Постанова від 09.12.2020 по справі 326/1656/19

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 326/1656/19

провадження № 61-13812св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - сільськогосподарський виробничий кооператив Агрофірма Колос ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Колос , яка підписана представником Богдановою Ольгою Іванівною, на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Колос (далі - СВК Агрофірма Колос ) про розірвання договору оренди землі та стягнення боргу.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 6,8097 га, кадастровий номер 2324880800:02:015:0012, що розташована на території Гюнівської сільської ради Приморського району Запорізької області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 08 лютого 2017 року приватним нотаріусом Фіщиним В. В. Зазначена земельна ділянка раніше перебувала у власності спадкодавця його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У квітні 2017 року під час процедури визначення меж успадкованої земельної ділянки позивачу стало відомо, що її обробку здійснює відповідач і ще за життя його матері, 26 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та товариством було укладено договір оренди землі. Під час проведення досудового розслідування Приморським ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області позивачу стало відомо, що, починаючи з часу реєстрації договору оренди та до часу звернення до суду ні ОСОБА_2 , ні йому не виплачувалась орендна плата за користування земельною ділянкою, не зважаючи на те, що була нарахована та відображена у податковій звітності. Згідно умов договору орендна плата становить 2 650,98 грн за 1 рік, шляхом перерахування коштів через фінансові установи. Сума основного боргу відповідача з орендної плати за договором оренди землі за період з 2012 по 2018 роки включно становить 38 548,31 грн.

ОСОБА_1 просив

розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 26 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та СВК Агрофірма Колос щодо земельної ділянки, кадастровий номер 2324880800:02:015:0012, зареєстрований у відділі Держкомзему у Приморському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14 грудня 2012 № 232480004003684;

стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу за вказаним договором оренди від 26 серпня 2010 року в розмірі 38 548,31 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 24 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з СВК Агрофірма Колос на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди, укладеним 26 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та СВК Агрофірма Колос в розмірі 10 087,56 грн за період з 2016 року по 2018 рік включно.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пункту 6 частини першої 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з статтею 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. В період з 17 червня 2016 року по 15 березня 2017 року від ОСОБА_1 на адресу кооперативу не надходило жодних заяв та повідомлень, в тому числі за формою, передбаченою ст.148-1 ЗК України. На адресу ОСОБА_2 СВК Агрофірма Колос було надіслано лист про запрошення її для отримання орендної плати за земельні ділянки, даний лист було отримано її сином ОСОБА_1 . Відповідно до статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних із нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Внесення належних із боржника кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса на підставі статті 537 ЦК України є правом, а не обов`язком боржника. А тому, не скориставшись своїм правом щодо внесення орендної плати на депозит нотаріуса, СВК Агрофірма Колос не може вважатись таким, що порушило зобов`язання, а отже, несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця і не внесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання такого правочину.

Суд першої інстанції вказав, що з 17 червня 2016 року у позивача виникло право вимагати у відповідача сплати орендної плати, тобто з моменту отримання ним спадщини. До суду позивач ОСОБА_1 звернувся 18 жовтня 2019 року, тобто з пропуском строку на звернення до суду за стягненням орендної плати за 2012-2015 роки. Оскільки на спірні правовідносини розповсюджується загальна позовна давність в 3 роки, позивач не може претендувати на орендну плату за 2012-2015 роки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18). Враховуючи момент виникнення у позивача права на одержання орендної плати, обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації, та за 2016-2018 роки розмір орендної плати складає 10 087,56 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 24 червня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до СВК Агрофірма Колос про розірвання договору оренди землі скасовано та прийнято в цій частині постанову наступного змісту.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 26 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та СВК Агрофірма Колос , щодо земельної ділянки кадастровий номер 2324880800:02:015:0012, зареєстрований у відділі Держкомзему у Приморському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14 грудня 2012 року № 232480004003684.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що відповідач в період з часу укладення договору оренди - з вересня 2012 року по 2018 рік не оплачував орендну плату, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Заперечення відповідача про те, що несвоєчасна виплата орендної плати відбулася у зв`язку з відсутністю заяви ОСОБА_2 про перерахування орендної плати на банківський рахунок, а тому виплата могла бути здійснена лише готівкою через касу, не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до частини першої статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Крім того, пунктом 9 договору оренди землі, укладеного між сторонами передбачено сплату орендної плати шляхом перерахування через фінансові установи. Отже, відповідач не надав доказів вчинення дій, спрямованих на виконання грошового зобов`язання за договором оренди шляхом внесення їх кредитору за місцем проживання.

Апеляційний суд вказав, що орендну плату за земельну ділянку за 2012-2018 роки орендодавець повинен був отримати відповідно за 2012 рік до 30 грудня 2012 року, за 2013 рік до 30 грудня 2013 року, за 2015 рік до 30 грудня 2015 року, за 2016 рік до 30 грудня 2016 року, за 2017 рік до 30 грудня 2017 року, за 2018 рік до 30 грудня 2018 року, а про порушене право відповідно дізнався: за 2012 рік 31 грудня 2012 року, за 2013 рік 31 грудня 2013 року, за 2015 рік 31 грудня 2015 року, за 2016 рік 31 грудня 2016 року, за 2017 рік 31 грудня 2017 року, за 2018 рік 31 грудня 2018 року. А тому право вимагати у відповідача сплати орендної плати у позивача виникло з моменту отримання спадщини 08 лютого 2017 року , а до суду ОСОБА_1 звернувся 18 жовтня 2019 року. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18). Позовна давність на отримання орендної плати за 2015 рік сплинула 30 грудня 2018 року, позивач звернувся з позовом 18 жовтня 2019 року, тому колегія суддів погодилася з висновком суду в цій частині про те, що позивач пропустив строк для звернення до суду для отримання орендної плати за 2012-2015 роки.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року СВК Агрофірма Колос подало касаційну скаргу, яка підписана представником Богдановою О. І., в якій просило постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на порушення відповідачем статті 537 ЦК України. Частково задовольнивши вимоги апеляційної скарги апеляційний суд послався, але не застосував правовий висновок, викладений в Постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі № 709/1089/17 від 09 грудня 2019 року, де вказано: несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця і не внесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання такого правочину; внесення належних із боржника кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса на підставі статті 537 ЦК України є правом, а не обов`язком боржника; відсутність у договорі обов`язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та не здійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум; не скориставшись своїм правом щодо внесення орендної плати на депозит нотаріуса і ТОВ не може вважатись таким, що порушило зобов`язання. Аналогічний правовий висновок підтриманий Верховним Судом в Постанові від 11 червня 2020 року в справі № 657/2494/17.

Аналіз касаційної скарги, та підстав відкриття касаційного провадження свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується тільки в частині задоволених позовних розірвання договору оренди землі. В іншій частині постанова апеляційного суд у не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу СВК Агрофірма Колос без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримав того, на що він розраховував при укладенні договору. Сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви СВК Агрофірма Колос про зупинення дії рішення Приморського районного суду Запорізької області від 24 червня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року відмовлено .

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України);.

В ухвалі Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17, від 11 червня 2020 року у справі № 657/2494/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 26 серпня 2010 року між ОСОБА_2 та СВК Агрофірма Колос був укладений договір оренди землі строком на 10 років, предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гюнівської сільської ради Приморського району Запорізької області (кадастровий номер 2324880800:02:015:0012), площею 6,81 га та зареєстрований у відділі Держкомзему у Приморському районі 14 грудня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 232480004003684.

У договорі оренди землі від 26 серпня 2010 року передбачено, що

орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і становить 2 650,98 грн за 1 рік, шляхом перерахуванні коштів через фінансові установи (пункт 9);

обчислення розміру орендної плати на земельну ділянку приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10);

орендна плата вноситься щорічно до 30 грудня розрахункового року (пункт 11).

Актом прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) ОСОБА_2 передала СВК Агрофірма Колос вищевказану земельну ділянку .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08 лютого 2017 року приватним нотаріусом Приморського районного нотаріального округу Запорізької області Фіщиним В. В. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченого Гюнівською сільською радою Приморського району Запорізької області 07 серпня 2007 року, земельну ділянку площею 6,8097 га, кадастровий номер 2324880800:02:015:0012, що розташована на території Гюнівської сільської ради Приморського району Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6.8097 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2324880800:02:015:0012, що розташована на території Гюнівської сільської ради Приморського району Запорізької області.

15 травня 2017 ОСОБА_1 письмово повідомив голову СВК Колос , що вищевказана земельна ділянка належить йому, засіявши цю земельну ділянку, йому заважають законно володіти та користуватися нею.

18 травня 2017 помічником голови кооперативу по юридичним питанням Педан І.В. голові СВК Агрофірма Колос службовою запискою доведено до відома, що 18 травня 2017 на адресу СВК надійшло рекомендоване відправлення, відправником якого значиться ОСОБА_1 . При розкриття конверту було встановлено, що в конверті міститься копія договору оренди землі від 26 серпня 2010 року, укладеного з ОСОБА_2 на 2-х аркушах, а також копія кадастрового плану земельної ділянки 2324880800:02:015:0012 на 1-му аркуші. Вказане рекомендоване відправлення не містить жодних заяв, пропозицій, клопотань, тощо, адресованих кооперативу.

У період з 17 червня 2016 по 15 березня 2017 року від ОСОБА_1 на адресу кооперативу не надходило жодних заяв та повідомлень, в тому числі за формою, передбаченою статті 148-1 ЗК України.

Постановою слідчого СВ Приморського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Мілєва В.Л. від 15 жовтня 2019 року кримінальне провадження № 12017080340000333 від 10.06.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статті 356 КК України закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Факт підроблення договорів оренди землі від 26 серпня 2010 року, укладених між ОСОБА_2 та СВК Агрофірма Колос не підтвердився, умови вказаного договору керівництвом СВК Агрофірма Колос виконувались у повному обсязі, тим самим СВК Агрофірма Колос в законному порядку користувався земельною ділянкою ОСОБА_2 та будь-яка матеріальна шкода вказаним особам не була завдана.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18) зроблено висновок, що:

застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору вимагати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю. Однак, зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса. Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. Відсутність у договорі обов`язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум . А тому не використання ТОВ Силікат-1 свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов`язання, не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі № 657/2494/17 (провадження № 61-1483св19) вказано, що:

в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18) зроблено висновок, що згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору вимагати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю. Однак, зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса. Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. Відсутність у договорі обов`язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум. А тому не використання ТОВ Силікат-1 свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов`язання, не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати . Суди встановили, що ПП Чаплинське-1 було відправлено позивачу ОСОБА_1 поштовим переказом 4492,30 грн в рахунок орендної плати за 2015 рік, 6929,46 грн - за 2016 рік та 6998,75 грн - за 2017 рік, а також відправлено позивачу ОСОБА_2 поштовим переказом 4 492,30 грн. в рахунок орендної плати за 2015 рік, 6 929,46 грн - за 2016 рік та 6998,75 грн - за 2017 рік. Однак позивачі відмовилися від отримання вказаних переказів. Між сторонами склалися відносини, за якими позивач, як власник земельної ділянки, не має бажання збереження орендних правовідносин з відповідачем, орендна плата за 2015-2016 рік позивачами не отримується, незважаючи на направлення їм грошових коштів, про що позивачам було відомо. Послідовність дій орендодавців та відмова позивачів отримувати надіслані орендарем кошти орендної плати, вказує на створення штучних підстав для розірвання договору оренди. За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову .

За таких обставин, суд першої інстанції встановивши, що несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця і не внесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання договору оренди землі, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в оскарженій частині відмові позовних вимог про розірвання договору оренди землі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі частині рішення суду першої інстанції.

СВК Агрофірма Колос сплачено 3 073,60 грн судового збору за подання касаційної скарги, який покладається на ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Колос , яка підписана представником Богдановою Ольгою Іванівною, задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Колос про розірвання договору оренди землі скасувати.

Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 24 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Колос про розірвання договору оренди землі залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу Агрофірма Колос 3 073,60 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук