Постанова

від 26.11.2020 по справі 760/12594/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 760/12594/20 Головуючий у І-й інстанції - Українець В.В.

апеляційне провадження № 22-ц/824/12858/2020 Доповідач Заришняк Г.М

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.

при секретарі Діденку А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року в справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

В червні 2020 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся в суд з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .

Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у ВПВР УЗПІР у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться виконавче провадження № 47677917 з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/29/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 9 065 408 грн. 22 коп.

Постановою державного виконавця від 02 червня 2015 року відкрито виконавче провадження та направлено постанову боржнику.

Постановою державного виконавця від 02 червня 2015 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

З метою встановлення майнового стану боржника державним виконавцем направлено запити до відповідних органів.

На виклик державного виконавця від 02 червня 2015 року боржник не з`явився.

29 лютого 2016 року державним виконавцем направлено до суду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року відмовлено в задоволенні подання державного виконавця у зв`язку з недоведенням факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

18 квітня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме його корпоративних прав.

23 квітня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.

Посилаючись на те, що боржник ухиляється від добровільного виконання своїх зобов`язань за рішенням суду, просив суд тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов`язань за виконавчим листом № 2/759/29/13, виданим 18 березня 2015 року Святошинським районним судом м. Києва.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року у задоволенні подання - відмовлено.

В апеляційній скарзі старший державний виконавець ВПВР УЗПІР у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборський А.В., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення подання.

Учасники справи не скористалися своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції старший державний виконавець Амборський А.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Представник боржника Тарасова В.С. проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи ухвалу суду законною.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленої ухвали суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості подання старшого державного виконавця.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи і це було встановлено судом, що з червня 2015 р. у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться виконавче провадження № 47677917 з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/29/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 9 065 408 гривень 22 копійки.

Постановою державного виконавця від 02 червня 2015 року відкрито виконавче провадження та направлено копію постанови боржнику (а.с. 12, 13).

Постановою державного виконавця від 02 червня 2015 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження (а.с. 15).

Судом встановлено, що на момент звернення до суду з даним поданням - рішення не виконано.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Закон України Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону України право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню відповідно до положення ч. 3 ст. 12 ЦПК України. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання .

Так, відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до роз`яснень Верховного суду України від 01.02.2013 року, викладених у судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. Саме по собі невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом певного строку, про що вказує державний виконавець в своєму поданні, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов`язків.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року було відмовлено в задоволенні подання державного виконавця у зв`язку з недоведенням факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

Після постановлення вказаної ухвали суду державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 47677917 винесено постанову від 18 квітня 2019 року про арешт майна боржника, а саме його корпоративних прав.

23 квітня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.

Також з матеріалів справи слідує, що старшим державним виконавцем додані до подання копії постанов, винесені ним в рамках виконавчого провадження № 47677917, вимоги про необхідність боржнику з`явитись до нього на прийом.

Разом з тим, суду не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що боржник ухиляється від виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, боржником ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по виконавчому листу № 2/759/29/13 у виконавчому провадженні №47677917 було сплачено кошти в сумі 280 909 грн.09 коп., що в свою чергу не свідчить про ухилення боржника від виконання судового рішення.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у боржника наявні корпоративні права у вигляді: внеску до статутного фонду ТОВ Аграрно-Рекреаційний фонд ЄДРПОУ: 35077192 у розмірі 42 000,00 грн.; внеску до статутного фонду ТОВ Електроюкрейн Центр ЄДРПОУ: 41719763 у розмірі 225 000,00 грн., внеску до статутного фонду ТОВ Елюа ЄДРПОУ: 42679880 у розмірі 450,00 грн.

Постановою державного виконавця 18.04.2019 року накладено арешт на майно боржника, а саме на вищезазначені корпоративні права.

Ті обставини, що на рахунках боржника у АТ ВЕСТ ФАЙНЕНС ЕНД КРЕДИТ БАНК знаходилися певні кошти, а також продаж ОСОБА_1 своїх корпоративних прав у ТОВ ЕЛЕКТРОЮКРЕЙН , не є достатніми доказами для задоволення подання старшого державного виконавця, оскільки не свідчать про ухилення боржника від виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 82 ЦПК України).

Державним виконавцем не надано суду належних та достовірних доказів, які б свідчили про ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання покладених на нього судовим рішенням обов`язків.

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним у справі доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відсутність законних підстав для задоволення подання старшого державного виконавця відділу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Постановлена судом ухвала відповідає вимогам норм процесуального права й не може бути скасована з підстав, приведених в апеляційній скарзі.

Будь-яких доказів, які б давали підстави вважати, що боржник може виїхати за кордон на постійне місце проживання, не виконавши зобов`язань, та доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання судового рішення - виконавцем суду не надано, а тому посилання в апеляційній скарзі на вказані обставини не заслуговують на увагу. Дані щодо перетину боржником державного кордону України не є належним та переконливим доказом його ухилення від виконання рішення суду та про наміри залишити Україну з метою ухилення від виконання рішення суду, оскільки право на вільне пересування гарантоване Конституцією України.

Доводи апеляційної скарги про те, що подання було розглянуто у відсутність державного виконавця, не можуть бути підставою для скасування законної та обгрунтованої ухвали суду.

На підставі ч. 4 ст.441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як видно зі справи, суд не повідомляв старшого державного виконавця про час та місце розгляду подання, проте приймаючи до уваги строки розгляду даної категорії справ, суд прийшов до правильного висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів без участі державного виконавця та інших осіб, які не з`явилися у судове засідання. Вказане порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки старшим державним виконавцем не надано апеляційному суду нових доказів, які б підтверджували ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують й не є підставами для скасування законної та обґрунтованої ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови виготовлений 07 грудня 2020 року.

Головуючий

Судді: