Ухвала

від 26.04.2021 по справі 910/3260/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3260/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М. ,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021

у справі № 910/3260/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічних рішень-груп Україна" (далі - ТОВ "Центр технічних рішень-груп Україна", позивач)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", відповідач, скаржник)

про визнання недійсним односторонього правочину,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ "Приватбанк" 08.04.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 910/3260/20; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Центр технічних рішень-груп Україна" відмовити у повному обсязі. Також скаржник просить суд поновити строк на касаційне оскарження у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.04.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/3260/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, сплати судового збору у розмірах передбачених законом.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акту законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності , що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип правової визначеності .

На обґрунтування своєї правової позиції АТ КБ "Приватбанк" у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При цьому, скаржник у касаційній скарзі вказує наступне: що можливість односторонньої відмови Банком від договору, якщо це таким договором передбачено. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд у постанові від 20.02.2018 року по справі № 910/11471/17). І це цілком відповідає діючому законодавству в сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, та механізм захисту прав клієнта не є обов`язковою передумовою для реалізації такого права клієнта .

Інших посилань на висновки Верховного Суду щодо застосування саме норми права касаційна скарга не містить.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована , а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах .

Водночас, посилання у касаційній скарзі на висновки, викладених у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 910/11471/17 не можна вважати належним обґрунтуванням такої невідповідності, оскільки в порушення приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, скаржник не зазначає про застосування якої саме норми права (пункт, частина, стаття) у подібних правовідносинах зроблено висновки у цій постанові, що не були враховані в оскаржуваних судових рішеннях, а також в чому саме полягає її порушення або неправильне застосування судами попередніх інстанцій, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень.

Само по собі зазначення скаржником пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, без зазначення правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та самої норми права, що не були враховані в оскаржуваних судових рішеннях, не є належним виконанням приписів пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу.

За таких обставин, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого визначення підстав, на яких подається касаційна скарга з належним обґрунтуванням, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, касаційна скарга АТ КБ "Приватбанк" підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного вище недоліку, шляхом надання відповідної заяви з зазначенням підстав (підстави) касаційного оскарження судового рішення (судових рішень), визначених (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України з зазначенням конкретних підстав касаційного оскарження з належним обґрунтуванням , у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а відтак, заявлене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, розглядатиметься у разі належного усунення недоліків касаційної скарги.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 910/3260/20 - залишити без руху.

2. Надати Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка,6.

3. Роз`яснити Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова