Ухвала

від 10.12.2020 по справі 420/3096/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 грудня 2020 року

Київ

справа №420/3096/19

адміністративне провадження №К/9901/17242/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.

розглянувши питання про передачу справи №420/3096/19 позовом Публічного акціонерного товариства МТБ БАНК до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення на розгляд Великої Палати Верховного Суду

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року Публічне акціонерне товариство МТБ БАНК (далі - позивач або ПАТ МТБ БАНК ) звернулося до суду з позовом до Національного банку України (далі-НБУ або відповідач), в якому просило визнати протиправним і скасувати рішення відповідача (Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем) від 22.04.2019 №162/БТ Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство МТБ БАНК .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.12.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020, позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 30.07.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

19.08.2020 до Верховного Суду надійшло клопотання Національного банку України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому відповідач просить передати справу №420/3096/19 за касаційною скаргою Національного банку України на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про що постановити ухвалу.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі №420/3096/19 застосовано висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування пунктів 9.20 та 9.21 глави 9 розділу ІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346, викладений у постанові від 18.12.2019 у справі № 520/1636/19. Натомість, Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 у справі № 826/12735/17 висловив протилежний до зазначеного у справі №520/1636/19 висновок щодо застосування у спірних правовідносинах пунктів 9.20 та 9.21 глави 9 розділу ІІ Положення № 346 та визнав правомірним здійснення розрахунку розміру штрафу за здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу відповідно до вимог пункту 9.21 глави 9 розділу ІІ Положення № 346.

Крім того, Національний банк України зазначає, що під час встановлення факту здійснення Банком ризикової діяльності враховано обсяг проведених спірних фінансових операцій та їх частка в загальному обсязі здійснених за аналогічний період фінансових операцій, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 22.05.2018 (у справі №826/9686/17).

В той же час правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.12.2019 у справі №520/1336/19 щодо періоду, який необхідно використовувати при здійснення обрахунку питомої ваги обсягу ризикових фінансових операцій є незрозумілим.

Враховуючи викладене в сукупності, для формування єдиної правозастосовчої практики, Національний банк України, посилаючись на частину п`яту статті 346 КАС України, просить передати справу №420/3096/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Вирішуючи зазначене клопотання, Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статей 37 та 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Положеннями частини п`ятої статті 346 КАС України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частинами 1-3 статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26.03.2019 у справі №804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;

- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

Так, відповідач, посилаючись на те, що у даній справі існує виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, вказує на протилежні за змістом правові висновки Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №520/1636/19 та у постанові від 11.03.2020 у справі №826/12735/17, а також незрозумілість висновків у постанові від 18.12.2019 у справі №520/1636/19 щодо періоду, який необхідно використовувати при здійснення обрахунку питомої ваги обсягу ризикових фінансових операцій.

В ухвалі від 30.10.2018 у справі №757/172/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 346 КАС України, суд у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

В свою чергу, Верховний Суд, аналізуючи судову практику, не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.

Таким чином, наведене у клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи, а інші підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачені статтею 346 КАС України, не охоплюються доводами заявленого скаржником (відповідачем) клопотання.

У зв`язку з викладеним клопотання Національного банку України про передачу справи №420/3096/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 346, 347 КАС України, Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні клопотання НБУ про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа