постанови апеляційного суду, дерев`яний хлів ОСОБА_2 20 липня 2019 року був знесений.

Зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до компетентних державних органів для виготовлення ними документів, які мали би посвідчувати права на землю, яка історично в таких межах перебувала в його родині з 1952 року, і спочатку була виділена дідові позивача, в подальшому перейшла до його батька, а в подальшому до самого позивача. І позивач виконав всі вимоги таких органів, а ті зі свого боку, надали йому підтверджуючій його права на землю документ.Помилки державних органів, здійснені під час виконання ними своєї законодавчо-визначеної роботи не повинні виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються.Будинок ОСОБА_2 знаходиться на значній відстані від хліва, який колись був незаконно споруджений на ділянці ОСОБА_5 , і у ОСОБА_2 відсутні будь-які документи, які підтверджували би факт надання йому у встановленому законом порядку в користування земельної ділянки. Подвір`я ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розділені між собою неугіддями, тобто болотистою місцевістю, і відстань від самого житлового будинку ОСОБА_2 до хліва була непропорційно значною, в той час коли домогосподарство ОСОБА_1 , компактно та пропорційно розміщене на території площею 0,25 га - на приватизованій ним земельній ділянці. дерев`яний хлів ОСОБА_2 , котрий донедавна знаходився на земельній ділянці, належній ОСОБА_1 , не був капітальною спорудою, не мав під собою фундаменту. ОСОБА_1 було реконструйовано раніше збудований його батьками ще в 1960-х роках старий хлів, зокрема розібрано стіни із старої цегли, та замінено її на піноблоки в тих межах, в яких існував старий хлів.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року: відкрито касаційне провадження у справі;в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року відмовлено; заяву ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року задоволено; зупинено виконання постанови Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серія № 086988 від 30 вересня 2011 року, яка розміщена Волинська область, Ратнівський район, с. Велимче на підставі рішення сесії Велимченської сільської ради від 23 жовтня 2008 року за № 19/15 та є власником земельної ділянки площею 0,25 га у межах згідно з планом, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 072420001000419 30 вересня 2011 року реєстратором головним спеціалістом управління Держкомзему у Ратнівському районі.

Технічна документація із землеустрою щодо вказаного державного акту включає наступний зміст: пояснювальна записка, технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, копія заяви фізичної особи, матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність, акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання, кадастровий план земельної ділянки, перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Згідно із виписки з рішення сесії Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області № 19/15 від 23 жовтня 2008 року Про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,25 га за адресою АДРЕСА_3 .

Згідно заяви ОСОБА_1 (яка міститься в технічній документації) про оформлення та видачу державного акта на право власності на земельну ділянку останній на підставі рішення № 19/15 від 23 жовтня 2008 року просить оформити та видати йому державний акт на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку ,господарських будівель та споруд площею 0,25 га за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий номер відсутній.

Відповідно до акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 2010 року, даний акт засвідчує, що межі земельної ділянки, яка знаходиться в селі Велимче Ратнівського району площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд закріплені межовими знаками у кількості 4 шт. і знаходяться на поворотних точках межі земельної ділянки. Цей акт підписаний лише виконавцем робіт і головою Велимченської сільської ради.

Кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_1 : 0724280400:01:001:0118 сформовано 08 квітня 2010 року, яка межує лише із землями загального користування.

Згідно до довідок начальника управління Держкомзему у Ратнівському районі Волинської області Присяжнюка В.В. від 08 квітня 2010 року № 246 земельна ділянка розташована с. Велимче Ратнівського району площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, зазначено перелік обмежень і присвоєно вказаний кадастровий номер і висновком цієї ж посадової особи № 126 від 08 квітня 2010 року погоджено технічну документацію ОСОБА_1 , яка відповідає вимогам нормативно-правових актів, що регулюють питання земельних відносин.

ОСОБА_1 , який приватизував земельну ділянку на якій розміщена господарська споруда ОСОБА_2 , рік побудови якої 1947 , що підтверджено витягом з погосподарської книги № 9 за 2018 рік Велимченської сільської ради Волинської області за № 2917 від 12 листопада 2018 року, інформацією Державного земельного кадастру про право власності, фото таблицями.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд вважав, що хоча матеріали справи і не містять доказів щодо попереднього виготовлення ОСОБА_1 технічної документації та затвердження зазначеної документації з наданням земельної ділянки у власність, проте у розглядуваному випадку помилки державних органів, здійснені під час виконання ними своєї законодавчо-визначеної роботи не повинні виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються. Тому колегія суддів зробила висновок, що позивач ОСОБА_1 правомірно набув у власність земельну ділянку, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову ОСОБА_2 . В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташована аварійна господарська споруда. Розташування аварійної господарської споруди відповідача на належній позивачу на праві приватної власності земельній ділянці, порушує його законне право на володіння і користування земельною ділянкою та створює небезпеку обвалу на його господарську споруду, яка впритул межує з господарською спорудою відповідача. Оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 , виходячи з правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, колегія суддів зробила висновок про необхідність захисту права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в обраний ним спосіб шляхом зобов`язання відповідача знести самочинно збудований сарай та звільнити зазначену земельну ділянку.

Колегія суддів не погоджується з цими висновками апеляційного суду з таких підстав.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах .

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав .

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) вказано, що індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору .

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи , поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України зазначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно пунктів 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового рішення апеляційний суд: не перевірив за захистом права на яку земельну ділянку звернувся ОСОБА_1 , з урахуванням того, що в державному акті Державному акті на право власності на земельну ділянку серія № 086988 від 30 вересня 2011 року, виданому ОСОБА_1 не вказано адреси земельної ділянки; не з`ясував на якій земельній ділянці розміщено було хлів ОСОБА_2 , чи зачіпає права/інтереси ОСОБА_2 приватизація земельної ділянки ОСОБА_1 ; не звернув уваги, що представник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилався тільки: (а) на порушення процесуальних норм щодо об`єднання позовів (том 2, а. с. 83); (б) незастосування судом першої інстанції позовної давності до вимог ОСОБА_2 (том 2, а. с. 83 - 84); (в) незастосування судом першої інстанції практики ЄСПЛ (том 2, а. с. 84 - 85). За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність рішення суду першої інстанції та про його скасування.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року скасувати.

Передати справу № 166/1211/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук