Постанова

від 09.12.2020 по справі 620/1447/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1447/20 Головуючий у 1 інстанції: Житняк Л.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Горяйнова А.М.

Мєзєнцева Є.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Повного товариства "Партнер" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до Повного товариства "Партнер" (далі - ПТ Партнер ), в якому просив стягнути з Повного товариства Партнер в дохід Державного бюджету України 25 166,67 грн. адміністративно-господарських санкцій та 60,40 грн. пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у позові відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що Повним товариством Партнер не було працевлаштовано визначену Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні кількість осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

28 вересня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Повного товариства "Партнер" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

За приписами ч. 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Повним товариством Партнер подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік до державної служби зайнятості за формою №10-ПІ, згідно якого, середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві - 9 осіб, з них: фактично середньооблікова кількість осіб з інвалідністю на підприємстві - 0 осіб; чисельність осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві на робочих місцях для осіб з інвалідністю відповідно до 4-відсоткового нормативу (відповідно до ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ) - 1 особа.

Згідно поданого Повним товариством Партнер 24 січня 2020 року звітом за формою №10-ПІ Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , були допущенні помилки, про що Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомило листом від 28 січня 2020 року №03-57/122. Повне товариство Партнер виправив помилки в звіті за формою №10-ПІ та надіслало 11 лютого 2020 року до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з супровідним листом.

Позивач, з метою стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII).

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №875-XII, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Положеннями частини 3 статті 18 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч.ч. 1-2 ст. 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Нормами частини 5 статті 19 Закону №875-XII визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 5 статті 20 Закону №875-XII встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Наказ № 316).

У відповідності до п.п. 3-5 вищезазначеного Наказу №316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Як вбачається з матеріалів справи, ПТ Партнер 13 травня 2019 року подало до Чернігівського обласного центру зайнятості Звітність - інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, де міститься інформація про наявність 1 вакантного місця для особи з інвалідністю - контролер-квитків (а.с. 47).

Відповідно до Корінця направлення на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю Ніжинської міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості, з 25 травня 2019 року ПТ Партнер було прийнято ОСОБА_1 на робоче місце - контролер квитків (а.с. 48).

09 жовтня 2019 року ПТ Партнер подало до Чернігівського обласного центру зайнятості Звітність - інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, де міститься інформація про наявність 1 вакантного місця для особи з інвалідністю - завідувача господарства (а.с. 46).

Згідно Корінця направлення на працевлаштування на робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю Ніжинської міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості, з 09 жовтня 2019 року ПТ Партнер було прийнято ОСОБА_2 на робоче місце - завідувач господарства (а.с. 49).

24 січня 2020 року ПТ Партнер було подано до державної служби зайнятості Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ.

Отже, з вищевказаного вбачається, що ПТ Партнер інформував Державну службу зайнятості про наявні вільні робочі місця, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю, що підтверджується Звітами інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН від 13 травня 2019 року та 09 жовтня 2019 року.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 серпня 2018 року у справі №817/650/17 зазначив наступне: … підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Законом № 875 та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції .

Щодо посилання апелянта на невиконання відповідачем нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, колегія суддів зазначає наступне.

До вищевказаного висновку позивач прийшов здійснюючи розрахунок середньооблікової кількості штатних працівників Повного товариства "Партнер", яким, відповідно до чинного законодавства, встановлена інвалідність за 2019 рік.

Зокрема, відповідач виходив з того, що протягом 2019 року на підприємстві відповідача загальна тривалість відпрацьованого часу особами з інвалідністю становила 5 міс., а тому, середньооблікова кількість штатних працівників яким, відповідно до чинного законодавства, встановлена інвалідність становить менше 1 (5 міс / 12 міс = 0,42) та заокруглено Чернігівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів до 0.

Колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками апелянта про невиконання відповідачем нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17 вказав, що передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Оскільки, ПТ Партнер було створено робочі місця для осіб з інвалідністю, надавалася інформація про такі місця державній службі зайнятості та здійснювалося звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, колегія суддів вважає, що відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Також, колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №2а-1391/12/0970.

Посилання апелянта на те, що ПТ Партнер не подавав до державної служби зайнятості замовлень на професійне навчання або підготовку осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки, Законом № 875-XII не встановлено такого обов`язку для роботодавців.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Горяйнов А.М.

Мєзєнцев Є.І.