Постанова

від 02.12.2020 по справі 911/2323/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. Справа№ 911/2323/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Тарнавського В.Б.

за участю представника(-ів) згідно протоколу судового засідання від 02.12.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2019 (повний текст складено 10.05.2019)

у справі №911/2323/18 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Міністерство екології та природних ресурсів України

2) Національний природний парк "Голосіївський"

3) Коцюбинська селищна рада

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому наявні правові підстави для витребування цієї ділянки з незаконного володіння відповідача згідно із статтею 388 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2019 у справі №911/2323/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючі рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, проте відмовив в позові на підставі статей 256, 261 Цивільного кодексу України, зазначивши про те, що прокуратурі про відведення спірних земельних ділянок у власність фізичним особам стало відомо під час перевірки щодо порушення чинного законодавства службовими особами Коцюбинської селищної ради та відділу земельних ресурсів у м. Ірпені, що підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.07.2009 та висновком експерта № 325 від 05.03.2012 по кримінальній справі № 49-3221, а незаконність відведення спірних земельних ділянок чітко визначена у заочному рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 15.07.2013 у справі № 367/3941/13-ц та рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 16.06.2014, яке частково змінено постановою апеляційного суду Київської області від 18.08.2014 року у справі № 367/3941/13-ц, тобто, очевидно, що станом на дату звернення до суду - 23.10.2018, прокурором пропущено строк позовної давності, прокурором пропущено строк позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, перший заступник прокурора Київської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2019 та ухвалити нове рішення, яким позов першого заступника прокурора Київської області задовольнити. Судові витрати стягнути з відповідача на рахунок прокуратури Київської області.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку прокурора, визначення початок перебігу строку позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася саме держава в особі уповноваженого органу.

Зокрема прокурор посилається на те, що Кабінет Міністрів України взагалі не був учасником спірних правовідносин щодо первинної передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод. Крім того, до функцій Кабінету Міністрів України не віднесено повноважень безпосереднього здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин.

Водночас, будь-яких доказів інформування Коцюбинською селищною радою про прийняття оскаржуваних рішень Кабінету Міністрів України відповідачем не надано.

За таких підстав єдиним доказом поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання ним повідомлення прокуратури Київської області про виявлені порушення та про необхідність пред`явлення відповідного позову в інтересам держави (лист від 27.03.2018 №05/2-365вих-18).

Таким чином, прокурор вказує, що з часу встановлення факту незаконності розпорядження Коцюбинською селищною радою земельними ділянками лісового фонду (Біличанського лісу) на користь 501 громадянина, прокурором з 2013 року вчинялись всі можливі дії щодо відновлення порушеного права держави на спірні земельні ділянки, у тому числі і ту, що є предметом даного спору.

Так, прокурором у 2013 та 2016 роках було пред`явлено позови про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:042:0132, визнання права власності на цю земельну ділянку за державою, витребування її з чужого незаконного володіння, за якими прийнято судові рішення (рішення Ірпінського міського суду від 18.08.2014 у справі №367/3941/13-ц та рішення Іртиського міського суду від 02.08.2018 у справі №367/728716-ц), що, на думку прокурора, також є підставою для переривання перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, які стосуються одного і того ж предмету спору, що вказує на те, що позов пред`явлений в межах строку позовної давності.

Крім того, прокурор зазначає про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної заяви за позовними вимогами до TOB "Грінінвест", оскільки у останнього права і обов`язки щодо спірної земельної ділянки виникли тільки з 02.08.2016, а саме, з моменту державної реєстрації речових прав останнього на спірне майно, оскільки раніше, ніж проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем, вказаний позов не міг бути пред`явлений, а тому, передбачений ст. 261 Цивільного кодексу України, трирічний строк позовної давності до цих правовідносин не сплив.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Позивач, відповідач та треті особи-1,-2,-3 не скористалися правом подати відзиви на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2019 апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Разіної Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2019 у справі №911/2323/18; призначено апеляційну скаргу до розгляду на 24.07.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 зупинено провадження у справі №911/2323/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2020 поновлено провадження у справі №911/2323/18 за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 16.04.2019. Зупинено провадження у справі №911/2323/18 за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 16.04.2019 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури Київської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №911/2323/18, у якому зазначено, що обставини, які зумовили зупинення апеляційного провадження у справі №911/2323/18 відпали.

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі №911/2323/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2323/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Разіна Т.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2019 у справі №911/2323/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В. Поновлено апеляційне провадження у справі №911/2323/18; розгляд апеляційної скарги призначено на 04.11.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем на лікарняному, судове засідання призначене на 04.11.2020 не відбулося.

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 у справі №911/2323/18 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2323/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2019 у справі №911/2323/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальська Ю.Б., Разіної Т.І. Розгляд апеляційної скарги призначено на 02.12.2020.

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 року у справі №911/2323/18 призначено повторний автоматизований розподіл, в зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2323/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2019 року у справі №911/2323/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Разіної Т.І., Тарасенко К.В. Розгляд справи вирішено здійснювати за раніше визначеною датою та часом.

В судове засідання, яке відбулося 02.12.2020 з`явилися прокурор та позивач, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області.

Представники відповідача та треті особи-1,-2,-3 у судове засідання не з`явилися про причину відсутності суду апеляційної інстанції не повідомили. Оскільки явка представників відповідача та третіх осіб-1,-2,-3 у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення про місце, дату та час судового розгляду.

Колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників відповідача та третіх осіб-1,-2,-3.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " від 25.12.2008 № 2107/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та передано їй безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в смт Коцюбинське по вул. Травневій, 54.

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 922164 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0132, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.10.2009 земельну ділянку площею 0,15 га продано ОСОБА_2 , про що на державному акті серії ЯЖ № 922164 на право власності на вказану земельну ділянку зроблено відмітку.

На підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" від 28.12.2015 № 1 та акту прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 30.12.2015 № 1 ОСОБА_2 передав вищезазначену земельну ділянку до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права власності № 30751177 від 02.08.2016 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:042:0132 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінінвест".

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15.07.2013 у справі № 367/3941/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2107/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ", визнано недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 922164, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0132 по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасувано державну реєстрацію данного державного акту .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.06.2014 у справі № 367/3941/13-ц визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2107/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що Коцюбинська селищна рада, приймаючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, а на момент прийняття спірних рішень межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0132, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України у зв`язку із вибуттям спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно - заповідного фонду, яка належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності поза волею держави із перевищенням селищною радою повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2019 у справі №911/2323/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У частині 1 статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 2 статті 152 статті Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 встановлена рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.06.2014 у справі №367/3941/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.

За змістом статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

У статті 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом частини 8 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 Земельного кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (пункт "г" частини 3 статті 83 цього Кодексу).

Частина друга статті 56 Земельного кодексу України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 статті 83 і в частині 2 статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Як встановлено вище, спірна земельна ділянка розташована у межах Національного природного парку "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до Національного природного парку "Голосіївський".

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001, на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №59/1493, перейменовано Київське державне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-1956, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині 8 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Колегія суддів також ураховує, що відповідно до статті 6 Лісового кодексу України (у редакції, чинній до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Лісовим кодексом України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Із набранням чинності нової редакції Лісового кодексу України (редакції діє з 29.03.2006), у статті 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у статті 8 Лісового кодексу України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим у статті 11 Лісового кодексу України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Отже, право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

За таких обставин, судова колегія вважає, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення першого заступника прокурора Київської області з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Колегія суддів вважає, що повернення спірної земельної ділянки позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 Земельного кодексу України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина 3 статті 52 Земельного кодексу України).

Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №761/31121/14-ц).

З огляду на викладене, враховуючи те, вимоги прокурора про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0132 є доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростовними.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кожексу України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3574/17 від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3574/17).

Вищевикладені обставини вказують на те, що прокурор звернувся з позовом у даній справі в межах строку позовної давності.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0132.

Доводи прокурора викладені в апеляційній скарзі є документально обґрунтованими та такими, що не належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального та матеріального права, крім того не з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2019 у справі № 911/2323/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким:

"Позовні вимоги задовольнити повністю.

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0132 вартістю 45 165,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Дзержинського, будинок 1-Є; код ЄДРПОУ 40208868) на користь прокуратури Київської області (01601, місто Київ, бульвар Л. Українки, 27/2, отримувач: прокуратура Київської області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 02909996, банк отримувача: Державна казначейська служба України в м. Києві; МФО - 820172, рахунок отримувача - 35216008015641) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн 00 коп)."

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Дзержинського, будинок 1-Є; код ЄДРПОУ 40208868) на користь прокуратури Київської області (01601, місто Київ, бульвар Л. Українки, 27/2, отримувач: прокуратура Київської області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 02909996, банк отримувача: Державна казначейська служба України в м. Києві; МФО - 820172, рахунок отримувача - 35216008015641) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2643,00 грн (дві тисячі шістсот сорок три грн 00 коп).

Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи №911/2323/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.12.2020.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Т.І. Разіна