Постанова

від 02.12.2020 по справі 172/258/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 172/258/16-ц

провадження № 61-5587св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року у складі судді Філіппова Є. Є. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2016 року керівник Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання недійсними розпорядження, державного акта та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовну заяву мотивовано тим, що 09 листопада 2007 року головою районної державної адміністрації Васильківського району Дніпропетровської області видано розпорядження № 552-р-07 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для передачі у приватну власність у розмірі середнього земельного паю 4,5967 кадастрових гектари Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області із земель селянського фермерського господарства Труд (далі - СФГ Труд ).

28 грудня 2007 року на підставі розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 листопада 2007року № 704 ОСОБА_1 надано державні акти про право власності на земельні ділянки у розмірі середнього земельного паю із земель СФГ Труд Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, які є державною власністю та знаходяться у постійному користуванні ОСОБА_2 (голови СФГ Труд ).

25 лютого 2011 року Прокуратурою Васильківського району Дніпропетровської області відносно ОСОБА_3 як довіреної особи засновника і голови СФГ Труд порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України. Постановою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2013 у справі № 405/1072/12 ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Встановлено, що в період відсутності ОСОБА_2 на території України ОСОБА_3 , помиляючись щодо обсягу своїх прав керуючого справами сільськогосподарського підприємства за дорученням, незаконно вчинив дії щодо організації переоформлення землі з державної власності у приватну.

Так, внаслідок халатних дій ОСОБА_3 як довіреної особи засновника і голови СФГ Труд ОСОБА_2 , які виразилися у незаконному включенні до СФГ Труд себе та своїх родичів, із законного користування, володіння та розпорядження вибула земельна ділянка, загальною площею 47,3 га, було порушено встановлений законом порядок відчуження земель сільськогосподарського призначення державної власності.

ОСОБА_3 , реалізовуючи намір юридично оформити право власності на земельну ділянку СФГ Труд , розподілив її на паї, запропонував ОСОБА_1 формально вступити в члени СФГ Труд , без мети використання його праці для досягнення статутних цілей діяльності господарства.

Протоколом загальних зборів від 31 жовтня 2007 року № 7 ОСОБА_3 ухвалив рішення про прийняття ОСОБА_1 у члени СФГ Труд та 01 листопада 2007 року вніс зміни до Статуту СФГ Труд , який всупереч вимогам статті 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не зареєстровано. 03 січня 2009 року протоколом загальних зборів СФГ Труд № 7 ОСОБА_3 ухвалив рішення про прийняття ОСОБА_1 в члени СФГ Труд та 03 січня 2009 року вніс зміни до Статуту товариства та зареєстрував його у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 28 жовтня 2009 року.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно отримав у приватну власність земельну ділянку, площею 4,5971 га (рілля), кадастровий номер 1220755700:01:001:0074, на підставі державного акта від 11 грудня 2009 року ЯЖ № 848835.

З огляду на викладене керівник Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 грудня 2007 року № 704-р-07 Про передачу земельних ділянок в приватну власність щодо надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 4,5971 га (рілля), розташованої на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1220755700:01:001:0074, серії ЯЖ № 848835, виданий ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Головному управлінню Держземагентства у Дніпропетровській області за актом приймання-передачі земельну ділянку, площею 4,5971 га, розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220755700:01:001:0074; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, у задоволенні позову керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що обставини порушення Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області законодавства України при передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 4,5971 га (рілля), на підставі оскаржуваного розпорядження були доведені позивачем належними та допустимими доказами, однак позивач пропустив строк звернення до суду з позовом. 28 грудня 2007 року Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області було прийнято оспорюване рішення, а тому саме з цієї дати слід починати відлік трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦПК України.

Крім того, у липні 2011 року прокурор Васильківського району Дніпропетровської області звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, в якій посилалися на оскаржуване у цій справі розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації від 28 грудня 2007 року № 704, на підставі якого ОСОБА_1 було видано оскаржуваний державний акт. Зазначене вказує на те, що станом на липень 2011 року прокуратурі вже було відомо про існування оскаржуваного у цій справі розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації від 28 грудня 2007 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, перший заступник прокурора Дніпропетровської області просив суд скасувати рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що початок перебігу строку позовної давності у цій справі починається з дня видання оскаржуваного розпорядження районної державної адміністрації, є помилковим. Верховний Суд під час розгляду подібних спорів неодноразово звертав увагу на те, що орган прокуратури є представником держави в особі відповідного органу, а тому суду необхідно з`ясувати, з якого часу саме цей орган дізнався про порушення та враховувати наявність доказів того, що останньому було відомо про порушення права. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не приймало будь-яких розпоряджень щодо спірної земельної ділянки, повноважень щодо контролю за законністю прийнятих Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області не мало, а повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах набуло лише з 01 січня 2013 року у зв`язку із внесенням змін до ЗК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2019 року, Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області заперечувала проти доводів прокурора Дніпропетровської області, а рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року вважала законними та обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області, витребувано цивільну справу № 172/258/16-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду 03 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

25 лютого 2011 року прокуратурою Васильківського району Дніпропетровської області було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Постановою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2013 року провадження у вказаній кримінальній справі закрито, а ОСОБА_3 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, у зв`язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

За наслідками розгляду зазначеної кримінальної справи судом встановлено, що на підставі рішення сесії Григорівської сільської ради народних депутатів ХХІ скликання від 09 червня 1993 року №12 ОСОБА_2 у постійне користування надано земельну ділянку площею 47,3 га, розташовану на території Григорівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства та видано державний акт на право постійного користування землею, серія та номер ДН 0000405.

Рішенням Васильківської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 15 жовтня 1993 року № 192/1-ХШ зареєстроване СФГ Труд , засновником та головою якого є ОСОБА_2 .

У зв`язку з особистими обставинами та необхідністю виїхати за межі України на невизначений термін ОСОБА_2 на підставі довіреності надав ОСОБА_3 повноваження щодо управління СФГ Труд .

На підставі наданих ОСОБА_3 документів, у тому числі Статуту та протоколу загальних зборів членів СФГ Труд , 09 листопада 2007 року головою Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області видано розпорядження № 552-р-07 про надання членам СФГ Труд , у тому числі і ОСОБА_1 , дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для передачі у приватну власність у розмірі середнього земельного паю 4,5969 умовних кадастрових гектарів Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області із земель СФГ Труд .

На підставі розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації від 28 грудня 2007 року № 704 членам СФГ Труд , в тому числі і ОСОБА_1 , видано державні акти на право власності на земельні ділянки у розмірі середнього земельного паю із земель СФГ Труд по Чаплинській селищній ради, що є державною власністю, та знаходиться в постійному користуванні ОСОБА_2 .

У результаті дій ОСОБА_3 як довіреної особи засновника та голови СФГ Труд ОСОБА_2 , які виразились у незаконному включенні до членів СФГ Труд себе та родичів, серед яких був і ОСОБА_1 , із законного користування, володіння і розпорядження держави вибула земельна ділянка загальною площею 47,3 га, чим заподіяно суттєву шкоду, яка виразилась у порушенні встановленого законом порядку переходу земель сільськогосподарського призначення з державної власності у приватну.

За результатами розгляду кримінальної справи № 405/1072/12 Васильківським районним судом 05 вересня 2013 року винесено постанову, якою ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності (т. 1, а. с. 33, 34).

У запереченнях на позов прокурора та під час розгляду справи представник Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та ОСОБА_1 заявили про застосування строків позовної давності (т. 1, а. с. 111-125).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо суті позовних вимог

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Частиною другою статті 3 ЦПК України 2004 року передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України у редакції, яка діяла на час пред`явлення позову, покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час передачі земельної ділянки у власність, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Частинами першою та другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У справі, що переглядається, судами враховано наявність постанови Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2013 року у кримінальній справі № 405/1072/12, порушеній відносно ОСОБА_3 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України. Цією постановою суду встановлено, що у результаті дій ОСОБА_3 як довіреної особи засновника та голови СФГ Труд ОСОБА_2 , які виразились у незаконному включенні до членів СФГ Труд себе та родичів, серед яких був і ОСОБА_1 , із законного користування, володіння і розпорядження держави вибула земельна ділянка загальною площею 47,3 га.

Встановивши заподіяння державі такими діями суттєвої шкоди, яка виразилась у порушенні встановленого законом порядку переходу земель сільськогосподарського призначення з державної власності у приватну, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо застосування строку позовної давності

У запереченнях на позов прокурора та під час розгляду справи представник Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та ОСОБА_1 заявили про застосування строків позовної давності (т. 1, а. с. 111-125).

Спростовуючи доводи прокурора щодо дотримання ним строку позовної давності, суди попередніх інстанцій зазначили, що 28 грудня 2007 року Васильківською районною державною адміністрацією було видано оспорюване розпорядження, і саме з цієї дати слід починати відлік трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦПК України.

Крім цього, у липні 2011 року прокурор Васильківського району Дніпропетровської області звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки. Отже, станом на липень 2011 року прокуратурі вже було відомо про існування оскаржуваного у цій справі розпорядження Васильківської районної державної адміністрації від 28 грудня 2007 року (т. 1, а. с. 186, 187).

Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У частині першій статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 22 липня 2014 року (заява № 36157/08, GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA ) суд зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, тоце, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (§ 22, 23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень , про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) вказує, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, у редакції чинній до 15 грудня 2017 року, та статтею 74 цього Кодексу, у редакції чинній з 15 грудня 2017 року, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше .

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) указала, що відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року в справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року в справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу .

Позовна давність обчислюється з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), а також у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц (провадження № 61-36609св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18).

У справі, що переглядається у касаційному порядку, суди дійшли передчасного висновку про відмову у позові на підставі пропуску прокурором строку позовної давності, оскільки ототожнили початок перебігу строку позовної давності з моментом прийняття Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області оспорюваного розпорядження, і не дослідили питання, коли саме повноважному органу - Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області, який є матеріальним позивачем у справі, стало відомо чи могло стати відомо про порушення права власності на земельну ділянку, площею 4,5971 га (рілля), розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють позовну давність, є такими, що підлягають перевірці.

Результати аналізу наведених норм права щодо застосування інституту позовної давності в сукупності з нормами ЦПК України, які обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для визначення дати початку перебігу позовної давності у справі, що переглядається.

Визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку правильності застосування судами правових норм глави 19 ЦК України щодо встановлених обставин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено неповно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк