Постанова

від 09.12.2020 по справі 600/756/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/756/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анасімов О.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

09 грудня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року (ухвалене в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івановецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області про визнання протиправним та не чинним рішення,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом до Івановецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області про визнання протиправним та не чинним рішення.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на її переконання, до невірного вирішення справи.

Відповідач своїм правом передбаченим ст.300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сторони в судове засідання не з`явились, про час, день та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 01.12.2020 року було прийнято протокольну ухвалу.

За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що позивач перебуває на обліку в Кельменецькій державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Чернівецькій області як платник податків та зборів з 30.10.2003 року, та здійснює підприємницьку діяльність згідно КВЕД а саме: КВЕД 01.46 Розведення свиней; КВЕД 01.50 Змішане сільське господарство; КВЕД 01.63 Післяурожайна діяльність; КВЕД 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів (основний); КВЕД 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивач є власником комплексу, об`єкту нежитлової нерухомості за адресою: с.Іванівці, Кельменецького, району Чернівецької області, загальною площею 4532,80 кв.м, що включає в себе: вагову літ. А - площею 30.90 кв.м., виробничий цех літ.Б - площею 461,60 кв.м., склад з їдальнею літ. К - площею 1104 кв.м., склад літ.Р - площею 311,30 кв.м., виробничий цех - площею 2625 кв.м.

27.06.2018 року ХVІІІ сесією VІІ скликання Івановецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області прийнято рішення Про встановлення ставок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2019 рік №201.18-7/18, яке в частині встановлення у Додатку 1 ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2019 рік за класифікацією будівель і споруд за кодами: 1251.5, 1252.9, 1271.1, 1271.3, 1271.8, 1271.9 оскаржує позивач (а.с.9-16).

Відповідно до Додатку 1 до рішення про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який затверджений рішенням ХVІІІ сесією VІІ скликання Івановецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області від 27.06.2017 року встановлені наступні ставки за 1 кв. метр: код 1251.5 будівлі харчової промисловості - 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати; код 1252.9 склади та сховища інші - 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати; код 1271.1 будівлі для тваринництва - 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати; код 1271.3 будівлі для зберігання зерна - 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати; 1271.9 будівлі сільськогосподарського призначення інші - 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати (а.с.10-15).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулась до суду для його скасування, в частині встановлення у додатку №1 ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2019 рік за класифікацією будівель і споруд за кодами: 1251.5,1252.9, 1271.1,1271.3,1271.8,1271.9.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 року, №280/97-ВР (далі - Закон №280) визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 25 Закону №280 сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання, а згідно пункту 24 частини 1 статті 26 Закону №280 виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 8.1. статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори, а відповідно до пункту 8.3. цієї статті ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Окрім цього згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що Івановецька сільська рада Кельменецького району Чернівецької області уповноважена встановлювати своїми рішеннями ставки для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Статтею 266 ПК України врегулюванні питання податку на нерухоме майно, відмінні від земельної ділянки.

Зокрема пунктом 266.2. цієї статті ПК України визначено об`єкти оподаткування цим податком, до яких віднесено об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1), та визначено об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (підпункт 266.2.2.).

Аналізуючи доводи апелянта стосовно протиправності оскаржуваного рішення, оскільки останнє не відповідає пунктам є та ж п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Також, згідно з пунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Колегія суддів зазначає, що дійсно, відповідно до пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Однак таке виключення з переліку об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінних від земельної ділянки, можливе за наявності певних умов, про що у своїх рішеннях зазначав Верховний Суд.

Зокрема, у постанові від 11.12.2018 року, справа №822/2614/16 Верховний Суд виклав таку правову позиції:

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Згідно положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року N 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Судова колегія зазначає, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття промислове підприємство.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року N 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають Верховному Суду підстави для висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств .

Отже, підсумовуючи наведене суд апеляційної інстанції вважає, що такі об`єкти нерухомості виключались з переліку об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності двох умов:

- наявність будівель промисловості;

- перебування таких будівель у власності промислових підприємств.

У разі відсутності наведеної сукупності умов будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Окрім цього, таку позицію Верховного Суду підтримав законодавець, який Законом України від 16.01.2020, № 466-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві пункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України виклав у новій редакції:

є) будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B - F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку .

Отже, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств за певних умов можуть бути об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому Івановецька сільська рада Кельменецького району Чернівецької області рада зобов`язана була встановити своїми рішеннями ставки для таких об`єктів нерухомості.

Щодо пункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відповідно до якого не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, суд зазначає наступне.

Дійсно споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов:

- такі споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичний або фізичній особі);

- такі споруди не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку

У разі відсутності наведеної сукупності умов споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином, підсумовуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач приймаючи рішення Про встановлення ставок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2019 рік №201.18-7/18, яке в частині встановлення у Додатку 1 ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2019 рік за класифікацією будівель і споруд за кодами: 1251.5, 1252.9, 1271.1, 1271.3, 1271.8, 1271.9 оскаржує позивач, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб встановлений Законом №280 та ПК України, а тому підстав для визнання його протиправним та нечинним не має.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, то підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.