Рішення

від 26.10.2020 по справі 369/6338/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6338/19

Провадження № 2/369/1274/20

РІШЕННЯ

Іменем України

26.10.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Одинцов О.С.

за участі представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача Супрун О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс Ірини Аркадіївни, третя особа: ОСОБА_2 про захист права власності,

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він уклав кредитний договір про отримання 45000 дол.США. для особистих потреб. У якості забезпечення виконання кредитних зобов`язань, були укладені договір іпотеки, а саме земельної ділянки площею 0,07004га в СТ Чайки 2 Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, та договір поруки з ОСОБА_2 . За рішенням суду від 10 березня 2010 року з нього та ОСОБА_2 солідарно стягнено заборгованості за кредитним договором в розмірі 366 388,75 грн. Виконавчий лист був пред`явлений до примусового виконання. Оскільки судом було стягнено вся сума заборгованості, то дія кредитного договору припинила свою дію. У подальшому судовим рішеннями кредитору було відмовлено в задоволенні позовів про стягнення заборгованості, зверненні стягненні на предмет іпотеки, звільнення майна з-під арешту. Тому кредитор має право набути прав на іпотечне майно лише в рамках виконавчого провадження по стягненню заборгованості. Разом з тим, нотаріусом у порушенням вимог чинного законодавства, з порушенням строків давності, з наявним арештом нерухомого майна, неправомірною сумою боргу в розмірі 23 908,81 дол.США, було перереєстровано іпотечне майно.

Просив суд скасувати рішення приватного нотаріуса Фоліс І.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний №45404885 від 07 лютого 2019 року 10:01:33; визнати недійсним реєстраційний запис про право власності №30179999, вчинений безпідставно 31 січня 2019 року 12:21:26 приватним нотаріусом Фоліс І.А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; заборонити АТ Банк Кредит Дніпро вчиняти будь-які дії, спрямовані на самоуправне заволодіння земельною ділянкою площею 0,0704га, кадастровий номер 3222485900:05:001:0058, реєстраційний номер 1759645832224, всупереч порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження у ВП №23411345 ДВС Києво-Святошинського РУЮ.

31 липня 2019 року до суду надійшов відзив на позов АТ Банк Кредит Дніпро . Не погоджуючись з позовом вказали, що через неналежне виконання умов кредитного договору, банк має право відповідно до Закону України Про іпотеку та умов укладеного кредитного договору, договору іпотеки звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та поза виконавчим провадженням, шляхом вчинення реєстрації майна. Так, судовими рішеннями було встановлено, що боржник має заборгованість в розмірі 2 456 865,81 грн., що значно перевищує вартість іпотечного майна, та право на набуття права власності на таке майно в позасудовому порядку. Тому жодних вимог чинного законодавства ними не було порушено, набуття права власності відповідає вимогам закону. Просили відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задоволити позов.

У судовому засіданні представник АТ Банк Кредит Дніпро проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання ОСОБА_2 та приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс Ірини Аркадіївнине з`явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подали суду заяву про розгляд справи в їх відсутність.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 02 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком Кредит-Дніпро , правонаступником якого з усіма правами та обов`язками є Публічне акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро , та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №020608-К/1 від 02.06.2008 року.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Банк надав Позичальнику кредитні кошти у сумі 45 000,00 доларів США, а Позичальник зобов`язався повертати одержаний кредит відповідно до умов Кредитного договору.

У забезпечення належного виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального районного нотаріального округу Козяриком П.Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 1436.

Предметом Іпотеки, згідно п. 1.3. Іпотечного договору є нерухоме майно, а саме: земельна ділянка площею 0,0704 га (кадастровий номер: 3222485900:05:001:0058), яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Петропавлівсько- Борщагівська сільська рада, с/г Чайка-2 .

У якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки №020608-П/І від 02 червня 2008 року.

За ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 березня 2010 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Кредит Дніпро заборгованість по кредитному договору в розмірі 364 658,75 грн. та судові витрати.

При розгляді даної справи судом було встановлено істотне порушення договору з боку відповідачів та наявну заборгованість за кредитним договором в сумі 364 658,75 грн., в тому числі: сума боргу за кредитом 5250 дол. США, еквівалент суми у розмірі 40 425 грн., сума пені за несвоєчасне погашення кредиту 2355,44 грн., сума інфляції за заборгованість за користування кредитом 340,72 грн., сума 3% відсотків річних по заборгованості за користування кредитом 294,43 грн., сума заборгованості за частинами кредиту, які стягуються достроково 38 250 дол. США, еквівалент суми 294 525 грн., сума боргу по відсоткам 3240 дол. США, еквівалент 24 949,31 грн., сума пені за несвоєчасну сплату відсотків 1 148,44 грн., сума інфляції по заборгованості за відсотками 476,85 грн., сума трьох відсотків річних по заборгованості за відсотками 143,56 грн.

Також рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2016 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. При розгляді даної справи судом було встановлено, що станом на 27 травня 2016 року, у зв`язку з неналежною оплатою за Кредитним договором у Позичальника виникла заборгованість перед Позивачем за кредитним договором у розмірі 2 456 865,81 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом: 43 500,00 доларів США, що станом на 27 травня 2016 року, згідно офіційного курсу гривні НБУ до іноземних валют, становить 1 091 849,79 гривень. Заборгованості за відсотками: 42 777,79 доларів США, що станом на 16 березня 2016 року, згідно офіційного курсу гривні НБУ до іноземних валют, становить 841 763,11 гривень. Пеня за несплаченим кредитом: 159 846.81 гривень. Пеня за несплаченими відсотками: 131 446.88 гривень.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 05 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні позову Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Як на підставу відмови вказано, що враховуючи звернення ПАТ Банк Кредит Дніпро до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовними вимогами, які за своєю суттю є вимогами про дострокове погашення заборгованості, та ухвалення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська заочного рішення від 16.03.2010 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Кредит Дніпро заборгованість по кредитному договору №020608-К/1 від 02.06.2008 року в сумі 364658,75 грн., а також винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.12.2010 року з примусового виконання зазначеного судового рішення, суд дійшов висновку, що кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за Кредитним договором.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказав, що банк не має права звертати стягнення на іпотечне майно, бо судовим рішенням було відмовлено. З такими доводами суд не погоджується, так у задоволенні позову про звернення стягнення шляхом визнання права власності було відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач обрав спосіб судового захисту, який не передбачений законом чи договором, оскільки задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку , є способом позасудового врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або на інших підставах, передбачених цим договором.

При зверненні стягнення на предмет іпотеки, заставодержатель має право на свій розсуд обрати один із способів звернення стягнення, в тому числі, вступити у право власності на предмет іпотеки (пункт 4.2 договору іпотеки).

Згідно з пунктом 4.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки може бути вирішене позасудовим врегулюванням на підставі цього договору, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, тобто набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за вартістю визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності визначеним іпотекодержателем, при цьому цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Тобто, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому банк не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України Про іпотеку можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Аналогічні правові висновки містяться у висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України Про іпотеку є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Враховуючи зазначені висновки, наявне застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі, тому суд приходить до висновку, що банк має право у позасудовому порядку вирішувати питання про звернення стягнення на іпотечне майно, в тому числі здійснити перереєстрацію права власності на майно.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник зобов`язаний надати документи, передбачені даним Порядком.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 161567580 від 29 березня 2019 року вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Фоліс І.А. зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0704 га (кадастровий номер: 3222485900:05:001:0058), яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада, с/г Чайка-2 . Підставою виникнення права власності вказано: витяги з протоколу, лист-повідомлення, іпотечний договір.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач має своїм обов`язком довести суду свої вимоги, а відповідач, у разі заперечення проти позову - також довести свої заперечення. Суд не збирає докази самостійно, а лише сприяє їх подачі сторонами, у разі складнощів в отриманні доказів.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на порушення нотаріусом вимог щодо безспірності заборгованості, як на підставу позову посилався на ст.88 Закону України Про нотаріат , Порядку вчинення нотаріальних дій. Разом з тим, дана підстава позову є необґрунтованою, оскільки нотаріус в даному випадку не вчиняє виконавчий напис, а приймає рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127. Жодних посилань позивача на порушення нотаріусом порядку реєстрації позовна заява не містить.

Поданий позивачем звіт з експертної грошової оцінки земельної ділянки, яка перебуває в іпотеці, ТОВ "АКО ЕКСПЕРТ" щодо підвтердження вартості предмету іпотеки, суд оцінює критично, оскільки даний звіт складений ще у 2016 році, натомість позов поданий у 2019 році. При розгляді справи позивач не подав актуальний звіт та не просив суд призначити експертизу для визначення вартості земемельної ділянки.

Представник позивача також посилався на відкриті виконавчі провадження щодо примусового виконання судових рішень, наявність арештів на час вчинення реєстраційних дій, разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, в тому числі стадія виконання (виконання у повному обсязі, частково, повернення виконавчого листа, тощо), наявність арешту, чи був обізнаний відповідач про даний арешт. Не заявив клопотань позивач і про витребування доказів у разі неможливості подати докази, не повідомили про причини неможливості подати такі докази. Обмежився позивач в даному випадку лише власними поясненнями.

Посилання на загальні норми не може вважатись достатніми та допустимими доказами, без підтвердження цих обставин саме належними доказами. Враховуючи наведе, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Фоліс Ірини Аркадіївни, третя особа: ОСОБА_2 про захист права власності відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 05 листопада 2020 року.

Суддя