Постанова

від 03.12.2020 по справі 482/2288/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

/

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 482/2288/18

провадження № 61-19880св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Димівська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 червня 2019 року у складі судді Демінської О. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2019 рокуу складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З.,

Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя

особа - Димівська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області, про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави.

Позовна заява мотивована тим, що 21 грудня 2012 року розпорядженням № 819-р Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області відповідачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 8 га пасовищ для сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення державної власності не переданих у власність або не наданих у користування, в межах території Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Наказом ГУ Держземагенства від 23 лютого 2015 року № 11101-СГ затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 8,4037 га пасовищ для сінокосіння та випасання худоби в межах території Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, з кадастровим номером 4824882600:03:000:0001.

На підставі вказаного наказу 13 серпня 2015 року між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком

на 10 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 вересня 2015 року за № 11055650.

За результатами перевірки стану використання спірної земельної ділянки у 2017 - 2018 роках виявлено, що відповідачем оброблялася земельна ділянка та на ній вирощувалися зернові та технічні культури, у зв`язку із чим до ОСОБА_1 було застосовано адміністративне стягнення.

30 травня 2017 року державним інспектором ГУ Держгеокадастру винесено припис щодо усунення відповідачем порушення земельного законодавства під час використання спірної земельної ділянки.

Внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням

у 2017 році державі завдано шкоду у розмірі 3 434,29 грн, яка правопорушником сплачена 01 червня 2017 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним з вимогами щодо необхідності приведення стану використання земельної ділянки за цільовим призначенням, умисно та протягом тривалого часу ухиляється від виконання умов договору в частині використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення та продовжує використовувати її фактично для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, чим порушує вимоги земельного законодавства, прокурор просив розірвати достроково спірний договір оренди землі та зобов`язати відповідача повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 червня

2019 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано достроково договір оренди землі від 13 серпня 2015 року, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та

ОСОБА_1 , який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 вересня 2015 року за № 11055650.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровий номер 4824882600:03:000:0001, площею 8,4037 га нормативною грошовою оцінкою

52 471,51 грн, яка знаходиться на території Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області (за межами населеного пункту), у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір в сумі 3 524,00 грн сплачений за подання позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем було самостійно змінено вид використання земельної ділянки, у зв`язку із чим, використовуючи земельну ділянку для вирощування ярого ячменя та соняшника, відповідач допустив невідповідність її цільового призначення та порушив умови договору оренди земельної ділянки. А відповідач не спростував факту нецільового використання спірної земельної ділянки, а саме того, що земельна ділянка використовувалась для вирощування сільськогосподарських культур.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 червня

2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та дійшов висновку про підтвердження прокурором прав звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 червня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що всі заходи, вчинені ОСОБА_1 були направлені лише на боротьбу із карантинними бур`янами та на поліпшення родючості ґрунтів спірної земельної ділянки, цільове призначення якої не змінювалось. Прокурор не підтвердив своє право на звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Доводи інших учасників справи

03 січня 2020 року прокуратура Миколаївської області через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 червня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2019 рокузалишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Новоодеського районного суду Миколаївської області.

У січні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 червня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що розпорядженням Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області від 21 грудня 2012 року № 819-р ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 8 га пасовищ для сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення із земель державної власності не переданих у власність або не наданих у користування, в межах території Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Наказом ГУ Держземагенства в області від 23 лютого 2015 року № 11101-СГ затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку кадастровий номер 4824882600:03:000:0001 площею 8,4037 га пасовищ для сінокосіння та випасання худоби в межах території Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

13 серпня 2015 року на підставі зазначеного вище наказу між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір) кадастровий номер 4824882600:03:000:0001 загальною площею 8,4037 га пасовищ строком на 10 років для сінокосіння та випасання худоби, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 вересня 2015 за № 11055650.

Пунктом 16 Договору передбачені умови збереження стану об`єкта оренди: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до пункту 17 Договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється із розробленням проекту її відведення.

Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією, проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди ОСОБА_1 для сінокосіння та випасання худоби із земель державної власності не переданих у власність чи користування в межах Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області запроектована до відведення земельна ділянка відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель ділянка віднесена до земель для сінокосіння та випасання худоби (секція А 01.08), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Землекористувача ознайомлено зі своїми правам та обов`язками щодо використання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 27 орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Пунктом 30 Договору передбачено, що орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

За результатом перевірки державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області стану використання спірної земельної ділянки 30 травня 2017 року виявлено порушення використання земельної ділянки не за цільовим призначенням - вирощування ярового ячменю у зв`язку з чим до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

30 травня 2017 року державним інспектором винесено припис - землекористувачу ОСОБА_1 про усунення порушення земельного законодавства під час використання земельної ділянки площею 8,4037 га.

Внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням

у 2017 році, державі завдано шкоду у розмірі 3 434,29 грн, яка відповідачем була сплачена 01 червня 2017 року.

В подальшому державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області 16 липня 2017 року було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства на земельній ділянці, що перебуває в оренді у відповідача в якому встановлено, що у 2018 році орендарем

ОСОБА_1 земельна ділянка оброблена та на ній вирощувався соняшник.

За наслідками проведеної перевірки державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області 16 липня 2018 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за статтею 53 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 85,00 грн, який 03 серпня 2018 року було сплачено.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

щодо повноважень прокурора на право звернення до суду з позовними вимогами

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до пункт 2 частини першої статті 2 Закону України Про прокуратуру на прокуратуру покладається функція представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії ).

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30 вересня

2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та

статті 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру : прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження

№ 14-104цс19).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Як встановлено вище, порушення інтересів держави (Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області) прокурор обґрунтував використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а ОСОБА_1 , будучи обізнаним з вимогами щодо необхідності приведення стану використання земельної ділянки за цільовим призначенням, умисно та протягом тривалого часу ухиляється від виконання умов договору в частині використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення та продовжує використовувати її фактично для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, чим порушує вимоги земельного законодавства.

Підставою для звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру стало невиконання Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області своїх повноважень щодо вжиття цивільно-правових заходів з метою захисту порушеного права держави на спірну земельну ділянку.

Прокуратурою долучено до позову лист Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 16 серпня 2018 року № 10-14-0.162-6106/2-18, адресованого керівнику Вознесенської місцевої прокуратури, згідно якого Головне управління Держгеокадастру повідомило прокуратуру про встановлення порушення громадянином ОСОБА_1 , яке виявилось у використанні земельної ділянки площею 8,4037 га не за цільовим призначенням. Головне управління Держгеокадастру просило вирішити питання щодо вжиття заходів представницького характеру.

Прокуратурою також долучено до позову лист від 23 листопада 2018 року

№ (15-33)8175 вих. - 18, яким прокуратура повідомила Головне управління Держгеокадастру про встановлення нею підстав для представництва інтересів держави в суді та повідомлено про підготовлену позовну заяву в інтересах Головного управління Держгеокадастру до ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи, Головним управління Держгеокадастру у Миколаївській області направлялися до суду листи згідно змісту яких, управління підтримувало заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Верховний Суд бере до уваги, що прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що Головне управління Держгеокадастру всупереч покладених на нього завдань щодо усунення порушень щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, не вжив заходи для усунення порушень, вказаних у позовній заяві.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження № 14-651цс19).

Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор відповідно до статті 23 Закону та статті 56 ЦПК України належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, що свідчить про тривалу бездіяльність щодо захисту інтересів держави, отже, неналежне виконання Головним управлінням Держгеокадастру своїх повноважень. Тому у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Висновки суддів, що прокурор навів обґрунтовані підстави для звернення до суду та підтвердив їх належними до допустимими доказами є правильними.

щодо суті заявлених позовних вимог

Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 ЦК України, зокрема частина друга статті 759 ЦК України вказує, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною другою статті 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною восьмою статті 93 ЗК України передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

Згідно із положеннями статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної

ділянки.

Відповідно до пункту а частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 35 Закону України Про охорону земель передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 37 цього ж закону власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

В силу частини першої статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (частина перша стаття 25 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до частини другої статті 25 Закону України Про оренду землі орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Згідно із статтею 1 Закону України Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів

від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України

01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (далі - Класифікація), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Частиною п?ятою статті 20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Як визначено статтею 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації.

За приписами частини п?ятої статті 20, статті 34 ЗК України земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах вказаного виду використання, тобто відповідач була зобов`язаний використовувати земельну ділянку виключно як пасовище, тобто в межах виду користування, передбаченого умовами договору.

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка використовувалася відповідачем як рілля (була засіяна соняшником та ячменем, що також визнавалось відповдачем), тобто без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак, з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку , установивши, що ОСОБА_1 використовував орендовану земельну ділянку не за цільовим призначенням, тобто замість сінокосіння та випасання худоби вирощував на ній сільськогосподарські культури, чим істотно порушив умови договору оренди, укладеного 13 серпня 2015 року з Головним управління Держеокадастру у Миколаївській області, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову прокурора про дострокове розірвання вказаного договору з поверненням земельної ділянки у розпорядження орендодавця - держави.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються змістом договору оренди, матеріалами справи, які містять докази нецільового використання відповідачем спірної земельної ділянки, що не було належно спростовано останнім, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо доводів учасників справи.

Доводи касаційної скарги проте, що всі заходи, вчинені ОСОБА_1 , зокрема посів культур, були направлені лише на боротьбу із карантинними бур`янами та на поліпшення родючості ґрунтів спірної земельної ділянки не спростовують висновків судів та правильність вирішення ними справи, оскільки при істотному порушенні умов договору оренди землі (а саме нецільовому використанню земельної ділянки), для дострокового його розірвання за рішенням суду достатньо встановлення самого факт такого істотного порушення, що і було встановлено під час розгляду справи.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 473/4413/17 (провадження 61-40320св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 468/1498/17-ц (провадження № 61-36544СВ18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня

2006 року).

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 червня

2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня

2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 червня

2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня

2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська