Постанова

від 02.03.2021 по справі 166/1211/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 166/1211/18 Головуючий у 1 інстанції: Фазан О. З. Провадження № 22-ц/802/123/21 Категорія: 16 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення у попередній стан земельної ділянки шляхом знесення самовільно побудованих споруд та позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 13 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

02 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із первісним позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення у попередній стан земельної ділянки шляхом знесення самовільно побудованих споруд.

Вимоги первісного позову обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка була приватизована у 2011 році на законних підставах, що підтверджується випискою з рішення сесії Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області № 19/15 від 23 жовтня 2008 року Про передачу земельних ділянок у власність , випискою із погосподарської книги Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області, довідкою про присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд № НОМЕР_1 від 08 січня 2010 року - 0724280400:01:001:0118, висновком про погодження технічної документації № 126 від 08 квітня 2010 року, державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988 від 30 вересня 2011 року.

Позивач вказував, що раніше за вказаною адресою проживали його батьки, а відповідач ОСОБА_4 на земельній ділянці батьків поставив дерев`яний хлів через який постійно виникали конфлікти. Після приватизації земельної ділянки він побудував господарську споруду поблизу хліва ОСОБА_4 , який перебуває у аварійному стані і при руйнуванні може пошкодити його господарську споруду. Вказаний хлів ОСОБА_4 побудований незаконно, без будь-якої відповідної документації, який заважає здійснювати господарську діяльність на власній земельній ділянці та розпоряджатися нею відповідно до закону. Добровільно звільнити земельну ділянку відповідач не бажає, а тому після звернення до Ратнівського ВП ГУНП у Волинській області він отримав постанову про закриття кримінального провадження у якій зазначено, що хлів відповідача є самочинно збудованим.

Позивач зазначав, що самовільно збудований хлів ОСОБА_4 порушує його законне право на володіння і користування земельною ділянкою та створює небезпеку обвалу на його господарську споруду та земельну ділянку, що може спричинити значну майнову шкоду.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_3 просив суд усунути перешкоди у користуванні ним належною йому на праві власності земельною ділянкою, кадастровий номер 0724280400:01:001:0118, площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 знести самочинно побудований сарай та звільнити земельну ділянку протягом десяти днів з дня набрання рішення суду законної сили.

16 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області, третя особа, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації.

Вимоги зустрічного позову обґрунтував тим, що він є власником житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2 , які побудовані у 1947 році, і є суміжним землекористувачем із ОСОБА_3 та власниками, що мають спільну межу земельних ділянок.

ОСОБА_4 вказував, що ОСОБА_3 приватизував земельну ділянку, на якій знаходиться його хлів, чим порушив права як суміжного землекористувача та правила добросусідства, позбавивши його права належного володіння та користування хлівом. Рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 прийнято без технічних матеріалів та документів, що є порушенням частин 1 та 2 ст. 118 ЗК України, а також рішення сільської ради про затвердження зазначеної документації та надання земельної ділянки у власність. Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку на ОСОБА_3 розроблялася в 2010 році, тобто після прийняття рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15. Крім того, державний акт на право власності на землю ОСОБА_3 видано без відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15 Про передачу земельних ділянок у власність ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, виданий 30 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 13 березня 2019 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15 Про передачу земельних ділянок у власність в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, який посвідчує, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 072420001000419.

Скасовано державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, який посвідчує, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_2 , площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 072420001000419.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Постановою Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 13 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_3 задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану в його інтересах ОСОБА_1 , необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_3 задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 - відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно виписки з рішення сесії Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області № 19/15 від 23 жовтня 2008 року Про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_3 на підставі його заяви передано безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 0,85 га, з них 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.9, том 1).

Відповідно до запису у погосподарській книзі Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області з 1998 року ОСОБА_3 користується земельною ділянкою площею 0,85 га, з якої 0,25 га для обслуговування житлового будинку, 0,60 га для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області (а.с.9 зворот, том 1).

З викопіювання із генерального плану забудови с. Велимче із охопленням ділянки території по АДРЕСА_1 вбачається, що площа та конфігурація земельної ділянки, яка передавалась у власність ОСОБА_3 була в його користуванні і станом на 1987 рік (а.с.13, том 2).

