Постанова

від 03.12.2020 по справі 520/5223/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 р.Справа № 520/5223/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А.,

представників сторін: позивача - Іщенко Р.А., відповідача - Лютянського М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, по справі № 520/5223/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ПРАЙД"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ПРАЙД" (надалі - ТОВ "Компанія "ПРАЙД", позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (надалі - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2019 №00000820511 та від 19.12.2019 №00000830511 Головного управління ДПС у Харківській області повністю. Розподілити судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 19.12.2019 №00000820511 та від 19.12.2019 №00000830511 ґрунтуються на помилкових висновках контролюючого органу, які викладені в акті перевірки, про нереальність здійснення господарських операцій з контрагентами; наполягав на правильності обчислення податкових зобов`язань з податку на додану вартість, стверджуючи, що не допускав порушень вимог Податкового кодексу України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 по справі № 520/5223/2020 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ПРАЙД" (вул. Клочківська, буд. 174, оф. 208, м. Харків, 61145, код 33411320) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 43143704) про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 19.12.2019 № 00000820511 та від 19.12.2019 №00000830511.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ПРАЙД" (вул. Клочківська, буд. 174, оф. 208, м. Харків, 61145, код 33411320) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 43143704) суму сплаченого судового збору у розмірі 6156,26 грн (шість тисяч сто п`ятдесят шість гривень 26 копійок).

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 по справі № 520/5223/2020, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що судом першої інстанції протиправно не враховано що в ході проведення перевірки 06.11.2019, 07.11.2019 було надано не в повному обсязі документи, внаслідок чого складено акти про ненадання документів вказаними датами, не надано належної оцінки податковій інформації та кримінальним провадженням щодо контрагентів позивача, наявності певних дефектів в первинних документах позивача з його контрагентами - ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ , ТОВ ХСК РАКУРС в частині розбіжностей в датах складання документів, відсутності за юридичною адресою ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ .

Посилаючись на висновки акту перевірки стверджує, що з аналізу фактичних обставин по взаємовідносинам ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД з його контрагентами - ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ за грудень 2018 року та ТОВ ХСК РАКУРС за листопад, грудень 2016 року, можливо дійти висновку щодо відсутності в дійсності господарських операції по ланцюгу постачання товарів та послуг. При цьому, позивач не довів дотримання ним принципу обачності при виборі контрагентів, а принцип індивідуальної відповідальності стосується виключно фізичних осіб, оскільки такий принцип закріплений у розділі ІІ Конституції України, який має назву права і свободи людини і громадянина, отже не може бути застосованим до юридичної особи.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав та мотивів, викладених в скарзі, та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Представник позивача в надісланому до суду апеляційної інстанції письмовому відзиві та у судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 по справі № 520/5223/2020. Наполягав на реальності господарських операцій позивача з його контрагентами та недоведеності відповідачем наявності в діяльності ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД порушень вимог Податкового кодексу України та, як наслідок неправомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ПРАЙД пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу юридичної особи з ідентифікаційним кодом 33411320.

Фахівцями Головного управління ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ПРАЙД (податковий номер 33411320) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час господарських взаємовідносин з ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ (код за ЄДРПОУ 42293143) за грудень 2018 року, ТОВ ХСК РАКУРС (код за ЄДРПОУ 39925647) за листопад, грудень 2016 року та подальшого ланцюга постачання.

Результати перевірки викладені в акті № 769/20-40-05-11-10/33411320 від 15.11.2019.

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення:

- абз. а п. 198.1, абз. першого і другого п. 198.3 ст. 198, та п. 201.1, 201.10, п. 201.11 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 310219,00 грн, у тому числі на суму 310200,00 грн у грудні 2018 року, на суму 19 грн у грудні 2016 року та завищення від`ємного значення на загальну суму 28668,00 грн, в тому числі за листопад 2016 року у сумі 6301,00 грн, за грудень 2016 року у сумі 14391,00 грн, за грудень 2018 року у сумі 7976,00 грн, що зараховуються до складу податкового кредиту наступних звітних (податкових) періодів.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивач надав до Головного управління ДПС у Харківській області заперечення, проте висновки акту перевірки залишені без змін.

На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 00000820511 від 19.12.2019, яким ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) всього у розмірі 387773,75 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 310219,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 77554,75 грн;

- № 00000830511 від 19.12.2019, яким ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД визначено суму завищення від`ємного значення в розмірі 22367,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в порядку адміністративного оскарження шляхом звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України, проте вона була залишена без задоволення, а рішення - без змін.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про визнання їх протправними та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України, містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання.

Посилаючись на ненадання контролюючим органом доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди, судом зроблено висновок про те, що у спірних відносинах господарські операції позивача з його контрагентами є такими, що зумовили зміни в структурі активів та зобов`язань суб`єкта господарювання. Надана відповідачем податкова інформація з інформаційно-аналітичних баз відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація інших контролюючих органів, на думку суду, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, оскільки доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що фактичною підставою для висновку про заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 310219,00 грн, та завищення від`ємного значення на загальну суму 28668,00 грн, що зараховуються до складу податкового кредиту наступних звітних (податкових) періодів та, як наслідок, порушення позивачем вимог абз. а п. 198.1, абз. 1 та 2 п. 198.3 ст. 198, та п. 201.1, 201.10, п. 201.11 ст.201 Податкового кодексу України, слугувало твердження відповідача про неможливість підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами за періоди декларування листопад, грудень 2016 року з ТОВ ХСК РАКУРС (код за ЄДРПОУ 39925647) та з ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ (код за ЄДРПОУ 42293143) за грудень 2018 року.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України) цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділом V ПК України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. а) п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу приписів пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Вказане також закріплене у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, згідно з п. 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, при цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо реальності господарських відносин між позивачем та його контрагентом ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ , колегією суддів встановлено наступне.

03.12.2018 між ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ та ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД укладено договір купівлі-продажу обладнання №1812/03-01, згідно з яким ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД придбав у власність маслопресс шнековий ПШРМ-30Э у кількості 2 штуки на загальну суму 1909056,00 грн.

03.12.2018 ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ було виписано видаткову накладну № 85. Цього ж дня ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ було складено податкову накладну № 51 в електронній формі та зареєстровано в ЄРПН в установлений термін.

ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД здійснило частковий розрахунок за вказаним договором купівлі-продажу у розмірі 750000,00 грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень: №982 від 27.12.2018 на суму 100000,00 грн, №1059 від 05.02.2019 на суму 250000,00 грн, №1066 від 08.02.2019 на суму 400000,00 грн.

За умовами п.4.2 договору купівлі-продажу приймання-передача обладнання повинна відбуватись на складі продавця, тобто ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ .

Також із матеріалів справи вбачається, що 03.12.2018 між ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ та ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД було укладено договір зберігання №1812/03-2, згідно з умовами якого ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ , як Зберігач зобов`язується зберігати майно, передане йому Поклажедавцем (ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД ) і повернути це майно на першу вимогу Поклажедавця.

04.12.2018 між сторонами було оформлено Акт приймання-передачі майна №1 за договором зберігання.

Згідно з поясненнями, наданими представником позивача у судовому засіданні, фактичне переміщення придбаного товару від продавця до покупця не здійснювалася, оскільки майно в день його придбання було передано на зберігання ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ відповідно до договору зберігання № 1812/03-01 від 03.12.2018. Згідно з домовленістю сторін договору майно підприємством позивача не використовується та знаходиться до цього часу на зберіганні у продавця на відповідних умовах складського приміщення, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, буд. 192-А, до моменту здійснення повного розрахунку за нього покупцем. Сума заборгованості ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД за договором купівлі-продажу обладнання станом на день розгляду справи складає 1159056,00 грн.

Враховуючи, що придбані у ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ маслопресс шнековий ПШРМ-30Э у кількості 2 штуки на загальну суму 1909056,00 грн зберігаються у останнього за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, буд. 192-А, перевезення товару не здійснювалося, а тому були відсутні підстави для складання документів на підтвердження транспортування вказаних товарів на адресу позивача, що і унеможливило надання таких документів при перевірці.

Відповідачем не заперечується, що на момент здійснення перевірки, контролюючим органом перевірялася наявність вказаного майна, і його відсутність встановлена не була.

Доводи апеляційної скарги про ненадання ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД перевіряючим регістрів бухгалтерського обліку по відображенню операції з передачі майна на зберігання, спростовуються наданими позивачем виписками з картки рахунку № НОМЕР_1 за грудень 2018 - липень 2020, на якому і обліковувалися матеріальні цінності на відповідальному зберіганні (т.2 а.с.34, 35).

Слід зауважити, що в акті перевірки не зазначається про ненадання таких документів, як регістри бухгалтерського обліку або картки рахунку.

Так, на аркуші 4 акту перевірки від 15.11.2019 мітиться інформація про надання позивачем разом з іншими документами регістрів бухгалтерського обліку по субрахункам, а також на сторінках 6 та 17 вказаного акту вказано, що позивачем до перевірки були надані регістрів бухгалтерського обліку, а податковим органом вони були проаналізовані (т. 1 а.с. 12, 19, 25).

Посилання відповідача на зазначення на печатці ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ м. Северодонецьк, а не податкової адреси відповідача, не є свідченням нереальності господарської операції, оскільки, по-перше, використання у господарській діяльності печаток не є обов`язковим в силу Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями , який набрав чинності з 19.07.2017, а по-друге, з відритих джерел (ресурс https://opendatabot.ua/c/42293143) вбачається, що з 31.08.2018 у ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ змінилися податкова адреса з Луганська обл. місто Сєвєродонецьк, проспект Центральний, буд. 21, кімната 310 на Харківська обл., місто Харків, Шевченківський район, вулиця Клочківська, будинок 192 А та змінився власник з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 (який залишався власником вказаного контрагента до 07.05.2020), при цьому, жодним нормативно-правовим актом не визначено обов`язку юридичної особи змінювати печатку підприємства на нову у випадку зміни податкової адреси.

Ненадання ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД при перевірці наказів про призначення посадових осіб ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ на підтвердження права ОСОБА_2 підписувати первинні документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ , з огляду на наявність права у податкового органу в силу приписів п.п. 20.1.3 п. 20.1 ст. 20 ПК України, отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали, зокрема з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вільний та відкритий доступ до останього, не є обставиною, яка б могла завадити відповідачу самостійно перевірити перебування ОСОБА_2 на посаді директора ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ . Крім того, у позивача відсутній обов`язок мати в наявності накази на призначення посадових осіб ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ , оскільки останні за визначенням Закону України від "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є первинними бухгалтерськими документами ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД .

Щодо реальності господарським відносин між ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД та ТОВ ХСК РАКУРС, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

21.11.2016 між ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД та ТОВ ХСК РАКУРС було укладено договір поставки №21/11-16, відповідно до якого ТОВ ХСК РАКУРС зобов`язувався відпустити товар, відповідно до специфікацій, а ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД зобов`язувався прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених договором. Відповідно до Додатку № 1 до Договору поставки сторонами були складені специфікації №1 від 21.11.2016, №2 від 24.11.2016, №3 від 29.11.2016 та №4 від 23.12.2016.

ТОВ ХСК РАКУРС на дату виникнення податкових зобов`язань було складено наступні податкові накладні в електронній формі та зареєстровані в ЄРПН в установлений термін: ПН №9 від 21.11.2016 на суму 7992,00 грн, ПН №7 від 24.11.2016 на суму 19808,40 грн, ПН №2 від 29.11.2016 на суму 10008,00 грн, ПН №5 від 23.12.2016 на суму 8640,00 грн, ПН №5 від 26.12.2016 на суму 10800,00 грн, ПН №1 від 27.12.2016 на суму 34920,00 грн, ПН №10 від 28.18.2016 на суму 32100,00 грн.

На підтвердження проведених розрахунків позивачем надано копії платіжних доручень: №679 від 07.12.2016 на суму 37808,40 грн, №729 від 13.01.2017 на суму 54360,00 грн.

На підтвердження постачання товарів за вказаним договором позивачем надавалися до перевірки податковому органу та надані до матеріалів судової справи копії товарно-транспортні накладні на щебінь: №16112910 від 29.11.2016 на суму 2001,60 грн; №16112911 від 29.11.2016 на суму 2001,60 грн; №16112912 від 29.11.2016 на суму 2001,60 грн; №16112913 від 29.11.2016 на суму 2001,60 грн; №16112914 від 29.11.2016 на суму 2001,60 грн; №16122322 від 23.12.2016 на суму 2160,00 грн; №16122323 від 23.12.2016 на суму 2160,00 грн; №16122324 від 23.12.2016 на суму 2160,00 грн; №16122325 від 23.12.2016 на суму 2160,00 грн; №16122606 від 26.12.2016 на суму 2160,00 грн; №16122607 від 26.12.2016 на суму 2160,00 грн; №16122608 від 26.12.2016 на суму 2160,00 грн.

Щодо посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних на позиції малогабаритного товару, що постачалися відповідно до специфікації №1 та №2, представник позивача надав пояснення, згідно яких вказав, що ТТН на вказаний товар не складалися, так як вказані товари транспортувалися власними силами підприємства, а саме з використанням орендованого автомобіля.

Щодо твердження представника відповідача про необхідність отримання спеціального дозволу на перевезення 4 літрів моторного масла, що поставлялося відповідно до специфікації № 2, колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачено отримання спеціального дозволу на перевезення мастильних матеріалів непромисловими партіями, в упакованій тарі.

Також колегією суддів встановлено, що 22.12.2016 між ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД та ТОВ ХСК РАКУРС було укладено договір №22/12-16 на виконання робіт з установки змінної металевої броні бака змішувача БСВ. Положеннями п.4 вказаного Додатку №1 встановлено термін виконання робіт: з 24 грудня по 27 грудня 2016 року. Згідно з Додатком №1 до договору № 22/12-16 сторонами було затверджено Кошторис робіт, відповідно до якого вартість робіт склала 32100,00 грн.

Про необхідність здійснення заміни бака змішувача Генеральному директору ТОВ Компанія ПРАЙД подавалася докладна записка головного технолога від 14.11.2016 та за результатами огляду обладнання складено комісійний акт, яким запропоновано здійснити дефектовку старої броні з її заміною на нову.

Роботи підрядником були виконані у встановлений термін, про що свідчить підписаний сторонами Акт здачі-приймання робіт № 368 від 28.12.2016.

На підтвердження оплати за надані послуги позивачем надано копію платіжного доручення №722 від 04.01.2017 на суму 32100,00 грн.

Твердження відповідача про відсутність у ТОВ ХСК РАКУРС обліку людино/годин на виконання вказаних робіт, що на думку перевіряючого органу ставить під сумнів взагалі їх виконання, є хибним з огляду на одноразовість послуги по заміні металевої броні бака змішувача, та відсутності необхідності для її здійснення наявності в штаті контрагента постійного працівника. Жодних законодавчо встановлених вимог з обліку годино/людин за одноразовою послугою чинним законодавством не встановлено.

Посилання податкового органу в акті перевірки та апеляційній скарзі на помилки у датах, допущених у первинних документах позивача по господарським відносинам з його контрагентами ТОВ ХСК РАКУРС та ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ , як на підставу для висновку про нереальність правочину є неприйнятиними, оскільки окремі недоліки у оформленні первинних документів не є беззаперечним свідченням фіктивності господарської операції.

Згідно з вимогами ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, фактична наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати єдиною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегією суддів встановлено, що вказані розбіжності в датах в в "шапці" додатку до договору поставки № 21/11-16 від 21.10.2016 та в "шапці" акту приймання-передачі за договром зберігання № 1812/03-2 від 03.12.2018 є технічними описками, які не призводять до втрати такими документами юридичної сили, та у сукупності з іншими документами та данними, які відображені позивачем, як платником податків, в податковому та бухгалтерському обліку не свідчать про нереальність вказаного правочину.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на ненадання позивачем документів до перевірки, що підтверджується актами про ненадання позивачем документів від 07.11.2019 та від 06.11.2019 (а.с. 203-204), з огляду на їх передчасність (вказані акти складені до закінчення терміну для подання витребуваних документів до 15:00 08.11.2019, який позивачу було встановлено на підставі запиту податкового органу про надання документів від 04.11.2019), невідповідність їх змісту акту перевірки та відсутність в них інформації про ознайомлення позивача з такими актами.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, в ході судового розгляду справи не можуть враховуватися документи, які не надавалися до перевірки є хибними, оскільки виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).

Приписи статті 76 КАС України встановлюють, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що право платника довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежене поданням виключно тих доказів, що надавалися ним контролюючому органу. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Крім цього, вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 806/434/16, від 18 листопада 2019 року у справі № 815/1088/15, від 31 березня 2020 року у справі № 140/10/19, від 21 травня 2020 року у справі №560/391/19.

За таких обставин, суди мають надати оцінку усім документам, наданим позивачем до матеріалів справи, в тому числі тим документам, що не були надані до перевірки.

Наявність кримінального провадження щодо контрагентів позивача, в яких не винесено обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.01.2020 по справі № 826/9569/18, від 10.09.2020 по справі № 826/12919/16 від 04.09.2018 по справі № 826/18952/14, від 31.07.2018 по справі № 818/515/14 тощо.

Відтак, колегією суддів перевірено доведеність кожного податкового правопорушення і здійснено комплексне дослідження усіх складових господарських операцій позивача з його контрагентами.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про фактичну неможливість здійснення господарських операцій у спірних відносинах, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Колегія суддів також враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, щодо врахування при розгляді судових справ посилань контролюючого органу на отриману в процесі перевірки податкову інформацію, а саме про те, що: збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що інформація про контрагентів позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДПС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє. Як наслідок, посилання відповідача на податкову інформацію колегія суддів не вважає достатнім доказам для висновку про нереальність здійсненних контрагентом позивача спірних господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товару та надання послуг, адже у комерційній діяльності поставка товару та надання послуг не завжди вимагають наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів найму тощо.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Втім відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальним справі щодо контрагента позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача з ТОВ ХСК РАКУРС та ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ ; не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ КОМПАНІЯ ПРАЙД розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок).

Посилання контролюючого органу на те, що при виборі контрагентів позивач має керуватися принципом обачності, який був передбачений ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в редакції, чинній до прийняття Закону України Про внесення змін до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо удосконалення деяких положень від 01.01.2018 не є таким, що заслуговує на увагу, оскільки вказаний принцип стосувався питань ведення бухгалтерського обліку, а не вибору контрагента.

Так, згідно зі ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в редакції, чинній до 01.01.2018, бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема, обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов`язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Хибним є і твердження податкового органу про те, що принцип індивідуальної відповідальності не застосовується до юридичних осіб.

Так, законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Юридична відповідальність кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Така позиція узгоджується із позицією Верховного суду України, яка викладена в постановах №10/21 від 02.03.2010, №09/05 від 13.01.2009, №08/28 від 12.02.2008.

Крім того, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, положень Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 Кримінального кодексу України та статтею 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами ТОВ ХСК РАКУРС та ТОВ ПРОМИСЛОВА КОРПОРАЦІЯ МАШМ при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення вимог чинного законодавства.

З огляду на встановлені обставини у цій справі та досліджені докази, колегія суддів вважає правомірним віднесення позивачем сум до складу податкових кредиту у розмірі 338887 грн по реальним господарським операціям з вищевказаними контрагентами, які повністю підтверджені відповідними первинними документами, набутими у зв`язку із купівлею товарів та отриманням послуг, призначених для використання у власній господарській діяльності позивача, а висновки про порушення позивачем вимог абз а п. 198.1, абз. першого і другого п. 198.3 ст. 198, та п. 201.1, 201.10, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 310219,00 грн, у тому числі на суму 310200,00 грн у грудні 2018 року, на суму 19 грн у грудні 2016 року та завищення від`ємного значення на загальну суму 28668,00 грн, в тому числі за листопад 2016 року у сумі 6301,00 грн, за грудень 2016 року у сумі 14391,00 грн, за грудень 2018 року у сумі 7976,00 грн, що зараховуються до складу податкового кредиту наступних звітних (податкових) періодів такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 19.12.2019 №00000820511 та від 19.12.2019 №00000830511, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для їх скасування.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» , суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 по справі № 520/5223/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 07.12.2020.