Рішення

від 02.12.2020 по справі 914/2245/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2020 справа №914/2245/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Банзули М.С., розглянувши справу

за позовом: Державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів ім. Данила Галицького

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Талісман тревел

про: стягнення 9219,43грн.,

Представники

позивача: Синчук С.М.;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

02.09.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів ім. Данила Галицького до ТзОВ Талісман тревел про стягнення 9219,43грн.

08.09.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 07.10.2020р.; викликати представників сторін у судове засідання.

У судове засідання 07.10.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив.

Протокольною ухвалою від 07.10.2020р. судове засідання відкладено на 28.10.2020р.

Крім того, ухвалою від 08.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судових засіданнях 28.10.2020р. та 18.11.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Протокольними ухвалами від 28.10.2020р. та 18.11.2020р. судове засідання відкладено на 18.11.2020р. та 02.12.2020р. відповідно.

Крім того, ухвалами від 28.10.2020р. та 23.11.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судових засідань.

У судове засідання 02.12.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив.

При цьому, з метою належного повідомлення сторін, в тому числі і відповідача у справі, ухвали Господарського суду Львівської області у цій справі надсилалися засобами поштового зв`язку на адреси їх місцезнаходження.

Згідно з п.п.1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи наведені вище нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, а також адреси місцезнаходження відповідача та суду, у випадку здачі відповідачем до установи зв`язку клопотань чи заяв, такі, станом на момент ухвалення цього рішення, мали б бути отримані судом, проте, від відповідача на адресу суду жодної кореспонденції у цій справі не надходило.

Водночас, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Проте, від відповідача на адресу суду ні відзиву на позов, ні клопотання про поновлення (продовження) строку на його подання не надходили.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.09.2020р., не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.

Позиція позивача:

позивач з підстав невиконання відповідачем зобов`язання щодо сплати йому 30% суми орендної плати, як балансоутримувачу об`єкта оренди, що виникло на підставі укладеного 07.11.2017р. договору оренди нерухомого державного майна №143/ОД/2017/11/07/1, просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по орендній платі за березень-грудень 2018р., що становить 7508,82грн.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання вищевказаного зобов`язання, позивачем нараховано 619,76грн. інфляційних втрат, 339,85грн. трьох процентів річних та 751,00грн. штрафу.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив таке:

07.11.2017р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі по тексту - Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Талісман тревел (надалі по тексту - Орендар , відповідач ) укладено договір оренди нерухомого державного майна №143/ОД/2017/11/07/1 (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення, площею 4,0 кв.м., що розташоване на першому поверсі будівлі - новий аеровокзал ДП Міжнародний аеропорт Львів імені Данила Галицького за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 168 (надалі по тексту - Майно ), що перебуває на балансі Державного підприємства ДП Міжнародний аеропорт Львів імені Данила Галицького (надалі по тексту - Балансоутримувач , позивач ).

Так, на виконання умов Договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно, що підтверджується актом прийому-передачі нерухомого державного майна, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно з п.3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (надалі по тексту - Методика ) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2017 року 1379,44грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - жовтень 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди липень 2014 року на індекс інфляції за серпень, вересень, жовтень 2017 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

У разі користуванням Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п.3.4. Договору).

У пункті 3.6. Договору сторонами погоджено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні:

- 70% до державного бюджету на рахунок визначений Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, а саме: Одержувач коштів - Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача - 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку -31114092702002 (код 22080300);

- 30% на рахунок Балансоутримувача.

Згідно з п.5.3. Договору, Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює Орендар, вказується Призначення платежу за зразком, який надає Орендодавець листом при укладенні договору оренди).

Проте, як зазначає позивач, зобов`язання щодо сплати 30% визначеної Договором суми орендної плати відповідач не виконав, внаслідок чого заборгованість по орендній платі за березень-грудень 2018р. становить 7508,82грн., стягнення, зокрема, якої є предметом спору у цій справі.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання вищевказаного зобов`язання, позивачем нараховано 619,76грн. інфляційних втрат, 339,85грн. трьох процентів річних та 751,00грн. штрафу.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, позов слід задовольнити частково, виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Як встановлено судом, 07.11.2017р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, як Орендодавцем, та відповідачем у цій справі, як Орендарем, укладено Договір, згідно з п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування Майно.

Так, на виконання умов Договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно, що підтверджується актом прийому-передачі нерухомого державного майна, копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно з п.5.3. Договору, Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює Орендар, вказується Призначення платежу за зразком, який надає Орендодавець листом при укладенні договору оренди).

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, на підставі Договору, позивачем сформовано для відповідача наступні рахунки:

- №1151 від 31.03.2018р. на суму 736,50грн. (з ПДВ), з яких: 441,90грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за березень 2018р., 88,38грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за березень 2018р., 206,22грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за березень 2018р.;

- №1658 від 30.04.2018р. на суму 742,40грн. (з ПДВ), з яких: 445,44грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за квітень 2018р., 89,09грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за квітень 2018р., 207,87грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за квітень 2018р.;

- №2323 від 31.05.2018р. на суму 742,40грн. (з ПДВ), з яких: 445,44грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за травень 2018р., 89,09грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за травень 2018р., 207,87грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за травень 2018р.;

- №2571 від 30.06.2018р. на суму 742,40грн. (з ПДВ), з яких: 445,44грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за червень 2018р., 89,09грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за червень 2018р., 207,87грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за червень 2018р.;

- №3056 від 31.07.2018р. на суму 737,20грн. (з ПДВ), з яких: 442,32грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за липень 2018р., 88,46грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за липень 2018р., 206,42грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за липень 2018р.;

- №3739 від 31.08.2018р. на суму 737,20грн. (з ПДВ), з яких: 442,32грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за серпень 2018р., 88,46грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за серпень 2018р., 206,42грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за серпень 2018р.;

- №4043 від 30.09.2018р. на суму 751,20грн. (з ПДВ), з яких: 450,72грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за вересень 2018р., 90,14грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за вересень 2018р., 210,34грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за вересень 2018р.;

- №4516 від 31.10.2018р. на суму 763,98грн. (з ПДВ), з яких: 458,39грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за жовтень 2018р., 91,68грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за жовтень 2018р., 213,91грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за жовтень 2018р.;

- №5399 від 30.11.2018р. на суму 774,67грн. (з ПДВ), з яких: 464,80грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за листопад 2018р., 92,96грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за листопад 2018р., 216,91грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за листопад 2018р.;

- №5824 від 31.12.2018р. на суму 780,87грн. (з ПДВ), з яких: 468,52грн. (без ПДВ) - 30% орендної плати за грудень 2018р., 93,70грн. - ПДВ, нарахований на 30% орендної плати за грудень 2018р., 218,65грн. - ПДВ, нарахований на 70% орендної плати за грудень 2018р.;

Проте, оплату зазначених у вищевказаних рахунках сум відповідачем не здійснено, чим порушено право позивача на отримання орендної плати у визначеному відповідно до умов Договору розмірі.

Водночас, суд звертає увагу, що, як зазначено вище, зазначені в рахунках суми, окрім 30% орендної плати також включали ПДВ, нарахований на 100% орендної плати за відповідний місяць.

Так, відповідно до ч.3 ст.4 ГП України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з п.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до положень ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Договором сторонами погоджено розмір орендної плати та порядок її внесення. Так, згідно з п.3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (надалі по тексту - Методика ) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2017 року 1379,44грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - жовтень 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди липень 2014 року на індекс інфляції за серпень, вересень, жовтень 2017 року.

Отже, сторонами Договору не погоджено розмір орендної плати із врахуванням податку на додану вартість та не погоджено розподіл сплати податку між Орендодавцем та Балансоутримувачем.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п.3.2. Договору).

Суд зазначає, що вищевказане положення п.3.2. Договору зобов`язує його сторін дотримуватись вимог чинного законодавства у сфері сплати податку на додану вартість. Така норма договору зумовлена тим, що сторони договору не вправі врегульовувати в договорі порядок сплати податків і зборів у інший спосіб, ніж передбачений податковим законодавством.

Відповідно до ст.1 Податкового кодексу України, він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 14.1.156. Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Відповідно до п.п. 14.1.175. Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до п. 36.1. Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Порядок сплати податку на додану вартість регламентований розділом V Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано доказів, підтверджуючих наявність у позивача заборгованості по сплаті ПДВ за Договором, не надано доказів існування податкового обов`язку, зобов`язання чи податкового боргу відповідача по сплаті податку на додану вартість.

Отже, докази порушення відповідачем прав позивача на отримання суми ПДВ по Договору відсутні.

Відповідно, стягнення суми ПДВ, сплата та спосіб розподілу якого не визначена Договором та не включена до розміру орендної плати у відповідності до умов Договору, не є заборгованістю по відповідному договору.

Більше того, вирішення питання щодо наявності чи відсутності обов`язку відповідача сплачувати податок на додану вартість із господарських операцій не оцінюються судом в межах даного спору, оскільки справи про стягнення податків та зборів не належать до юрисдикції господарських судів. У межах цього спору суд не має повноважень ухвалювати рішення, наслідком якого буде врегулювання питання сплати податку на додану вартість для платника податку.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 7508,82грн. заборгованості по орендній платі за березень-грудень 2018р. в частині стягнення 3003,53грн. суми ПДВ (3004,19 (88,38 + 89,09 + 89,09 + 89,09 + 88,46 + 88,46 + 90,14 + 91,68 + 92,96 + 93,70 (сума ПДВ, нарахованого на 30% орендної плати за березень-грудень 2018р.) + 206,22 + 207,87 + 207,87 + 207,87 + 206,42 + 206,42 + 210,34 + 213,91 + 216,91 + 218,65 (сума ПДВ, нарахованого на 70% орендної плати за березень-грудень 2018р.) = 901,05 + 2102,48 = 3003,53) слід відмовити.

Разом з тим, до складу суми заборгованості за Договором за період з березня по грудень 2018р., які позивач просить суд стягнути з відповідача, включено також суму орендної плати, розмір та розподіл якої визначені Договором.

Згідно з п.3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (надалі по тексту - Методика ) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2017 року 1379,44грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - жовтень 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди липень 2014 року на індекс інфляції за серпень, вересень, жовтень 2017 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

У разі користуванням Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п.3.4. Договору).

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 30% суми орендної плати, що підлягала сплаті відповідачем позивачу, судом встановлено, що такий здійснено вірно.

Так, у 2018р. 30% суми орендної плати, із врахування індексації такої, за березень становило 441,90грн., за квітень - 445,44грн., за травень - 445,44грн., за червень - 445,44грн., за липень - 442,32грн., за серпень - 442,32грн., за вересень - 450,72грн., за жовтень - 458,39грн., за листопад - 464,80грн., за грудень - 468,52

Відповідно до положень п.3.6. Договору, сторонами Договору погоджено, що 30% орендної плати перераховується Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У ч.1 ст.255 ЦК України вказано, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Отже, враховуючи умови п.3.6. Договору, за поточний місяць користування Майном відповідач зобов`язаний був здійснити оплату Балансоутримувачу 30% визначеної у відповідності до умов Договору орендної плати не пізніше 15 числа наступного за поточним місяця.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Із врахуванням наведеного, останнім днем строку для сплати відповідачем позивачу 30% орендної плати за березень 2018р. був 16.04.2018р. (оскільки 15.04.2018р. - вихідний день), за квітень 2018р. - 15.05.2018р., за травень 2018р. - 15.06.2018р., за червень 2018р. - 16.07.2018р. (оскільки 15.07.2018р. - вихідний день), за липень 2018р. - 15.08.2018р., за серпень 2018р. - 17.09.2018р. (оскільки 15.09.2018р. та 16.09.2018р. - вихідні дні), за вересень 2018р. - 16.10.2018р. (оскільки 15.10.2018р. - вихідний день), за жовтень 2018р. - 15.11.2018р., за листопад - 17.12.2018р. (оскільки 15.12.2018р. та 16.12.2018р. - вихідні дні), за грудень 2018р. - 15.01.2019р.

Отже, обов`язок зі сплати відповідачем позивачу відповідної суми орендної плати є таким, що настав.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Водночас, станом на момент ухвалення цього рішення, сторонами не подано та в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обов`язку щодо сплати такої.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення 7508,82грн. заборгованості по орендній платі за березень-грудень 2018р. в частині стягнення 4505,29грн. (441,90 + 445,44 + 445,44 + 445,44 + 442,32 + 442,32 + 450,72 + 458,39 + 464,80 + 468,52 = 4505,29) 30% орендної плати, розмір та розподіл якої визначені Договором, підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем прострочення оплати орендної плати за березень-грудень 2018р. позивачем нараховано 619,76грн. інфляційних втрат та 339,85грн. трьох процентів річних.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків трьох процентів річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що такі здійснено невірно.

Так, відповідні нарахування позивач здійснює не лише на суму 30% орендної плати, розмір та розподіл якої визначені Договором, а й на суми ПДВ, нарахованого на 100% орендної плати.

Проте, як зазначено вище, питання щодо наявності чи відсутності обов`язку відповідача сплачувати податок на додану вартість із господарських операцій не оцінюються судом в межах цього спору, а отже, можливість встановити наявність чи відсутність прострочення відповідачем здійснення відповідних оплат також відсутня. Відтак, в межах цього спору, питання щодо стягнення з відповідача здійснених, у зв`язку із простроченням сплати ПДВ, нарахувань, не вирішується, а у задоволенні таких вимог слід відмовити.

Крім того, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суми простроченого відповідачем зобов`язання зі сплати орендної плати за березень 2018р. позивач здійснює, починаючи з 16.03.2018р., разом з тим, як зазначено вище, останнім днем визначеного умовами Договору із врахуванням положень ЦК України строку для здійснення відповідної оплати був 16.04.2018р., а отже, першим днем прострочення зі здійснення відповідного платежу та, відповідно, першим днем періоду, в межах якого позивач вправі здійснити відповідні нарахування є 17.04.2018р. Аналогічні помилки позивачем допущено при розрахунку суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати 30% орендної плати за квітень-грудень 2018р.

Із врахуванням неведеного, в межах заявлених позивачем періодів, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 441,90 17.04.2018 - 03.02.2020 658 3 % 23,90 445,44 16.05.2018 - 03.02.2020 629 3 % 23,03 445,44 16.06.2018 - 03.02.2020 598 3 % 21,89 445,44 17.07.2018 - 03.02.2020 567 3 % 20,76 442,32 16.08.2018 - 03.02.2020 537 3 % 19,52 442,32 18.09.2018 - 03.02.2020 504 3 % 18,32 450,72 17.10.2018 - 03.02.2020 475 3 % 17,59 458,39 16.11.2018 - 03.02.2020 445 3 % 16,76 464,80 18.12.2018 - 03.02.2020 413 3 % 15,77 468,52 16.01.2019 - 03.02.2020 384 3 % 14,78 Таким чином, загальна сума трьох процентів річних складає 192,32грн. (23,90 + 23,03 + 21,89 + 20,76 + 19,52 + 18,32 + 17,59 + 16,76 + 15,77 + 14,78 = 192,32).

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 339,85грн. трьох процентів річних підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення 192,32грн.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 17.04.2018 - 03.02.2020 441,90 1,097 42,71 16.05.2018 - 03.02.2020 445,44 1,097 43,05 16.06.2018 - 03.02.2020 445,44 1,097 43,05 17.07.2018 - 03.02.2020 445,44 1,104 46,50 16.08.2018 - 03.02.2020 442,32 1,104 46,17 18.09.2018 - 03.02.2020 442,32 1,084 37,06 17.10.2018 - 03.02.2020 450,72 1,066 29,60 16.11.2018 - 03.02.2020 458,39 1,051 23,36 18.12.2018 - 03.02.2020 464,80 1,043 19,81 16.01.2019 - 03.02.2020 468,52 1,032 15,13 Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 346,44грн. (42,71+43,05+43,05+46,50+46,17+37,06+29,60+23,36+19,81+15,13=346,44).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 619,76грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення 346,44грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем визначеного строку оплати орендної плати за період з березня по грудень 2018р., позивачем нараховано 751,00грн. штрафу.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Так, відповідно до п.3.8. Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що зі сплати 30% орендної плати за березень-грудень 2018р. відповідачем допущено прострочення строком більш ніж три місяці, у позивача виникло право здійснити нарахування штрафу, передбаченого п.3.8. Договору, на суми такої орендної плати. Водночас, питання щодо стягнення з відповідача штрафу, нарахованого у зв`язку із простроченням зобов`язань зі сплати суми ПДВ, судом не вирішується у цій справі, з підстав, аналогічних, як і щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на суму ПДВ.

Із врахуванням наведеного, а також те, що загальна сума орендної плати, що підлягала сплаті відповідачем позивачу за період з березня 2018р. по грудень 2018р., становить 4505,29грн., судом здійснено перерахунок штрафу: 4505,29/ 100 * 10 = 450,529 ? 450,53 (грн.)

Беручи до уваги все вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 5494,58грн. заборгованості, з яких: 4505,29грн. основний борг, 346,44грн. інфляційні втрати, 192,32грн. три проценти річні, 450,53грн. штраф.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №100018278 від 20.02.2020р. про сплату судового збору в розмірі 2102грн. за подання позовної заяви.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, на відповідача слід покласти 1885,46грн. (5494,58 (сума, що підлягає стягненню) / 9219,43 (сума, що заявлена до стягнення) * 2102,00 (судовий збір, що підлягає розподілу між сторонами) = 1252,746337 ? 1252,75). При цьому, 849,25грн. (2102,00 - 1252,75 = 849,25) судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Талісман тревел (місцезнаходження: Україна, 79018, Львівська обл., місто Львів, вулиця Антоновича, будинок 20, офіс 2; ідентифікаційний код: 40120899) на користь Державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів ім. Данила Галицького (місцезнаходження: Україна, 79000, Львівська обл., місто Львів, Аеропорт ЦА; ідентифікаційний код: 33073442) 5494,58грн. заборгованості, з яких: 4505,29грн. основний борг, 346,44грн. інфляційні втрати, 192,32грн. три проценти річні, 450,53грн. штраф, а також 1252,75грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 07.12.2020р.

Суддя М.Р. Король