Рішення від 26.11.2020 по справі 914/893/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2020 справа № 914/893/20

м.Львів

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ

до відповідача : Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» , м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову: 3673424,95 грн

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Зарицькій О.Р.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача : не з`явився

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача, Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» , про стягнення заборгованості у розмірі 5137080,62 грн.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.05.2020.

Ухвалою суду від 20.05.20 підготовче засідання відкладено на 03.06.2020, з підстав викладених в ній.

Ухвалою суду від 03.06.2020 відкладено підготовче засідання на 01.07.2020.

24.06.2020, за вх.№20424/20, на електронну поштову адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Ухвалою суду від 26.06.2020 клопотання представника позивача задоволено та ухвалено підготовче засідання, призначене на 01.07.2020 на 14 год. 30хв., проводити в режимі відеоконференції за допомогою системи EasyCon .

01.07.2020, за вх.№20903/20, в документообігу суду зареєстровано поданий відповідачем відзив на позовну заяву з долученими до нього додатковими доказами та доказами скерування його примірника 01.07.2020 на адресу позивача.

Ухвалою суду від 01.07.2020 відкладено підготовче засідання на 17.08.2020

04.08.2020, за вх.№23320/20, в документообігу суду зареєстровано подану позивачем відповідь на відзив з долученими до неї додатковими доказами та доказами скерування її примірника (01.07.2020) на адресу відповідача.

05.08.2020, за вх.№1802/20, в документообігу суду зареєстровано подану позивачем заяву від 29.07.2020 №39/5-709-20 про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача 3673424,95 грн заборгованості, з якої: 2248597,94 грн- пеня, 393444,33 грн- 3% річних, 1031382,68 грн.- інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 17.08.2020 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 17.08.2020 суд постановив: прийняти до розгляду заяву позивача від 29.07.2020 №39/5-709-20 (вх.№1802/20 від 05.08.2020) про зменшення розміру позовних вимог і у подальшому розгляд справи здійснювати із врахуванням цієї заяви; прийняти подану позивачем відповідь на відзив (вх.№23320/20 від 04.08.2020) та заяву (вх.№23322 від 04.08.2020) про долучення до матеріалів справи додаткових документів на виконання вимог ухвали суду від 01.07.2020; закрити підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 02.09.2020 на 11год.00хв.

Ухвалою суду від 02.09.2020р. розгляд справи було відкладено на 10.09.2020р., викликано в судове засідання відповідача. Ухвалою суду від 10.09.2020р. відкладено розгляд справи на 07.10.2020.

Ухвалою від 15.09.2020р. суд задовольнив клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 07.10.2020р. суд зупинив провадження у справі до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №903/918/19.

Ухвалою суду від 16.11.2020р. поновлено провадження у справі, її розгляд призначено на 23.11.2020р.

Ухвалою від 24.11.2020р. задоволено клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon .

Представник позивача участі у судове засідання 26.11.2020р. о 15:00 год. в режимі відеоконференції не забезпечив, причин незабезпечення не повідомив.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 26.11.2020р. не забезпечив, причин незабезпечення не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що явка уповноважених представників сторін у судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, беручи до уваги те, що сторонами висловлено власну позицію у заявах по суті справи, беручи до уваги строки розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та про прийняття рішення у даному судовому засіданні за наявними в ній матеріалами.

Позиція позивача.

Поданий позов позивач обґрунтовує тим, що 06.10.2016р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (споживачем) укладено договір постачання природного газу №5159/1617-ТЕ-21, на виконання якого відповідачу протягом жовтня 2016р.-вересня 2017р. було поставлено природний газ на загальну суму 286922365,17 грн. Оскільки поставлений природний газ був оплачений споживачем з порушенням строку, встановленого у договорі, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з ЛКП «Залізничнетеплоенерго» (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) на загальну суму заборгованості 3673424,95 грн, з якої: 2248597,94 грн. пені, 393444,33 грн. 3% річних, 1031382,68 грн. інфляційних втрат.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві визнає, що сторонами 06.10.2016 укладено договір постачання природного газу №5159/1617-ТЕ-21, та факт здійснення сторонами розрахунків по сплаті основної суми боргу.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1, 3, 5, 7 ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» , оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу. Операції на поточних рахунках із спеціальним режимом використання не підлягають зупиненню. ЛКП «Залізничнететеплоенерго» є підприємством, яке виробляє транспортує та поставляє теплову енергію у гарячій воді усім категоріям споживачів, а тому на таке поширюється дія Закону України «Про теплопостачання» , а отже усі грошові кошти, які надходять від споживачів на рахунок підприємства згідно ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» та Порядку розподілу коштів, затв. постановою Кабінету Міністрів України того ж дня згідно коефіцієнту розподілу перераховувалися товариству.

Отже, підприємство у виконанні своїх зобов`язань залежить від здійснення споживачами розрахунків за теплову енергію.

Поряд з цим відповідач вважає, що позивач не вказав обставин про наявність у нього збитків внаслідок здійснення невчасних розрахунків підприємством, а основна заборгованість за природний газ за вказаний період погашена, а тому відповідач просить суд зменшити суму неустойки до 99% з урахуванням цієї обставини та майнового стану Залізничнетеплоенерго .

Покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 відповідач також просить зменшити нараховану суму 3% річних на 99 %.

Щодо нарахування інфляційних втрат, то відповідач вважає, що у своєму розрахунку інфляційних втрат позивач до бази їх нарахування (основної суми боргу) у кожному випадку додає суму інфляційних витрат за попередні період і таким чином нараховує суму інфляційних втрат на основний борг з доданням інфляційних втрат за попередній період, що ст.625 ГПК України не передбачено. Тобто позивач, як стверджує відповідач, нараховує відсотки на відсотки.

Відповідач вважає, що інфляційне збільшення з урахуванням офіційних індексів інфляції за зобов`язання березня 2017 року не може становити більше ніж 643462,44 грн., за зобов`язаннями липня 2017 не може становити більше 177695,25 грн. за зобов`язаннями серпня 2017 не може становити більше ніж 196986,83 грн. , а відтак, що розмір інфляційних втрат за спірний період не може перевищувати 1387145,64 грн., а суму інших нарахувань (пені та 3% річних має бути зменшено до 99%), з наведених вище підстав.

Відтак, у прохальній частині відзиву відповідач просить: зменшити суму нарахованої позивачем неустойки та 3% річних до 99%; в іншій частині позовних вимог відмовити; судові витрати розподілити пропорційно до результатів вирішення спору.

Щодо розрахунку позивача, який долучений до заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, відповідач інших заперечень щодо розрахованих позивачем 3% річних в сумі 393444,33 грн. та інфляційних втрат в сумі 1031382,68 грн., не висловив.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

06.10.2016 між позивачем (постачальником) та відповідачем (споживачем) укладено Договір постачання природного газу №5159/1617-ТЕ-21 (надалі - Договір).

Відповідно п. 1.1., 1.2. Договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Згідно п. 3.4. Договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Як встановлено судом, на виконання зобов`язань за Договором, позивачем протягом жовтня 2016р. - вересня 2017р. поставлено, а відповідачем прийнято природний газ, загальною вартістю 286922365,17 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами приймання-передачі природного газу за вказаний період.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за природній газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткої поточної оплати протягом місяця поставки природнього газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу. Сторони погодили, що з урахуванням п.11.3 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природній газ та теплопостачання не змінює строків та умов розрахунків за цими договором.

Відповідно до пп. 4 п.11.3 Договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього Договору: будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природній газ та теплопостачання підписані сторонами відповідно до постанови від 11.01.2005 №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:

не можуть буди використані для внесення змін до цього договору;

можуть бути застосовані до відносин за цими договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього Договору.

Сторонами укладено додаткові угоди до Договору № 5159/1617-ТЕ-21 від 06.10.2016 року, зокрема: від 23.01.2017 року №1, від 31.01.2017 року №2, від 22.02.2017 року №3, від 27.03.2017 №4, від 31.03.2017 №5, від 24.04.2017 №6 у яких сторонами вносились зміни до договору.

Згідно з актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017, від 30.04.2017, від 31.05.2017, від 30.06.2017, від 31.07.2017, від 31.08.2017, від 30.09.2017, постачальником по договору № 5159/1617-ТЕ-21 від 06.10.2016 року поставлено відповідачу природний газ у жовтні 2016-вересні 2017 вартістю на суму 286922365,17 грн. Акти підписані представниками обох сторін та скріплені печатками постачальника та покупця. Вартість поставленого природного газу відповідачем було оплачено. Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ОЦІНКА СУДУ .

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Факт поставки позивачем природного газу відповідачеві за Договором підтверджується наявними в матеріалах справи Актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2016р. - вересень 2017р.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п. 6.1. Договору, остаточний розрахунок за переданий природний газ мав відбутися до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, нормами ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із наявних матеріалів справи, зокрема, реєстру здійснених платежів за Договором, платіжних доручень судом встановлено, що оплата поставленого газу відбулася поза строками, встановленими у п. 6.1. Договору, а відтак відповідач вважається таким, що прострочив.

Факту прострочки платежів у спірному періоді (жовтень 2016 - вересень 2017) не заперечує сам відповідач.

Поряд з цим суд зазначає, що у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов`язками) за визначеними нормативами, виходячи з наступного.

Так, на виконання вимог ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» (далі - Порядок №217).

Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Отже, в силу ч. 4, 5 ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» , Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).

Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Аналіз приписів ст 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.10.2020р. у справі №903/918/19 (до вирішення якої зупинялося провадження у справі, що розглядається).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо заперечень відповідача про правильність проведеного розрахунку інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

26.06.2020 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).

Перевіривши правильність проведених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає їх правильними, а вимоги позивача про стягнення 393444,33 грн. 3% річних та 1031382,68 грн. інфляційних втрат обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних, то суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення 3% річних Відповідач посилається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі 902/417/18.

Однак, правові висновки, викладені у вказаній постанові, не можуть бути застосовані до правовідносин між Позивачем та Відповідачем, оскільки правовідносини сторін у справі № 914/893/20 не є подібними правовідносинам сторін у справі №902/417/18.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України: 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Визначення подібності правовідносин викладені у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц , від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі 5007/11 , від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц.

Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18:

6.8. У пункті 5.5 договору - сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред`явлена вимога щодо стати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов`язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.

Як вбачається з матеріалів справи № 914/893/20, сторони в Договорі не передбачили інший розмір процентів річних, а тому стягненню підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення, нарахованих позивачем відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України .

З огляду на викладене, справи №902/417/18 та №914/893/20 не є подібними, оскільки є різними предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце не однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 8.2 договору передбачено, що разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Додатковою угодою №5 від 31.03.2017 до договору сторонами погоджено відповідальність споживача щодо прострочення оплати у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, врахувавши передбачений п. 10.3 договору строк позовної давності тривалістю у п`ять років (у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав, в тому числі про стягнення пені) дійшов висновку, що сума пені в розмірі 2248597,94 грн., розрахована відповідно до умов договору, є вірною, а позовні вимоги про її стягнення - обґрунтованими .

Однак, відповідач просить зменшити розмір нарахованої позивачем пені до 99%.

Статтею 233 ГК України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Крім того, в силу ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст. 3 ЦК України).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При розгляді клопотання судом враховано, що:

- відповідачем природній газ використовується виключно для повного задоволення потреб населення та юридичних осіб в тепловій енергії, яка використовується для опалення приміщень, отримання гарячої види і промислових технологічних процесів, що є й метою створення самого Підприємства.

- основним напрямком діяльності підприємства є, зокрема, виробництво, транспортування і реалізація теплової енергії для опалення і гарячого водопостачання житлового фонду, об`єктів соціально-культурного та промислово-виробничого призначення міста Львів і підприємницької діяльності.

- ЛКП "Залізничнетеплоенерго" перебуває у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується фінансовим звітом та балансом за 2019 рік;

- позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану Товариства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору;

- станом на день звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем в повному обсязі здійснена оплата отриманого згідно з договором від 06.10.2016 №5159/1617-ТЕ-21 природного газу і заборгованість відповідача за вказаним договором відсутня.

Також судом враховано, що предметом даного судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України і не може впливати на його господарську діяльність.

Також судом враховано, що окрім стягнення штрафних санкцій, позивачем було застосовано до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

В той же час, нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, врахувавши наведені вище обставини, а також враховуючи факт повного погашення заборгованості, суд дійшов висновку щодо зменшення нарахованої позивачем пені на 30 % і стягнення з відповідача пені у розмірі 1574018,59 грн.

Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Доводи позивача про те, що збитковість підприємства відповідача у виникненні боргу не є винятковим випадком та підставою для зменшення пені, не можуть бути підставою для відмови у зменшенні розміру пені, оскільки не є єдиним мотивом для задоволення такого клопотання, а оцінено судом в сукупності з іншими обставинами.

Вказана позиція щодо можливості зменшення розміру неустойки узгоджується з численною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 19.03.2019 у справі № 921/760/17-г/5, у постанові від 13.06.2018 у справі № 904/9781/17, від 20.06.2019 у справі № 916/2283/18, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України роз`яснено, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відтак, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача у розмірі 55101,37 грн.

Окрім того, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір" .

Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем заявлено вимогу майнового характеру: про стягнення 5137080,62 грн. та сплачено судовий збір в сумі 77056,21 грн. (1,5 % від ціни позову), згідно платіжного доручення №0000003518 від 06.04.2020.

В процесі розгляду справи позивачем зменшено розмір позовних вимог до 3673424,95 грн., а тому відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір щодо визначеної позивачем ціни позову (3673424,95 грн.) становить 55101,37 грн. (1,5 % від ціни позову).

У п.3 прохальної частини заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просив суд повернути позивачу надмірно сплачений судовий збір у розмірі 21954,84 грн., а тому, сума сплаченого судового збору (у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог) у розмірі 21954,84 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 130, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України Про судовий збір , суд,-

ВИРІШИВ

1. Позов, з вказуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства Залізничнетеплоенерго (79054, м. Львів, вул. С. Петлюри, буд. 4 А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20784943) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код 20077720) 1574018,56 грн пені, 393444,33 грн 3% річних, 1031382,68 грн інфляційних втрат, 55101,37 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 ГПК України.

5. Повернути Акціонерному товариству Національна акціонерна компанія Нафтотаз України (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) з Державного бюджету судовий збір в розмірі 21954,84 грн., що сплачений по платіжному дорученню №0000003518 від 06.04.2020 на суму 21954,84 грн.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 07.12.2020.

Суддя С.Б. Кітаєва