Постанова

від 10.12.2020 по справі 120/3165/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3165/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І.

Суддя-доповідач - Франовська К.С.

10 грудня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Боровицького О. А. Совгири Д. І. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства "Сам+ЛТС" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось в суд з позовом про стягнення з фермерського господарства "САМ+ЛТС" адміністративно-господарських санкцій в розмірі 29916,67 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за їх несвоєчасну сплату в розмірі 430,56 грн, а всього 30347,23 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вважає, що відповідач не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості однієї особи, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити борг.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.02.2020 ФГ "САМ+ЛТС" подало у Фонд соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, згідно з яким: середньооблікова кількість штатних працівників у підприємця становить 9 осіб; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0. Кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", теж самостійно розрахована відповідачем і становить 1 (одна) особа.

Відтак, Фонд соціального захисту інвалідів вважає, що оскільки відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця, до нього слід застосувати адміністративно-господарські санкції у розмірі половини однієї середньої річної заробітної плати на одного штатного працівника за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте особою з інвалідністю, а саме санкції у розмірі 29916,67 грн.

Крім того, на думку позивача, за порушення термінів сплати зазначених санкцій ФГ "САМ+ЛТС" зобов`язано сплатити пеню у розмірі 430,56 грн, яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 15.04.2020, станом на 26.06.2020.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем здійснено усі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому визнав безпідставним стягнення боргу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Згідно частин 1, 2 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні №875-ХІІ від 21.03.1991 (далі Закон №875-ХІІ), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 ст.20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону №875-ХІІ.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення , роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом (в редакції до 13.04.2019р.).

Пунктом 2 вказаного Порядку (в редакції постанови КМ №310 від 10.04.2019р.) передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 (далі Порядок №316).

Відповідно до пункту 3 Порядку №316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 Порядку №316, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Судом встановлено, що відповідач ФГ "САМ+ЛТС" перебуває на обліку у Фонді як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю

При цьому у відповідача в 2019 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 9 осіб, серед яких, за даними звіту, жодної особи, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Отже, формально відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості однієї особи, на чому акцентує увагу позивач.

Проте з матеріалів справи видно, що про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ФГ "САМ+ЛТС" систематично протягом звітного періоду повідомляло Шаргородський районний центр зайнятості Вінницької області про наявність вакантних місць, зокрема у спосіб подання звітності за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Так, на запит позивача № 01-10/166 від 21.04.2020 центр зайнятості надав відповідь № 03-13/1817-20 від 04.05.2020, згідно з якою відповідач протягом 2019 року подавав звіт за формою № 3-ПН (первинний звіт подано 25.02.2019), в якому відображав наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадою "підсобний робітник". Також центр зайнятості повідомив, що відповідач систематично брав участь в інформаційних семінарах з питань організації працевлаштування людей з інвалідністю (20.02.2019, 22.05.2019, 18.07.2019, 02.12.2019).

Більше того, з вказаної відповіді видно, що протягом 2019 року центр зайнятості згідно з поданою відповідачем вакансією неодноразово скеровував до ФГ "САМ+ЛТС" для працевлаштування осіб з інвалідністю з числа безробітних, а саме 27.02.2019 ( ОСОБА_1 ), 22.05.2019 ( ОСОБА_2 ), 24.07.2019 ( ОСОБА_3 ), 05.09.2019 ( ОСОБА_4 ), 17.09.2019 ( ОСОБА_5 ), 18.09.2019 ( ОСОБА_6 ), 19.09.2019 ( ОСОБА_7 ) та 20.12.2019 ( ОСОБА_8 ). Однак від запропонованої роботи зазначені особи відмовилися.

Наведене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у скеруванні центром зайнятості осіб з інвалідністю з метою їх працевлаштування.

Проте, робоче місце залишилось вакантним у зв`язку з тим, що центром зайнятості особи з інвалідністю до відповідача не направлялись та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не звертались; тобто вакансія не заповнювалась не з вини підприємства.

Поряд з цим, фактів безпідставної відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування та за направленням з центу зайнятості, за 2019 рік не встановлено.

Зважаючи на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, відтак відсутні підстави для скасування оскарженого рішення суду.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Згідно п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 грудня 2020 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Боровицький О. А. Совгира Д. І.