Постанова

від 02.12.2020 по справі 359/5490/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

22-ц/824/14178/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 359/5490/20

02 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Желепи О.В.

- Олійника В.І.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Євдокименка Миколи Сергійовича на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2020 року, постановлену під головуванням судді Журавського В.В., за заявою Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль про забезпечення позову в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна про визнання договору дарування житлового будинку недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок,-

в с т а н о в и в:

В липні 2020 року АТ Райффайзен Банк Аваль звернулося до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просило вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .

На обгрунтування заяви про забезпечення позову зазначало, що АТ Райффайзен Банк Аваль звернулося до суду Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна про визнання нежійсним догвоору дарування житлового будинку. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_2 було достаменно відомо про наявність грошової заборгованості перед АТ Раййфайзен Банк Аваль в ході розгляду циільної справи 242/4382/15-ц з 2015 року і з метою ухилення від виконання своїх зобовязань він здійснив відчуження нерухомого майна: житлового будинку АДРЕСА_1 на свого батька ОСОБА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 20.12.2016 року, то такий правочин має бути визнано судом недійсним в силу ст.ст. 203, 215 та 234 ЦК України.

Позивач вважає, що для забезпечення виконання рішення у даній справі, необхідним є вжиття заходів забезпечення позову, що гарантуватиме виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Накладення арешту на нерухоме майно є реальним способом забезпечення виконання судового рішення і захисту прав та інтересів позивача у даній справі. Зважаючи на те, що на спірному майні відсутні будь-які обмеження щодо його відчуження відповідачем, останній, без жодних перешкод, може його відчужувати на користь третіх осіб, що унеможливить поновлення прав та інтересів позивача та завдасть останньому значних матеріальних збитків за невиконання судового рішення по справі № 242/4382/15-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 в рахунок спірного нерухомого майна.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2020 року заяву АТ Райффайзен Банк Аваль про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Євдокименко М.С. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду про забезпечення позову, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом не з`ясовано предмет та підстави позову, наявність порушенного права Банка, у зв`язку з укладенням між відповідачами договору дарування нерухомого майна. Вказував на те, що судом не враховано, що у разі задоволення позовних вимог банку, спірне майно перейде його попередньому власнику, тобто відповідачу ОСОБА_2 , а не Банку, а відтак, виконання рішення про визнання недійсним договору дарування можливе у будь-якому випадку, та не залежить від дій відповідача. Посилався на те, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на його будинок, порушує передбачене ст. 41 Конституції України право володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Звертав увагу суду на те, що спірний будинок не був предметом іпотеки чи застави, будь-яких інших заборон щодо відчуження нерухомого майна не існувало, тому ОСОБА_2 мав право на відчуження вказаного будинку.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - Євдокименко М.С. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача АТ Райффайзен Банк Аваль - Хуторянець О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим проводити розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що АТ Райффайзен Банк Аваль звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна, про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, в якому просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку житловий будинок АДРЕСА_1 , а також скасувати рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33039784 від 20 грудня 2016 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 09.07.2020 року, житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач АТ Райффайзен Банк Аваль зазначив, що оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право власності на житловий будинок, який є предметом оспорюваного правочину, тому в нього є всі можливості для розпорядження та вчинення дій щодо відчуження (перепродажу) даного об`єкта нерухомості на користь третіх осіб, чим може нівелюватися функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 може безперешкодно відчужувати об`єкт нерухомого майна у власність третіх осіб, і в такому випадку АТ Райффайзен Банк Аваль змушений буде додатково оспорювати договори про відчуження спірного нерухомого майна, що в свою чергу, ускладнить ефективний захист порушених прав заявника. Крім цього, обраний заявником вид забезпечення позову у повній мірі відповідає вимогам пред`явленого позову, є співмірним та достатнім.

Такі висновки суду ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

За правилами статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачений статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його.

Таким чином у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна тощо на момент виконання рішення.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що зазначений спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинку.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що у разі задоволення позовних вимог банку, спірне майно перейде його попередньому власнику, тобто відповідачу ОСОБА_2 , а не Банку, а відтак, виконання рішення про визнання недійсним договору дарування можливе у будь-якому випадку, та не залежить від дій відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному ж випадку вжиті заходи забезпечення позову є дієвою та оптимальною процесуальною дією, яка не дозволить відповідачу ОСОБА_1 на час вирішення спору розпорядитися нерухомим майном, яке є предметом оспорюваного правочину, а також допоможе зберегти у незмінному стані як сам об`єкт нерухомості, так і коло осіб, що можуть претендувати на нього.

Доводи апеляційної скарги про те, що накладення арешту на майно фактично є обмеженням права власності (в частині права розпорядження майном), яке закріплене Конституцією України, колегія суддів відхиляє, оскільки забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Таким чином, саме у зв`язку із наявністю підстав вважати, що відповідач має можливості відчужити будинок, судом і задоволено заяву про забезпечення позову.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства, підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Євдокименка Миколи Сергійовича залишити без задоволення.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 грудня 2020 року.

Головуючий: Судді: