Рішення

від 02.12.2020 по справі 644/7331/20

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Суддя Матвієвська Г. В.

Справа № 644/7331/20

Провадження № 2/644/2142/20

02.12.2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року м. Харків

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Матвієвської Г.В.,

за участю:

секретаря судових засідань - Узденової М.Р.

розглянувши в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Алексєєва Ліана Василівна про визнання правочину удаваною угодою, скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами, в яких зазначив, що він, ОСОБА_1 , є власником Ѕ частини нежитлового приміщення в літ А-2 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 425, 4кв.м. , співвласником іншої 1/2 частини даного нежитлового приміщення до 06.08.2020 року була ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що факт права спільної часткової власності позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності №10959382 від 16.06.2006, копією заочного Рішння Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2016 року у справі № 644/482/15-ц.

Надалі, позивач зазначає, що 18.08.2020 року з листа ОСОБА_3 , йому стало відомо, про те, що згідно договору міни від 06.08.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Алексєєвою Л.В., зареєстрованого за номером № 1060 від 06.08.2020 року, власником Ѕ частини нежитлового приміщення в літ А-2 за адресою : АДРЕСА_1 , став ОСОБА_3 . Позивач наголошує, що дана інформація в подальшому знайшла своє підтвердження, оскільки на офіційний запит його представника було отримано підтвердження - інформаційна довідка 222548508 від 03.09.2020 року, а саме: об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 2019617463101, нежитлові приміщення в літ А-2 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 425, 4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 : нежитлові приміщення підвалу №1,2, 3, площею 50, 2 кв.м, першого поверху № За, 36, 6, 8, 10, 11, 11а, 12, 13, 22, 24, 27, 34, 35 площею 119, 9 кв.м, другого поверху №1, 1а, 2, 3, За, 4, 5, 6, 6а, 7, 9, 10, 11, 12 площею 255, 3 кв.м., зареєстрований державним реєстратором, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Ліаною Василівною 06.08.2020 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53483756 від 06.08.2020 року за ОСОБА_3 . Вказана обставина стверджується копією інформаційної довідки 222548508 від 03.09.2020 року, копією листа відповідача-2 від 18.08.2020 року.

Позивач вважає договір міни від 06.08.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л.В., зареєстрований за №1060, є удаваним правочином , бо не був направлений на настання правових наслідків, обумовлених договором міни, а фактично по своїй правовій природі є договором купівлі- продажу.

Вважає, що це порушує права позивача на переважне право придбання майна, яке перебуває в спільній часткові власності з наступних підстав, оскільки був бажанням відповідачки позбавити його як права спільної часткової власності так і права на привілейовану покупку частини у спільній власності .

Позивач зазначає, що після ознайомлення із змістом оспорюваного ним договору, йому стало відомо про те, що відповідачка ОСОБА_2 з метою уникнення можливості оспорювання ним фактичного договору купівлі-продажу та переведення прав покупця за договором купівлі- продажу майна, яке має статус спільної часткової власності, уклала з відповідачем, ОСОБА_3 договір міни, який фактично є договором купівлі-продажу, виходячи з того, що предметом міни в договорі міни від 06.08.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексеевою Л.В., зареєстрованого за №1060:

з боку ОСОБА_2 є наступне майно: Ѕ частини нежитлового приміщення в літ А-2 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 425, 4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 : нежитлові приміщення підвалу №1,2, 3, площею 50, 2 кв.м, першого поверху № За, 36, 6, 8, 10, 11, 11а, 12, 13, 22, 24. 27, 34. 35 площею 119, 9 кв.м, другого поверху №1, 1а, 2, 3, За, 4, 5, 6, 6а, 7, 9. 10, 11, 12 площею 255, 3 кв.м.

з боку ОСОБА_3 є наступне майно: нежитлове приміщення підвалу №1,

la, lb, II, ІІа, ІІЬ, ІІв, VI, VІa, VIII в житловому будинку літ. А-5 загальною площею 256, 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач звертає увагу, що в цей же день, 06.08.2020 року відповідачка ОСОБА_2 передала майно: нежитлове приміщення підвалу №1, la, lb, II, ІІа, ІІЬ, ІІв, VI, VІa, VIII в житловому будинку літ. А-5 загальною площею 256, 8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38744163101) в іпотеку Харківській міський фінансово-кредитній спілці (код ЄДРПОУ 06716780) по договору споживчого кредиту 62-20 від 04.08.2020 року, розмір основного зобов`язання 2 224 000, 00 гривень із строком виконання основного зобов`язання 04.09.2020 року.

Вказана обставина, зазначає позивач, стверджується копією інформаційної довідки 222000878 від 29.08.2020 року (номер запису про іпотеку № 37651049 від 06.08.2020 року на підставі рішення приватного нотаріуса Алексєєвої Ліани Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53488576 від 06.08.2020).

Позивач звертає увагу, що Харківська міська фінансово-кредитна спілка Криниця (код ЄДРПОУ 06716780) зареєстрована за адресою:61024, м.Харків, вул.Максиміліанівська 7 кв.1 (засновник ОСОБА_3 , керівник ОСОБА_4 ). За цією ж адресою зареєстроване Повне товариство Чепіль і компанія (код ЄДРПОУ 23748942, засновник компанії ОСОБА_3 , керівник ОСОБА_4 ).

Так, стверджує позивач, фактично, за 2 дні до підписання договору міни, відповідачка ОСОБА_2 отримала від відповідача ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок купівлі-продажу належного ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності майна через пов`язану з відповідачем Харківську міську фінансово-кредитну спілку Криниця , а нежитлове приміщення підвалу №1, Іа,lb, II, Па, ІІЬ, ІІв, VI, Via, VIII в житловому будинку літ. А-5 загальною площею 256, 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 передані в іпотеку ФКС " Криниця" , власником якої є відповідач ОСОБА_3 . Викладене свідчить, на думку позивача, що фактично даний обєкт у розпорядження ОСОБА_2 не передавався .

Позивач вказує, що договір міни від 06.08.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексеевою Л.В., зареєстрованого за №1060 є удаваним правочином як таким, що не направлений на настання правових наслідків обумовлених договором міни, а фактично є договором купівлі-продажу, про що свідчать свідчать наступні факти:

Так, відповідачка, ОСОБА_2 неодноразово висловлювала бажання продати належну їй частку у спільній часткові власності третім особам, проте жодного разу не пропонувала йому право викупу її частки відповідно до порядку, встановленому ст.362 Цивільного кодексу України, враховуючи конфлікт, який пов`язаний із розірванням шлюбу між ними, як колишнім подружжям.

Той факт, що станом на дату подачі позову до суду майно, іпотечне майно зареєстроване в іпотеці за Харківською міською фінансово-кредитною спілкою Криниця (код ЄДРПОУ 06716780), кошти відповідачкою ОСОБА_2 у встановлений строк не були повернуті, незважаючи на те, що строк виконання зобов`язання 04.09.2020 року сплинув, - свідчить про удаваний характер укладеного 06.08.2020 року сторонами правочину - договору міни.

В даний час наявні всі правові підстави для перереєстрації іпотечного майна на Іпотекодержателя або третю особу - тобто на фінансово-кредитну спілку Криниця , співвласником якої є Відповідач ОСОБА_3 .

На думку позивача, все ним викладене свідчить про те, що майно - нежитлове приміщення підвалу №1, la, lb, II, Па, ІІЬ, ІІв, VI, Via, VIII в житловому будинку літ. А-5 загальною площею 256, 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . не вибувало із юридичної власності та фактичного користування через підпорядковану відповідачу ОСОБА_3 структуру , тобто ОСОБА_3 залишився фактичним користувачем і власником даного об`єкту нерухомості.

Отже , стверджує позивач, викладені вище обставини дають підстави для висновку про те, що договір міни є фактично договором купівлі-продажу, який укладений з порушенням порядку, передбаченому ст.362 Цивільного кодексу України.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, зупинення і поновлення провадження, тощо): не застосовувалися.

Відповідач ОСОБА_2 надала в судове засідання відзив на позовну заяву, яким позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, заначаючи, що вона, ОСОБА_2 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 з 26 липня 1991 року. 02 квітня 2015р. Орджонікідзевським районним судом м.Харкова шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Під час перебування у шлюбі, ними було придбано, побудовано та набуто спільне сумісне майно подружжя. 15.04.201 бр.Орджонікідзевським районним судом м.Харкова було ухвалено рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до якого позов ОСОБА_2 задоволено та відповідно до якого визнано за нею право власності на Ѕ частину нежитлових будівель літ. А-2 , загальною площею 425,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . (справа № 644/482/15-ц). 29.11.2016р. апеляційним судом Харківської області винесено ухвалу, якою рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі № 644/482/15-ц залишено без змін. 21.06.2018 р. Постановою Верховного суду України касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 15.04.2016р. залишено без змін. На підставі рішення суду та реєстрації прав власності на Ѕ частину нежитлових приміщення по АДРЕСА_1 , я стала власником майна. Відповідач зазначає, що діючи на свій розсуд та за таким своїм бажанням, 06 серпня 2020 року між нею, ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 було укладено договір міни, зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Алексеевою Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1060. Відповідно до договору міни ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлові приміщення підвалу № І, Іа, ІЬ. II, На, ІІЬ, ІІв, VI,VIa,VIII загальною площею 256,8 кв.м. в житловому будинку літ. "А-5", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; у свою чергу, ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність 1/2 (одну другу) частку у праві власності на нежитлові приміщення підвалу №1,2,3, площею 50,2 кв. м.. першого поверху №3а, 36, 6, 8, 10, 11, 11а, 12, 13, 22, 24, 27, 34. 35 площею 119,9 кв.м., другого поверху №1,1а,2,3,3а,4,5,6,6а,7,9,10,11,12 площею 255,3 кв.м., загальною площею 425,4 кв.м. в літ. "А-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач наголошує, що після укладення вказаного договору відбулося повне і реальне його виконання, яке оформлене актами приймання-передавання нежитлових приміщень, копії яких додала. Відповідач звертає увагу, що приміщення за договором міни належали на праві власності кожній із сторін та мали майже рівнозначну вартість та площу.

Представник відповідача ОСОБА_3 надав в судове засідання відзив на позовну заяву, яким відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, заначаючи, що він вважає позовну заяву безпідставною, необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Надав на заперечення проти позову, пояснення, в яких зазначив, що 06 серпня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлові приміщення підвалу №І,Іа,ІЬ,ІІ,ІІа,ІІЬ,ІІв, VI,Via,VIII загальною площею 256,8 кв.м. в житловому будинку літ. "А-5", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; у свою чергу, ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність 1/2 (одну другу) частку у праві власності на нежитлові приміщення підвалу №1,2,3, площею 50,2 кв. м., першого поверху №3а, 36, 6, 8, 10, 11, 11а, 12, 13, 22, 24, 27, 34, 35 площею 119,9 кв.м., другого поверху №1,1а,2,3,За,4,5,6,6а,7,9,10,11,12 площею 255,3 кв.м., загальною площею 425,4 кв.м. в літ. "А-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений 06 серпня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Алексеевою Л.В., зареєстрований в реєстрі за №1060.

Відповідач ОСОБА_3 стверджує, що після укладення вказаного договору відбулося повне і реальне його виконання, яке оформлене актами приймання-передавання нежитлових приміщень, копії яких до відзиву додаються.

Відповідач ОСОБА_3 наголошує, що після отримання у власність приміщень, ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 , як співвласника приміщень, із пропозицією встановити порядок користування приміщеннями в усній формі за допомогою телефонного зв`язку. ОСОБА_1 проігнорував цю пропозицію, відмовився від ведення переговорів з цього приводу. Відповідач зазначає, що після цього представником ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 була вручена письмова заява, якою повідомлено останнього про те, що його дії та бездіяльність порушують законні права ОСОБА_3 , завдають останньому значної матеріальної та моральної шкоди, що відповідно до ст. 19 ЦК України, власник має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань, повідомлено про намір здійснити заходи по самозахисту прав, копію такої заяви надано суду самим позивачем.

Відповідач звертає увагу, що оскільки ОСОБА_1 так і не здійснив ніяких дій по вирішенню питання встановлення порядку користування спірними приміщеннями, 10 вересня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова із позовною заявою про поділ в натурі нежитлових приміщень, усунення перешкод у володінні та користуванні майном та стягнення суми вартості 1/2 частки доходів від використання майна.

Відповідач ОСОБА_3 вважає, що єдина мета подання позову ОСОБА_1 - максимально затягнути розгляд справи №644/6783/20 про поділ в натурі спірних нежитлових приміщень, оскільки протягом часу, коли рішення суду про поділ приміщень не набере законної сили, ОСОБА_1 зможе одноособово отримувати дохід від використання спільного майна, а інший співвласник - ОСОБА_3 буде позбавлений доходу.

Відповідач ОСОБА_3 наголошує, що ОСОБА_1 достовірно відомо, що договір міни від 06 серпня 2020 року є реальним, не удаваним та таким, що має реальні правові наслідки та йому , ОСОБА_3 , не відомо, яким чином ОСОБА_2 розпоряджається своїм майном. Але, наголошує відповідач, необхідно зазначити, що ствердження позивача про те, що "за два дні до підписання договору міни відповідачка ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в рахунок купівлі-продажу належного ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності майна через пов`язану з відповідачем Харківську міську фінансово-кредитну спілку "Криниця" - абсолютно не відповідає дійсності, так само як і твердження про те, що ОСОБА_3 є засновником вказаної юридичної особи, що спростовується витягом з ЄДРПОУ, який додає до відзиву. Відповідач ОСОБА_3 звертає увагу, що Позивач навмисно вводить суд в оману стосовно вказаних обставин.

Так, зауважує відповідач ОСОБА_3 , Позивач зазначає, що договір міни від 06 серпня 2020 року є таким, що не був направлений на настання правових наслідків, обумовлених договором міни, а є договором купівлі-продажу, що порушує його право на переважне придбання майна, яке перебуває в спільній частковій власності. При цьому позивач навіть не надає доказів того, що його право переважної купівлі є порушеним. Відповідач наголошує, що якщо ОСОБА_1 вважає, що вказаним договором міни порушене його право переважної купівлі частки у спільній частковій власності, він повинен був звернутися до суду з вимогою про переведення на нього прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу з внесенням на депозитний рахунок суду суми вартості спірної частки. Сама по собі вимога про визнання недійсним договору міни не може відновити його права переважної купівлі вказаної частки.

Таким чином, вважає відповідач ОСОБА_3 , очевидним є те, що у ОСОБА_1 не має намірів придбати вказане майно за договором купівлі-продажу. Якби такі наміри у нього були, він не позбавлений права звернутися до ОСОБА_3 із пропозицією купівлі цього майна. Але цього зроблено не було.

Суд, вивчивши матеріали справи, письмові пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 06 серпня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлові приміщення підвалу №І,Іа,ІЬ,ІІ,ІІа,ІІЬ,ІІв, VI,Via,VIII загальною площею 256,8 кв.м. в житловому будинку літ. "А-5", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; у свою чергу, ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність 1/2 (одну другу) частку у праві власності на нежитлові приміщення підвалу №1,2,3, площею 50,2 кв. м., першого поверху №3а, 36, 6, 8, 10, 11, 11а, 12, 13, 22, 24, 27, 34, 35 площею 119,9 кв.м., другого поверху №1,1а,2,3,За,4,5,6,6а,7,9,10,11,12 площею 255,3 кв.м., загальною площею 425,4 кв.м. в літ. "А-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений 06 серпня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Алексеевою Л.В., зареєстрований в реєстрі за №1060.

Після укладення вказаного договору відбулося повне і реальне його виконання, яке оформлене актами приймання-передавання нежитлових приміщень.

-ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 , як співвласника приміщень, із пропозицією встановити порядок користування приміщеннями, яка проігнорована . Представником ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 була вручена письмова заява, якою повідомлено останнього про те, що його дії та бездіяльність порушують законні права ОСОБА_3 , завдають останньому значної матеріальної та моральної шкоди, що відповідно до ст. 19 ЦК України, власник має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань, повідомлено про намір здійснити заходи по самозахисту прав. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ в натурі нежитлових приміщень, усунення перешкод у володінні та користуванні майном та стягнення суми вартості 1/2 частки доходів від використання майна, за яким ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова відкрито провадження в справі №644/6783/20 від 23 вересня 2020 року.

Відповідно до статті 235ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обовязки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 81ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обовязків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен встановити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору купівлі-продажу, а також зясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Для визнання правочину удаваним слід встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Як встановлено судом, та не заперечується сторонами по справі, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлові приміщення підвалу №І,Іа,ІЬ,ІІ,ІІа,ІІЬ,ІІв, VI,Via,VIII загальною площею 256,8 кв.м. в житловому будинку літ. "А-5", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; у свою чергу, ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність 1/2 (одну другу) частку у праві власності на нежитлові приміщення підвалу №1,2,3, площею 50,2 кв. м., першого поверху №3а, 36, 6, 8, 10, 11, 11а, 12, 13, 22, 24, 27, 34, 35 площею 119,9 кв.м., другого поверху №1,1а,2,3,За,4,5,6,6а,7,9,10,11,12 площею 255,3 кв.м., загальною площею 425,4 кв.м. в літ. "А-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений 06 серпня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Алексеевою Л.В., зареєстрований в реєстрі за №1060, мета спрямована на настання певних правових наслідків, а саме обмін нежитловими приміщеннями.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про недоведеність позивачем та його представником позовних вимог в частині визнання договору міни нежитловими приміщеннями від 06.08.2020 удаваним, оскільки ним не доведено, в чому саме полягає удаваність вчиненого між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правочину у виді укладення договору міни нежитловими приміщеннями.

Відмова суду у задоволенні основної позовної вимоги є підставою для відмови в задоволенні похідних позовних вимог. Отже, відмові у задоволенні підлягають і інші вимоги позивача.

До такого висновку суд приходить, виходячи з аналізу діючих норм права, якими регулюються дані правовідносини.

Так, ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно із законом України №475/97-ВР від 17.07.97 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплений принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном і закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦКУкраїни).

Позбавлення або обмеження права власності, а також втручання у здійснення права власності можливе лише на підставах, передбачених законом.

Відповідно до п.34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до умов ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Згідно ч. 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

За правилами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено судам, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

В даному випадку позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Згідно вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частини може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Так , Позивачем ОСОБА_1 , не доведено: ні факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним, тобто договору купівлі-продажу; ні спрямованість волі сторін в удаваному правочині (договорі міни) на встановлення інших цивільно-правових відносин (тобто купівлі-продажу), ні відсутності у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; ні настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів сплати певної грошової суми ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за отримане майно, а відтак не доведено, що сторони спірного договору умисно оформили договір міни, щоб приховати договір купівлі-продажу і такий зовнішній вияв правочину став наслідком навмисних дій його учасників, їх змови з метою одержання певної користі усіма або принаймні одним із них.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен встановити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору міни, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі № 6- 1026цс16.

Свобода договорів разом з рівністю учасників цивільних відносин та іншими принципами належить до загальних засад цивільного законодавства, закріплених у ст. З Цивільного кодексу України. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору має складатися вільно, без жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі. Зміст принципу свободи договору полягає в свободі особи вільно вступати в договірні відносини; самостійно обирати контрагента; самостійно визначати структуру й вид договірного зв`язку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16 та Верховним Судом у постанові №707/1541/16-ц від 11.04.2018.

В аспекті зазначеного Верховний Суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обгрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).

В даному випадку факт укладення сторонами саме договору міни, а не договору купівлі-продажу підтверджується:

-договором міни, посвідченим 06 серпня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Алексеевою Л.В., зареєстрованим в реєстрі за №1060, в якому чітко зафіксовані умови про те, що одна із сторін передає у власність іншої сторони певні нежитлові приміщення, а інша сторона, отримує у власність ці приміщення та, у свою чергу, передає першій стороні інші нежитлові приміщення, які перша сторона приймає у власність;

-актами приймання-передавання приміщень від 06 серпня 2020 року, згідно яких ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлові приміщення підвалу №І,Іа,ІЬ,ІІ,ІІа,ІІЬ,ІІв, VI,Via,VIII загальною площею 256,8 кв.м. в житловому будинку літ. "А-5", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а також: ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність 1/2 (одну другу) частку у праві власності на нежитлові приміщення підвалу №1,2,3, площею 50,2 кв. м., першого поверху №3а, 36, 6, 8, 10, 11, 11а, 12, 13, 22, 24, 27, 34, 35 площею 119,9 кв.м., другого поверху №1,1а,2,3,За,4,5,6,6а,7,9,10, 11,12 площею 255,3 кв.м., загальною площею 425,4 кв.м. в літ. "А-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-заявою ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 про порушення прав ОСОБА_3 на спірне майно та про наміри здійснити заходи по самозахисту прав;

-позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ в натурі нежитлових приміщень, усунення перешкод у володінні та користуванні майном та стягнення суми вартості 1/2 частки доходів від використання майна;

-ухвалою про відкриття провадження в справі №644/6783/20 від 23 вересня 2020 року.

У зв`язку з тим, що позивачем не доведено факт укладення удаваного правочину, йому у задоволенні позову слід відмовити повністю, бо інша вимога ( скасування державної реєстрації) є похідною від вимоги про визнання правочину удаваною угодою.

Моніторінг судової практики у встановлених правовідносинах вказує на її сталість й подібні правові висновки у справах про визнання правочинів удаваними викладені в постановах Верховного Суду: від 13 лютого 2020 року у справі № 761/12145/17 (провадження № 61-11495св19), від 14 серпня 2019 року у справі № 369/11750/15-ц (провадження № 61-21383св18), від 20 липня 2020 року у справі №127/5943/17 (провадження №61-10141св19), від 22 квітня 2020 року у справі №2-334/4026/17 (провадження №61-1151св20), від 04 липня 2018 року у справі №635/5555/15-ц (провадження №61-13507св18), від 06 грудня 2019 року у справі №310/4171/17 (провадження №61-11032св19), від 24 липня 2019 року у справі №1512/2-158/11 (провадження №61-24380св18), від 23 січня 2019 року у справі №522/14890/16-ц (провадження №14-498цс18.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13,76-81,89, 264-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Алексєєва Ліана Василівна про визнання правочину удаваною угодою, скасування державної реєстрації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем в Харківський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення . Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 07.12.2020

Суддя: Г.В. Матвієвська