Рішення

від 01.12.2020 по справі 905/1277/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.12.2020 Справа № 905/1277/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Мальованій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоком-плюс» (93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Курчатова, будинок 17 А, квартира 46, код ЄДРПОУ 41863339)

до відповідача: державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, Донецька область, місто Родинське, вулиця Перемоги, будинок 9, код ЄДРПОУ 31599557)

про стягнення 5 639 140,57 грн., з яких: 3 899 007,54 грн. - заборгованість, 875 568,17 грн. - інфляційні втрати, 348 507,18 грн. - 3% річних, 516 057,68 грн. - пеня,-

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоком-плюс» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення 5 639 140,57 грн., з яких: 3 899 007,54 грн. - заборгованість, 875 568,17 грн. - інфляційні втрати, 348 507,18 грн. - 3% річних, 516 057,68 грн. - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором № 16/01-6 від 16.01.2017, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 3 899 007,54 грн., що стало підставою для нарахування позивачем 3% річних, пені та інфляційних втрат.

Представник позивача під час розгляду даної справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та надав заперечення щодо прийняття до розгляду відзиву на позовну заяву державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» . 25.11.2020 представник позивача через канцелярію суду надав клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа ТОВ СКАЙСІС №Д-16/01-2017 від 16.01.2017, яким зазначено про можливість оприбуткувати за договором № 16/01-6 від 16.01.2017 залишок неоплаченої вартості товару у сумі 101 200,00 за договором № 15/07-1 від 15.07.2016 за видатковою накладною № 1 від 11.01.2017 на суму 156 261,60 грн. з ПДВ., а також копію вказаної накладної разом із клопотанням про визнання поважності причини їх надання разом із позовною заявою з огляду на їх отримання позивачем лише 20.11.2020.

Представник відповідача під час розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував. У відзиві на позовну заяву (а.с. 90-94) представник відповідача зазначив про те, що позивач у позові посилається на видаткову накладну №Д00000002 від 16.01.2017 на суму 101 200,00 грн., але не надав копію вказаної накладної. Акт звірки взаєморозрахунків, копія якого була надана позивачем суду, не є первинним документом та не може підтверджувати суму боргу без наявності саме первинних документів. Позивачем не вказано, яка конкретно сума, за який товар та за якою видатковою накладною була сплачена. Також відповідачем заявлено про застосування позовної давності відносно зобов`язань ДП ВК Краснолиманська по договору № 16/01-6 від 16.01.2017, укладеному між ТОВ Скайсис та ДП ВК Краснолиманська .

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

16.01.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю СКАЙСІС (далі - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Вугільна компанія Краснолиманська (далі - покупець) було укладено договір № 16/01-6 (далі-договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, на умовах, викладених у договорі.

Найменування товару, його номенклатура, технічні характеристики вказуються у специфікаціях. Кожна специфікація з моменту її підписання є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

Згідно п. 2.1. договору постачання товару здійснюється у строки та на умовах, визначених у специфікаціях.

Сторони встановлюють, що право власності на товар переходить до покупця після підписання накладної (акта приймання-передачі), після чого товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем (п. 2.3. договору)

Відповідно до п. 3.2. договору розрахунки за товар, що постачається за даним договором, здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника у строки, визначені у специфікаціях.

Згідно п. 3.3. договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є невід`ємною частиною даного договору. У випадку відхилення кількості фактично поставленої продукції від узгодженої до поставки кількості, загальна вартість договору, визначається пропорційно кількості фактично поставленої продукції із розрахунку її ціни, вказаної у відповідних специфікаціях до договору.

Відповідно до п. 4.3. договору приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.65 № П-6, а за якістю відповідно до Інструкції Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.66 № П-7.

Згідно п. 5.1. договору постачальник зобов`язується повідомляти покупця про відвантаження товару а також у день відвантаження надати покупцю (його представнику) наступні документи: рахунок-фактуру на товар, податкову накладну, копії з/д квитанцій (накладних) та/або товаротранспортний документ, дозвіл Держнаглядохоронпраці (у випадку передбаченому законодавством); сертифікат (посвідчення) якості.

Оригінали вищезазначених документів передаються покупцю або вказаному ним представником з рук в руки .

Відповідно до п. 9.1. договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017, а за взаєморозрахунками - до повного виконання сторонами.

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

На виконання умов договору між сторонами було підписано специфікації:

- № 1 на суму 19 288 694,64 грн. з ПДВ. Умови оплати - 50 % попередньої оплати, 50 - за фактом виготовлення продукції. Умови постачання: постачання товару здійснюється на умовах DDР (склад покупця), м. Родинське Донецької області відповідно до правил Інкотермс-2010 . Строк поставки - протягом 5 днів;

- № 1/1 від 16.01.2017 на суму 195 589,68 грн. з ПДВ. Умови оплати - передоплата 50%, 50% - протягом 3-х днів після постачання товару на склад покупця. Умови поставки: постачання товару здійснюється на умовах DDР (склад покупця), м. Родинське Донецької області відповідно до правил Інкотермс-2010 . Строк поставки - протягом 30-ти днів з моменту отримання передоплати від покупця;

- № 2 від 23.05.2017 на суму 98 653,92 грн. з ПДВ. Умови оплати - передоплата 50%, 50% - протягом 3-х днів після постачання товару. Умови поставки: постачання товару здійснюється на умовах FCA (склад постачальника), м. Бердянськ, Запорізька область відповідно до правил Інкотермс-2010 . Строк поставки - протягом 30-ти днів з моменту отримання передоплати від покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 16/01-6 від 16.01.2017 позивачем було здійснено поставку товару згідно специфікацій на загальну суму 12 899 007,54 грн., що підтверджується видатковими накладними: № Д00000016 від 16.03.2017 на суму 4 171 375,87 грн. з ПДВ, № Д00000019 від 13.04.2017 на суму 1 748 760,36 грн. з ПДВ, № Д00000024 від 26.04.2017 на суму 1 625 158,73 грн. з ПДВ, №00000030 від 23.05.2017 на суму 98 653,92 грн. з ПДВ, № Д00000035 від 03.07.2017 на суму 1 986 592,18 грн. з ПДВ, № Д00000036 від 06.07.2017 на суму 3 167 266,48 грн. з ПДВ.

Разом із тим, як зазначає позивач, оплата за поставлений товар була здійснена лише частково, на суму 9 000 000,00 грн.

В подальшому, 20.06.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю СКАЙСІС (далі - первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю Теплоком-плюс (далі - новий кредитор) було укладено договір про заміну кредитора в зобов`язанні (відступлення права вимоги) № 20/06-2020 (далі - договір 2), відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває кредиторські права (право вимоги) до державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська (далі - боржник), що належить первісному кредиторові за договором поставки № 16/01-6 від 16.01.2017, укладеному між боржником та ТОВ Скайсіс (надалі іменується основний договір).

За цим договором новий кредитор одержує кредиторські права вимагати від боржника сплати основного боргу в розмірі 3 899 007 грн. 54 коп. (три мільйона вісімсот дев`яноста дев`ять тисяч сім гривень 54 копійки). з ПДВ. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існують на момент укладання даного договору та переходу цих прав новому кредитору (п. 1.2. договору 2).

Згідно п. 1.3. договору 2 первісний кредитор також зобов`язується відступити новому кредитору своє право грошової вимоги за договором поставки № 16/01-6 від 16.01.2017 до боржника з моменту настання строку сплати за вимогами, які можуть виникнути у майбутньому (надалі - майбутні вимоги), неустойка (штраф, пеня), індекс інфляції, 3 % річних, інші платежі, тощо.

Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання цього договору, після чого він стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості (п. 1.4. договору 2).

Відповідно до п. 2.1. договору 2 сума грошової вимоги, право вимоги якої відступається за цим договором, складає 3 899 007,54 грн. (три мільйона вісімсот дев`яноста дев`ять тисяч сім гривень 54 коп.).

Згідно п. 4.1. договору 2 первісний кредитор передає новому кредитору документи, що підтверджують право грошової вимоги до боржника, та інформацію, що є важливою для реалізації цього права за актом приймання-передачі документів, який є невід`ємною частиною даного договору.

Первісний кредитор протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати підписання цього договору зобов`язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором новому кредитору та надати останньому докази направлення зазначеного повідомлення та його отримання боржником (п. 4.2. договору 2).

Відповідно до п. 6.5. договору 2 він набуває чинності з моменту (дати) його підписання всіма сторонами і скріплення їх печатками, та діє до 31.12.2021 року. Закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань сторін за даним договором.

Вищезазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі документів до договору про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) №20/06-2020 від 20.06.2020, підписаний представниками ТОВ Скайсіс та ТОВ Теплоком-плюс та скріплений печатками (а.с. 28).

Також в матеріалах справи наявна копія повідомлення про відступлення права вимоги ТОВ Скайсіс № Д-20/06-2020 від 20.06.2020 з доказами його направлення відповідачу (а.с. 30-31), яким повідомлено останнього про відступлення права вимоги ТОВ Теплоком-Плюс по основному боргу за договором поставки №16/01-6 від 16.01.2017 у розмірі 3 899 007,54 грн. та права вимоги всіх пов`язаних із зобов`язанням платежів за весь час існування зобов`язання - інфляційних втрат, трьох відсотків річних, неустойки (штраф, пеня) та інших платежів та зазначено про необхідність сплати заборгованості новому кредитору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений, зокрема, у разі передачі ним своїх прав іншій особі за правовими діями (цесія).

Згідно ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ст. 599 Цивільного Кодексу України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Враховуючи вище викладене, суд вважає доведеним факт зміни кредитора за договором № 16/01-6 від 16.01.2017 з ТОВ Скайсіс на ТОВ Теплоком-плюс .

Як зазначає позивач, ТОВ Скайсіс зверталось до відповідача з листом-вимогою № П-2305/19 від 23.05.2019 про сплату заборгованості за договором поставки № 16/01-06 від 16.01.2017 в сумі 3 899 007,54 грн., яка була залишена без задоволення.

Крім того, позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги № 01/07-2020-П від 01.07.2020 разом із вимогою № 01/07-2020-В від 01.07.2020 про сплату заборгованості за договором поставки № 16/01-06 від 16.01.2017 в сумі 3 899 007,54 грн., яка залишена відповідачем без задоволення.

Наведені обставини зумовили звернення позивача із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань за договором № 16/01-06 від 16.01.2017 на користь позивача з огляду на укладений договір про заміну кредитора в зобов`язанні (відступлення права вимоги) № 20/06-2020 від 20.06.2020 за вказаним договором.

Оцінивши зміст договору №16/01-06 від 16.01.2017, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар, на умовах, викладених в даному договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між ТОВ Скайсіс та відповідачем договір №16/01-06 від 16.01.2017 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами, які підлягають виконанню на користь позивача з огляду на укладення договору про заміну кредитора в зобов`язанні (відступлення права вимоги) № 20/06-2020 від 20.06.2020 між ТОВ Скайсіс та ТОВ Теплоком-плюс .

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, виконання обов`язку визначено у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, при цьому, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Як вже зазначалося, згідно п. 3.2. договору розрахунки за товар, що постачається за даним договором, здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника у строки, визначені у специфікаціях.

Відповідно до п. 1 специфікації № 1 умови оплати: 50 % - передоплата, 50 % - за фактом виготовлення продукції.

Відповідно до п. 1 специфікацій № 1/1 та № 2 умови оплати: передоплата 50 %, 50 % - протягом 3-х днів після постачання товару на склад покупця.

Як встановлено судом, ТОВ Скайсіс поставлено продукцію відповідачу на загальну суму 12 899 007,54 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № Д00000016 від 16.03.2017 на суму 4 171 375,87 грн. з ПДВ, № Д00000019 від 13.04.2017 на суму 1 748 760,36 грн. з ПДВ, № Д00000024 від 26.04.2017 на суму 1 625 158,73 грн. з ПДВ, №00000030 від 23.05.2017 на суму 98 653,92 грн. з ПДВ, № Д00000035 від 03.07.2017 на суму 1 986 592,18 грн. з ПДВ, № Д00000036 від 06.07.2017 на суму 3 167 266,48 грн. з ПДВ., а також видатковою накладною № 1 від 11.01.2017 на суму 156 261,60 грн. з ПДВ.

Під час розгляду даної справи позивачем було надано лист ТОВ СКАЙСІС №Д-16/01-2017 від 16.01.2017, яким зазначено про можливість оприбуткувати за договором № 16/01-6 від 16.01.2017 залишок неоплаченої вартості товару у сумі 101 200,00 за договором № 15/07-1 від 15.07.2016 за видатковою накладною № 1 від 11.01.2017 на суму 156 261,60 грн. з ПДВ.

Факт отримання від ТОВ Скайсіс товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.

Як зазначає позивач, відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару за договором, на суму 9 000 000,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за договором № 16/01-6 від 16.01.2017 за період з 01.01.2017 по 09.08.2017 (а.с. 23), підписаним уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень. Згідно вказаного акту заборгованість ДП ВК КРАСНОЛИМАНСЬКА на користь ТОВ Скайсіс складає 3 899 007,54 грн.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2019 по справі № 916/1727/17, сам факт підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Сплату залишку суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за договором № 16/01-6 від 16.01.2017 щодо оплати отриманого товару в обумовлені договором строки не виконав, тому прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 3 899 007,54 грн.

Позивачем нараховано пеню в сумі 516 057,68 грн. за період з 10.07.2017 по 10.01.2018.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Судом встановлено, що у розділі VІ договору Відповідальність сторін сторонами не було узгоджено розмір та порядок нарахування пені у разі прострочення відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарськиим кодексом України (далі - ГК України). Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» , частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» , частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації» .

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Відповідно, відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 по справі № 904/4156/19.

Оскільки умовами договору № 16/01-6 від 16.01.2017 не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у даному випадку, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 10.07.2017 по 01.07.2020 нараховано 3 % річних в сумі 348 507,18 грн. та інфляційні нарахування за період з липня 2017 по травень 2020 в сумі 875 568,17 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є методологічно та арифметично вірним, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 348 507,18 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позивач безпідставно збільшив період нарахування інфляційний втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж.

Згідно здійсненого судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунку інфляційні втрати, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складають 866 038,08 грн. за загальний період з серпня 2017 по травень 2020.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоком-плюс» до державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення 5 639 140,57 грн., з яких: 3 899 007,54 грн. - заборгованість, 875 568,17 грн. - інфляційні втрати, 348 507,18 грн. - 3% річних, 516 057,68 грн. - пеня, задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, Донецька область, місто Родинське, вулиця Перемоги, будинок 9, код ЄДРПОУ 31599557) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоком-плюс» (93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Курчатова, будинок 17 А, квартира 46, код ЄДРПОУ 41863339) заборгованість в сумі 3 899 007,54 грн. грн., 3% річних в сумі 348 507,18 грн., інфляційні втрати в сумі 866 038,08 грн., судовий збір в сумі 76 703,29 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 01.12.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2020.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова