Рішення

від 30.11.2020 по справі 911/2432/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/2432/20

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Манілець А.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТК Карат , м. Київ,

до відповідача приватного підприємства Будівельно-торгова компанія СВД , м. Вишневе Київської області,

про стягнення 805 500,64 грн.

за участю представників:

від позивача: Стельникович В.А., адвокат, посвідчення від 27.03.2014 № 5155/10;

від відповідача: Попов А.Г., адвокат, посвідчення від 30.12.2004 № 2747/10 ;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ТК Карат» , м. Київ (далі по тексту - ТОВ ТК Карат ) звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 17.08.2020 до відповідача - приватного підприємства «Будівельно-торгова компанія «СВД» , м. Вишневе Київської області (далі по тексту - ПП БТК СВД ), в якому просить суд стягнути з відповідача 805 500,64 грн., в тому числі: витрати на правничу допомогу, нараховані санкції, суму боргу за невиконаними зобов`язаннями, та додатково компенсувати судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати за товар, поставлений позивачем за договором поставки №28/2018 від 02.01.2018.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.08.2020 позовну заяву ТОВ ТК Карат залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків цієї позовної заяви.

09.09.2020 до господарського суду Київської області надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, до якого було додано, серед іншого, виправлений позов про стягнення грошових коштів, сплату боргу та санкцій, у якому позивач просив суд стягнути з відповідача - покупця за договором поставки №28/2018 від 02.01.2018 :

188 759,81 грн. основного боргу;

449 218,09 грн. штрафу (пункт 6.8 договору);

109025,60 грн. пені (пункт 11.1 договору);

11206,00 грн. 3% річних;

17291,14 грн. інфляційних втрат;

а також стягнути з відповідача 30 000,00 грн. витрат на правову допомогу та судовий збір.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.09.2020 позовну ТОВ ТК Карат прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/2432/20, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням сторін та призначено підготовче судове засідання на 12.10.2020. Цією ж ухвало відповідача в порядку ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України зобов`язано подати документи, що підтверджують сплату останнім заборгованості за договором, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

Рекомендоване поштове відправлення, якими суд направляв відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі від 14.09.2020, повернулось на адресу суду з відміткою підприємства зв`язку за закінченням терміну зберігання .

Ухвалою від 12.10.2020 підготовче судове засідання відкладено на 09.11.2020.

Як свідчить залучене до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач копію ухвали від 12.10.2020 отримав 11.11.2020.

Разом із тим, 09.11.2020 до господарського суду від представника відповідача ПП БТК СВД надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить суд зменшити розмір штрафу та пені до розміру не більше 20% від основної заборгованості; зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до суми в 10 000,00 грн. та компенсувати її лише за умови надання підтверджуючих виконані роботи та оплату документів; розстрочити виконання рішення протягом одного року.

Відзив обґрунтований тим, що сума основної заборгованості становить 188760,05 грн., тоді як сума нарахованих штрафних санкцій становить 586 740,59 грн., тобто додатково 300% на суму боргу. Відповідач твердить, що є добросовісним та в міру фінансових можливостей розраховувався за отриману продукцію, позивач не поніс збитків з підстав неповної оплати і не подав жодних доказів на підтвердження їх наявності; внаслідок запровадженого карантину відповідач був змушений припинити господарську діяльність через відсутність замовлень, вимушений був відпускати працівників у відпустку без збереження заробітної плати.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, відповідач твердить, що заявлений розмір витрат не підтверджується виконаною оплатою, акт надання послуг також відсутній, крім того, до витрат на правову допомогу включені витрати на оренду автомобіля у самого себе.

Суд встановив, що у порушення ст. 165 ГПК України відзив не направлявся іншій стороні.

В судове засідання 09.11.2020 з`явились представники обох сторін. Відповідач у судовому засіданні не надав письмової згоди розпочинати розгляд справи по суті в порядку частини 6 ст. 183 ГПК України. Відтак, ухвалою від 09.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 30.11.2020, про що присутні представники обох сторін були повідомлені особисто під розпис.

В судове засідання 30.11.2020 з`явились представники обох сторін. Представником відповідача подано клопотання про доручення до матеріалів справи доказів направлення позивачу копії відзиву (опис вкладення в лист та накладна АТ Укрпошта від 10.11.2020).

У судовому засіданні 30.11.2020 після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши позов ТОВ ТК Карат до ПП Будівельно-торгова компанія СВД про стягнення 805500,64 грн., вислухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд

УСТАНОВИВ:

відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

02.01.2018 між ТОВ ТК Карат (постачальник) та ПП БТК СВД (покупець) укладено договір поставки № 28/2018 (далі по тексту - Договір), згідно з яким постачальник зобов`язується систематично постачати і передавати у власність покупцю товар, передбачений у рахунках-фактурах, видаткових накладних або специфікаціях, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до умов цього Договору:

- Постачання здійснюється на умовах ЕХW - склад постачальника (п. 7.1). Транспортні витрати здійснюються за рахунок покупця (пункт 7.2). Постачальник повідомляє покупця про готовність товару до відвантаження шляхом письмового повідомлення, засобами факсимільного зв`язку або електронною поштою (п. 4.5);

- Право власності на товар переходить в момент підписання видаткової накладної (п.7.3);

- Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару, вказану у рахунку-фактурі, протягом 14 календарних днів з моменту відвантаження товару (п. 6.2). Датою розрахунку є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.11.3);

- Загальна сума товарного кредиту не повинна перевищувати 80 000,00 грн. (п. 6.3);

- У разі наявності у покупця простроченої заборгованості за отриманий товар на момент перерахування грошових коштів, постачальник має право зарахувати такий платіж як розрахунок за попередньо отриманий товар, не приймаючи до уваги призначення платежу, вказане у платіжному документі (п. 6.7);

- У разі порушення покупцем умов оплати згідно пункту 6.2 більше ніж на 30 календарних днів, покупець, окрім пені згідно пункту 11.1, сплачує постачальнику за кожні наступні тридцять днів прострочення штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу (п. 6.8);

- Покупець несе наступну відповідальність: за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань нараховується пеня від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ (пункт 11.1);

- Сторони згідно даного договору дійшли згоди не обмежувати строки позовної давності, строк нарахування пні та штрафних санкцій, їх стягнення за цим правочином, а також встановити такі строки необмеженими (пункт 12.2);

- Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2018 (п. 13.1). У випадку відсутності письмових заперечень з боку сторін, висловлених не пізніше як за 10 днів до закінчення терміну дії цього договору, договір вважається пролонгованим до наступного року включно.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач здійснював поставку відповідачу товару, про що свідчать залучені до матеріалів справи копії видаткових накладних, та виставляв відповідачу для оплати відповідні рахунки для оплати, а відповідач отримував товар та здійснював його часткову оплату, про що свідчать залучені до матеріалів справи копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей, довідка АТ ОТР Банк від 12.08.2020 №70-1-1/2646, і відповідачем не заперечується.

За умовами пункту 6.2 Договору поставки оплата товару мала бути здійснена протягом 14 календарних днів з моменту відвантаження товару. Суд враховує правила визначення строків, згідно до яких перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України), відтак перебіг строку оплати має розраховуватися з наступного дня після поставки товару та підписання видаткової накладної (пункт 7.3 Договору) протягом 14 днів; при цьому якщо останній (чотирнадцятий) день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 ст. 254 ЦК України).

Позивач визнає за відповідачем часткову оплату поставленого товару.

Дослідивши наявні у матеріалах справи первинні документи, складені у процесі виконання договору, суд встановив таке.

1. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №5390 від 05.03.2018 за товар на суму 216 955,14 грн.; відповідач здійснив оплату із посиланням на вказаний рахунок платіжними дорученнями №2457 від 17.04.2018 в сумі 134 000,00 грн., №3276 від 12.03.2019 в сумі 2299,39 грн.; №3417 від 15.05.2019 в сумі 300,00 грн., №2596 від 06.06.2018 в сумі 50 000,00 грн.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткових накладних №2134 від 06.03.2018 на суму 37702,10 грн. (строк оплати відповідно до 20.03.2018) та №3424 від 13.04.2018 на суму 179 253,04 грн. (строк оплати до 27.04.2018).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Відповідно до частини 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідач доказів оплати за отриманий товар за спірними поставками, які є предметом розгляду у даній справі, не подав, в тому числі на вимогу пункту 5 резолютивної частини ухвали суду від 14.09.2020, яка набрала законної сили та є обов`язковою для виконання на всій території України.

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаних поставок товар становить 30 355,75 грн.

Відповідач заявляє до стягнення за вказаною поставкою суму основного боргу 24 182,12 грн.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), відтак вимогу про стягнення з відповідача основного боргу слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 24 182,12 грн.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 28.04.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 16 738,66 грн., 3% річних в сумі 1674,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 2654,87 грн. по серпень 2020 року включно.

Пунктом 11.1 Договору передбачено оплату пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, яка не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Інше встановлено пунктом 12.2 Договору, згідно якого сторони дійшли згоди не обмежувати строки позовної давності, строк нарахування пені та штрафних санкцій, їх стягнення за цим правочином, а також встановити такі строки необмеженими.

Відтак, вказаним пунктом договору сторони за власним вільним волевиявленням передбачили інший строк нарахування пені, крім того, збільшили спеціальний строк позовної давності за вказаною вимогою.

Здійснивши правильний розрахунок пені, не виходячи при цьому за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за вказаною поставкою належить до стягнення пеня в сумі 16 740,55 грн. Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), відтак вимогу про стягнення з відповідача пені слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 16738,66 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до 3% річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць .

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши правильний розрахунок 3% річних за заявлений період, суд встановив, що за вказаною поставкою з відповідача на користь позивача належать до стягнення 3% річних в сумі 1674,27 грн. Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимогу про стягнення з відповідача 3% річних слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 1674,00 грн.

Здійснивши вірний розрахунок інфляційних втрат по серпень 2020 включно, суд встановив, що за вказаною поставкою з відповідача на користь позивача належать до стягнення інфляційні втрати в сумі 2601,20 грн., відтак вказану вимогу слід задовольнити частково в сумі 2601,20 грн.

Також за вказаною поставкою №5390 позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штрафну санкцію, передбачену пунктом 6.8 Договору, а саме 28 разів по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 67709,936 грн.

Вказана вимога не належить до задоволення з огляду на таке.

Пунктом 6.8 договору передбачено у разі порушення покупцем умов оплати більш ніж на 30 календарних днів оплату штрафу за кожні наступні 30 днів прострочення у розмірі 10% від суми простроченого платежу.

Разом із тим, порядок нарахування вказаної триваючої санкції (у відсотках від невиконаного зобов`язання кожні 30 днів) не відповідає правовій природі штрафу як одноразової санкції.

Суд звертає увагу на позицію викладену у постанові КГС у складі Верховного Суду від 25.07.2018 №922/4400/17, відповідно до якої за приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати недобросовісного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

При цьому, пеня може обчислюватися у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання не лише за кожен день прострочення виконання, а й місяць (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у п. 73 постанови у справі № 444/9519/12).

Отже, передбачна пунктом 6.8 Договору санкція, яка обраховується у відсотковому розмірі від невиконаного грошового зобов`язання кожні тридцять днів відповідає поняттю пеня .

Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Преамбула Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

В зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таку ж позицію підтримує і Верховний суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011 у справі № 25/187).

Разом із тим, гранично допустиму законом пеню за прострочену оплату поставки №5390 суд нарахував та стягнув відповідно до пунктів 11.1 та 12.2 договору.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, а також на стимулювання боржника до належного виконання своїх зобов`язань. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 67709,936 грн. не належать до задоволення.

2. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №7339 від 29.03.2018 за товар на суму 6 907,39 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткової накладної №2921 від 29.03.2018 на суму 6 907,39 грн. (строк оплати відповідно до 12.04.2018).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 6907,39 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №7339 в сумі 6907,39 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 13.04.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 4877,77 грн., 3% річних в сумі 487,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 819,66 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №7339, належить до стягнення пеня в сумі 4878,29 грн., 3% річних в сумі 486,76 грн., та інфляційні втрати в сумі 804,21 грн.

Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимогу про стягнення з відповідача пені слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 4877,77 грн. Вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат належать до задоволення частково в сумі 486,76 грн. та 804,21 грн. відповідно.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 28 разів по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 19340,692 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

3. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №8965 від 18.04.2018 за товар на суму 12 433,30 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткової накладної №3588 від 18.04.2018 на суму 12433,30 грн. (строк оплати відповідно до 02.05.2018).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 12 433,30 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №8965 в сумі 12 433,30 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 03.05.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 8548,33 грн., 3% річних в сумі 855,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 1365,01 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №8965, належить до стягнення пеня в сумі 8549,29 грн., 3% річних в сумі 855,72 грн., та інфляційні втрати в сумі 1337,41 грн.

Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 8548,33 грн. та 855,00 грн. відповідно. Вимоги про стягнення інфляційних втрат належать до задоволення частково в сумі 1337,41 грн.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 27 разів по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 33569,91 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

4. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №8966 від 18.04.2018 за товар на суму 12 433,30 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткової накладної №3589 від 18.04.2018 на суму 12433,30 грн. (строк оплати відповідно до 02.05.2018).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 12 433,30 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №8966 в сумі 12 433,30 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 03.05.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 8548,33 грн., 3% річних в сумі 855,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 1365,01 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №8966, належить до стягнення пеня в сумі 8549,29 грн., 3% річних в сумі 855,72 грн., та інфляційні втрати в сумі 1337,41 грн.

Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 8548,33 грн. та 855,00 грн. відповідно. Вимоги про стягнення інфляційних втрат належать до задоволення частково в сумі 1337,41 грн.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 27 разів по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 33569,91 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

5. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №10161 від 02.05.2018 за товар на суму 12 433,30 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткової накладної №4136 від 03.05.2018 на суму 12433,30 грн. (строк оплати відповідно до 17.05.2018).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 12 433,30 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №10161 в сумі 12 433,30 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 18.05.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 8374,61 грн., 3% річних в сумі 840,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 1365,01 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №10161, належить до стягнення пеня в сумі 8375,56 грн., 3% річних в сумі 840,39 грн., та інфляційні втрати в сумі 1337,71 грн.

Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 8374,61 грн. та 840,00 грн. відповідно. Вимоги про стягнення інфляційних втрат належать до задоволення частково в сумі 1337,71 грн.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 27 разів по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 33569,91 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

6. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №13760 від 11.06.2018 за товар на суму 12 470,33 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткової накладної №5701 від 11.06.2018 на суму 12 470,33 грн. (строк оплати відповідно до 25.06.2018).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 12 470,33 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №13760 в сумі 12 470,33 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 26.06.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 8039,45 грн., 3% річних в сумі 811,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 1369,08 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №13760, належить до стягнення пеня в сумі 7947,48 грн., 3% річних в сумі 802,92 грн., та інфляційні втрати в сумі 1341,40 грн., відтак вказані вимоги належать до задоволення частково у зазначених сумах.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 26 разів по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 32422,858 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

7. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №24902 від 26.09.2018 за товар на суму 568 164,66 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткових накладних №11078 від 01.10.2018 на суму 314 244,66 грн. (строк оплати до 16.10.2018) та №12200 від 23.10.2018 на суму 253920,00 грн. (строк оплати відповідно до 06.11.2018).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 568 164,66 грн.

Позивач визнає за відповідачем часткову оплату вказаної поставки та заявляє до стягнення заборгованість в сумі 23 164,66 грн. Суд при ухваленні рішення не вправі виходити за межі відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №24902 в сумі 23 164,66 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 07.11.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 11 756,84 грн., 3% річних в сумі 1236,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 1816,98 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №24902, належить до стягнення пеня в сумі 11 758,66 грн., 3% річних в сумі 1236,37 грн., та інфляційні втрати в сумі 1767,02 грн.

Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 11 756,84 грн. та 1236,00 грн. відповідно. Вимоги про стягнення інфляційних втрат належать до задоволення частково в сумі 1767,02 грн.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 21 раз по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 48 645,786 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

8. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №26454 від 10.10.2018 за товар на суму 4 992,80 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткової накладної №11566 від 10.10.2018 на суму 4992,80 грн. (строк оплати відповідно до 24.10.2018).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 4992,80 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №26454 в сумі 4992,80 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 25.10.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 2598,04 грн., 3% річних в сумі 272,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 391,62 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №26454, належить до стягнення пеня в сумі 2598,42 грн., 3% річних в сумі 271,82 грн., та інфляційні втрати в сумі 380,86 грн.

Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимогу про стягнення з відповідача пені слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 2598,04 грн.. Вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат належать до задоволення частково в сумах 271,82 грн. та 380,86 грн. відповідно.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 22 рази по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 11017,44533 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

9. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №28782 від 31.10.2018 за товар на суму 77 443,22 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткової накладної №12646 від 31.10.2018 на суму 77 443,22 грн. (строк оплати відповідно до 14.11.2018).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 77 443,22 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №28782 в сумі 77 443,22 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 15.11.2018 по 17.08.2020 пеню в сумі 38 694,04 грн., 3% річних в сумі 4080,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 6074,48 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №28782, належить до стягнення пеня в сумі 38700,06 грн., 3% річних в сумі 4082,46 грн., та інфляційні втрати в сумі 5907,44 грн.

Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 38 694,04 грн. та 4080,00 грн. відповідно. Вимоги про стягнення інфляційних втрат належать до задоволення частково в сумі 5907,44 грн.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 21 раз по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 165 470,3467 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

10. Позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату №4884 від 01.03.2019 за товар на суму 2299,39 грн.; доказів оплати вказаного рахунку ані позивачем, ані відповідачем суду не подано.

Позивач здійснив поставку вказаного у рахунку товару згідно видаткової накладної №2288 від 12.03.2019 на суму 2299,39 грн. (строк оплати відповідно до 26.03.2019).

Відтак, документально підтверджена первинними документами заборгованість за отриманий згідно вказаної поставки товар становить 2299,39 грн., відтак вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставкою №4884 в сумі 2299,39 грн. належить до задоволення повністю.

Також позивач нараховує та заявляє до стягнення за період з 27.03.2019 по 17.08.2020 пеню в сумі 849,53 грн., 3% річних в сумі 96,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 69,42 грн. по серпень 2020 року включно.

Здійснивши вірний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача за прострочення оплати товару, отриманого за поставкою №4884, належить до стягнення пеня в сумі 849,69 грн., 3% річних в сумі 96,27 грн., та інфляційні втрати в сумі 69,68 грн.

Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимогу про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат слід задовольнити повністю у заявлених сумах.

Вимога про стягнення штрафної санкції, а саме 16 разів по 10% від суми простроченого платежу кожні 30 днів, всього в сумі 3901,298367 грн., не належить до задоволення з підстав, наведених вище.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафу та пені до розміру не більше 20% від основної заборгованості. Клопотання не належить до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. При цьому, суд має врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Зменшення суми пені є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/2158/17.

Відповідно до статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися виконання зобов`язань між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

В даному випадку матеріали справи свідчать про тривале та регулярне порушення відповідачем своїх зобов`язань з оплати товару та відсутність вжиття будь-яких заходів до належного виконання. При цьому порядок та розмір штрафних санкцій встановлено сторонами на підставі вільного волевиявлення, відповідач договір підписав без зауважень та без складення протоколу розбіжностей.

В якості доказів існування тяжкого фінансового становища відповідач надав суду крпії наказів про відпустку директора без збереження заробітної плати у період запровадженого карантину. Разом із тим, прострочення виконання зобов`язань з оплати триває з 2018 року.

Жодних доказів існування обставин, які б суд міг оцінити як об`єктивні, що не залежать від волі відповідача, а також як виключні, відповідачем в обґрунтування клопотання про зменшення санкцій не наведено.

Також відповідачем не наведено жодних обставин, та не подано жодних доказів в обгрунтування клопотання про розстрочення виконання рішення суду протягом року. Завданням господарського судочинства є ефективний захист та відновлення порушених прав та законних інтересів учасників господарских відносин, а не звільнення від відповідальності осіб, які такі права порушили.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов ТОВ ТК Карат частково, приймає рішення про стягнення з ПП Будівельно-торгова компанія СВД 188759,81 грн. основного боргу, 108 933,63 грн. пені, 11 197,50 грн. 3% річних та 16 884,08 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 4886,63 грн.

