Постанова

від 08.12.2020 по справі 362/3289/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 362/3289/20

провадження № 22-ц/824/13067/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А., (суддя-доповідач)

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.

за участю секретаря судового засідання - Прафенюк В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року у складі судді Марчука О.Л.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,250 га за кадастровим номером 3221487201:01:001:0004, розташовану по АДРЕСА_2 ; земельні ділянки площею 0, 322 га за кадастровими номерами 3221487201:01:001:0005, 3221487201:01:001:0002, що знаходяться у с. Пшеничне. Окрім того, просила провести поділ спільного майна подружжя та визнати за позивачем право власності на Ѕ частину зазначеного майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що сторонами по справі за період шлюбу, з 26 листопада 1988 року по 24 липня 2017 рік, набуто у власність нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку 0,250 га з кадастровим 3221487201:01:001:0004 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельні ділянки площею 0,322 га з кадастровими номерами 3221487201:01:001:0005 та 3221487201:01:001:0002 для ведення особистого селянського господарства.

Оскільки між позивачем та відповідачем відсутня домовленість щодо поділу спірного майна, ОСОБА_1 вважала, що у її власність має бути виділено Ѕ частину даного майна, що передбачено ст. 70 ЦК України.

Звертала увагу суду на те, що спірні земельні ділянки набуті відповідачем за час шлюбу внаслідок безоплатної приватизації у 2004 році, проте, зазначала, що вони також є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки Сімейний кодекс України, що діяв на момент приватизації вказаного майна, не врегульовував правового статусу такої земельної ділянки.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано за позивачем право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 18 вересня 2020 року представник позивача ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою , в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що до спірних правовідносин, які виникли між сторонами необхідно застосовувати норми СК України в редакції 2004 року, чинні на момент, коли у відповідача виникло право власності на спірні земельні ділянки.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Апелянт у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не направляв.

Розгляд апеляційної скарги відкладався вже два рази у зв`язку з неявкою сторін по справі у судові засідання, призначені на 20 жовтня 2020 року та 17 листопада 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності відповідача з метою дотримання строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя земельних ділянок для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, суд першої інстанції виходив з того, що дані земельні ділянки, набуті відповідачем під час шлюбу внаслідок приватизації є його особистою приватною власністю, а тому розподілу між подружжям не підлягають.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року оскаржується апелянтом в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя земельних ділянок 0, 250 га та 0,322 га, що знаходяться у с. Пшеничне Васильківського району Київської області та поділу вказаного майна між подружжям, а тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється.

Судом установлено, що 26 листопада 1988 року між сторонами по справі укладено шлюб, що розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2017 року.

За час перебування у шлюбі сторонами набуто нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 20 лютого 2001 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружина та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласника у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом ( ч. 2 ст.372 ЦК України).

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільного права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована.

Презумпція спільності майна подружжя поширюється у тому числі і на майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстроване на ім`я одного з подружжя.

Що стосується висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо земельних ділянок, то в цій частині висновки суду є законними та обґрунтованими, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 15 липня 2004 року на підставі рішення Пшеничної сільської ради №48 від 11 квітня 2003 року, видано державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,250 га, розташовану по АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку площею 0, 322 га, розташовану у зазначеному селі.

Як визначено п.5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 18-2 постанови Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Отже, оскільки спірна земельна ділянка набута ОСОБА_2 у власність, хоча і в період шлюбу, але шляхом приватизації, така земельна ділянка є особистою приватною власністю останнього, а тому, як самостійний об`єкт майна, не підлягає поділу між подружжям.

Відповідно до Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до Сімейного кодексу України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

З огляду на те, що державні акти на право власності на земельну ділянку видані відповідачу у липні 2004 року, то така ділянка належить до особистої приватної власності відповідача , який використав своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що спірні земельні ділянки поділу між подружжям не підлягають.

Обґрунтовуючи те, що земельні ділянки, які є предметом спору, не підлягають поділу між колишнім подружжям, суд першої інстанції послався на пункт п`ятий часини першої статті 57 Сімейного кодексу України, який визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, в тому числі, земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Проте, абзац 16 рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року, в якому зазначено, що у суду є усі правові підстави для визнання вказаних земельних ділянок спільною сумісною власністю сторін, як подружжя та їх включення разом із квартирою в поділ майна, є таким, що суперечить висновкам суду першої інстанції, викладеним у резолютивній частині зазначеного рішення.

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За викладених обставин, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги частково та зміну рішення міськрайонного суду шляхом виключення з мотивувальної частини рішення абзацу шістнадцятого.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося.

В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки рішення суду підлягає зміні лише шляхом виключення із його мотивувальної частини абзацу шістнадцятого, тому підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити частково .

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2020 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на наявність правових підстав для визнання земельних ділянок спільною сумісною власністю сторін як подружжя та їх включення у поділ майна.

В іншій частині рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя земельних ділянок та проведення їх поділу як спільного сумісного майна подружжя - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Повне судове рішення складено 08 грудня 2020 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Махлай