Постанова

від 02.12.2020 по справі 528/347/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 528/347/17

провадження № 61-12655св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство Калина ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства Калина на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області, у складі судді Татіщевої Я. В.,

від 20 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

від 23 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до фермерського господарства Калина (далі - ФГ Калина ) про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5320883200:00:003:1008, розташованої на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області.

Відповідно до договору оренди землі, укладеного 04 березня 2011 року між сторонами та зареєстрованого у відділі Держкомзему у Гребінківському районі, про що вчинено запис від 21 лютого 2012 року за

№ 532080004000368 (далі - договір оренди), зазначена земельна ділянка передана в оренду ФГ Калина , строком на 5 років.

Посилаючись на те, що строк дії договору оренди сплив 21 лютого

2017 року, правом на поновлення строку його дії відповідач не скористався, у визначений строк не повідомивши про свій намір продовжити строк дії договору, а будь-які додаткові угоди до договору оренди між сторонами не укладалися, позивач вважала, що ФГ Калина із 22 лютого 2017 року безпідставно користується належною їй земельною ділянкою.

У грудні 2016 року їй стало відомо про наявність оспорюваної додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня

2011 року (далі - додаткова угода), нібито укладеної між нею та

ФГ Калина , а також реєстрацію 05 вересня 2016 року на підставі вказаної додаткової угоди речового права відповідача державним реєстратором

КП Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради Федорченком Д. М., номер запису про інше речове право 16231733.

Посилаючись на те, що жодних додаткових угод до договору оренди належної їй земельної ділянки з ФГ Калина вона не укладала та не підписувала, вказаний правочин вчинено без її волевиявлення, позивач просила суд визнати на підставі статті 215 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) зазначену додаткову угоду недійсною та скасувати її державну реєстрацію, витребувати у ФГ Калина та повернути

їй, як власнику, земельну ділянку кадастровий номер 5320883200:00:003:1008, що розташована на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області та призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області

від 20 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсною додаткову угоду від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року, укладену між ОСОБА_1 та ФГ Калина , та припинено право оренди землі, яке зареєстроване державним реєстратором КП Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради у державному реєстрі речових прав за № 16231733.

Зобов`язано ФГ Калина повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4, 83 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області (кадастровий номер земельної ділянки - 5320883200:00:003:1008).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що додаткова угода від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року є недійсною у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на її укладання, оскільки ОСОБА_1 оспорювану додаткову угоду не підписувала і не була ознайомлена з її змістом та умовами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ФГ Калина залишено без задоволення, рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 лютого

2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції з`ясовано обставини справи та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення районного суду, колегією суддів не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ФГ Калина , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, до касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, відповідно до частини другої статті 406 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), включені скарги на ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області

від 21 січня 2020 року про відмову у задоволенні клопотання ФГ Калина про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи та

від 20 лютого 2020 року про відмову у задоволенні клопотання ФГ Калина про витребування доказів.

Підставою касаційного оскарження заявник вважав відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та необґрунтоване відхилення клопотань про витребування доказів та призначення експертизи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ФГ Калина на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 528/347/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень статей 106, 113 та частини третьої

статті 367 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки із числа доказів безпідставно виключено експертний висновок, який свідчить на користь відповідача.

Заявник вважає, що висновок експерта № 2968-19 за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, складений

04 листопада 2019 року судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - Дніпропетровське НДІСЕ) Соломахою Ю. В., покладений в основу оскаржуваних судових рішень, є недопустимим доказом.

Наголошує на тому, що при укладені оспорюваного правочину були додержані всі вимоги ЦК України, необхідні для його дійсності.

ОСОБА_1 , будучи допитаною в якості свідка, вказала, що влітку

2016 року підписувала з ФГ Калина якісь документи, однак не пам`ятає які саме, а протягом 2016-2020 років позивач продовжував отримувати орендну плату за оспорюваним правочином.

Відмовляючи в задоволенні клопотання ФГ Калина про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи, Гребінківський районний суд Полтавської області в порушення вимог статті 113 ЦПК України не спростував доводи відповідача щодо необґрунтованості висновку експерта № 2968-19 від 04 листопада 2019 року, його суперечності іншим матеріалам справи та порушення під час призначення і проведення такої експертизи.

Постановляючи ухвалу від 20 лютого 2020 року за результатами розгляду клопотання ФГ Калина , суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у витребуванні у позивача оригіналу договору укладеного між ОСОБА_1 та її представником - адвокатом Рябекою Р. М.; невірно зрозумів суть клопотання та не вирішив клопотання відповідача в частині надання до Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України наявних в матеріалах справи об`єктів досліджень з підписами від імені позивача (два примірники додаткової угоди), вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису

ОСОБА_1 для проведення судової експертизи в порядку статті 106

ЦПК України.

Відомості про осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

29 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку від імені представника

ОСОБА_1 - адвоката Рябеки Р. М. подано відзив на касаційну скаргу, який не може бути враховано Верховним Судом, оскільки вказаний відзив ніким не підписано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3, 83 га, кадастровий номер 5320883200:00:003:1008, що розташована на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договором оренди землі від 04 березня 2011 року, зареєстрованим 21 лютого 2012 року у відділі Держкомзему у Гребінківському районі запис № 532080004000368, позивач передала зазначену земельну ділянку в оренду ФГ Калина , строком на 5 років.

На підставі додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди

05 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію права оренди

ФГ Калина належної позивачу земельної ділянки та внесено державним реєстратором КП Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради відповідний запис до державного реєстру речових прав за № 16231733

ОСОБА_1 зверталась до Гребінківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області з приводу повернення їй ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5320883200:00:003:1008.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи № 2968-19 від 04 листопада 2019 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графах Від Орендодавця в двох примірниках додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі

від 04 березня 2011 року, реєстраційний номер 532080004000368

від 21 лютого 2012 року, що укладена між ФГ Калина та ОСОБА_1 , виконанні не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами) з наслідуванням її справжнього підпису.

Позивач ОСОБА_1 , допитана в судовому засіданні в якості свідка, пояснила, що не пам`ятає, щоб їй роз`яснювали умови додаткової угоди, але десь за рік до закінчення строку дії договору оренди, приблизно влітку

2016 року до неї приїжджав ОСОБА_2 та дав підписати біля її будинку якісь документи, що стосувались збільшення орендної плати. При цьому, він запитував, чи має вона намір продовжувати строк дії договору оренди, але вона відповіла, що не знає, оскільки до закінчення строку дії договору оренди багато часу.

ОСОБА_2 , допитаний в судовому засіданні в якості свідка, пояснив, що приїжджав до позивача додому у серпні 2016 року разом із додатковою угодою до договору оренди землі, яку ОСОБА_1 підписала та передала йому свій державний акт на землю. Наполягав, що позивач читала умови додаткової угоди, а також умови угоди неодноразово обговорювались та роз`яснювались позивачу, але коли саме він точно не пригадує. Він завжди сплачував більшу орендну плату, ніж передбачав договір оренди, а також допомагав позивачу грошима, коли у неї були проблеми зі здоров`ям. Стверджував, що має переважне право на продовження оренди землі з позивачем.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають не в повній мірі з огляду на наступне.

Щодо вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, скасування її державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року, ОСОБА_1 посилалась, зокрема, на те, що вказану додаткову угоду не підписувала та її умови не погоджувала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на укладення правочину.

Судами з урахуванням висновку експерта за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи № 2968-19 від 04 листопада 2019 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графах Від Орендодавця в двох примірниках додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року, реєстраційний номер 532080004000368 від 21 лютого 2012 року, що укладена між ФГ Калина та ОСОБА_1 , виконанні не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами) з наслідуванням її справжнього підпису.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції чинній на дату зазначену у додатковій угоді від 15 серпня 2016 року) передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Таким чином, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18),

від 26 серпня 2020 року в справах № 624/679/16-ц (провадження

№ 61-1543св17), № 624/606/16-ц (провадження № 61-1467св17), № 624/605/16-ц (провадження № 61-15859св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 394/492/17 (провадження № 61-38150св18), від 23 вересня

2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-17729св19) прийнятих після подання касаційної скарги .

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З урахуванням викладеного, ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом повернення земельної ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Отже у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на зазначене, встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала спірну додаткову угоду до договору оренди землі, не погоджувала її умов, тобто, правочин є таким, що не вчинений, у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним додаткової угоди до договору оренд землі

від 04 березня 2011 року, укладеної 15 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ Калина , необхідно було відмовити, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині визнання недійсною додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року.

Щодо скасування державної реєстрації права оренди

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між

ОСОБА_1 та ФГ Калина спору про право оренди на земельну ділянку після лютого 2017, оскільки, на думку позивача із закінчення строку дії договору оренди землі від 04 березня 2011 року відсутні правові підстави для користування відповідачем належною їй земельною ділянкою, додаткова угода щодо продовження строку дії оренди підписана не власником, а іншою невстановленою особою, тому є неукладеною, а державна реєстрація зазначеного правочину порушує права позивача на користування та розпорядження своєю власністю.

Вказана вимога свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин, тому ця позовна вимога правильно вирішена судами в порядку цивільного судочинства.

Як встановлено судами, спірна додаткова угода до договору оренди землі зареєстрована державним реєстратором КП Центр надання послуг та консультацій Гребінківської районної ради 05 вересня 2016 року, запис до державного реєстру речових прав за № 16231733.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Разом із тим, державна реєстрація права оренди на підставі неукладеного правочину (додаткової угоди) не відповідає вимогам закону, порушує права та інтереси позивача, як власника земельної ділянки.

Щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки

Враховуючи підстави позову, доводи наведені у позовній заяві, а також заперечення відповідача, очевидно, що дії ОСОБА_1 спрямовані на повернення власної земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ФГ Калина .

Оскільки додаткова угода від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року є неукладеною, строк дії договору оренди землі

від 04 березня 2011 року сплив, а інших правових підстав для користування відповідачем спірною земельною ділянкою не наведено, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про повернення ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 5320883200:00:003:1008 із фактичного користування ФГ Калина .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказала, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов).

Щодо ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області

від 21 січня 2020 року про відмову у задоволенні клопотання ФГ Калина про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 заперечувала факт підписання нею додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року.

Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 06 червня 2017 року за клопотанням представника позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ).

На вирішення експертам поставлені питання:

1.Чи підписана оспорювана додаткова угода до договору оренди землі орендодавцем - ОСОБА_1 власноручно, чи іншою особою?

2.Чи виконано підпис в незвичних умовах під впливом збиваючих факторів (природних, штучних)?

Згідно висновку експертів за результатами проведення судової-почеркознавчої експертизи № 10773/17-32/10774/17-33 від 11 жовтня

2017 року (далі Висновок № 10773/17-32/10774/17-33), - підпис від імені ОСОБА_1 у графі Від Орендооавця у рядку / ОСОБА_1 / у додаткові угоді від 15 серпня 2016 року по договору оренди землі

від 04 березня 2011 року, реєстраційний номер 532080004000368

від 21 лютого 2012 року, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису. Будь-які діагностичні ознаки, які свідчили б про вплив на виконавця зазначеного підпису якихось збиваючих факторів (зокрема, природного або штучного характеру) у даному підписі відсутні.

Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2018 року за клопотанням представника відповідача призначено у справі додаткову судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

На вирішення експертам поставлені питання:

- чи підписана додаткова угода від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року орендодавцем ОСОБА_1 власноручно чи іншою особою (дослідити всі три оригінальні екземпляри додаткової угоди)?

- чи виконано підпис в незвичних умовах під впливом зовнішніх та внутрішніх збиваючих факторів (природних, штучних)?

- чи виконано експериментальний підпис ОСОБА_1 , який зазначено на рис. 2-5 Ілюстративної таблиці № 2 до висновку експертів № 10773/17-32/10774/17-33 (нижній правий зразок) навмисно зміненим способом у порівнянні з вільними зразками підписів ОСОБА_1 .?

- чи можуть відмінності у вільних, умовно-вільних зразках підписів та підпису у графі Від орендодавця: у рядку / ОСОБА_1 / у додатковій угоді від 15 серпня 2016 року бути результатом виконання підпису ОСОБА_1 15 серпня 2016 року в іншому положенні тіла в умовах, які потребували більш швидкого або навпаки більш повільного темпу на нестійкій поверхні? Чи можуть такі відмінності бути наслідком похилого віку ОСОБА_1 або наслідком наявності захворювання, що впливає на координацію рухів?

Згідно висновку № 18-5930 від 07 лютого 2019 року судової почеркознавчої експертизи, - підписи від імені ОСОБА_1 в двох примірниках додаткової угоди до договору оренди землі виконані під тимчасовим впливом якихось збиваючих факторів, ймовірно штучного характеру. Вирішити питання про конкретний збиваючий фактор не представилося можливим. Вирішити інші питання не виявилося можливим.

За клопотанням представника позивача ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 травня 2019 року було призначено повторну судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На вирішення експертам поставлено питання:

- чи підписані оспорювані додаткові угоди до договору оренди землі

від 15 серпня 2016 року орендодавцем ОСОБА_1 власноручно, чи іншою особою?

Згідно висновку експерта за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи № 2968-19 від 04 листопада 2019 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графах Від Орендодавця в двох примірниках додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі

від 04 березня 2011 року, реєстраційний номер 532080004000368

від 21 лютого 2012 року, що укладена між ФГ Калина та ОСОБА_1 , виконанні не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами) з наслідуванням її справжнього підпису.

У січні 2020 року, посилаючись на те, що висновок експерта № 2968-19 викликає сумніви в його правильності, містить протиріччя та є неясним, представником ФГ Калина подано клопотання про призначення додаткової судової почеркознавчої експертизи, у задоволенні якого ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області

від 21 січня 2020 року відмовлено з тих підстав, що питання призначення експертизи саме за таких умов вже вирішувалось під час судового розгляду, учасники мали можливість ставити питання та пропонувати експертну установу. Суд також вважав, що заявлене представником відповідача чергове клопотання зводиться до його незгоди із висновком експерта.

Верховний Суд погоджується з висновками Гребінківського районного суду Полтавської області викладеними в ухвалі від 21 січня 2020 року, а крім того звертає увагу, що згідно частини першої статті 113 ЦПК України підставами для призначення додаткової експертизи є визнання висновку експерта неповним або неясним.

Натомість висновок експерта № 2968-19 є повним та ясним, містить вичерпну відповідь на поставлене судом питання. Сама по собі незгода відповідача із вказаним висновком експерта не є підставою для призначення додаткової експертизи.

Щодо ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області

від 20 лютого 2020 року про відмову у задоволенні клопотання ФГ Калина про витребування доказів

Представником ФГ Калина до суду першої інстанції було подано клопотання про надання експерту матеріалів для проведення судової експертизи, витребування доказів у позивача.

Зазначене клопотання було мотивовано наявністю у сторони відповідача сумнівів у правильності висновку експерта № 2968-19, пов`язаних із його недостатньою обґрунтованістю, а також необхідністю проведення додаткових експертних досліджень. Також вказував, що він, як представник відповідача 11 січня 2020 року звернувся до Черкаського НДЕКЦ МВС України із заявою про замовлення висновку експерта в порядку статті 106 ЦПК України. Наразі судовий експерт заявив клопотання про надання додаткових матеріалів, які містяться в матеріалах цивільної справи. Крім того, просив суд витребувати у позивача оригінал її договору з адвокатом зі зразком її підпису, в якості умовно-вільного зразка підпису та на час проведення експертизи зупинити провадження у справі.

Згідно частин першої-другої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Врахувавши, що питання призначення експертизи вже неодноразово вирішувалось під час судового розгляду, учасники мали можливість ставити питання, пропонувати експертну установу, а також заявляти клопотання про витребування додаткових доказів для проведення експертизи, беручи до уваги те, що заявлене представником відповідача клопотання зводиться до незгоди із висновком експерта № 2968-19, його задоволення призведе до безпідставного затягування строків розгляду справи, судом 20 лютого

2020 року було постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача.

До апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції представником

ФГ Калина надано новий доказ - висновок експерта № 317 від 31 березня 2020 року Харківського НДІСЕ за результатами судової почеркознавчої експертизи проведеної за заявою представника ФГ Калина .

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої

статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи неможливість надання висновку експерта № 317

від 31 березня 2020 року до суду першої інстанції, представник відповідача посилався на необґрунтовану відмову в задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи та ненадання судом відповідних матеріалів справи для проведення такої експертизи за замовленням сторони до ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору.

Апеляційним судом не прийнято як доказ висновок експерта № 317

від 31 березня 2020 року Харківського НДІСЕ, оскільки цей висновок складено після ухвалення рішення суду першої інстанції. Будь-яких доказів того, що збирання доказів було унеможливлено у суді першої інстанції апелянтом не надано. Будь-яких перешкод для збору та подання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками апеляційного суду та враховує, що на час заявлення представником відповідача клопотання

від 27 січня 2020 року про надання судовому експерту Черкаського НДЕКЦ МВС України матеріалів для проведення судової експертизи та витребування доказів у позивача, суд чотири рази призначав судові почеркознавчі експертизи в справі № 528/347/17, у тому числі двічі (ухвалами від 31 травня 2018 року та від 03 грудня 2018 року) за клопотанням представника ФГ Калина , в обраній ним експертній установі та за запропонованими ним питаннями, а розгляд справи в суді першої інстанції тривав загалом понад 2 роки 10 місяців.

Отже сторона відповідача мала можливість та час для того, аби в повній мірі реалізувати свої права учасника справи.

Під час апеляційного перегляду справи представником відповідача також було подане клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, яке ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 липня

2020 року залишено без задоволення. Доводів щодо незаконності та необґрунтованості зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.

Доводи касаційної скарги щодо невідповідності висновку експерта

№ 2968-19 вимогам чинного законодавства та його суперечності іншим матеріалам справи, спрямовані на переоцінку доказів.

Натомість встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Помилкове зазначення судом першої інстанції площі спірної земельної ділянки не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки вказаний недолік може бути усунуто в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині вирішення вимог про визнання правочину недійсним допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2020 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 23 липня

2020 року - скасуванню в частині вирішення вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року, укладеної між ОСОБА_1 та

ФГ Калина ,з ухваленням в зазначеній частині нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з мотивів, викладених у цій постанові.

В іншій частині рішення Гребінківського районного суду Полтавської області

від 20 лютого 2020 року та постанова Полтавського апеляційного суду

від 23 липня 2020 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства Калина задовольнити частково.

Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області

від 20 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 23 липня 2020 рокув частині визнання недійсною додаткової угоди

від 15 серпня 2016 року до договору оренди землі від 04 березня 2011 року, укладеної між ОСОБА_1 та фермерським господарством Калина , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позову.

В іншій частині рішення Гребінківського районного суду Полтавської області

від 20 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 23 липня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович