Постанова

від 02.12.2020 по справі 362/1941/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 362/1941/18

провадження № 61-68св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство ім. Т. Г. Шевченка,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т. Г. Шевченка (далі - ПСП ім. Т. Г. Шевченка) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним .

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,0213 га, що знаходиться на території Шевченківської сільської ради Васильківського району Київської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувшись до відповідача, як орендаря земельної ділянки, він отримав орендну плату за земельну ділянку за 2015 - 2016 роки на підставі договору оренди землі від 05 березня 2004 року № 42. 21 липня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про припинення договору оренди після збору поточного врожаю, на що отримав відмову.

Отримавши в подальшому типовий договір оренди землі від 05 березня

2004 року, ОСОБА_1 вважав, що даний договір має бути визнаний недійсним, оскільки до типового договору, в порушення вимог статті 15 Закону України Про оренду землі не було додано документи, що є невід`ємною його частиною, а саме: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки, з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки, який зазначений в договорі. Державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий

ОСОБА_2 лише 08 червня 2004 року після підписанні договору оренди.

Державна реєстрація оренди земельної ділянки була проведена з порушенням вимог закону, а саме 05 жовтня 2017 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 орендодавця ОСОБА_2 .

Зменшивши позовні вимоги у травні 2018 року, ОСОБА_1 просив визнати недійсним типовий договір оренди землі від 05 березня 2004 року № 42 та скасувати його державну реєстрацію від 25 червня 2004 року у Васильківському відділі земельних ресурсів та від 05 жовтня 2017 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в частині стягнення з ПСП

ім. Т. Г. Шевченка заборгованості з орендної плати, залишено без розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПСП ім. Т. Г. Шевченка про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладення договору оренди земельної ділянки волевиявлення сторін було вільним, його зміст не суперечить ЦК України та Закону України Про оренду землі , сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, зареєстрований у встановленому законом порядку. Крім того, позивач не є стороною укладеного договору, за яким орендодавцем був його дід, а останнім та його представником не надано доказів, які б свідчили про недійсність укладеного договору оренди, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Суд також критично оцінив ствердження представника, як підставу для визнання договору недійсним, щодо фактичного часу набуття спадкодавцем права власності на спірну земельну ділянку та її розташування, оскільки вони є формальними та такими, що не перешкоджали у 2004 році фактичній передачі землі в оренду та отримання її власником орендної плати.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПСП ім. Т. Г. Шевченка про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовлено з інших підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зробив висновок про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

22 грудня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної даності та змінити резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду

від 12 листопада 2018 року, задовольнивши позовні вимоги.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушене право він дізнався після отримання 20 квітня 2017 року свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку та спірного договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2004 року № 42.

Доводи інших учасників справи

15 лютого 2019 року ПСП ім. Т. Г. Шевченка через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу

ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада

2018 року залишити без задоволення.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду

від 12 листопада 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Васильківського міськрайонного суду Київської області.

У лютому 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 квітня 2017 року є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0213 га, кадастровий № 3221488600:05:002:0019 на території Шевченківської сільської ради Васильківського району Київської області, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 054089, виданого Васильківською районною державною адміністрацією Київської області 08 червня 2004 року, зареєстрованого Васильківським районним відділом земельних ресурсів Київської області

08 червня 2004 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 5138.

За життя, 05 березня 2004 року, ОСОБА_2 було укладено типовий договір оренди землі № 42, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яке знаходиться в селі Тростинка Васильківського району Київської області площею 3,0212 га.

Згідно пункту 8 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання та державної реєстрації та діє до закінчення терміну оренди земельної ділянки. Термін оренди земельної ділянки складає 25 років, обчислення його починається з 01 березня 2004 року з підписанням акту приймання-передачі земельної ділянки від орендодавця орендарю. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

В прикінцевих положеннях договору зазначено, що його невід`ємними частинами є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом; правовстановлюючий документ на земельну ділянку.

Договір зареєстровано у Васильківському відділі земельних ресурсів, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 червня 2004 року за № 1335.

21 квітня 2017 року ОСОБА_1 одержав орендну плату від

ПСП ім. Т. Г. Шевченка в розмірі 3 186,73 грн за 2016 рік та в розмірі 6 362,88 грн за 2017 рік на підставі договору оренди від 05 березня 2004 року № 42.

21 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я виконавчого директора ПСП ім. Т. Г. Шевченка, в якій повідомив про свій намір здійснювати обробку земельної ділянки самостійно і просив після збору поточного врожаю сільськогосподарських робіт не проводити та виділити земельну ділянку на місцевості. Листом від 20 серпня 2017 року № 142 ПСП ім. Т. Г. Шевченка повідомило позивача, що є сумлінним орендарем, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, а підстав для дострокового розірвання договору оренди землі немає.

05 жовтня 2017 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме на підставі частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , пункту 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 вирішено провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3221488600:05:002:0019, площею 3,0213 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Київська область, Васильківський район, Шевченківська сільська рада, згідно типового договору оренди землі від 05 березня 2004 року № 42.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зробив висновок про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон № 161-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону № 161-XIVоренда землі ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону № 161-XIV визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 названого Закону вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотні умови договору оренди землі визначені в частині першій статті 15 Закону № 161-XIV, відповідно до частини першої якої (у редакції, чинній на час укладення угоди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Разом з цим, частина друга статті 15 Закону № 161-XIV встановлює невід`ємні частини договору оренди землі, якими є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 18 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

З урахуванням вимог Типового договору оренди землі спадкодавець

ОСОБА_2 та ПСП ім. Т. Г. Шевченка уклали оскаржуваний договір оренди земельної ділянки 05 березня 2004 року.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд першої інстанції надавши належну оцінку доказами, наявним в матеріалах справи, зробив правильний висновок про відсутність підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2004 року № 42, укладеного між ОСОБА_2 та ПСП ім. Т. Г. Шевченка, оскільки під час укладення договору оренди земельної ділянки волевиявлення сторін було вільним, його зміст не суперечить ЦК України та Закону України Про оренду землі , сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, зареєстрований у встановленому законом порядку. Крім того, позивач не є стороною укладеного договору, за яким орендодавцем був його дід, а останнім та його представником не надано доказів, які б свідчили про недійсність укладеного договору оренди, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Разом з цим, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог саме з підстав пропуску позивачем строку позовної давності наведеного не врахував, та допустився переоцінки доказів, що призвело до неправильного вирішення спору.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун