Рішення

від 11.12.2020 по справі 752/9486/19

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/9486/19

Провадження № 2/752/1861/20

РІШЕННЯ

Іменем України

11.12.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Громадської організації Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації, -

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року Громадська організація Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , в подальшому за клопотанням представника позивача здійснено заміну позивача на Громадську організацію Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах , звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати недійсними договір іпотеки від 22.07.2013 року та договори про внесення змін № 1 від 21.08.2013 року та № 2 від 19.11.2013 року до нього, укладені між ОСОБА_1 та Громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії .

В обґрунтування позову зазначено про те, що 22.07.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, до якого в подальшому договорами від 21.08.2013 року, 19.11.2013 року та 19.02.2014 року внесено зміни.

В забезпечення виконання зобов?язань за вказаним договором позики, 22.07.2013 року між ОСОБА_1 та Громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстровим номером 1102. За умовами вказаного договору іпотеки, в іпотеку ОСОБА_1 передано нерухоме майно - нежилий будинок в літері Л , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 148,60 кв.м.

В подальшому договорами № 1 від 21.08.2013 року та № 2 від 29.11.2013 року внесено зміни до договору іпотеки від 22.07.2013 року.

Посилаючись на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, без зазначення підстав їх застосування, позивач просить визнати недійсними договір іпотеки від 22.07.2013 року, а також договори про внесення змін до нього № 1 від 21.08.2013 року та № 2 від 29.11.2013 року.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Шкірая М.І. від 14.05.2019 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Шкірая М.І. від 20.06.2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

05.11.2019 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просив суд:

- визнати недійсним договір іпотеки від 22.07.2013 року та договори про внесення змін № 1 від 21.08.2013 року та № 2 від 19.11.2013 року до нього, укладені між ОСОБА_1 та Громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії ;

- визнати реєстрацію об?єкта нерухомості - нежилого будинку в літері Л , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , недійсною та скасувати її.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.11.2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено у судове засідання для розгляду по суті.

З?ясовано відсутність відзиву на позов.

Позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження у справі були направлені на адресу відповідача ОСОБА_1 , вказану у позові, однак не були останнім отримані, поштове направлення повернулось до суду без вручення адресату, згідно довідки поштового відділення щодо причин повернення - у зв?язку із закінченням встановленого строку для зберігання.

В подальшому відповідачем ОСОБА_1 отримано повістки про виклик до суду, що стверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень. Відтак, суд надходить до висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом про день та час судових засідань, та достовірно обізнаний про перебування цивільної справи в провадженні суду.

16.07.2020 року справу в порядку повторного автоматизованого розподілу справ передано в провадження судді Чередніченко Н.П.

У судовому засіданні представник позивача Еліас В.В. підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з?явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Третя особа ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, закріплених у статтях 12 і 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд зазначає, що в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивачем надано в матеріли цивільної справи копії наступних документів.

Матеріали справи містять копію договору позики, укладеного 22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А. за реєстровим номером 1101 (а.с. 4-5), за умовами п. 1 якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 435 618,50 грн., що за офіційним курсом НБУ на день укладення договору становило 54 500 доларів США, а ОСОБА_2 зобов?язувався повернути грошові кошти у термін до 22.10.2013 року включно частинами за визначеним сторонами договору графіком платежів.

21 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін № 1 до договору позики, посвідченого 22.07.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А. за реєстровим номером 1101, умовами якого збільшено суму позики до 784 113,30 грн., що на день підписання договору за офіційним курсом НБУ становило 98 100 доларів США, а також термін повернення позики - до 21 листопада 2013 року (а.с. 6-7).

Крім того, матеріали справи містять копію договору іпотеки наступної черги із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та Громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії (код ЄДРПОУ 26500852), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А. за реєстровим номером 1102 (а.с. 8-13) (далі за текстом - договір іпотеки).

Згідно п. 1.1. договору іпотеки, цим договором забезпечується виконання зобов?язання, що виникло у ОСОБА_2 на підставі договору позики від 22.07.2013 року , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А. за реєстровим номером 1101, укладеного із ОСОБА_2 на суму 435 618,50 грн., що за офіційним курсом НБУ на день укладення договору становило 54 500 доларів США.

В забезпечення виконання зобов?язань за договором позики, іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно - нежилий будинок літера Л , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 148,6 кв.м.

На останній сторінці договору іпотеки містяться написи, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А., про посвідчення 27.08.2013 року та 19.11.2013 року договорів про внесення змін до договору іпотеки № 1 та № 2 за реєстровими номерами 1293 та 1701 відповідно.

27.02.2020 року загальними зборами Громадської організації Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії (код ЄДРПОУ 26500852) прийнято рішення, оформлене протоколом № 5/2020 від 27.02.2020 року, про зміну назви громадської організації на Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах . Ідентифікаційний код юридичної особи залишився незмінним - 26500852.

За клопотанням представника позивача у судовому засіданні 06.10.2020 року здійснено заміну позивача Громадську організацію Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії на Громадську організацію Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах .

Звертаючись до суду з позовом, позивач порушує питання про визнання недійсними договору іпотеки від 22.07.2013 року та договорів про внесення змін № 1 від 21.08.2013 року та № 2 від 19.11.2013 року до нього, укладених між ОСОБА_1 та Громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії .

Суд зазначає, що із оспорюваних договорів, позивачем в розпорядження суду надано лише копію договору іпотеки укладеного 22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І.А. за реєстровим номером 1101.

Інших оспорюваних договорів про внесення змін № 1 від 21.08.2013 року та № 2 від 19.11.2013 року до договору іпотеки, матеріали справи не містять та в розпорядження суду таких договорів позивачем надано не було.

Про факт їх посвідчення міститься вказівка лише на останній сторінці договору іпотеки (а.с. 13).

Збирання доказів у цивільних справах, за загальним правилом не є обов`язком суду.

Загальне правило щодо розподілу функцій сторін та суду у доказовій діяльності випливає із системного тлумачення положень ЦПК України. Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, позивач посилається на положення статей 203,215 ЦК України, без зазначення конкретних підстав їх застосування.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 584 ЦК України, договір іпотеки (застави нерухомого майна) вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Згідно з ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Водночас, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам, закладеним у законодавстві, не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно приписів ч. 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Водночас, при вирішенні справи визначальними для суду є фактичні обставини, наведені у позовній заяві та суд не вправі самостійно визначати підстави позову, оскільки відповідно до положень цивільного процесуального законодавства це є виключним правом позивача.

У даному конкретному випадку, суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватись рівність сторін, запобігатись свавілля, забезпечуватись ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність.

Разом з тим, суд зазначає, що під підставами позову, які згідно зі ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини. Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається.

При цьому, суд враховує, що в цивільному судочинстві в силу положень ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

З урахуванням викладеного, суд оцінуючи у сукупності заявлені позовні вимоги, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки аргументи викладені позивачем, як підстави для звернення з даним позовом, не ґрунтуються на фактичних обставинах, з якими закон пов`язує недійсність правочину.

Крім того, приписами ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями статей 76 і 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи на предмет належності та допустимості додатки, приєднані позивачем до позову та додані в ході розгляду справи, суд вказує, що останні є неналежними та недостатніми, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування, на їх підставі не можливо встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони не дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За вказаних вище обставин, суд надходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Громадської організації Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення,має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий : Чередніченко Н.П.