Постанова

від 20.04.2021 по справі 369/6338/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року

м. Київ

справа №369/6338/19

провадження № 22-ц/824/5229/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро , приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Фоліс Ірина Аркадіївна

третя особа - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Пінкевич Н.С.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро , приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Фоліс Ірини Аркадіївни, третя особа ОСОБА_2 про захист права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати рішення приватного нотаріуса Фоліс І.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний №45404885 від 07 лютого 2019 року; визнати недійсним реєстраційний запис про право власності №30179999, вчинений приватним нотаріусом Фоліс І.А. 31 січня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; заборонити АТ Банк Кредит Дніпро вчиняти будь які дії, спрямовані на самоуправне заволодіння земельною ділянкою, площею 0,0704 га, кадастровий №3222485900:05:001:0058, всупереч порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження у виконавчому провадженні №23411345.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 02 червня 2008 року між позивачем та АТ Банк Кредит Дніпро укладено кредитний договір №020608-К/1, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав 45 000 доларів США для власних потреб.

В порядку забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого стала земельна ділянка, площею 0,07004 га, кадастровий №3222485900:05:001:0058, що розташована в АДРЕСА_1 .

Окрім указаного, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №020608-П/1.

16 березня 2010 року заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №2-1394/2010 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Кредит Дніпро було стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором та судові витрати всього у розмірі 366 388,75 грн.

14 травня 2010 року за заявою стягувача ДВС Святошинського РУЮ м. Києва відкрито виконавче провадження №23411345, а ДВС Деснянського РУЮ м. Києва - виконавче провадження №32516590.

Зауважував, що приватний нотаріус Фоліс І.А. вчинила нотаріальні дії, а саме реєстраційний запис про право власності №30179999 від 31 січня 2019 року щодо іпотечного майна, зі спливом трирічного строку позовної давності, чим порушила ст. 88 Закону України Про нотаріат .

Окрім указаного, зазначав, що нотаріусом не взято до уваги того, що дія договору іпотеки припинилася унаслідок виконання основного зобов`язання, що було визначене кредитним договором.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 16 лютого 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою , в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким скасувати реєстраційний запис про право власності №30179999, вчинений приватним нотаріусом Фоліс І.А. 31 січня 2019 року з відкриттям розподілу індексний №45404885 від 07 лютого 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Стверджує, що місцевим судом не взято до уваги п. 4.3 Іпотечного договору, відповідно до якого іпотекодержатель може набути право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку за наявністю згоди іпотекодавця та за вартістю, визначеною на цей момент суб`єктом оціночної діяльності.

Зазначає, що АТ Банк Кредит Дніпро не надано суду доказів здійснення заходів щодо врегулювання питання про звернення стягнення у позасудовому порядку, а також доказів того, що апелянт ухилявся від позасудового врегулювання даного питання.

Вказує на спірність суми оцінки заставного майна, яка на момент ухвалення рішення не відповідала ринковій вартості.

Також стверджує, що приватним нотаріусом Фоліс І.А. при вчиненні запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень були порушені заборони, визначені п.п. 4,6 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Окрім вказаного, відповідачем не перевірено відповідність заявлених банком прав на спірне майно, наданим документам та вимогам законодавства, не встановлено суперечностей між заявленими та зареєстрованими правами, а також вчинено реєстраційний запис у спірних, а не безспірних правовідносинах.

З огляду на вказане, вважає, що судом першої інстанції не встановлено обставини, що мають значення для справи, та невірно застосовано норми права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а саме норми Закону України Про іпотеку та положення ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

22 березня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника АТ Банк Кредит Дніпро - Гладіліної О.В., в якому остання просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає її надуманою і необґрунтованою.

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник АТ Банк Кредит Дніпро у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала та просила залишити скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності учасників справи, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, щостороною позивача не доведені обставини, викладені в позовній заяві.

Колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що02 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком Кредит-Дніпро , правонаступником якого з усіма правами та обов`язками є Публічне акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро , та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №020608-К/1.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 45 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повертати одержаний кредит відповідно до умов кредитного договору.

У забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального районного нотаріального округу Козяриком П.Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 1436.

Предметом іпотеки, згідно п. 1.3. іпотечного договору є нерухоме майно, а саме: земельна ділянка площею 0,0704 га, кадастровий номер: 3222485900:05:001:0058, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Петропавлівсько- Борщагівська сільська рада, с/г Чайка-2 .

В якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки №020608-П/І від 02 червня 2008 року.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Кредит Дніпро заборгованість по кредитному договору в розмірі 364 658,75 грн. Вирішено питання судових витрат.

При розгляді даної справи судом було встановлено істотне порушення договору з боку відповідачів та наявну заборгованість за кредитним договором в сумі 364 658,75 грн, в тому числі: сума боргу за кредитом 5 250 дол. США, еквівалент суми у розмірі 40 425 грн, сума пені за несвоєчасне погашення кредиту 2 355,44 грн, сума інфляції за заборгованість за користування кредитом 340,72 грн, 3% відсотків річних за користування кредитом - 294,43 грн, сума заборгованості за частинами кредиту, які стягуються достроково - 38 250 дол. США, еквівалент суми 294 525 грн, сума боргу по відсоткам - 3 240 дол. США, еквівалент 24 949,31 грн, сума пені за несвоєчасну сплату відсотків 1 148,44 грн, сума інфляції по заборгованості за відсотками 476,85 грн, сума трьох відсотків річних по заборгованості за відсотками 143,56 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

При розгляді даної справи судами було встановлено, що станом на 27 травня 2016 року, у зв`язку з неналежною оплатою за Кредитним договором у Позичальника виникла заборгованість перед Позивачем за кредитним договором у розмірі 2 456 865,81 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом: 43 500 доларів США, що станом на 27 травня 2016 року, згідно офіційного курсу гривні НБУ до іноземних валют, становить 1 091 849,79 гривень; заборгованості за відсотками: 42 777,79 доларів США, що станом на 16 березня 2016 року, згідно офіційного курсу гривні НБУ до іноземних валют, становить 841 763,11 гривень; пеня за несплаченим кредитом: 159 846,81 гривень; пеня за несплаченими відсотками: 131 446,88 гривень.

Судами дійдено висновку, що застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні позову Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Суд першої інстанції, враховуючи звернення ПАТ Банк Кредит Дніпро до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовними вимогами, які за своєю суттю є вимогами про дострокове погашення заборгованості, та ухвалення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська заочного рішення від 16 березня 2010 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Кредит Дніпро заборгованість по кредитному договору №020608-К/1 від 02 червня 2008 року в сумі 364 658,75 грн, а також винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 грудня 2010 року з примусового виконання зазначеного судового рішення, дійшов висновку, що кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що банк направив ОСОБА_1 повідомлення від 26 березня 2019 року №34-1480, в якому зазначив, що банк набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222485900:05:001:0058, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада, с/г Чайка-2 .За рахунок даного майна було погашено заборгованість за кредитним договором №020608-К/1 від 02 червня 2008 року у розмірі 23 980,81 дол. США. А також повідомлено позивача про звільнення від виконання обов`язків по сплаті кредитної заборгованості, внаслідок припинення зобов`язань (прощення) залишку заборгованості за договором №020608-К/1 від 02 червня 2008 року у розмірі 104 978,63 дол. США, що є еквівалентом 2 852 046,72 грн по курсу НБУ за 21 березня 2019 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 161567580 від 29 березня 2019 року вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Фоліс І.А. зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0704 га, кадастровий номер: 3222485900:05:001:0058, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада, с/г Чайка-2 . Підставою виникнення права власності вказано: витяги з протоколу, лист-повідомлення, іпотечний договір.

Окрім того, за заявою стягувача АТ Банк Кредит Дніпро від 11 липня 2019 року №10378 16 липня 2019 року винесено постанову Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про повернення виконавчого документа стягувачу.

Постановою Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції ум. Києві від 07 серпня 2019 року за заявою стягувача повернуто виконавчий документ.

Звертаючись до суду з позовом про захист права власності, ОСОБА_1 посилався на те, що банк не має права звертати стягнення на іпотечне майно, оскільки судовим рішенням вже було вирішено дане питання та відмовлено банку у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва (далі - Закон №800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ізвнесенням Законом №800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Отже, Закон №898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону №1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Відповідний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відповідно до статті 37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або на інших підставах, передбачених цим договором.

При звернення стягнення на предмет іпотеки, заставодержатель має право на свій розсуд обрати один із способів звернення стягнення, в тому числі, вступити у право власності на предмет іпотеки (пункт 4.2 договору іпотеки).

За змістом пункту 4.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки може бути вирішене позасудовим врегулюванням на підставі цього договору, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, тобто набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, визначеним іпотекодержателем, при цьому цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачаючи чинність.

Дані обставини були встановлені судами у справі №369/5099/16-ц за позовом ПАТ Банк Кредит Дніпро до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за наслідками розгляду якої суди дійшли висновку, що застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Такий висновок має преюдиційне значення при вирішенні даної справи.

Таким чином, зважаючи на те, що сторонами іпотечного договору погоджено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності в позасудовому порядку, такі обставини вже були встановлені суди всіх інстанції під час розгляду справи №369/5099/16-ц, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що банк має право у позасудовому порядку вирішувати питання про звернення стягнення на іпотечне майно, в тому числі здійснити перереєстрацію права власності на майно, вважає його законним та обґрунтованим.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 року №1952-ІV (надалі - Закон №1952-ІV).

Нотаріус це спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 46-1 Закону України Про нотаріат ).

Зі змісту Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що нотаріус виконує функції державного реєстратора виключно у випадках, коли він при цьому вчинює нотаріальну дію з нерухомим майном і проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії.

Відповідно до статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до частини п`ятої статті 3 вказаного Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

За приписами пункту 2 частини першої статті 9 Закону у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Статтею 15 Закону визначено порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень. Так, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Згідно пункту 67 Порядку №868, для проведення державної реєстрації відступлення прав за іпотечним договором заявник також подає укладений в установленому законом порядку договір, відповідно до якого відбувається відступлення прав.

Згідно ч. 5 ст. 24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Відповідно до статті 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З матеріалів справи вбачається, що лист-повідомлення №34-811 від 13 березня 2017 року, яким повідомлено ОСОБА_1 про необхідність сплатити заборгованість за кредитним договором протягом 30 днів, а також зазначено, що у випадку невиконання або невчасного виконання цієї вимоги банк зверне стягнення на передане в іпотеку майно, отримано особисто ОСОБА_1 15 березня 2017 року (а.с. 132-133).

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, в обґрунтування позову, ОСОБА_1 посилався на порушення нотаріусом вимог щодо безспірності заборгованості, як на підставу позову посилався на ст. 88 Закону України Про нотаріат , а також Порядок вчинення нотаріальних дій.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, дана підстава позову є необґрунтованою, оскільки нотаріус в даному випадку не вчиняє виконавчий напис, а приймає рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Жодних доводів позивача щодо порушення нотаріусом порядку вчинення реєстраційних дій відносно іпотечного майна позовна заява не містить.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що при зверненні до нотаріуса з відповідною заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ПАТ Банк Кредит Дніпро підтвердив своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, дотримався 30-денного терміну, передбаченого статтею 35 Закону України Про іпотеку , та подав всі необхідні та передбачені законом, а також іпотечним договором письмові документи для державної реєстрації прав.

Дані обставини належним чином досліджені місцевим судом та останнім надана відповідна правова оцінка під час розгляду справи.

Також, місцевим судом обґрунтовано відхилено доводи позивача щодо порушення нотаріусом порядку вчинення реєстраційних дій з огляду на їх недоведеність.

Аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 квітня 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик