Рішення

від 27.11.2020 по справі 703/4906/19

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/4906/19

2/703/548/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2020 року

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі

головуючого судді Кирилюк Н.А.

з секретарем судового засідання Римським Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 703/4906/19

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Нікітюка А.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Карпова С.О.,

про відшкодування шкоди

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих ДТП.

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником автомобіля Опель Віваро реєстраційний № НОМЕР_1 .

21 березня 2019 року він видав доручення на право керування цим автомобілем з правом виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_2

16 вересня 2019 року близько 10 години відповідач повідомив його про те, що він, перебуваючи в Польщі, потрапив в ДТП.

Внаслідок ДТП автомобіль отримав суттєві пошкодження та на ньому неможливо було пересуватись.

Відповідач повідомив його, що не має змоги самостійно доправити його до України, а тому позивач змушений був самостійно їхати до Польщі та за допомогою евакуатора доставляти його на Україну.

В подальшому ним було проведено експертне дослідження та встановлено, що розмір спричинених йому в результаті ДТП матеріальних збитків прирівнюється до його ринкової вартості на момент події і складає 341170 грн. 97 коп.

В зв`язку з цим просив стягнути з відповідача на його користь завдані йому матеріальні збитки у вказаному розмірі, а також 15100 грн. витрат за транспортування автомобіля на евакуаторі з Польщі до міста Львів та 20000 грн. моральної шкоди.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача .

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити з наведених в ньому підстав.

Відповідач та його представник позов визнали частково та пояснили, що у листопаді 2018 року ОСОБА_1 запропонував відповідачу роботу з перевезення пасажирів на його пасажирському мікроавтобусі до Польщі із заробітною платою у розмірі 5-12 тисяч щомісячно в залежності від кількості рейсів та іспитовим строком у 1 місяць. По закінченню іспитового строку відповідач передав позивачу копії паспорта, посвідчення водія, трудову книжку та заповнив заяву про прийняття на роботу. Про те, що позивач не оформив з ним трудові відносини в офіційному порядку, ОСОБА_2 стало відомо в жовтні 2019 року, коли він вирішив звільнитись. Оскільки між позивачем і відповідачем фактично склались трудові відносини без офіційного їх оформлення, договорів і угод про повну матеріальну відповідальність не укладалось, пошкодження транспортного засобу сталось під час виконання відповідачем своїх функціональних обов`язків водія автомобіля в інтересах позивача, то ОСОБА_2 не заперечував проти стягнення з нього завданих збитків у розмірі його середнього місячного заробітку.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 22 січня 2020 року суд відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 03 червня 2020 року суд відмовив представнику відповідачу у клопотанні про зупинення провадження у справі до розгляду цивільної справи № 703/862/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту перебування особи в трудових відносинах та стягнення середнього заробітку.

Ухвалою від 22 червня 2020 року суд відмовив ОСОБА_1 у забезпеченні його позову.

13 липня 2020 року суд задовольнив клопотання представника відповідача та призначив судову автотехнічну експертизу, провадження у справі зупинив.

04 вересня 2020 року в зв`язку з надходженням висновку експерта суд відновив провадження у справі.

Ухвалою від 12 жовтня 2020 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є власником автомобіля Опель Віваро , 2014 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 .

Довіреністю, посвідченою 21 березня 2019 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. та зареєстрованою в реєстрі за № 2341, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти його інтереси з питань володіння, користування та експлуатації належного йому автомобіля, в тому числі, з правом керування цим транспортним засобом.

Як встановлено з довідки повітової команди поліції в м. Олаві від 01 жовтня 2019 року, 16 вересня 2019 року о 09 годині 24 хвилині сталася автотранспортна пригода у виді перекидання автомобіля Опель реєстраційний № НОМЕР_1 з вини його водія ОСОБА_4 , який перевищив швидкість руху. В зв`язку з цим було прийнято рішення накласти на ОСОБА_5 грошовий штраф.

Відповідно до розрахункової квитанції № 18/09/2019 ОСОБА_1 оплатив ФОП ОСОБА_6 15100 грн. за транспортування несправного ТЗ Опель Віваро реєстраційний № НОМЕР_1 з м. Олава, Польща, до м. Львів на відстань 590 км.

Висновком за результатами експертного автотоварознавчого дослідження № 184/19 від 22 жовтня 2019 року, проведеного судовим експертом Кипою С.М., було встановлено, що відновлення КТЗ економічно недоцільне, а розмір матеріальних збитків, заподіяних в результаті ДТП власнику автомобіля Опель реєстраційний № НОМЕР_1 , прирівнюється до його ринкової вартості на момент події і складає 341170 грн. 97 коп.

Згідно з висновком судового експерта-автотоварознавця ОСОБА_7 № 67 від 28 серпня 2020 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Опель Віваро реєстраційний № НОМЕР_1 становить 452116 грн. 89 коп., ринкова вартість автомобіля на момент ДТП складала 317068 грн., ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані - 62477 грн.

Норми права, які застосовує суд.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частиною 3 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ст. 1192 ЦК України, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що її було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, частина друга статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав

У частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позиція суду щодо заявлених вимог.

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

В ході розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_2 , керуючи належним позивачу автомобілем, перевищив швидкість руху, внаслідок чого автомобіль перевернувся та отримав механічні пошкодження.

Відповідач визнав факт керування автомобілем Опель , а також те, що цей транспортний засіб отримав механічні пошкодження внаслідок його перевертання. Відповідач, також, визнав, що ним було сплачено штраф за вчинення вказаної дорожньо-транспортної пригоди. Однак, зазначив, що ДТП сталася не з його вини, а внаслідок того, що йому інший автомобіль створив перешкоду в русі.

Проте, наведені відповідачем обставини на підтвердження відсутності своєї вини у ДТП нічим не підтверджені, жодного доказу суду не надано.

Крім того, факт сплати відповідачем штрафу за вчинення ДТП підтверджує те, що він фактично погодився з викладеними обставинами, факт своєї вини у вчиненні ДТП не оспорював.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У своїй постанові від 10 жовтня 2019 року по справі № 191/5149/16-ц Верховний Суд зазначив, що обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір покладено на позивача. Відсутність вини у заподіянні шкоди згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України має доводити відповідач.

Оскільки ОСОБА_2 не спростував своєї вини у вчиненні ДТП, а його пояснення відповідно до ст. 76 ЦПК України не є доказами, враховуючи презумпцію вини заподіювача шкоди, суд вважає доведеною вину ОСОБА_2 у заподіянні шкоди ОСОБА_1 , шляхом пошкодження належного йому автомобіля.

Суд відхиляє також твердження сторони відповідача про перебування відповідача у трудових відносинах з ОСОБА_1 з наступних підстав.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Згідно ч. 2-4 ст. 24 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

В п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 року по справі №522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

На підтвердження перебування у фактичних трудових відносинах з ОСОБА_1 відповідач надав копію власного закордонного паспорту із відмітками про перетин кордону, трудову книжку, де відсутні відомості про його працевлаштування за період часу з 07 вересня 2017 року 15 листопада 2019 року, довідку з центру зайнятості про те, що він не перебував на обліку, власне посвідчення водія, виписку з банківського рахунку, відповідно до якої 26 червня 2019 року та 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 перерахував йому 1996,99 грн. та 1200 грн., а також роздруківки повідомлень з мобільного додатку Вайбер .

Однак, надані докази однозначно не підтверджують викладені відповідачем обставини. Виписка з рахунку про здійснення ОСОБА_1 двох перерахувань без зазначення призначення платежу не свідчить про те, що це дійсно була заробітна плата за виконану роботу. Крім того, перерахування коштів не було щомісячним та систематичним.

Позивач в судовому засіданні заперечував факт його переписки з відповідачем через мобільний додаток Вайбер . Враховуючи, що суд не може встановити достовірність інформації, викладеної в наданій суду роздруківці, суд відхиляє цей доказ як належний.

Інші надані відповідачем докази також не свідчать про наявність фактичних трудових відносин між сторонами.

Посилання відповідача на те, що ним передавалась позивачу трудова книжка та інші необхідні для працевлаштування документи, погоджувались умови праці та відпочинку нічим не підтверджено.

Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено свої заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 .

Визначаючи розмір відшкодування, що належить стягнути з відповідача, суд виходить з наступного.

Позивачем на обґрунтування свої вимог в цій частині надано висновок за результатами експертного автотоварознавчого дослідження № 184/19 від 22 жовтня 2019 року.

Статтею 106 ЦК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 наведеної статті зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, у наданому позивачем висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

Заперечуючи проти розміру матеріальних збитків за клопотанням відповідача судом було призначено автотоварознавчу експертизу та отримано висновок судового експерта-автотоварознавця від 28 серпня 2020 року.

Оскільки цей висновок відповідає встановленим законом вимогам і містить інформацію щодо предмета доказування, саме його суд вважає належним та допустимим доказом на підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди.

Згідно з наведеним висновком загальний розмір відновлювальних робіт автомобіля становить 452116 грн. 89 коп., ринкова вартість автомобіля на момент ДТП складала 317068 грн., ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані - 62477 грн.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , відповідно до якої транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи наведене, а також те, що пошкоджений автомобіль залишився у власника, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 269691 грн. 00 коп. відшкодування матеріальних збитків, що становить різницю між вартістю автомобілю до та після ДТП (317068-624770).

Крім того, з відповідача на користь позивача належить стягнути документально підтверджені витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до м. Львів.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд зазначає, що обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині позивач посилався на те, що зазнав емоційної напруги, нервувань та стресу. В зв`язку з непередбачуваними витратами на поїздку до Польщі, евакуюванням автомобіля він поніс значні витрати, що вимагала додаткових зусиль для організації власного життя.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що діями відповідача, які виразились у порушенні правил дорожнього руху, в результаті чого відбулась ДТП, позивачу були завдані певні моральні страждання, однак суд погоджується і з відповідачем та її представником щодо недостатності доказів, наданих позивачем на підтвердження моральної шкоди на суму 20000 грн.

Проте, зважаючи на положення статей 23, 1167 ЦК України та враховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що достатньою є сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено 4392 грн. 96 коп. судового збору.

Визначаючи розмір цього збору ОСОБА_1 виходив з ціни позову у розмірі 362455 грн. 97 коп. матеріальної шкоди та 20000 грн. моральної шкоди. Визначаючи розмір матеріальної шкоди позивач включив до неї вартість автомобіля на момент ДТП у розмірі 341170 грн. 97 коп., 3500 грн. витрат на проведення експертизи, 335 грн. витрат за переклад довідки, 15100 грн. витрат за транспортування автомобіля, 1450 грн. витрат за зберігання автомобіля для проведення експертного дослідження та 900 грн. за розбору та дефектовку автомобіля під час проведення експертного дослідження.

Суд зазначає, що витрати за експертне дослідження та всі супутні витрати, пов`язані з проведенням цієї експертизи, а також витрати на переклад довідки не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, відповідно, не входять до складу ціни позову. Ці витрати пов`язані з підготовкою та розглядом судової справи, а тому їх стягнення регулюється ст. 141 ЦПК України.

З урахуванням заявлених вимог ціна позову становить 376270 грн. 97 коп. А тому, позивачу належало сплатити 3762,71 грн. судового збору ((341170,97+15100+20000)х0,01).

Таким чином, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню саме 2796 грн. 91 коп. сплаченого судового збору, розрахованого пропорційно до задоволеної частини вимог. Клопотань про повернення переплаченого судового збору до суду не надходило.

З відповідача на користь позивача також підлягають стягненню пропорційно до задоволеної частини вимог витрати, понесені за переклад довідки, що становить 249 грн. 01 коп.

Загалом розмір судових витрат, який підлягає стягненню, становить 3045 грн. 92 коп.

Суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу витрат на проведення експертизи, оскільки наданий позивачем висновок не був визнаний належним та допустимим доказом та не взятий до уваги судом під час визначення розміру матеріального збитку.

Не підлягають до стягнення понесені позивачем витрати за зберігання автомобіля на СТО для проведення та витрат за розбору та дефектовку автомобіля, оскільки ці витрати позивач поніс в зв`язку з проведення ним експертного дослідження.

Судом також враховано, що відповідач поніс витрати на проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 5600 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.

Враховуючи пропорційність відхиленої частини позовних вимог, з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 1437 грн. 39 коп. відшкодування понесених витрат.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, з відповідача на користь позивача шляхом взаємозаліку належить стягнути 1608 грн. 53 коп. судових витрат (3045,92-1437,39), звільнивши його від обов`язку сплачувати відповідачу судові витрати.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268 ЦПК України суд,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про відшкодування шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 269691 грн. 00 коп. відшкодування матеріальних збитків, 10000 грн. 00 коп. моральної шкоди та 1608 грн. 53 коп. судових витрат, а всього 281299 грн. 53 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене сторонами до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 07 грудня 2020 року.

Головуючий: Н.А. Кирилюк