На підставі вказаного рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області № 19/15 від 23 жовтня 2008 року ОСОБА_3 була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акту на право власності на земельну ділянку) (а.с.6-14, том 1).

З врахуванням зазначених документів позивачем ОСОБА_3 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 086988 від 30 вересня 2011 року, яка розміщена у с. Велимче Ратнівського району Волинської області, на підставі рішення сесії Велимченської сільської ради від 23 жовтня 2008 року за № 19/15. ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,25 га у межах згідно з планом, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Державний акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 072420001000419 30 вересня 2011 року реєстратором головним спеціалістом управління Держкомзему у Ратнівському районі (а.с.13, том 1).

У відповідності до акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 2010 року, даний акт засвідчує, що межі земельної ділянки, яка знаходиться в с. Велимче Ратнівського району площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд закріплені межовими знаками у кількості 4 шт. і знаходяться на поворотних точках межі земельної ділянки.

Кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_3 : 0724280400:01:001:0118 сформовано 08 квітня 2010 року, згідно якого ця земельна ділянка межує лише із землями загального користування.

Відповідно до довідок управління Держкомзему у Ратнівському районі Волинської області від 08 квітня 2010 року № 246 земельна ділянка розташована у с. Велимче Ратнівського району площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, зазначено перелік обмежень і присвоєно вказаний кадастровий номер і висновком № 126 від 08 квітня 2010 року погоджено технічну документацію ОСОБА_3 , яка відповідає вимогам ЗК України, Закону України Про землеустрій , Постановам КМУ від 05 серпня 2009 року № 844 та від 21 жовтня 2009 року № 1112, Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 08 жовтня 2009 року № 534, іншим нормативно - правовим актам, що регулюють питання земельних відносин.

Як встановлено судом, після приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 побудував власну господарську споруду поблизу із спірним хлівом (сараєм), який знаходиться на цій земельній ділянці, та на даний час знаходиться у занедбаному стані.

Оскільки вказаний сарай побудований без будь-якої документації, знаходиться на земельній ділянці належній позивачу, перебуває у аварійному стані, що створює позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, тому останній у своїх позовних вимогах просив суд усунути ці перешкоди шляхом знесення вказаної господарської споруди - сараю, як самочинно побудованого та звільнити земельну ділянку.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у своїх вимогах вказував, що земельна ділянка, на якій розміщений спірний хлів, не належала батькам позивача ОСОБА_3 і це підтверджується рішенням Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області № 19/15 від 23 жовтня 2008 року, яке ним оскаржується і прийнято відповідно до частин 1 та 2 ст. 118 ЗК України, тобто земельна ділянка перебувала у власності територіальної громади, а не у власності батьків ОСОБА_3 . Згідно оскаржуваного державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, на якій розміщено хлів ОСОБА_4 , він виданий 30 вересня 2011 року, а хлів побудовано в 1947 році, що вбачається із витягу погосподарської книги № 9 за 2018 рік. ОСОБА_4 стверджує, що ОСОБА_3 незаконно приватизував частину земельної ділянки, на якій на момент приватизації розміщений його хлів, а тому державний акт ОСОБА_3 є недійсним, як такий, що виданий з порушенням вимог статей 116, 118 ЗК України. Стверджував, що він побудував хлів у 1947 році, що підтверджується витягом з по господарської книги № 9 за 2018 рік Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області (а.с.66, том 1), тобто до початку фактичного володіння та користування земельною ділянкою батьками ОСОБА_3 , яке відбулося в 1950 роках. ОСОБА_3 також не долучено акт погодження меж земельної ділянки із його підписом як суміжного користувача земельної ділянки.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч. 1 ст. 13 ЦПК України)

Аналізуючи зміст наведених норм процесуального права, можна дійти висновку, що законність того чи іншого правовстановлюючого документу, в даному випадку державного акту, може бути надана судом в розрізі встановленого порушеного права особи, яка звернулась до суду.

ОСОБА_4 , звертаючись до суду з позовом, в порушення наведених норм права не довів належними та допустимими доказами, яке його законне право або ж інтерес порушені оскаржуваним рішенням сільської ради та державним актом на право власності на землю, який виданий ОСОБА_3 .

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що у законному порядку питання про надання ОСОБА_4 земельної ділянки у власність або ж користування, яка б межувала із спірною земельною ділянкою, наданою ОСОБА_3 , не вирішувалось та відповідне рішення радою не приймалось.

Отже, твердження ОСОБА_4 про порушення його прав як суміжного землекористувача та порушення прав добросусідства є необґрунтованими та безпідставними. За відсутності визначення конкретних меж земельної ділянки особа позбавлена можливості стверджувати про порушення її прав як землекористувача.

Частинами 1-2 ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до п. д ч. 1 ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Статтею 116 ЗК України, в редакції чинній на час передачі позивачу у власність земельної ділянки на підставі оспорюваного рішення сільської ради, було передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. 1 ст. 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частинами 1 та 2 ст. 118 ЗК України у зазначеній редакції було визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Встановлено, що позивач ОСОБА_3 звернувся до Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області із заявою щодо безоплатної передачі із земель комунальної власності йому у власність земельної ділянки площею 0,85 га. Рішенням вказаного органу № 19/15 від 23 жовтня 2008 року йому без технічних документів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, безоплатно передано у власність цю земельну ділянку по АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції у своїх висновках покликався на те, що це рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області є незаконним і підлягає скасуванню, бо не відповідає вимогам статей 81, 116 ЗК України та прийняте без технічних документів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. З огляду на те, що вказане рішення є незаконним, тому і виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку без визначеної законом підстави є неправомірною, що має наслідком визнання його недійсним та скасування його державної реєстрації.

Проте дійшовши до таких висновків, суд першої інстанції помилково не врахував посилань позивача та його представника на рішення ЄСПЛ Рисовський проти України від 02 жовтня 2011 року.

Відповідно до пункту 70 вказаного рішення ЄСПЛ, суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див. рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до п. 71 цього рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу, що стосується у даному випадку процедури оформлення права власності на земельну ділянку, повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, хоча матеріали справи і не містять доказів щодо переднього виготовлення ОСОБА_3 технічної документації та затвердження зазначеної документації з наданням земельної ділянки у власність, проте у розглядуваному випадку помилки державних органів, здійснені під час виконання ними своєї законодавчо-визначеної роботи, не повинні виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач ОСОБА_3 правомірно набув у власність згадану земельну ділянку, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15 Про передачу земельних ділянок у власність , визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, виданого 30 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також скасування його державної реєстрації, у даному випадку відсутні.

Суд першої інстанції також у своїх висновках дійшов категоричного висновку про те, що ОСОБА_4 є суміжним землекористувачем із ОСОБА_3 , при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували право власності чи право користування земельною ділянкою ОСОБА_4 . Наданий витяг з погосподарської книги № 9 за 2018 рік Велимченської сільської ради Волинської області за № 2917 від 12 листопада 2018 року не є таким доказом і не підтверджує правомірність забудови на цій земельній ділянці. Крім того, з поверхневої карти розташування земельної ділянки та будинковолодінь сторін по справі (а.с.16, том 1) вбачається, що самовільно збудована господарська споруда знаходиться на значній відстані від житлового будинку відповідача ОСОБА_4 і докази, які б підтверджували те, що він знаходиться на земельній ділянці, яка як стверджує відповідач належить йому на праві користування, в матеріалах справи відсутні.

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що розташування аварійної господарської споруди відповідача на належній позивачу на праві приватної власності земельній ділянці, порушує його законне право на володіння і користування земельною ділянкою та створює небезпеку обвалу на його господарську споруду, яка впритул межує з господарською спорудою відповідача.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі ст. 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Частинами 1 та 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

З врахуванням наведеного та беручи до уваги відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4 , виходячи з правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність захисту права ОСОБА_3 як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 в обраний ним спосіб шляхом зобов`язання відповідача знести самочинно збудований сарай та звільнити зазначену земельну ділянку.

У своїх вказівках, що містяться в постанові касаційної інстанції, касаційний суд зазначав, що при попередньому розгляді апеляційний суд: не перевірив за захистом права на яку земельну ділянку звернувся ОСОБА_3 , з урахуванням того, що в Державному акті на право власності на земельну ділянку серія № 086988 від 30 вересня 2011 року, виданому ОСОБА_3 не вказано адреси земельної ділянки; не з`ясував на якій земельній ділянці розміщено було хлів ОСОБА_4 , чи зачіпає права/інтереси ОСОБА_4 приватизація земельної ділянки ОСОБА_3 ; не звернув уваги, що представник ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилався тільки: (а) на порушення процесуальних норм щодо об`єднання позовів (а.с.83, том 2); (б) незастосування судом першої інстанції позовної давності до вимог ОСОБА_4 (а.с.83 - 84, том 2); (в) незастосування судом першої інстанції практики ЄСПЛ (а.с.84 - 85, том 2).

На виконання зазначених вказівок, які є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому апеляційному розгляді цієї справи, встановлено наступне.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (дата формування 08.02.2021) земельна ділянка з кадастровим номером 0724280400:01:001:0118 площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с.20, том 3). На цій же земельній ділянці знаходиться належний на праві приватної власності ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими та надвірними будівлями (а.с.21, том 3).

Отже, ОСОБА_3 звернувся до суду за захистом права на належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що приватизацією земельної ділянки ОСОБА_3 права і законні інтереси ОСОБА_4 не порушуються. Як встановлено з пояснень представників сторін, сарай який просить знести позивач, належить ОСОБА_4 , проте доказів того що саме цей сарай знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_4 відповідачем не надано в обґрунтування своїх заперечень. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності чи на праві користування ОСОБА_4 та межує з земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_3 . Відповідно до матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акту на право власності на земельну ділянку) гр. ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд с. Велимче Ратнівського району, зокрема кадастрового плану земельної ділянки, ОСОБА_4 не є суміжним землекористувачем земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 , оскільки земельна ділянка ОСОБА_3 межує лише з землями загального користування, у зв`язку з цим межі земельної ділянки ОСОБА_3 не погоджувались з ОСОБА_4 .

Крім того, з пояснень представників сторін в суді апеляційної інстанції встановлено, що між земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_4 без оформлення в передбаченому законом порядку права користування чи права власності на цю земельну ділянку, знаходиться вільна земельна ділянка, якою ніхто не користується. Наведені обставини спростовують твердження відповідача ОСОБА_5 про те, що належний йому сарай знаходиться на належній йому земельній ділянці.

Разом з тим, представник позивача пояснив в судовому засіданні апеляційного суду, що сарай, відносно якого виник спір між сторонами, знесений позивачем після набрання рішенням Волинського апеляційного суду від 24 червня 2019 року законної сили.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції позовної давності до вимог ОСОБА_4 , то апеляційний суд виходить з того, що позовна давність застосовуються у тому випадку, коли позовні вимоги суд вважає підставними та таким що підлягають до задоволення. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області від 23 жовтня 2008 року № 19/15 Про передачу земельних ділянок у власність , визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 086988, виданого 30 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також скасування його державної реєстрації є безпідставними, тому суд відмовляє в їх задоволенні з цих підстав.

Разом з тим, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване в даній справі рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та про задоволення позову ОСОБА_4 ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим його необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційним судом у даній справі ухвалюється нове рішення про задоволення позову первісного позову ОСОБА_3 та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , тому у відповідності до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

З відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 704 грн 80 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 4 228 грн 80 коп., а всього 4 933 грн 60 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , подану в його інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 13 березня 2019 року у даній справі скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 належною йому на праві власності земельною ділянкою, кадастровий номер 0724280400:01:001:0118, площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 знести самочинно побудований сарай та звільнити земельну ділянку протягом десяти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.

У задоволенні позову позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , Велимченської сільської ради Ратнівського району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп. та за подання апеляційної скарги в розмірі 4 228 (чотири тисячі двісті двадцять вісім) грн 80 коп., а всього 4 933 (чотири тисячі дев`ятсот тридцять три) грн 60 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: