Постанова

від 08.12.2020 по справі 440/1239/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 р.Справа № 440/1239/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року, (головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, повний текст складено 22.06.2020 року) по справі № 440/1239/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Літіз"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Літіз" (далі -ТОВ Літіз , позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 17.12.2019 №0005410501 № 0005400501, № 0005390501.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 17.12.2019 №0005410501 № 0005400501, № 0005390501.

Головне управління ДПС у Полтавській області(далі - відповідач), не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення обставин у справі, невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що податковим органом вірно визначено податок на прибуток, оскільки у позивача продовжує обліковуватися кредиторська заборгованість, яка виникла 17.03.2010 при виконанні зовнішньоекономічного контракту та не списана по закінченню строку позовної давності, а отже підлягає включенню до валового доходу.

Також посилається на встановлення податковим органом заниження позивачем податкових зобов`язань за операцією щодо вивезення товарів в режимі реекспорту, відповідно до абз. "б" п. 198.5 ст. 198 ПК України, ПДВ за лютий 2019 року в сумі 269 014 грн та зменшення від`ємного значення суми ПДВ в сумі 54 692 грн за червень 2019 року.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Полтавській області з 28.10.2019 по 22.11.2019 проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, ТОВ "Літіз", за результатами якої складено акт від 29.11.2019 № 1516/16-31-05-01-10/ 32142588 (т. 1 а.с. 24-79).

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем:

- п. 7 ПсБО 15 "Дохід", п. 8 ПсБО 15 "Дохід", п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 50 356,00 грн, в. тому числі за 2017 рік в сумі 50 356,00 грн;

- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, абз "б" п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 269 014,00 грн, в тому числі за лютий 2019 року в сумі 269 014,00 грн;

- п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, абз "б" п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення по податку на додану вартість в сумі 54 692, 00 грн, в тому числі за червень 2019 року в сумі 54 692,00 грн, в тому числі за червень 2019 року в сумі 54 692,00 грн.

17.12.2019 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0005410501, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 336 267,50 грн (за податковим зобов`язанням - 269 014,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 67 253,50 грн);

- № 0005400501, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 54 692,00 грн;

- № 0005390501, яким збільшено податкове зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 75 534,00 грн (за податковим зобов`язанням - 50 356,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 25 178,00 грн).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за наслідками якого рішенням ДПС України від 20.02.2020 останні залишені без змін, а скарга товариства - без задоволення (т. 1 а.с. 141-154, 157-162).

Позивач, вважаючи неправомірними податкові повідомлення-рішення, звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0005390501 від 17.12.2019, яким визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною ст. 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі ст. 135 цього Кодексу.

Згідно п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Відповідно до п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Згідно п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання" зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Пунктом 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" передбачено, що доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Відповідно до пп. а п. 14.1.11 ст. 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Судовим розглядом встановлено, що 15.10.2009 між позивачем та фірмою WHITEPARK LIMITED (Гібралтар) укладено контракт № 01-2009, згідно якого позивач (продавець) зобов`язався виготовити та поставити на умовах поставки ЕХW конструкторську документацію та дві двомісні форми для лиття біметалічних радіаторів опалення. За умовами договору ціна товару складає 430 000 доларів США (п.п. 3.1).

Згідно умов розрахунків платежі за поставлений товар здійснюються за схемою: аванс у розмірі 50% від суми контракту покупець перераховує у строк до 10.12.2009 для закупівлі матеріалів та переплати на початок виконання робіт; 25% від вартості контракту покупець перераховує протягом 30 календарних днів з моменту узгодження покупцем конструкторської документації; 25%, які залишилися, покупець перераховує в термін 5 календарних днів після підписання акта прийому-здачі товару (п.п. 6.1, 6.2).

Строк дії контакту визначено сторонами до 31.12.2020, з урахуванням додаткових угод №№1 та 2 від 30.12.2010 та 20.12.2015 (п. 11.1).(т. 2 а.с. 1- 7).

Судовим розглядом встановлено, що поставка товару за контактом не здійснювалася, оплата у повному обсязі не проведена, покупцем здійснено часткову оплату авансу в сумі 35 000 дол. США 07.01.2010, що підтверджується платіжним дорученням, строк дії контракту не закінчився.

Доводи податкового органу щодо виникнення у позивача кредиторської заборгованості в сумі 279 755,00 грн 17.03.2010 не ґрунтуються на доказах, що містяться в матеріалах справи.

В ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідач не заперечував наявність зазначених додаткових угод на час проведення перевірки, проте підстав їх не врахування не зазначив.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 8 Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Судом вірно встановлено, що за умовами контракту строк виготовлення літейної форми встановлено 8 місяців, для виготовлення комплекту конструкторської документації- 1-2 місяці, згідно додатку до контракту. (т.2 а.с.5) За умовами контракту та додаткових угод до нього, зобов`язання сторін залишаються в незмінному вигляді.

Відповідачем не зазначено підстав не врахування додаткових угод, а отже, доводи апелянта про необхідність віднесення суми 279 755,00 грн до валового доходу за підсумками фінансово-господарської діяльності станом на 01.01.2017 спростовані під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення № 0005390501 від 17.12.2019, яким визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 17.12.2019 № 0005410501, №0005400501.

Відповідно до п. 16.1.4 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з абз. б п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до ст. 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених пп. 197.1.28 п.197.1 ст. 197 цього Кодексу та операцій, передбачених п. 197.11 ст. 197 цього Кодексу).

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та Si Castings LTD (Естонія) укладено Рамкову угоду № 01 від 10.01.2017 (т. 1 а.с. 164-170).

На виконання умов рамкової угоди Si Castings LTD ввезено на територію України на адресу ТОВ "ЛІТІЗ" інструмент та інше спеціальне обладнання на безоплатній основі в терміни, що необхідні для виконання прийнятого замовлення, а саме: форма для лиття металів під тиском: « Holder» прес форма для лиття 1 шт., « Console» прес-форма для лиття - 1 шт., « Miadle Section» прес-форма для лиття - 1 шт. виготовлені зі сталі, які використовуються в машині для лиття, Інструменти змінні до пресів, для оброблення металів штампуванням, штампи до пресів, що використовуються для обробки металів, шляхом обрубування ( « Holder» , « Console» , « Miadle Section» - обрубочні штампи по 1 шт.) та частини обладнання без електричних елементів сталеві, литі, з подальшою механічною обробкою: (« Console» комплект - 3 шт. змінних вставок для прес-форми, « Miadle Section» - комплект - 3 шт. змінних вставок для прес-форми), що підтверджується митною декларацією ІМ 31 ДЕ UA806020/2017/206473 від 30.05.2017 (т. 1 а.с. 178-180).

Термін знаходження тимчасово ввезеного обладнання на території України згідно декларації становив до 30.10.2017, в подальшому продовжений до 31.10.2018, про що свідчать декларації ІМ 31 ДМ UA806020/2017/212680 від 26.10.2017, ІМ 31 ДМ UA806020/2018/204968 від 25.04.2018 ( т. 1 а.с. 189-191, 202-204).

Вивезення інструментів, раніше ввезених на митну територію України у митному режимі тимчасового ввезення, проводилось шляхом поміщення їх у митний режим реекспорту згідно митної декларації ЕК 11 АА UA806020/2018/209375 від 21.08.2018 ( т. 1 а.с. 213-215).

Наявність належним чином оформлених у визначені строки митних декларацій відповідачем не заперечується. Отримане від Si Castings LTD обладнання використовувалося позивачем виключно на підставі Рамкової угоди № 01 від 10.01.2017 та експлуатувалося згідно до призначеної мети (лиття форми).

В акті перевірки контролюючий орган не ставить під сумнів фактичне ввезення і вивезення придбаних прес-форм для лиття, нецільове використання позивачем вказаного обладнання, своєчасне продовження платником строків перебування на митній території України тимчасово ввезеного обладнання.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо зобов`язань з ПДВ слугував висновок відповідача щодо заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ при вивезенні товарів в режимі реекспорту.

Відповідно до ст. 103 Митного кодексу України (далі - МК України) тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Згідно ч. 6 ст. 104 МК України для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна:

1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення;

2) у випадках, передбачених законодавством, надати митному органу зобов`язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені митним органом;

3) подати митному органу дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством;

4) сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов`язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 106 МК України у разі тимчасового ввезення товарів з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами за кожний повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування на митній території України сплачується 3 відсотки суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України, розрахованої на дату поміщення їх у митний режим тимчасового ввезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 МК України митний режим тимчасового ввезення завершується шляхом реекспорту товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, або шляхом поміщення їх в інший митний режим, що допускається цим Кодексом, а також у випадках, передбачених ч. 3 цієї статті.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 70 МК України з метою застосування законодавства України з питань державної митної справи запроваджуються такі митні режими, зокрема реекспорт.

Згідно ч. 2 ст.71 МК України поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 85 МК України реекспорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 86 МК України митний режим реекспорту може бути застосований до товарів, які при ввезенні на митну територію України мали статус іноземних та: були поміщені у митний режим тимчасового ввезення та вивозяться за межі митної території України у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування та зберігання, а також змін, що допускаються у разі використання таких товарів у митному режимі тимчасового ввезення.

Особливості оподаткування операцій під час переміщення товарів через митний кордон України залежно від обраного митного режиму передбачено ст. 206 ПК України.

Відповідно до п. 206.5 ст. 206 ПК України операції з вивезення товарів у митному режимі реекспорту звільняються від оподаткування, крім операцій з вивезення відповідно до пунктів 3 (щодо товарів у вигляді продуктів їх переробки) та 5 ч. 1 ст. 86 МК України, що оподатковуються податком за ставкою, визначеною пп.195.1.1 п. 195.1 ст. 195 цього Кодексу.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що форми для лиття та інше спеціальне обладнання, ввезенні позивачем на митну територію України, при вивезенні за межі митної території не змінили свій стан.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте відповідачем не надано належних доказів на спростування обставин щодо незмінності стану товарів при вивезенні за межі митної території України.

Таким чином, з огляду на узгодженість приписів ст. 206 ПК України та ст. 86 МК України, вказана операція по вивезенню обладнання та інструментів з митної території України правильно визначена позивачем такою, яка звільняється від оподаткування.

До спірних правовідносин, відповідно до ч.2 ст.242 КАС України судом врахововано висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 03.04.2020 по справі № 813/2377/16.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно застосовано спеціальні норми податкового законодавства, що регулюють режим реекспорту обладнання, ввезеного на митну територію України в режимі тимчасового ввезення.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність нарахування відповідачем за операцією щодо вивезення товарів в режимі реекспорту ПДВ в сумі 269 014 грн, та зменшення від`ємного значення суми ПДВ в розмірі 54 692 грн, та скасування рішень податкового органу від 17.12.2019 № 0005410501, №0005400501.

Доводи апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року по справі № 440/1239/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 14.12.2020