Постанова

від 26.11.2020 по справі 2609/18536/12

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2609/18536/12

провадження № 61-8371св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач) - ОСОБА_2 ,

відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Куликовська Тетяна Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткаченко Вікторія Леонідівна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (управління державної реєстрації), Головне управління Держгеокадастру у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2018 року у складі судді Коробенка С.В.та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня

2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2012 року до ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_5 , Київського міського бюро технічної інвентаризації

та реєстрації права власності на об`єкти пава власності на об`єкти нерухомого майна, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, у якому просив:

- визнати дійсним попередній договір купівлі-продажу житлового будинку

та земельної ділянки від 31 грудня 2011 року;

- здійснити взаємозалік грошових зобов`язань в частині зменшення суми боргу ОСОБА_5 , перед ним, на суму, що складає 600 000,00 грн, які зарахувати в загальну вартість житлового будинку та земельної ділянки;

- визнати за ним, право власності на житловий будинок, а саме: домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку з цегли, зазначеного в плані

під літерою А , розміром житлової площі 290,7 кв. м; гаража, зазначеного в плані під літерою Б ; сараю, зазначеного в плані під літерою В , споруджень, зазначених в плані під № 1-3,1, II ;

- визнати за ним, право власності на земельну ділянку площею 0,0953 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071;

- стягнути з ОСОБА_5 на його користь штрафні санкції у розмірі

1 800 000,00 грн.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня

2013 року позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасоване, і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2014 року заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва

від 11 грудня 2013 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

03 лютого 2015 року ОСОБА_3 подано заяву про зміну предмету позову, відповідачами за яким зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , та заявлені вимоги про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суми в розмірі

3 600 000,00 грн, яка складається з основного боргу та штрафних санкцій.

14 травня 2015 року на підставі поданої заяви судом залучено до участі у справі ОСОБА_1 , яка заявила самостійні вимоги щодо предмету спору, зокрема просила:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку

з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 432,9 кв. м, житловою площею 290,7 кв. м,

з господарчими та побутовими будівлями: підліт. Б - гараж, підліт. В - сарай та земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0953 га, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071, що укладений

31 грудня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку

за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 432,9 кв. м, житловою площею 290,7 кв. м, з господарчими та побутовими будівлями: під літ. Б - гараж, під літ. В - сарай від 16 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П.,

з моменту його укладення, а також скасувати відповідні реєстрації права власності щодо вказаного об`єкту нерухомого майна;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки

на АДРЕСА_1 , площею 0,0953 га, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071 від 29 червня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П., з моменту його укладення, а також скасувати відповідні реєстрації права власності щодо вказаного об`єкту нерухомого майна;

- обов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1

її права користування та розпорядження майном, а саме: житловим будинком та земельною ділянкою за адресою:

АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивувала тим, що вона 29 вересня 2014 року уклала ОСОБА_6 договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями

і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т. В.,

та договір купівлі-продажу земельної ділянки за вказаною адресою

з кадастровим номером: 8000000000:72:337:0071. В травні 2015 року ОСОБА_1 дізналась, що придбане нею нерухоме майно є предметом судових спорів.

ОСОБА_1 вказує, що їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 звернувся в суд

з позовом до ОСОБА_5 про визнання попереднього договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок

з господарськими будівлями та спорудами, за адресою:

АДРЕСА_1 та земельну ділянку земельну ділянку під ним площею 0,0953 га, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071.

31 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у простій письмовій формі укладено попередній договір купівлі-продажу житлового будинку

та земельної ділянки. Сторони зобов`язались відповідно до пункту 1 договору протягом двох робочих тижнів з моменту укладення договору, але не пізніше

16 січня 2012 року, на умовах, передбачених договором, укласти договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, за якими відповідач зобов`язався передати у власність позивачу майно, а саме: домоволодіння,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку на АДРЕСА_1 , а позивач - сплатити за зазначене вище майно 3 000 000,00 грн.

До підписання договору, відповідно до пункту 10 договору, ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_5 1 600 000,00 грн та 800 000,00 грн, а загалом 2 400 000,00 грн, на підтвердження зобов`язання щодо укладання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки відповідно. ОСОБА_5 в свою чергу також вчинив дії на виконання договорів купівлі-продажу - передав ключі від житлового будинку та частину правовстановлюючих документів на нерухоме майно ОСОБА_3

ОСОБА_3 неодноразово і безуспішно звертався з пропозиціями та вимогами про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку

та земельної ділянки, а ОСОБА_5 постійно ухилявся від цього,

не повернув отриману суму коштів у розмірі 2 400 000,00 грн, не відшкодував завдані своїм невиконанням збитки.

У зв`язку з цим, захищаючи свої права, як нового власника домоволодіння, ОСОБА_1 , посилаючись на частину другу статті 220 ЦК України просить визнати дійсним укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, оскільки його сторони фактично частково вчинили дії, спрямовані на його виконання, проте в подальшому ОСОБА_5 почав ухилятись від завершення оформлення договору.

На підставі заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва

від 10 січня 2013 року у цій справі, яким були задоволені вимоги ОСОБА_3 ,

за ним було зареєстроване право власності на будинок та земельну ділянку

за адресою: АДРЕСА_1 , які в подальшому були відчужені

на користь ОСОБА_6 , після якого право власності на них перейшло до неї.

Враховуючи позицію ОСОБА_3 , якої притримується і ОСОБА_1 ,

що ОСОБА_5 вже не володів правами власника щодо зазначених об`єктів нерухомого майна на час укладення договорів з ОСОБА_2 , а тому зазначені договори мають бути визнані недійсними.

18 лютого 2016 року ОСОБА_2 , заявив зустрічний позов до ОСОБА_1

та ОСОБА_3 , і просив:

- витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 житловий будинок

з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 42341880000);

- витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 42341880000; кадастровий номер: 8000000000:72:337:0071);

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 7153848 від 29 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок

з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна: 42341880000);

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 7154144 від 29 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку,

що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 451494280000; кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:72:337:0302).

В подальшому за заявою ОСОБА_2 в якості співвідповідача залучена ОСОБА_4 , до якої заявлені вимоги:

витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0464 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 451456980000; кадастровий номер 8000000000:72:337:0301);

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 23715674 від 17 серпня 2015 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, що розташована

за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 456980000; кадастровий номер: 8000000000:72:337:0071).

Вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 мотивує наступним.

На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 16 травня 2012 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П., він набув право власності на житловий будинок

на АДРЕСА_1 . Крім того, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 червня 2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П.

за реєстровим номером 1165; набув право власності на земельну ділянку,

що розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,0953 га, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071.

У 2013 році до ОСОБА_2 із позовними вимогами про визнання недійсними вищевказаних договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки звернувся ОСОБА_3 , який посилався на те, що згідно із заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року за ним визнано право власності на житловий будинок і земельну ділянку. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2014 у справі № 22ц/796/51/2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2014 року у справі № 6-14384ск14, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5

та ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_2 стверджує, що наявність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про скасування заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року, означає, що ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися житловим будинком та земельною ділянкою, право власності на які було скасовано, з моменту винесення такої ухвали. ОСОБА_3 , як зазначає ОСОБА_2 був повністю обізнаний,

що дійсним власником житлового будинку та земельної ділянки є лише ОСОБА_2 , оскільки ці обставини встановлені рішенням Апеляційного суду

м. Києва від 11 березня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2014 року, винесених судами за результатами судового розгляду стороною якого був

ОСОБА_3 .

Незважаючи на те, що ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися, володіти

та користуватися житловим будинком та земельною ділянкою, він незаконно

21 липня 2014 року відчужив належні йому житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_6 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В. Л. за реєстровим № 1005.

В подальшому, ОСОБА_6 здійснив поділ земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0953 га, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071 (без його згоди

та відома), на дві земельні ділянки:

площею 0,0489 га кадастровий номер: 8000000000:72:337:0302 та площею

0,0464 га кадастровий номер: 8000000000:72:337:0301.

29 вересня 2014 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 житловий будинок

та земельну ділянку площею 0,0489 га (на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т. В. за реєстровими № 1196 та 1197 відповідно).

17 серпня 2015 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0464 га (на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки,

що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Вікторією Леонідівною за реєстровим № 804).

Посилаючись на положення частину першу статті 388 ЦК України ОСОБА_8 просив витребувати майно (будинок та дві земельні ділянки) від ОСОБА_1

та ОСОБА_4 як майно, яке вибуло із володіння власника не з його волі. Крім того, просив скасувати державну реєстрацію на вказані об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення коштів залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою у судове засідання позивача.

Розгляд справи судом продовжено в межах позовних вимог ОСОБА_1

та зустрічного позову ОСОБА_2 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання дійсним договору, визнання недійсним договору відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про витребування майна та скасування в Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно записів про державну реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомого майна задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 житловий будинок

з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 42341880000).

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 42341880000; кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:72:337:0302).

Витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0464 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 451456980000; кадастровий номер земельної ділянки. 8000000000:72:337:0301).

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 7153848 від 29 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна: 42341880000).

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 7154144 від 29 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, що розташована

за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 451494280000; кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:72:337:0302).

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 23715674 від 17.08.2015 року про державну реєстрацію права власності

ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, що розташована

за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 456980000; кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:72:337:0301).

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь держави судовий збір в загальному розмірі 3 307,20 грн, тобто по 1 102,40 грн

з кожного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 , яка заявляє вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладених між

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , не є стороною даних правочинів, а тому

не може заявляти такі вимоги до суду. Щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 16 травня та 09 червня 2012 року,

то в задоволенні судом цих вимог ОСОБА_1 відмовлено, оскільки на час укладення цих договорів ОСОБА_5 був єдиним законним власником даного нерухомого майна, що підтверджується наявними в справі письмовими доказами, які ОСОБА_1 спростовані не були. Крім того, законність даних правочинів була предметом судової перевірки у справі за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними,

в задоволенні якого ОСОБА_3 відмовлено рішенням Апеляційного суду

м. Києва від 11 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 02 липня 2014 року.

Зважаючи на доведеність наявними в справі належними та допустимими доказами факту відчуження належних ОСОБА_2 житлового будинку

та земельної ділянки особою, яка не мала права на відчуження даного майна, яке вибуло із володіння законного власника поза його волею, законним

та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень статті 387, 388 ЦК України та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про витребування на його користь із володіння

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 житлового будинку та земельних ділянок, а також скасування відповідних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на вищевказані об`єкти нерухомого майна.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 2609/18536/12-ц, витребувано її з Солом`янського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1

та відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди задовольняючи позов ОСОБА_2 не врахували, що спірний будинок був реконструйований, а земельна ділянка поділена, а тому відсутні підстави для витребування спірного майна. Крім того, ухилення суду від з`ясування обставин справи та безпідставне звуження кола осіб, що вправі звертатись до суду про оскарження правочину призвело

до неправильного вирішення справи.

Також, апеляційним була розглянута справа за відсутності ОСОБА_1 належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 31 грудня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, відповідно до умов якого протягом двох тижнів з моменту укладення даного договору, але не пізніше 16 січня 2012 року, на умовах, передбачених цим договором, сторони зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки, за якими ОСОБА_5 зобов`язується передати у власність ОСОБА_3 майно, а саме: домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

і складається з житлового будинку з цегли, зазначеного в плані під літерою А , розміром житлової площі 290,7 кв. м; гаража, зазначеного в плані під літерою Б ; сараю, зазначеного в плані під літерою В , споруджень, зазначених в плані під № 1-3, І, II , та земельну ділянку площею 0,0953 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: будівництво та обслуговування жилого будинку

і господарських споруд, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071,

а ОСОБА_3 зобов`язується прийняти зазначене вище майно та сплатити

за нього грошову суму відповідно до пункту 5 цього договору.

Договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки

за вищевказаною адресою між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено

не було.

16 травня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. за реєстровим

№ 942, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

09 червня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. за реєстровим

№ 1165, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, що розташована на

АДРЕСА_1 , площею 0,0953 га, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071.

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Солом`янського районного суду

м. Києва з позовом до ОСОБА_5 про визнання попереднього договору купівлі-продажу від 31 грудня 2011 року дійсним та визнання за ним права власності на житловий будинок та земельну ділянку.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня

2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Даним судовим рішенням було визнано за ОСОБА_3 право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 , які на той момент належали на праві власності ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 12 березня 2014 року заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 січня 2013 року та рішення Апеляційного суду

м. Києва від 11 грудня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Не зважаючи на скасування в судовому порядку правової підстави виникнення

у ОСОБА_3 права власності на житловий будинок та земельну ділянку, останній, знаючи про відсутність у нього будь-яких прав на нерухоме майно, незаконно, 21 липня 2014 року відчужив належні ОСОБА_2 на праві власності житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_6 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В. Л.

за реєстровим № 1005.

ОСОБА_6 здійснив поділ земельної ділянки ОСОБА_2 площею

0,0953 га, кадастровий номер 8000000000:72:337:0071 (без його згоди та відома), на дві земельні ділянки: площею 0,0489 га кадастровий номер: 8000000000:72:337:0302 та площею 0,0464 га кадастровий номер: 8000000000:72:337:0301.

29 вересня 2014 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 житловий будинок

та земельну ділянку площею 0,0489 га за адресою:

АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т. В. за реєстровими номерами 1196 та 1197 відповідно.

17 серпня 2015 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0464 га за вищевказаною адресою на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко В. Л. за реєстровим № 804.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін

до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло

з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з його волі а іншим шляхом. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням,

є повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі

№ 522/10652/15-ц вказав, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

На вказаний правовий висновок посилається Велика Палата Верховного Суду

та не відступала від нього (постанови від 05 грудня 2008 року в справах № 522/2110/15-ц, 522/2201/15-ц, 522/2202/15-ц)

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про витребування майна

з чужого незаконного володіння, оскільки ОСОБА_3 , знаючи про відсутність

у нього будь-яких прав на спірне нерухоме майно, відчужив належні

ОСОБА_2 на праві власності житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_6 , який у подальшому здійснив поділ спірної земельної ділянки

на дві земельні ділянки та продав ОСОБА_1 житловий будинок і одну

із земельних ділянок, а іншу земельну ділянку продав ОСОБА_4 , отже, спірний житловий будинок та земельна ділянка вибули з володіння власника

за відсутності його волі.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи,

за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про безпідставне звуження кола осіб, що вправі звертатись до суду про оскарження правочину з огляду

на наступне.

Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст частини третьої статті 215 ЦК України необхідно тлумачить таким чином, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обовязкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону

не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 , 15 , 16 ЦК України , які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

ОСОБА_1 не була учасником оспорюваних нею договорів та не довела факту порушення цими договорами її прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності

та взаємного зв 'язку, установивши, що ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а також договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 16 травня та 09 червня 2012 року, вказаними правочинами права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 не порушені, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення її позову.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що полягало у розгляді апеляційним судом справи без участі ОСОБА_1 , до уваги колегією суддів не беруться, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було завчасно належним чином повідомлено про час і місце слухання справи (рекомендоване повідомлення про вручення,

а. с. 27 т. 5) та вона мала можливість забезпечити свою явку в судове засідання, ці доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо тлумачення норм процесуального права на свій розсуд, містять посилання

на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням вимог матеріального

та процесуального права й не може бути скасована з підстав, викладених

у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне

по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).

Судами правильно встановлені фактичні обставини справи та вирішена справа

із застосуванням норм матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 , 409, 410, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2018 року

та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року

залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська