Постанова

від 24.11.2020 по справі 760/20787/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/20787/20 Суддя в І-й інстанції Оксюта Т.Г.

Провадження № 33/824/4352/2020 Суддя в II-й інстанції Свінціцька О.П.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

24 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Свінціцької О.П., за участю: представника Київської митниці Держмитслужби Куликова М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника Київської митниці Держмитслужби на постанову судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року, -

в с т а н о в и в :

Постановою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року на

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ,

за вчинення порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України накладене стягнення у виді штрафу у розмірі 1 700 грн. без конфіскації валюти;

вилучену валюту у розмірі 5 800 євро повернуто ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови суду,26 серпня 2020 року о 12 годині 35 хвилин на митному посту Аеропорт Київ Жуляни Київської митниці Держмитслужби під час проведення вибіркового митного контролю на лінії спрощеного митного контролю зеленого коридору залу Приліт терміналу А Міжнародного аеропорту Київ Жуляни , було зупинено громадянку Великої Британії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), яка слідувала з Лондону (Лутон) до Києва рейсом НОМЕР_1 літаком авіакомпанії WizzAir .При опитуванні було встановлено, що пасажирка переміщує готівкові кошти близькі до гранично допустимої норми, дозволеної до переміщення. Зазначену громадянку було запрошено до оглядової кімнати, де при перерахунку встановлено, що ОСОБА_1 переміщувала грошові кошти в розмірі 15 800 євро. Із вказаної суми ОСОБА_1 було пропущено 10 000 євро та за протоколом про порушення митних правил вилучено 5 800 євро. Своїми діями ОСОБА_1 порушила встановлений Митним кодексом України порядок проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, а саме, обравши формою проходження митного контролю - проходження через "зелений коридор", переміщуючи товари, що підлягають письмовому декларуванню та на які законодавством України встановлені обмеження щодо переміщення через митний кордон України.

У апеляційній скарзі представник Київської митниці Держмитслужби порушив питання про скасування постанови судді. В обґрунтування апеляційної скарги указав на те, що висновок судді місцевого суду про те, що конфіскація валюти, вилученої у ОСОБА_1 за протоколом про порушення митних правил становитиме для правопорушника індивідуальний надмірний тягар, не ґрунтується на зібраних матеріалах справи. Вважав, що співвідношення розміру пропущеної валюти та затриманої не порушуватиме справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Окрім цього, апелянт вказав на те, що висновок судді про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 додаткового стягнення у виді конфіскації вилученої валюти не ґрунтується на вимогах закону, який передбачає конфіскацію як обов`язковий вид стягнення. Апелянт вважав некоректним також і посилання судді місцевого суду на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, як на підставу незастосування конфіскації вилученої валюти, оскільки ні вказаною Конвенцією, ні рішеннями Європейського Суду з прав людини таких обмежень не встановлено. Натомість, апелянт звернув увагу на п. 33 рішення Європейського Суду з прав людини у рішенні Ізмайлов проти Росії , відповідно до якого, загальна вимога щодо декларування товарів, що переміщується через державний кордон, запобігає неконтрольованому ввезенню готівки в державу чи вивезенню з неї, тому конфіскація у випадку недекларування готівки під час проходження митного контролю є частиною регулятивного механізму, що відповідає загальним інтересам суспільства. Просив постанову скасувати в частині повернення ОСОБА_1 готівки в розмірі 5 800 євро, та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України та накласти стягнення у виді штрафу у розмірі 1 700 грн. з конфіскацією обмежених товарів у розмірі 5 800 євро.

Вислухавши пояснення:

представника Київської митниці Держмитслужби, який подану апеляційну скаргу підтримав, підтвердив її доводи та просив її задовольнити;

вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволеннявиходячи із наступного.

Висновки судді про доведеність події порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України та винності ОСОБА_1 у його вчиненні за обставин, наведених у постанові стверджуються зібраними у справі доказами, а саме: протоколом про порушення митних правил від 26.08.2020 № 1432/10000/20, поясненнями ОСОБА_1 від 26.08.2020, актом про проведення огляду ( переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 26.08.2020 та іншими доказами.

На підставі указаних доказів, суддя дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 471 МК України та на законних підставах, із дотриманням вимог ст. 33 КУпАП, наклав на неї стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700 грн. без конфіскації вилученої валюти. За своїм видом та розміром накладене на ОСОБА_1 стягнення сприяє досягненню визначеній у ст. 23 КУпАП меті адміністративних стягнень та відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, закріпленого у ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги щодо неповноти дослідження обставин справи та як наслідок хибності висновку про відсутність підстав для конфіскації коштів, не ґрунтуються на зібраних матеріалах із яких вбачається, що усі обставини справи суддею були досліджені всебічно, повно і об`єктивно, висновки судді ґрунтуються як на матеріалах справи, так і на вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суд, використовує Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як випливає зі змісту положень ст. 1 Першого протоколу, вони містять три правила:

- перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

- друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

- третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі по тексту - Суд) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме:

- чи є втручання законним;

- чи переслідує воно суспільний інтерес ;

- чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

При цьому, Суд констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Європейський суд з прав людини у справі Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78).

Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення справедливого балансу / дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, п.п.31, 34 рішення у справі Ісмаїлов проти РФ від 06 листопада 2008 року).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідальність за ст.471 МК України настає за порушення встановленого МК України порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю.

За вчинення зазначеного правопорушення передбачене стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосереднім предметом порушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України - також конфіскацію цих товарів.

За змістом п. 57 ч.1 ст.4 МК України, валютні цінності є товаром.

Національне законодавство не містить будь-якого нормативного документа, який би забороняв переміщення валютних цінностей у виді готівкових коштів через митний кордон України.

Щодо визнання валютних цінностей у вигляді готівки товаром обмеженим до переміщення через митний кордон України, то суд при вирішенні даного питання звертає увагу на таке.

Обмеження, щодо переміщення окремих товарів через митний кордон України визначені ст.197 МК України. Відповідно до частини першої та другої цієї статті, обмеженими до переміщення через митний кордон України є товари, митне оформлення яких здійснюється на підставі документів, які підтверджують дотримання зазначених обмежень, виданих державними органами, уповноваженими на здійснення відповідних контрольних функцій, іншими юридичними особами, уповноваженими на їх видачу, якщо подання таких документів органами доходів і зборів передбачено законами України. Перелік таких товарів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини третьої ст.197 МК України, обмеження щодо ввезення на митну територію України чи вивезення за межі території України валютних цінностей можуть встановлюватись Національним банком України.

Аналіз частини першої ст.197 МК України у поєднанні із положеннями Законів України Про зовнішньоекономічну діяльність , Про карантин рослин та Про ветеринарну медицину , дає підстави стверджувати те, що для визначення товару таким, який обмежений до переміщення через митний кордон України необхідна наявність двох ознак:

1. пропуск таких товарів через митний кордон України здійснюється на підставі відповідних дозволів уповноважених органів державної влади, які виконують відповідні контролюючі функції;

2. порядок видачі таких дозволів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Як зазначалося вище, обмеження щодо переміщення через митний кордон України валютних цінностей можуть встановлюватися Національним банком України. Поєднання положень наведених нормативних документів, дає підстави стверджувати те, що для визнання валютних цінностей у вигляді готівкових коштів, в тому числі і у іноземній валюті товаром, обмеженим до переміщення через митний кордон України, необхідна наявність будь-якого документа, виданого Кабінетом Міністрів України чи Національним банком України, яким би встановлювалось те, що переміщення валютних цінностей через митний кордон України фізичними особами повинен здійснюватись на підставі відповідного дозволу.

Між тим, будь-якого нормативного документа, яким би встановлювалася необхідність отримання / видачі зазначеного вище дозволу, національне законодавство не містить.

Так, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України Про валюту і валютні операції , транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Поряд із цим, відповідно до ч.3 цієї статті, порядок транскордонного переміщення валютних цінностей суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами визначається Національним банком України з урахуванням норм частини першої цієї статті.

Як убачається із постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 року № 3, якою було затверджене Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, будь-яких обмежень щодо переміщення готівкової валюти через митний кордон України фізичними особами, тобто необхідності і обов`язковості отримання будь-яких дозволів для переміщення готівкової валюти через митний кордон України, дане положення не містить.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.197 МК України, до повноважень Національного банку України у сфері, яка охоплює переміщення валютних цінностей через митний кордон України відноситься:

- встановлення обмежень щодо ввезення на митну територію України та вивезення за межі України валютних цінностей;

- визначення порядку переміщення валютних цінностей через митний кордон України, у тому числі особливостей декларування валютних цінностей (зокрема визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню).

Аналіз указаної правової норми у поєднанні із положеннями ч.1 ст.197 МК України, указує на те, що обмеження щодо переміщення валютних цінностей через митний кордон України та порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України у тому числі особливості декларування валютних цінностей та визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню, не є тотожними поняттями.

Вивчення Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, затверджене постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 року № 3 дає підстави стверджувати те, що цим Положенням встановлюється саме порядок переміщення готівкової валюти через митний кордон України та гранична сума переміщення готівкової валюти за умови її усного декларування. Встановлення зазначеної граничної суми переміщення валюти через митний кордон України за умови її усного декларування, на думку суду, не є тотожним встановленню обмежень щодо переміщення іноземної валюти через митний кордон України, оскільки при цьому, не вимагається надання будь-яких дозволів на таке переміщення, що є однією із ознак, якими характеризуються товари, обмежені до переміщення через митний кордон України.

Наведене у свої сукупності указує на те, що валютні цінності у вигляді готівки не є товаром обмеженим до переміщення фізичними особами через митний кордон України, тому, у випадку вчинення особою порушення митних правил, передбаченого ст.471 МК України, якщо безпосереднім предметом порушення митних правил були валютні цінності у вигляді готівки, ці готівкові кошти не підлягають конфіскації, як товар, який не обмежений до переміщення через митний кордон України.

Поряд із цим, вважаємо, що стягнення у виді конфіскації готівки за наведених обставин, з огляду на критерії Європейського суду з прав людини щодо оцінки відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірності втручання, які викладені вище, безумовно матиме своїм наслідком порушення права особи на мирне володіння своїм майном, за ознакою відсутності законності такого втручання.

Разом із цим, Апеляційний суд звертає увагу і на те, що відсутність чітко сформульованого, доступного і передбачуваного у своєму застосуванні регулятивного законодавства в частині переміщення валютних цінностей у вигляді готівки, а також накладення адміністративних стягнень у випадку порушень порядку такого переміщення, спричиняє плутанину при застосуванні митного законодавства національними органами влади, порушує загальний принцип верховенства права .

З огляду на викладене, Київський апеляційний суд вважає що втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном не відповідатиме принципу правомірності, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підстав для скасування чи зміни постанови судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 суд не вбачає, у зв`язку із чим залишає цю постанову без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, ст.ст. 462, 487 МК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення.

Постанову судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя Свінціцька О.П.