Рішення

від 01.12.2020 по справі 922/3129/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3129/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон", с.Чопилки Київської обл. до Селянського (фермерського) господарства "Анна", с.Підвисоке Харківської обл. про стягнення 372955,34 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ "Фірма Ерідон" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до СФГ "Анна" про стягнення 372955,34 грн., з яких 335307,60 грн. боргу, 18823,87 грн. 48% річних (п.6.7 договору), 17117,90 грн. процентів за користування товарним кредитом відповідно до ст.536, ч.5 ст.694 ЦК України та п.п.4,5 додатків до договору, 4705,97 грн. пені, за договором поставки №2282/20/92 від 27.01.2020 року, а також 5594,33 грн. судового збору, 20000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання на 27.10.2020 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 17.11.2020 року. Ухвалою суду від 17.11.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01.12.2020 року.

Позивач та відповідач у судове засідання 01.12.2020 року не з`явилися. Про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідач відзив на позов не надав.

За таких обставин справа розглядається за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Сторони уклали договір поставки №2282/20/92 від 27.01.2020 року (далі - Договір). На виконання умов Договору та додатків до нього, які визначені нижче, Постачальник (позивач) передав відповідно до видаткових накладних, а Покупець (відповідач) отримав Товар, а саме:

1. На підставі додатку №2282/20/92/03-3 від 16.04.2020 року до Договору відповідачу було поставлено товар на загальну суму 145785,60 грн:

- за видатковою накладною №34204 від 29.04.2020 року - на суму 72993,60 грн.

- за видатковою накладною №34751 від 30.04.2020 року - на суму 72792,00 грн.

2. На підставі додатку №2282/20/92/04-3 від 23.04.2020 року до Договору відповідачу було поставлено товар за видатковою накладною № 31967 від 24.04.2020 року на суму 73 252,80 грн.

3. На підставі додатку №2282/20/92/05-3 від 04.05.2020 року до Договору відповідачу було поставлено товар на загальну суму 124827,12 грн.:

- за видатковою накладною №35798 від 04.05.2020 року - на суму 72820,80 грн.;

- за видатковою накладною №37780 від 08.05.2020 року - на суму 43448,40 грн.;

- за видатковою накладною №54494 від 19.06.2020 року - на суму 8557,92 грн.

Згідно з п.3 вказаних Додатків до Договору товар підлягає оплаті наступним чином: 100,00% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 31.07.2020 року.

Відповідач здійснив оплату товару частково на загальну суму 8557,92 грн., відповідно до платіжного доручення №188 від 27.08.2020 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно із положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Як передбачено ст.ст.655, 712 ЦК України, ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання повинно виконуватися відповідно до умов договору.

На виконання умов Договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Поставка відповідачу товару підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, в період з 24.04.2020 року по 19.06.2020 року на загальну суму 343865,52 грн.

Відповідач зобов`язаний був оплатити товар у строки та на умовах визначених договором, а саме, - до 31.07.2020 року.

Відповідач здійснив оплату за отриманий товар лише частково в сумі 8557,92грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 27.08.2020 року.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та повністю не розрахувався за поставлений товар у визначений умовами договору строк, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором на суму 335307,60 грн., а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи, та підлягають задоволенню.

Крім суми боргу позивач просить стягнути з відповідача проценти (36%) за користування чужими грошовими коштами в розмірі 17117,90 грн., 48% річних в розмірі 18823,87 грн., пеню в розмірі 4705,97 грн.

Судом встановлено, що відповідач згідно з умовами договору (п.3 Додатків) мав розрахуватись за поставлений товар - до 31.07.2020 року.

За загальним правилом день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов`язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов`язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов`язання буде 1 серпня 2014 року (п.1.9. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року).

Отже, останнім днем виконання відповідачем зобов`язань по оплаті товару є 30.07.2020 року.

Щодо стягнення пені суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 6.2. Договору покупець (відповідач) за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п.6.8. Договору сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3-х років.

Позивачем нарахована пеня за Договором в загальній сумі 4705,97 грн., а саме:

- за додатком №2282/20/92/03-3 від 16.04.2020 року до Договору на суму 145785,60грн. за період прострочення 31.07.2020-10.09.2020 - 2013,04 грн.

- за додатком №2282/20/92/04-3 від 23.04.2020 року до Договору на суму 73252,80грн. за період прострочення 31.07.2020-10.09.2020 -1011,49 грн.;

- за додатком №2282/20/92/05-3 від 04.05.2020 року до Договору на суму 124827,12грн. за період прострочення 31.07.2020-26.08.2020 -1108,05 грн. та на суму 116 269,20 грн. за період прострочення 27.08.2020 - 10.09.2020 - 573,38 грн.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Сторонами в п.6.8. Договору встановлений строк нарахування пені - до моменту виконання зобов`язання.

Відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань з оплати товару, оскільки не виконав їх в строк, встановлений умовами договору.

Зазначене надає право позивачу на нарахування пені за такі прострочення в порядку, визначеному умовами договору та з урахуванням вказаних вище положень закону.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки позивача по нарахуванню пені, з використанням програми "Законодавство", суд вважає їх обґрунтованими та вірними в частині стягнення 4693,12 грн. пені, та вимоги по її стягненню такими, що підлягають задоволенню в цій частині. В частині стягнення 12,85 грн. пені суд відмовляє через невірний розрахунок.

Щодо стягнення процентів (36%) за користування чужими грошовими коштами суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями пунктів 4. та 5. Додатків до Договору у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст.536 та ч.5 ст.694 ЦК України, зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного.

Відповідно до ч.5 ст.694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Позивачем нараховані 36% річних товарного кредиту у загальному розмірі 14117,90 грн., а саме:

- за додатком №2282/20/92/03-3 від 16.04.2020 року до Договору на суму 145785,60грн. за період прострочення 31.07.2020-10.09.2020 - 6039,12 грн.

- за додатком №2282/20/92/04-3 від 23.04.2020 року до Договору на суму 73252,80грн. за період прострочення 31.07.2020-10.09.2020 - 3034,47 грн.

- за додатком №2282/20/92/05-3 від 04.05.2020 до Договору на суму 124827,12грн. за період прострочення 31.07.2020- 26.08.2020 - 3324,16 грн. та на суму 116 269,20 грн. за період прострочення 27.08.2020 - 10.09.2020 - 1720,15 грн.

Суд зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п`ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Отже, враховуючи вищевикладене, умови договору, перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки, з використанням програми "Законодавство", суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача процентів за користування товарним кредитом підлягає задоволенню частково в сумі 14079,33 грн. В частині стягнення 38,57 грн. 36% суд відмовляє через невірний розрахунок.

Щодо стягнення 48% річних в розмірі 18823,87 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторонами в п.6.7. Договору встановлений розмір річних - 48%.

Суд зазначає, що проценти, передбачені ст.625 ЦК України, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за користування чужими грошовими коштами.

При розгляді цього питання слід мати на увазі, що проценти, визначені статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст.625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, і процентів, що стягуються відповідно до ст.625 ЦК, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст.536 ЦК та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст.625 ЦК, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені кредитором).

Разом з тим слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст.536 ЦК, виключає застосування ст.625 ЦК у тому випадку, коли ст.536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч.3 ст.693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч.5 ст.694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч.2 ст.1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.

Приписи ст.625 ЦК поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином, до спірних відносин застосовуються положення ч.5 ст.694 ЦК України за прямою нормою закону, та враховуючи, умови договору, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 14079,33 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.536 ЦК України підлягає задоволенню.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 18823,87 грн. 48% річних.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, та підлягають задоволенню частково в частині стягнення 335307,60 грн. боргу, 14079,33 грн. процентів за користування товарним кредитом, 4693,12 грн. пені.

Суд відмовляє в частині стягнення 12,85 грн. пені, 38,57 грн. 36% процентів, у зв`язку з невірним розрахунком, та в частині стягнення 18823,87 грн. 48% річних, у зв`язку з помилковим тлумаченням норм закону щодо одночасного стягнення 48% річних за ст.625 ЦК України та процентів, передбачених ст.536 ЦК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 5311,20 грн. покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта залишається за позивачем, у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог.

Також, позивач просить у позові стягнути з відповідача 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем на час розгляду справи надано лише ордер серія КС №651229 від 01.09.2020 року, однак договору позивача з адвокатом, детальний опис робіт (наданих послуг), доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, тощо, до суду не надано.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують розмір судових витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для вирішення питання щодо стягнення з відповідача 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 61, 124, 129 Конституції України, статтями 13, 73-74, 76-80, 86, 126, 129, 232-233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Анна" (адреса: 63820, Харківська обл., Борівський р-н, с.Підвисоке, вул.Запорожченка, б.46; код ЄДРПОУ 31936012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Ерідон" (адреса: 08467, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с.Чопилки, вул.Б.Хмельницького, б.35; код ЄДРПОУ 43106699) 335307,60 грн. боргу, 14079,33грн. процентів за користування товарним кредитом, 4693,12 грн. пені, 5311,20 грн. судового збору,

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "10" грудня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт