Постанова

від 04.12.2020 по справі 751/875/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 грудня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/875/20

Головуючий у першій інстанції - Карапиш Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1084/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого судді - Губар В.С.,

суддів - Онищенко О.І., Скрипки А.А.

Позивач - ОСОБА_1

Відповідачі - Державна казначейська служба України, Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області, Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігвській області, Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення моральної шкоди,

місце ухвалення судового рішення - м. Ічня Чернігівської області

дата складання повного тексту судового рішення - 03 липня 2020 року

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила сятгнути на свою користь у відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 55200 грн. шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18.07.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13.02.2014 року, визнано неправомірними дій Ууправління праці та соціального захисту населення Ічнянської райдержадміністрації, зобов`язано провести нарахування та виплатити їй, ОСОБА_1 , як особі, віднесеній до 2 категорії постраждалих від аварії на ЧАЕС, компенсацію вартості самостійного курортно-санаторного лікування у період з 18 жовтня 2012 року по 27 жовтня 2012 року у сумі 2500 грн.

Зазначає, що 05.05.2014 року Ічнянським районним судом Чернігівської області виданий виконавчий лист та 16.05.2014 року відділом примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Чернігівській області відкрито виконавче провадження.

Позивач посилається, що 29.06.2016 року виконавчий лист направлений на виконання до Державної казначейської служби України, а фактично судове рішення було виконано 04.10.2019 року, тотбо тривалість невиконання становить 6 років і 3 місяці.

Тому ОСОБА_1 вважає, що у зв`язку з довготривалим невиконанням рішення суду їй була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, проведенням необхідних витрат для відновлення здоров`я, руйнуванні життєвих планів, почуття розпачу. Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходила з прецендентної практики Європейського Суду з прав людини, а саме рішень, ухвалених на її користь щодо тривалого невиконання рішень національних судів, постановлених у аналогічних справах.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, у розмірі 15 000 грн шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що перерахування коштів стягувачу відбувалось не через протиправні дії або бездіяльність казначейської служби, а у зв`язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває значна кількість виконавчих документів та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями. Державна казначейська служба вчиняла та вчиняє у повному обсязі дії, які безпосередньо визначені законом.

Апелянт наголошує, що вони звертались до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на правову позицію, викладену у постановах Касаційного адміністративного суду від 25.07.2018 року у справі № 466/3828/17 та від 14.06.2018 року у справі № 804/3242/17.

Вказує, що суд не проаналізував, чи дійсно позивачці заподіяні страждання (фізичні, душевні або психічні) та не зазначив, у чому конкретно вони полягають, не дослідив характер немайнових втрат (тривалість, можливість відновлення тощо).

Також апелянт вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, а сума шкоди є завищеною та не відповідає дійсності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду в частині визначеної суми моральної шкоди та стягнути на її користь 55200 грн, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним і необґрунтованим.

Доводи її апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при вирішенні цієї справи повинен був застосувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, адже, положення Конвенції, розтлумачені в практиці Європейського суду і є мінімально необхідними стандартами в системі дотримання прав людини, які повинні бути захищені та гарантовані.

Наголошує, що ухвалене на її користь судове рішення про стягнення 2500 грн. не виконувалось понад 6 років і 3 місяці.

Як зазначає апелянт, завдана їй моральна шкода полягає у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів, проведенні необхідних витрат на відновлення здоров`я, почуттям розпачу у зв`язку з довготривалим виконанням судового рішення, а також у тому, що вона є потерпілою внаслідок аварії на ЧАЕС, знаходиться на Д обліку, постійно перебуває на стаціонарному лікуванні. Своєчасна виплата належних сум дала б можливість своєчасно і повно пролікуватися, отримати санаторно-курортне лікування та належне харчування.

Відзиви на апеляційні скарги у встановлений судом строк учасниками справи не подавали.

Згідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

За правилами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 48 Конституції України передбачено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ч.ч. 1 та 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 має статус особи, що потерпіла (евакуйована) внаслідок аварії на ЧАЕС 2 категорії, що підьверджується копією посвідчення (а. с. 11).

Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18.07.2013 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 733/1486/13-а, визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації неправомірними, зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації провести нарахування та виплату ОСОБА_1 як особі, віднесеній до 2 категорії постраждалих від аварії на ЧАЕС, компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування за період з 18 жовтня 2012 року по 27 жовтня 2012 року у сумі 2500 грн. (а. с. 12, 13).

На виконання вказаних судових рішень ОСОБА_1 05 травня 2014 року виданий виконавчий лист, на підставі якого заступник начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області 16 травня 2014 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження (а. с. 14, 15).

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 24 травня 2014 року змінено спосіб і порядок виконання рішення постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 липня 2013 року (а.с. 16-17).

Як убачається з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 04.10.2019 року (а. с. 18 - зворот -19) виконавче провадження закрито у зв`язку з фактичним виконанням рішення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з положень Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 з наступними змінами та дійшов висновку, що виконання судових рішень здійснюється Казначейством України шляхом безспірного списання коштів з державного бюджету.

Визначаючи розмір морального відшкодування у розмірі 15000 грн., суд першої інстанції виходив з вимог розумності і справедливості, наявності у позивача душевних страждань, завданих тривалим виконанням рішення суду.

Проте, апеляційний суд не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Стаття 6 Конституції України визначає, що Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише

на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень установлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження , а також особливості їх виконання.

Статтею 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень установлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником яких є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а у разі відсутності в зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440.

Відповідно до п/п 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, врегульований Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (пункт 1 Порядку).

У пункті 3 Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

При цьому боржники в контексті пункту 2 Порядку - це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

У частині другій статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Тлумачення статей 2, 11, 172, 1167, 1173 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Тобто боржником є відповідний орган місцевого самоврядування, яка бере участь у справі як відповідач.

Вказані правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 459/274/17 (провадження № 61-25576сво18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації є органом місцевого самоврядування, який завдав шкоди та на якого поширюються правила передбачені статтею 1173 ЦК України.

Протиправність дій Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації в частині невиплати ОСОБА_1 компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування встановлена постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі № 733/1486/13-а.

При розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, судам слід враховувати, що співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

У свою чергу, у даній справі, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач посилалася на довготривале невиконання Управлінням праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 липня 2013 року щодо здійснення нарахування та виплати самостійного санаторно-курортного лікування за період з 18 жовтня 2012 року по 27 жовтня 2012 року відповідно до ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що тривале невиконання рішення суду призвело до душевних страждань позивачки, проведення необхідних витрат у зв`язку з відновленням свого здоров`я, і зазначені обставини дають підстави для відшкодування моральної шкоди, проте, ця шкода має бути відшкодована винною особою - боржником в контексті пункту 2 вказаного вище Порядку (Управлінням праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації), а на Державне казначейство України покладається функція з виконання рішення суду щодо стягнення коштів з боржника - Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації на підставі виконавчого документу (пункт 3 Порядку).

Унаслідок протиправної поведінки Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації позивачка зазнала фізичних, психічних, душевних страждань, які призвели до зміни звичайного способу життя, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з обставин цієї конкретної справи, апеляційний суд не погоджується із розміром відшкодування моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції, оскільки судом не враховано, що сума стягнення за рішенням суду склала 2500 грн, а тому стягнення шкоди в розмірі 15000 грн значно перевищує основну суму боргу.

Тому, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 5 000,00 грн, адже, саме такий розмір відшкодування буде відповідати характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, завданим моральним стражданням позивачу, а також, засадам розумності, справедливості та виваженості.

За таких обставин, апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 - відхиленню, а рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2020 року - скасуванню з постановленням нового по суті судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір (а. с. 11).

В позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути 55200 грн моральної шкоди. Суд першої інстанції частково задовольнив її вимоги і стягнув 15000 грн шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Апеляційний суд дійшов висновку про зменшення суми відшкодування до 5000 грн (вимоги задоволено на 33,33 %), тобто, в даному випадку, для визначення розміру витрат, які підлягають компенсації, слід виходити із оспорюваної суми - 15000 грн.

Згідно матеріалів справи за подання апеляційної скарги Державна казначейська служба України сплатила 1 261 грн 20 коп. (а.с. 132).

Оскільки, ОСОБА_1 має пільги по оплаті судового збору в усіх судових інстанціях, Державній казначейській службі України належить компенсувати сплачений судовий збір за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 420 грн 36 коп. (1261 грн 20 коп. х 33,33 %).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2020 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації (місце знаходження: Чернігівська область, м. Ічня, площа Шевченка, 6, ЄДРПОУ 03196015) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 5 000 (п`ять тисяч) грн у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Витрати в розмірі 420 грн 36 коп, понесені на оплату судового збору в суді апеляційної інстанції компенсувати Державній казначейській службі України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: