Постанова

від 10.12.2020 по справі 716/835/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2020 року м. Чернівці Справа № 716/835/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Перепелюк І.Б., Половінкіної Н.Ю.,

секретар: Скрипка С.В.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю Мрія Фармінг Буковина , далі по тексту - ТОВ Мрія Фармінг Буковина ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Стрільця Я.С., дата складання повного тексту рішення 24.09.2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ Мрія Фармінг Буковина про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.09.2009 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ТОВ Агрофірма ім. Суворова в особі директора Туруна Г.П., (орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 7 років. У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не бажала продовжувати строк дії договору оренди вказаної земельної ділянки - 26.08.2016 року вона надіслала орендарю повідомлення про закінчення договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в Центрі ДЗК в Чернівецькій області за №04098130075 від 09.09.2009 року.

Проте, після закінчення строку дії вищезазначеного договору оренди орендар по сьогоднішній день продовжує користуватись земельною ділянкою.

20.08.2018 на зборах землевласників ОСОБА_1 дізналася від представників ТзОВ Агрофірма ім. Суворова про існування договору оренди її земельної ділянки за кадастровим №7321589500:01:001:0037, укладеного між нею та ТзОВ Агрофірма ім. Суворова у 2015 році, про укладення якого їй взагалі нічого не було відомо. Більше того, переглянувши даний договір, вона побачила, що Провадження №22-ц/822/1021/20

підпис у ньому не відповідає її дійсному підпису та є очевидно підробленим.

Посилаючись на наведені обставини, просили визнати договір оренди земельної ділянки за кадастровим №7321589500:01:001:0037, укладений 05.09.2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма ім. Суворова в особі директора Туруна Г.П., недійсним.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ Мрія Фармінг Буковина про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вказує, що апелянт не давала своєї згоди на пролонгування договору оренди, особисто не підписувала договір оренди землі, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавала, що свідчило б про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому є наявні правові підстави для визнання договору недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилається на правову позицію ВС у справі 358/815/17 від 19.08.2020 року, в якій зазначено, що ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки, а тому вважає, що суд першої інстанції мав можливість та підстави застосувати наведений висновок та прийняти аналогічне рішення.

Також, посилається на висновок ВС у постанові ВП ВС від 16.06.2020 року у справі 145/2047/16-ц, що суд може застосувати не встановлений спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним суд першої інстанції виходив з того, що суд, будучи позбавленим можливості в інший спосіб встановити, що договір оренди позивач не підписувала та умови його не погоджувала, звертає увагу, що відсутність волевиявлення позивача на укладення договору оренди не є підставою для визнання такого договору недійсним, а може бути підставою для висновку щодо відсутності факту укладання такого договору, що вбачається із змісту ст.ст.638, 639 ЦК України.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Проаналізувавши вищезазначені правові положення та обставини справи суд прийшов до висновку, що в даному випадку позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки остання за умови доведення відсутності факту укладання спірного договору оренди землі не позбавлена права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належним їй майном та скасування державної реєстрації.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що

ОСОБА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №174669 від 04.06.2007 року є власником земельної ділянки загальною площею 2,26 га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий №7321589500:01:001:0037, що розташована на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області (а.с.19).

09.09.2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма ім. Суворова , було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 7 років. Вказаний договір оренди землі був зареєстрований 09.09.2009 року у Центрі ДЗК в Чернівецькій області за №04098130075 (а.с.17-18).

Не бажаючи продовжувати строк дії вище вказаного договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 26.08.2016 засобами поштового зв`язку направила орендарю лист-повідомлення про закінчення договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в Центрі ДЗК в Чернівецькій області за №04098130075 від 09.09.2009 року, в якому повідомила про припинення дії спірного договору у зв`язку із закінченням строку оренди та про необхідність повернути їй земельну ділянку за актом приймання-передачі земельної ділянки після завершення дії договору у стані, придатному для її подальшого використання. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вищевказаний лист був отриманий 30.08.2016 уповноваженою особою на одержання внутрішнього рекомендованого листа, адресованого директору ТзОВ Агрофірма ім. Суворова (а.с.20-21).

Звертаючись до суду з позовом позивач посилалася на те, що не зважаючи на вищенаведене ТзОВ Агрофірма ім. Суворова з 2016 і по сьогоднішній час в особі ТОВ Мрія Фармінг Буковина , яке є правонаступником ТзОВ Агрофірма ім. Суворова , продовжує користуватися спірною земельною ділянкою.

20.08.2018 року на зборах землевласників ОСОБА_1 дізналася від представників ТзОВ Агрофірма ім. Суворова про існування договору оренди її земельної ділянки, укладеного між нею та ТзОВ Агрофірма ім. Суворова у 2015 році, про укладення якого їй взагалі нічого не було відомо і підпис у вказаному договорі їй не належить.

Так, згідно з договором оренди землі від 05.09.2015 року земельна ділянка площею 2,26 га, що належить ОСОБА_1 , строком на 7 років передана в оренду ТзОВ Агрофірма ім. Суворова (а.с.21-22).

За умовами договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.

Згідно п.20 договору оренди землі земельна ділянка вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Згідно п. 43 договору оренди землі, спірний договір є укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Судом встановлено, що спірний договір завірений підписами, які містяться під зазначеними в договорі реквізитами сторін. Право оренди вказаної земельної ділянки за ТзОВ Агрофірма ім. Суворова було зареєстроване державним реєстратором Комунального підприємства Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації 13.08.2016, номер запису: 15895789 (а.с.23-24).

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

За ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

За ч.1 ст.14 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

В силу ч.1 ст.15 ЗУ Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст.ст.229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати невстановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала, умови його не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки.

Суд попередньої інстанції повно встановив обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала та істотних умов цього договору не погоджувала.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на тому, що вона не укладала договір оренди, користування належною їй земельною ділянкою відповідачем без договірних відносин є незаконним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Тому, ефективним способом захисту права позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовано позов.

Подібних висновків дійшов ВС в постановах ВП від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (п.71), від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (п.96), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (п.81), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (п.97).

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги законність висновків суду першої інстанції по суті вимог не спростовують, а рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /І.Б. Перепелюк, Н.Ю. Половінкіна/