Рішення

від 08.12.2020 по справі 910/3260/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.12.2020Справа № 910/3260/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Бараненко Н.І., розглянув матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" (03186, м.Київ, бул.Чоколівський 16,кв. 51,Київ 186, код ЄДРПОУ 42064894)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського 1д, код ЄДРПОУ 14360570)

про визнання недійсним односторонього правочину

Представники сторін:

від позивача: Головачева О.М., адвокат

від відповідача: Хитрова Л.В., довіреність №5606-К-О від 30.03.19.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" щодо розірвання договору із банківського обслуговування, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору банківського обслуговування, який був укладений шляхом подання заяви про відкриття розрахункового рахунку та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, АТ КБ "Приватбанк" (банк) було відкрито ТОВ "Центр технічних рішень-груп Україна" поточний рахунок. 09.01.2020 банк листом повідомив ТОВ "Центр технічних рішень-груп Україна" про встановлення неприйнятно високого ризику на підставі ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", прийняття у зв`язку із цим рішення про розірвання договорів та закриття поточних рахунків.

Позивач вважає, що дії банку щодо одностороннього розірвання договору банківського обслуговування є незаконними та підривають авторитет товариства. Банк, згідно з доводами позивача, не надав жодних пояснень та доказів у підтвердження наявності підстав встановлення неприйнятно високого ризику для клієнта - позивача, не витребував уточнюючу інформацію щодо клієнта та незаконно обмежив здійснення господарських операцій ТОВ "Центр технічних рішень-груп Україна". Також у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про покладення на відповідача 30 000,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.07.2020 відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 28.07.2020, витребував у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк": копії договору про банківське обслуговування, що був укладений між ТОВ "Центр технічних рішень - Груп Україна" (код ЄДРПОУ 42064894) та АТКБ "ПриватБанк" 01.08.2019, про розірвання якого було банком повідомлено ТОВ "Центр технічних рішень - Груп Україна" листом від 09.01.2020.

27.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову учасник справи зазначив, що встановлення неприйнятно високого ризику позову здійснено банком як суб`єктом первинного фінансового моніторингу, відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу АТ Комерційний банк "Приватбанк", зокрема в ході аналізу господарської діяльності позивача по рахунку № НОМЕР_1 встановлено, що останній рух коштів по рахунку клієнта здійснювався 11.10.2019, динаміка фінансових операцій та їх характер дають підстави вважати, що позивач в основному здійснює перекази коштів та їх отримання як фінансову допомогу, що не відповідає статутній діяльності товариства та проведення товарних операцій по рахунку без фіксування суми ПДВ; на регулярній основі з рахунку позивача перераховуються кошти на рахунок директора товариства ОСОБА_1 на особисту платіжну картку та на його поточний рахунок. Вказані обставини, за твердженням відповідача, підпадають під ознаки здійснення банком діяльності що за характером або їх наслідком можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, тому дії банку та оспорюваний правочин вважає законними, у задоволенні позову просив відмовити, заявив про недоведеність понесення позивачем витрат на правову допомогу.

28.07.2020 позивач через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю уповноваженого представника у іншому судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.07.2020 був присутній представник відповідача, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві; підготовче засідання відкладено судом на 03.09.2020.

29.08.2020 відповідач подав до канцелярії суду клопотання про долучення додаткових доказів по справі, а саме виписку по рахунку позивача за період з 01.08.2019 по 09.01.2020.

02.09.2020 представник позивача подав до канцелярії суду відповідь на відзив, відповідно до якої на доводи відповідача зазначила, що законодавством не передбачено необмежене право банку відмовлятись від договірних відносин шляхом розірвання договірних відносин з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатом оцінки чи переоцінки, надана відповідачем виписка по рахунку підтверджує виконання товариством своїх обов`язків юридичної особи з оплати податків та зборів та виплати заробітної плати, єдиний платіж має призначення повернення фінансової допомоги, а не рух коштів із вказаною метою вцілому; позивач не є платником ПДВ, а сплачує єдиний податок третьої групи за ставкою 5%. Учасник справи вважає аргументи банку не підтвердженими належними доказами та вказує на порушення прав та інтересів товариства вчиненням оспорюваного правочину. У поданій відповіді на відзив позивачем заявлено клопотання про поновлення строку для її подання з огляду на запровадження на території України карантинних заходів.

03.09.2020 відбулось підготовче засідання, у якому представник позивача підтримала викладене у відповіді на відзив прохання про поновлення строку для подачі відповіді на відзив, яке суд задовольнив та прийняв відповідь на відзив. Представник відповідача повідомила, що після отримання відповіді на відзив, має намір підготувати заперечення на відповідь на відзив. Також представник позивача подала клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 03.09.2020 продовжив строк підготовчого провадження у справі, оголосив перерву у підготовчому засіданні до 29.09.2020.

15.09.2020 відповідач через канцелярію суду подав заперечення на відповідь на відзив, зі змісту яких банк надав пояснення щодо виконання своїх функцій суб`єкта первинного фінансового моніторингу, якому надано право в силу положень чинного законодавства на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин).

29.09.2020 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті спору на 13.10.2020.

Судове засідання 13.10.2020 не відбулося у зв`язку із перебування судді Ярмак О.М. у відпустці (самоізоляція).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.11.2020 у зв`язку із поверненням судді Ярмак О.М. з відпустки та лікарняного, призначив розгляд справи по суті спору на 08.12.2020.

У судовому засіданні 08.12.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 АТ КБ "ПриватБанк"(надалі- банк) на підставі анкети-заявки клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, відкрив рахунки ТОВ "Центр технічних рішень-груп Україна" (позивачу) для ведення господарської діяльності.

09.01.2020 на адресу позивача банком направлено лист за вих. № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061 від 09.01.2020 з повідомленням про розірвання договорів і закриття рахунків, в якому банком повідомлено товариство про прийняте рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з ним договори та закриті поточні рахунки на підставі статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини першої статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.

Спір між сторонами у справі виник у зв`язку з незаконним, на думку позивача, розірванням відповідачем договору банківського обслуговування через встановлення неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, шляхом вчинення одностороннього правочину повідомленням від 09.01.2020, що порушує права та інтереси товариства та є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Відповідач із заявленими позовними вимогами не погоджується та стверджує про наявність підстав для припинення договірних відносин із клієнтом за наслідком встановлення йому неприйнятно високого ризику банком, як суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи та надані докази, доводи обох сторін, проаналізувавши норми законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою та другою статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Таким чином, суд прийшов до висновку що відповідачем листом за вих. № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061 від 09.01.2020 вчинено в односторонньому порядку правочин, із змісту якого випливає юридичний наслідок цивільно-правового характеру - розірвання договірних правовідносин достроково, що тягне за собою припинення відповідних прав та обов`язків сторін.

За загальним правилом, встановленим статтею 651 ЦК України, одностороння відмова від договору допускається лише у випадку, встановленому договором або законом.

За приписами частини другої статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин ) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин ) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Таким чином, враховуючи положення статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 10 Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", норми яких є спеціальними в регулюванні спірних правовідносин, банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.

Згідно з пунктами 3.1.1.6.2.1, 3.1.1.6.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг (актуальних станом на 01.08.2019 - укладення договірних відносин), Банк може відмовити Клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України і Договором банківського обслуговування. Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання Клієнтом необхідних для вивчення документів чи відомостей або встановлення Клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Разом з тим, частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на банки покладено обов`язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

За приписами пунктів 3, 17, 18 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (чинного станом на 09.01.2020) верифікація клієнта - встановлення (підтвердження) суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним; ідентифікація - отримання суб`єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних; ідентифікаційні дані - це: для юридичної особи - відомості, зазначені у пункті 3 частини дев`ятої та пункті 2 частини десятої статті 9 цього Закону.

За приписами статті 6 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб`єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства розробляє, впроваджує та постійно з урахуванням законодавства оновлює правила фінансового моніторингу, програми здійснення фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі - внутрішні документи з питань фінансового моніторингу) та призначає працівника, відповідального за його проведення (далі - відповідальний працівник). Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб`єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб`єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити високий ризик, зокрема стосовно національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов`язаних з ними осіб, факт належності до яких клієнта або особи, що діє від їх імені, встановлений суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Приписами статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на банки покладено обов`язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

При цьому частиною 5 цієї статті Банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону, оцінювання ризиків клієнтів суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2017 № 584 затверджено "Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Критерії), якими передбачено, що ці Критерії використовують у своїй діяльності, зокрема, банки.

У пункті 4 розділу І Критеріїв визначено, що критерій ризику - це ознака, характеристика, параметри або їх сукупність, за якими здійснюється оцінка ризику. Оцінка ризику - аналіз ідентифікаційних даних клієнта, інших наявних відомостей та інформації про клієнта та його діяльність, результатом якого є визначення рівня ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Пунктом 2 розділу 2 Критеріїв передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

Вказані внутрішні документи Банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом. Тобто, Банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку критеріями ризику, з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Водночас, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику (така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/21320/17, від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається яка на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, у повідомленні відповідача про розірвання договорів і закриття рахунків за вих. № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061 від 09.01.2020 не вказано жодних підстав встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику.

Натомість заперечення відповідача проти позовних вимог, викладені у відзиві на позовну заяву, ґрунтувались на твердженні про реалізацію ним свого права на припинення договірних відносин з позивачем на підставі Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а також Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк" (тобто ґрунтувались на загальних нормах відповідного Закону та Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк").

За наслідком оцінки судом наданої відповідачем довідки про рух коштів за період з відкриття рахунку до розірвання договірних відносин, посилання на той факт, що в ході аналізу господарської діяльності позивача по рахунку № НОМЕР_1 встановлено невідповідності характеру та динаміки руху коштів статутній діяльності позивача, що за переконаннями банку, підпадають під ознаки здійснення банком діяльності що за характером або їх наслідком можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, належними та вірогідними доказами не доведено.

Також відповідач не надав суду внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику, зокрема власну програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 № 417 (яка була чинною станом на 09.01.2020 - дату повідомлення АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договорів і закриття рахунків № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061, а також рішення Банку, в якому наведені конкретні підстави встановлення клієнту (позивачу) неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику.

При цьому, відповідачем не надано доказів неможливості подання вказаної Програми до суду (принаймні для огляду) з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами належним чином спростовуються викладені в односторонньому правочині розірвання Договору, оформленому листом № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061 від 09.01.2020, посилання на наявність підстав для припинення правовідносин сторін у зв`язку із встановлення клієнту неприйнятно високого ризику, що вказує на невідповідність такого правочину положенням ст.ст. 203 Цивільного кодексу України та в силу норми ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Враховуючи вищевикладене, надавши правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог та задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" про визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" щодо розірвання договору із банківського обслуговування, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Щодо заявленого позивачем клопотання про покладення на відповідача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 30 000,00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження повноважень адвоката у даній справі до матеріалів справи надано ордери ВІ №1009223 від 28.02.2020, АІ №1052718 від 01.09.2020 та копії свідоцтва на право ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на право на заняття адвокатської діяльності.

Водночас, жодних доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у заявленому розмірі, у т.ч. договорів про надання правової допомоги, на підставі яких видано ордери, суду не надано, клопотання в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про надання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду не заявлялось.

Оскільки позивачем не доведено та не надано доказів понесення витрат у заявленому розмірі, тому підстави для покладення вказаних у позовній заяві витрат на правову допомогу адвоката у сумі 30 000,00 грн відсутні, подане клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 86, 123, 126, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

1.1. Визнати недійсним односторонній правочин, вчинений ПАТ КБ "Приватбанк" щодо розірвання договору із банківського обслуговування та закриття рахунків повідомленням № 20.1.0.0.0/7-20200109/5061 від 09.01.2020.

1.2 Стягнути Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м.Київ, вул.М.Грушевського буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" (03186, м.Київ, бул.Чоколівський 16,кв. 51,Київ 186, код ЄДРПОУ 42064894) 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

2. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 09.12.2020

Суддя О.М.Ярмак