Позивач також просить включити до складу судових витрат та стягнути з відповідача 30 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу надав суду:

копію договору про надання правової допомоги №3007/АБ від 25.05.2017, укладеного між Адвокатським бюро Стельниковича В.А. та ТОВ ТК Карат , за яким передбачено щомісячне абонентське обслуговування, а також додаткові послуги, які замовляються та оплачуються додатково за Актом здачі-приймання, з наведенням їх переліку. Зокрема пунктом 4.6 договору визначено, що замовник проводить банківський переказ грошових коштів всієї суми, наведеної у відповідному рахунку-фактурі, на протязі 10 календарних днів з моменту погодження відповідного акту або акцептування відповідного рахунку-фактури;

додаткову угоду від 25.07.2020 до договору №3007/АБ від 25.05.2017, відповідно до якої передбачено надання послуг по відносинам із ПП БТК СВД : розгляд документів, ознайомлення з нормативною базою, складання запиту щодо сплати боргу, забезпечення доказової бази, пошук документів, виїзди для вчинення процесуальних дій, надання консультацій, складання, підписання, подання позову, надсилання позову іншим сторонам, транспортні витрати, відрядження тощо. Вартість послуг визначена в розмірі 30 000,00 грн., яка сплачується на підставі відповідного рахунку-фактури та акту;

акт-звіт наданих послуг та виконаних робіт (проміжний) та здачі приймання-робіт від 18.08.2020, згідно якого замовник прийняв без зауважень перелік робіт та послуг, наданих Адвокатським бюро по представництву замовника у досудовому та судовому провадженні до ПП БТК СВД , вартість яких загалом сторонами була визначена в розмірі 30 000,00 грн.

копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №5155/10 від 27.03.2014;

ордер серія КС №644309 від 08.08.2020 на представництво ТОВ ТК Карат у господарському суді Київської області;

копію платіжного доручення від 18.08.2020 №80 на суму 30 000,00 грн., яким позивач оплатив вартість послуг з правової допомоги на рахунок Адвокатського бюро Стельниковча В.А.

Інші аргументи та докази на підтвердження потреб та витрат адвоката та Адвокатського бюро суд не бере до уваги, оскільки вони існують безвідносно до укладення чи неукладення договору про надання правової допомоги з ТОВ "ТК Карат", не стосуються правової допомоги адвоката у відносинах позивача та відповідача та не перебувають у причинно-наслідковому звязку із розглядом справи №911/2432/20.

Відповідно до ч.5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті (зокрема щодо співмірності витрат на професійну правову допомогу) суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач заявив про не співмірність витрат на правову допомогу із складністю справи та часом, необхідним адвокату для виконання відповідних робіт. Разом із тим, оцінюючи докази за власним переконанням у їх сукупності, суд вважає заявлену суму витрат на правову допомогу належним чином обґрунтованою, співмірною та підтвердженою належними доказами, відтак сума витрат позивача 30 000,00 грн. на професійну правничу допомогу має бути включена до судових витрат та розподілена судом відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно задоволеним вимогам .

Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю ТК Карат задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства Будівельно-торгова компанія СВД (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 8-А, ідентифікаційний код 35082836)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТК Карат (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 86, ідентифікаційний код 34925417)

188 759,81 грн. (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять гривень вісімдесят одну копійку) основного боргу,

108 933,63 грн. (сто вісім тисяч дев`ятсот тридцять три гривні шістдесят три копійки) пені,

11 197,50 грн. (одинадцять тисяч сто дев`яносто сім гривень пятдесят копійок) 3% річних,

16 884,08 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні вісім копійок) інфляційних втрат,

4 886,63 грн. (чотири тисячі вісімсот вісімдесят шість гривень шістдесят три копійки) судового збору.

12133,14 грн. (дванадцять тисяч сто тридцять три гривні чотирнадцять копійок) витрат на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

2. У задоволенні решти вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 11.12.2020.

Суддя О.В. Конюх