Постанова

від 25.11.2020 по справі 927/253/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 927/253/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" (до зміни найменування Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ-ТІ СКУЛ") на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Буравльов С.І., Мартюк А.І.) у справі № 927/253/19 Господарського суду Чернігівської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖІ-ТІ СКУЛ"

до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" Чернігівської обласної ради

про визнання права та спонукання вчинити певні дії,

за участю прокурора Чернігівської області, в особі Чернігівської обласної ради,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЖІ-ТІ СКУЛ" (далі - ТОВ "ДЖІ-ТІ СКУЛ", позивач) звернулось до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 01.04.2019) до Управління комунального майна Чернігівської обласної ради (далі - Управління комунального майна, відповідач) про:

- визнання за ТОВ "ДЖІ-ТІ СКУЛ" права на укладення договору оренди цілісного майнового комплексу Комунального підприємства "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" Чернігівської обласної ради (далі - КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат");

- спонукання Управління комунального майна укласти договір оренди цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" з ТОВ "ДЖІ-ТІ СКУЛ" згідно з наданим проектом від 11.03.2019 № 5 та викласти його в редакції, викладеній у заяві про зміну предмету позову від 01.04.2019.

2. Позов обґрунтовано тим, що після розміщення відповідачем оголошення про намір передати в оренду цілісний майновий комплекс КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат", у встановлений законом строк, позивач звернувся з заявою про укладення договору оренди, до якої було додано необхідні документи та проект договору. Оскільки інших заяв від фізичних або юридичних осіб до відповідача не надходило, а трудовим колективом комунального підприємства не прийнято рішення про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, відповідач підготував та видав наказ про укладення договору оренди з позивачем. Після проведення оцінки об`єкта оренди позивач направив відповідачеві розроблений проект договору оренди, однак останній відмовився укладати договір, посилаючись на існування спору між депутатами обласної ради щодо повноважень Управління комунального майна виступати орендодавцем майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, який розглядається Чернігівським окружним адміністративним судом. Така відмова суперечить положенням статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і порушує охоронювані законом інтереси позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.06.2019 позов задоволено частково. Визнано за ТОВ "ДЖІ-ТІ СКУЛ" право на укладення договору оренди цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат". Суд спонукав Управління комунального майна укласти з ТОВ "ДЖІ-ТІ СКУЛ" договір оренди цілісного майнового комплексу згідно з проектом від 11.03.2019 № 5 в редакції, запропонованій позивачем, за виключенням з проекту договору пункту 8.5 та останнього абзацу пункту 10.9 договору оренди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Рішення мотивовано тим, що позивач з дотриманням передбаченої законодавством процедури звернувся до відповідача з заявою про передачу в оренду майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, а саме, цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат"; підстави, передбачені абзацом 11 частини 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" для відмови в укладенні договору оренди відсутні, тому, як єдиний учасник, який виявив бажання орендувати цілісний майновий комплекс, має право на укладення договору оренди зазначеного майнового комплексу.

5. Запропонований позивачем проект договору оренди містить усі істотні умови договору оренди, передбачені частиною 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а необґрунтована відмова відповідача від укладення договору, є підставою для захисту прав орендаря у судовому порядку. Однак, за висновком суду першої інстанції, пункт 8.5 та останній абзац пункту 10.9 проекту договору оренди щодо односторонньої відмови від договору оренди, суперечать вимогам статей 188, 291 Господарського кодексу України, статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тому договір оренди укладено в запропонованій позивачем редакції, за виключенням зазначених пунктів проекту договору.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.06.2019 скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

7. Постанову мотивовано тим, що оскільки в оренду передавалось профільне підприємство - професійно-технічний навчальний заклад першого атестаційного рівня і обов`язковою умовою передачі в оренду була вимога збереження надання освітніх послуг на базі орендованого майна, тому надання таких послуг можливе лише після отримання ліцензії. Проте, позивачем не надано доказів наявності у нього будь-якої ліцензії на здійснення діяльності, пов`язаної з підготовкою працівників та надання інших освітніх послуг, тому правомірні підстави на законне отримання в оренду цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" станом на 15.03.2018 (звернення до відповідача з заявою) та 15.03.2019 (на час звернення до суду) у позивача відсутні.

8. Крім того, укладення договору здійснено з порушенням абзацу 2 пункту 14, абзацу 2 пункту 15 розділу 2 Положення про порядок передачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в оренду, якими передбачено, що договір оренди повинен бути укладений не пізніше трьох місяців з дати оприлюднення оголошення та термін укладення договору оренди не повинен перевищувати двох місяців з дати реєстрації заяви про оренду, а договір укладено майже через рік.

9. Також, запропонована позивачем редакція проекту договору не відповідає положенням статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умовам Типового договору оренди, затвердженого рішенням Чернігівської обласної ради від 20.12.2018, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для спонукання відповідача до укладення договору в редакції запропонованій позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Позивач подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

11. Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Доводи касаційної скарги обґрунтовано неправильним застосуванням судом норми матеріального права та порушенням норм процесуального права, з посиланням на те, що:

1) в порушення частини 1 статті 310 ГПК України судом апеляційної інстанції розглянуто справу за відсутності позивача, якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, на нову зареєстровану адресу: пр-т Перемоги, 33, м. Чернігів;

2) суд застосував положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18;

3) відсутні висновки Верховного Суду про застосування положень статті 188, частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 530 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 15 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", статті 19 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" у подібних правовідносинах щодо правонаступництва у орендних правовідносинах; про застосування положень статей 10, 14, 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо строку передачі майна цілісного майнового комплексу в оренду відповідно до вказаного Закону та строків викладених у підзаконному акті; про застосування положень Типового договору оренди, за відсутності рішення Чернігівської обласної ради щодо затвердження такого Типового договору.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

12. Відповідач та третя особа відзивів на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

13. Прокурор Чернігівської області у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів касаційної скарги, вказавши на дотримання прокуратурою положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні з апеляційною скаргою на незаконне рішення суду першої інстанції, обґрунтовано та надано докази щодо наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді в особі Чернігівської обласної ради, яка не вживала належних заходів, спрямованих на повернення у власність територіальної громади Чернігівської області спірного майнового комплексу. Крім цього, указано на незаконність укладення у судовому порядку договору оренди, в якому не узгоджені сторонами усі істотні умови, передбачені статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та умови якого не відповідають Типовому договору оренди, а також укладення такого договору за відсутності ліцензії на надання освітніх послуг, оскільки обов`язковою умовою передачі в оренду майна було збереження профілю використання за цільовим призначенням.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.05.2005 рішенням Чернігівської обласної ради утворено Управління комунального майна, яке є уповноваженим органом обласної ради, який відповідно до законодавства України забезпечує реалізацію повноважень обласної ради по управлінню та розпорядженню майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (майно (об`єкти) комунальної власності області).

15. Згідно з Положенням про Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, затвердженим рішенням ХІІ сесії Чернігівської обласної ради VІІ скликання від 28.03.2018 № 70-12/VII, Управління підпорядковане, підзвітне і підконтрольне Чернігівській обласній раді, а у міжсесійний період - голові обласної ради.

Основними завданнями Управління є, зокрема:

реалізація регіональної політики у сфері управління та розпорядження майном комунальної власності області;

забезпечення ефективного управління та використання об`єктів комунальної власності області.

16. Крім того, Управління, відповідно до покладених на нього завдань:

у встановленому порядку виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів комунальних підприємств обласної ради, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна;

організовує та забезпечує проведення незалежної оцінки майна комунальної власності області, рецензує звіти про оцінку та погоджує або затверджує їх результати;

здійснює функції Органу управління комунальних підприємств та закладів, які належать до сфери його управління.

17. КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" Чернігівської обласної ради зареєстровано розпорядженням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 13.06.1994 № 120-р.

18. Відповідно до Статуту КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" Чернігівської обласної ради (п. 1.1, 1.2, 4.1, 4.2 та 4.4) (нова редакція), затвердженого наказом Управління комунального майна Чернігівської обласної ради від 22.09.2017 № 98, підприємство є комунальним професійно-технічним навчальним закладом першого атестаційного рівня, здійснює професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.

Підприємство створено в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і входить до сфери Управління комунального майна Чернігівської обласної ради (Орган управління).

Засновником Підприємства є Чернігівська обласна рада (Засновник).

Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства.

Майно Підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області і перебуває у Підприємства в господарському віданні.

Відчуження, списання основних фондів Підприємства, передача майна Підприємства в оренду або лізинг, а також використання коштів від відчуження і оренди майна (лізингу) здійснюється в порядку, визначеному законодавством та рішеннями Засновника.

19. Відповідачем протягом лютого - березня 2018 року проводилась робота, спрямована на передачу нерухомого майна - цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" в оренду.

20. 08.03.2018 в обласній газеті "Деснянська правда" № 10 (28625) відповідачем розміщено оголошення щодо його наміру передати нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в оренду - цілісний майновий комплекс КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат", що розташований за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги, 33; заяви про оренду майна приймаються до 23.03.2018 включно.

21. Аналогічна інформація розміщена і на офіційному веб-сайті Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.

22. 15.03.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про передачу в оренду зазначеного майна, з метою його використання для надання послуг у сфері професійно-технічної освіти (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації робітничих кадрів з ліцензованих професій, повторна перевірка знань робітників, які задіяні на роботах з підвищеною небезпекою) та навчання і перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці. До заяви додано копії установчих документів та проект договору оренди.

23. 26.03.2018 третьою особою проведено загальні збори колективу підприємства, на яких було розглянуто лист відповідача від 14.02.2018 № 04-176 щодо оренди цілісного майнового комплексу та постановлено утриматись від укладання договору оренди приміщення до "прояснення всіх питань" (протокол № 1 від 26.03.2018), про що повідомлено відповідача листом № 228 від 26.03.2018.

24. 28.03.2018 начальником Управління комунального майна ради видано наказ № 39 "Про передачу в оренду цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" щодо укладення договору оренди з єдиним заявником ТОВ "ДЖІ-ТІ СКУЛ" (заява б/н від 15.03.2018) на майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області - цілісний майновий комплекс КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат".

25. Листом від 06.04.2018 № 03-350 "Щодо оренди цілісного майнового комплексу" відповідач повідомив позивача про те, що після завершення процедури оцінки цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат", Управлінням комунального майна буде підготовлено відповідний проект договору оренди та направлено орендарю для розгляду, а в подальшому - нотаріального посвідчення та підписання.

26. Згідно з актом прийому-передачі робіт щодо незалежної оцінки від 27.02.2019 вартість об`єкту оцінки становить 6 646 347,45 грн, з урахуванням ПДВ.

27. Листом від 01.03.2019 № 03-247 відповідач повідомив позивача про те, що, зважаючи на оскарження окремою групою депутатів Чернігівської обласної ради до Чернігівського окружного адміністративного суду повноважень Управління комунального майна Чернігівської обласної ради виступати орендодавцем майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, Управління комунального майна відмовляє ТОВ "ДЖІ-ТІ СКУЛ" в укладенні договору оренди цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат".

28. У відповідь позивач листом від 04.03.2019 № 14 повідомив, що вказана підстава для відмови у підписанні договору оренди цілісного майнового комплексу не передбачена Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та іншими законами України, а тому листом від 11.03.2019 № 15 на адресу відповідача направив два примірника проекту договору оренди цілісного майнового комплексу КП "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" від 11.03.2019, що розташований за адресою: м. Чернігів, проспект Перемоги 33.

29. Відповідач листом від 15.03.2019 № 03-302 повторно повідомив позивача про відмову у підписанні відповідного договору з аналогічних підстав.

30. Вказана відмова від укладання договору стала підставою для звернення ТОВ "ДЖІ-ТІ СКУЛ" до суду з даним позовом про визнання права та спонукання відповідача до укладення договору.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

31. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

33. Скаржник, посилаючись на положення пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, у своїй касаційній скарзі зазначив, що підставами касаційного оскарження судового рішення, є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; постанова суду апеляційної інстанції підлягає обов`язковому скасуванню на підставі частини 1 статті 310 ГПК України, з огляду на те, що справу розглянуто за відсутності позивача, якого належним чином не повідомлено про дату, час і місце судового засідання.

34. У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що суд апеляційної інстанції застосував норму права, а саме, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", без урахування висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які наведені у касаційній скарзі та зазначені у пункті 11 цієї постанови. Зокрема, скаржник посилається на те, що у зазначених справах вказується на важливість у першу чергу здійснювати перевірку підстави представництва прокурором інтересів держави, перевіряти наявність чи відсутність повноважень органів влади, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки саме посилання у позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.

35. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з зазначеної підстави, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

36. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 904/1145/19, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19.

37. При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

38. Разом із тим, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 927/253/19 в частині доводів з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на таке.

39. У даній справі № 927/253/19 прокурор звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою після виявлення порушення інтересів територіальної громади сіл, селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради та відмови цього органу від захисту прав територіальної громади. Суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", встановив, що прокурором дотримано порядок, передбачений вказаною статтею щодо звернення до компетентного органу, який уповноважений здійснювати захист інтересів територіальної громади та встановлено не вжиття таким органом заходів, спрямованих на повернення у власність територіальної громади Чернігівської області спірного майнового комплексу, що свідчить про нездійснення захисту Чернігівської обласною радою прав та інтересів територіальної громади та є достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності ради, а отже, обґрунтованості, доведеності та наявності підстав для звернення прокурора з апеляційною скаргою для захисту таких прав.

40. В той же час, у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 (предметом розгляду у якій був позов прокурора про внесення змін до договору оренди земельної ділянки), судом касаційної інстанції зроблено висновок, що у даній справі апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Седнівською селищною радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади. Навпаки, обставини справи свідчать про вжиття позивачем заходів з метою приведення договірних правовідносин з відповідачем у відповідність до вимог чинного законодавства. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. При цьому судом зауважено, що обставини дотримання прокурором встановленої, частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.

41. У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, (предметом розгляду був позов прокурора про стягнення заборгованості за договором оренди та повернення орендованого нерухомого майна), суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки при розгляді справи було встановлено, що прокурором не доведено наявність підстав для представництва позивачів та дотримання порядку звернення до суду, визначеного частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

42. У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 923/560/18 (предметом розгляду був позов прокурора про визнання недійсним рішень тендерного комітету та договору №1 від 18.01.2018), суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що звертаючись з позовом прокурором не доведено обставин, що позивачі не здійснюють або неналежним чином здійснюють відповідні повноваження, а тому надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіряючи обґрунтованість наведених прокурором доводів в обґрунтування підстав для звернення його з позовом у даній справі для захисту інтересів держави в особі позивачів, суди дійшли обґрунтованого висновку, що прокурор в даному випадку не обґрунтував підстав представництва інтересів держави в особі позивачів в суді.

43. У постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18 (предметом розгляду був позов прокурора про стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій), за результатами касаційного перегляду даної справи, Суд дійшов висновку, що судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави, оскільки сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

44. У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 (предметом розгляду був позовом прокурора про визнання протиправним та скасування спеціального дозволу на користування надрами), Касаційний господарський суд, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, дійшов висновку, що у справі не було передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

45. У постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 (предметом розгляду був позов прокурора про визнання недійсним договору та припинення зобов`язання за ним на майбутнє), Касаційний господарський суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що прокурор звертаючись з позовом до суду не визначив орган (органи), уповноважений здійснювати державою відповідні функції у спірних правовідносинах, що не було враховано судом першої інстанції.

46. У постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18 (предметом розгляду був позов прокурора про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки), Касаційний господарський суд, з урахуванням встановлених судами обставин справи, погодився з їх висновками про те, що прокурор у заяві не зазначив у чому саме полягає неможливість Львівської ОДА і Стрийської РДА звернутися із позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки і повернення земельної ділянки Львівській ОДА, оскільки позивачі, в особі яких в інтересах держави з позовом до суду звернувся прокурор, мають підстави і можливість самостійно захищати свої права та прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту безпосередньо позивачами.

47. У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (предметом розгляду був позов прокурора про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки), Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки, і зокрема, на який посилається скаржник, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема, повноважень цих органів, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. З урахуванням того, що судами зазначені обставини не були у повному обсязі досліджено у цій справі, за результатами касаційного перегляду судові рішення у справі № 587/430/16-ц було скасовано, а справу передано для продовження розгляду.

48. У постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18 (предметом розгляду був позов прокурора про визнання недійсними результатів закупівлі, визнання договору недійсним), Касаційний господарський суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про залишення позову прокурора без розгляду, оскільки звертаючись з позовом прокурор не обґрунтував підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі зазначених ним органів, як того вимагають положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 53, 174 ГПК України.

49. У постанов Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (предметом розгляду був позов прокурора про визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених грошових коштів), Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки, і зокрема, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

50. З огляду на викладене, висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за складом учасників, ні за предметом спору, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання. При цьому, застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у зазначених справах, здійснено з урахуванням конкретних підстав, обставин справи та наданих сторонами доказів, за результатами оцінки яких судами зроблено відповідні висновки, оскільки у кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

51. Щодо посилань скаржника на правові висновки викладені у постановах Верховного Суд від 18.04.2019 у справі № 913/299/18 (предметом розгляду був позов прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу), від 13.05.2019 у справі № 915/242/18 (предметом розгляду був позов прокурора про зобов`язання повернути державі земельні ділянки), від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18 (предметом розгляду був позов прокурора про визнання недійсним договору, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення), від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 (предметом розгляду був позов прокурора про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів), то, за результатами касаційного перегляду, судові рішення у цих справах були скасовані, а справи скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції (у справі № 910/3486/18 на новий апеляційний розгляд), оскільки судами не надано правової оцінки правомірності участі прокурора у цих справах, не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання суб`єктами владних повноважень, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, що дало б підстави прокурору звернутися з даним позовом до суду. При цьому слід зауважити, що скасування Верховним Судом у вказаних справах рішень попередніх судових інстанцій повністю з передачею справи на новий розгляд, не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі, оскільки за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній.

52. Отже, постанови Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, ухвалені за іншої фактично-доказової бази, а також інших умов застосування правової норми, ніж у цій справі, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав, передбачених пунктом 1 частиною 2 статті 287 ГПК України для оскарження постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження.

53. Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

54. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

55. Отже, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 927/253/19 за касаційною скаргою ТОВ "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" у частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

56. Іншою підставою касаційного оскарження позивач, з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, визначив відсутність висновків про застосування норм права зазначених у підпункті 3) пункту 11 цієї постанови у подібних правовідносинах, за результатами розгляду якої Суд зазначає таке.

57. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у пункті 5 оголошення від 08.03.2018 про передачу в оренду майна, визначено виключні умови, і зокрема, щодо зобов`язання використання об`єкта оренди за цільовим призначенням.

58. Відповідно до пункту 11 Розділу 2 Положення про порядок передачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в оренду в новій редакції, затвердженого рішенням ІІІ сесії Чернігівської обласної ради VІ скликання від 25.03.2011, фізичні та юридичні особи, які мають намір укласти договір оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства, його структурного підрозділу направляють на адресу Управління комунального майна обласної ради відповідну заяву із пропозиціями щодо умов майбутнього договору оренди, а також документи, і зокрема, ліцензію на здійснення окремого виду діяльності, у разі її наявності.

59. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

60. Положеннями статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. Органи, уповноважені управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, розглядають подані матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після надходження матеріалів повідомляють підприємство про своє рішення (надання дозволу щодо укладення договору оренди або відмову). Порядок проведення конкурсу визначається: Кабінетом Міністрів України - для об`єктів, що перебувають у державній власності; органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об`єктів, що перебувають у комунальній власності.

61. Отже, згідно з чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством установлено, що порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди майна, яке належить до комунальної власності, визначається органами місцевого самоврядування.

62. Водночас, Положенням про порядок передачі майна в оренду визначено перелік документів, що додаються до заяви про передачу в оренду майна, і надання до такої заяви ліцензії здійснюється, у разі її наявності.

63. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

64. Частиною 4 статті 19 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" встановлено, що заклади професійної (професійно-технічної) освіти незалежно від форм власності та підпорядкування розпочинають діяльність, пов`язану з підготовкою кваліфікованих робітників та наданням інших освітніх послуг, після отримання ліцензії. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

65. Виходячи з системного аналізу правових положень статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 4 статті 19 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", Суд дійшов висновку, що у даному випадку наявність ліцензії на надання освітніх послуг є обов`язковою на початок здійснення діяльності, пов`язаної з підготовною кваліфікованих робітників та надання інших освітніх послуг. Законодавством та умовами про передачу в оренду цілісного майнового комплексу не було передбачено наявності в орендаря відповідної ліцензії, як обов`язкової умови для укладення договору оренди.

66. З огляду на зазначене, висновки апеляційного господарського суду, що для укладення договору оренди комунального професійно-технічного навчального закладу першого атестаційного рівня необхідною умовою є наявність ліцензії на здійснення освітніх послуг, не відповідає вимогам законодавства про оренду комунального майна та матеріалам справи.

67. Також, Касаційний господарський суд вважає безпідставними висновки суду апеляційної інстанції, що не укладення сторонами договору у строки, визначені абзацом 2 пункту 14 та абзацом 2 пункту 15 розділу 2 Положення про порядок передачі майна в оренду, є підставою для відмови у спонуканні відповідача до укладення договору оренди у судовому порядку, з огляду на те, що встановлений для укладення договору оренди трьох місячний строк з дати оприлюднення оголошення є обмеженням у часі виключно для сторін договору, але не у випадку укладення договору в судовому порядку у разі ухилення однієї зі сторін договору від його укладення, оскільки відповідно до частини 8 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.

68. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, що нормами чинного законодавства не вимагається отримання ліцензії на час звернення до орендодавця з пропозицією укласти договір оренди та не можливість укласти у судовому порядку договору оренди цілісного майнового комплексу після спливу трьох місяців з дати оприлюднення оголошення.

69. З огляду на викладене та з урахуванням предмету спору, Судом відхиляються доводи касаційної скарги щодо необхідності надання висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 14 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 4 статті 15 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

70. Водночас, щодо висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у позові з підстав невідповідності укладеного договору умовам Типового договору оренди, колегія суддів зазначає таке.

71. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

72. Положеннями частин 2 - 3 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

73. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що проект договору оренди цілісного майнового комплексу від 11.03.2019, який було направлено позивачем до Управління комунального майна та який був предметом розгляду у суді першої інстанції, не відповідає вимогам статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Типовому договору оренди, затвердженому рішенням Чернігівської обласної ради від 20.12.2018 № 47-16/VII, чим спростовуються доводи касаційної скарги про відсутність такого рішення.

74. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

75. Згідно з положеннями частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

76. Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

77. Водночас, з урахуванням положень статті 184 Господарського кодексу України, спірний договір оренди повинен бути розроблений та відповідати типовому договору. Законодавець забороняє відступати від змісту типового договору, затвердженого органом державної влади (органом місцевого самоврядування), сторони наділені правом тільки конкретизувати його умови (частина 4 статті 179 вказаного Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 зі справи № 921/375/17-г/14.

78. Отже, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що невідповідність запропонованого позивачем проекту договору умовам типового договору, затвердженого органом місцевого самоврядування, є підставою для відмови у задоволенні позову про укладення договору оренди і на умовах, зазначених у ньому.

79. Враховуючи наведене, мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

80. Водночас колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тому резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

81. Щодо доводів скаржника про те, що він не був належним чином повідомлений апеляційною інстанцією про час та місце судового розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

82. Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

83. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

84. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем до суду апеляційної інстанції надавалися заперечення, відзиви, що свідчить про те, що йому достоменно було відомо про дане судове провадження, а тому право позивача на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Судом порушено не було.

85. При цьому, суд касаційної інстанції також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях у справі "Пономарьов проти України" та у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", згідно з якою сторони в розумні "інтервали часу" мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

86. Крім того, учасники справи зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами. Проте, змінивши місцезнаходження під час апеляційного провадження, позивач, в порушення процесуального закону, не повідомив суд про такі зміни, що може свідчити про не добросовісне користування процесуальними правами.

Враховуючи викладене, зазначені доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

87. Беручи до уваги викладене, а також враховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, отримали часткове підтвердження під час касаційного провадження, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а касаційна скарга залишається без задоволення, оскільки позивачу правомірно відмовлено у задоволенні його позовних вимог.

Висновки Верховного Суду

88. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 927/253/19 за касаційною скаргою ТОВ "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

89. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

90. Згідно з частиною 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Згідно з частиною 4 цієї статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини.

91. Оскільки встановлена під час касаційного провадження невідповідність висновків суду апеляційної інстанції не призвела до прийняття невірного по суті рішення, Касаційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

92. За змістом частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, він змінює розподіл судових витрат.

93. За змістом пункту 2 частини 4 цієї статті у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

94. Зважаючи на висновок Суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, лише зі зміною мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 927/253/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський обласний навчально-курсовий комбінат" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 у справі № 927/253/19 залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 у справі № 927/253/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині зазначену постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.