Постанова

від 15.09.2021 по справі 752/9486/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 752/9486/19

провадження № 61-10095св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - громадська організація Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська Ірина Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу громадської організації Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Чередніченко Н. П. від 11 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

від 18 травня 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У травні 2019 року громадська організація Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , яка змінила своє найменування

на громадська організація Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах

(далі - ГО Центр журналістських розслідувань ), звернулася до суду

з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська І. А., про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, до якого у подальшому договорами від 21 серпня 2013 року та

від 19 листопада 2013 року вносились зміни. Позивач вказував, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики

22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ним було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. за реєстровим № 1102. За умовами вказаного договору іпотеки ОСОБА_1 в іпотеку передано нерухоме майно - нежилий будинок літ. Л , розташований по

АДРЕСА_1 , загальною площею 148,60 кв. м.

У подальшому договорами № 1 від 21 серпня 2013 року та № 2

від 19 листопада 2013 року вносилися зміни до договору іпотеки

від 22 липня 2013 року. Позивач зазначав, що на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2018 року за відповідачем було зареєстровано право власності на предмет іпотеки, незважаючи на те, що у позові ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено.

Посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України, збільшивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсними договір іпотеки

від 22 липня 2013 року та договори про внесення змін № 1 від 21 серпня 2013 року та № 2 від 19 листопада 2013 року, укладені між ним та ОСОБА_1 , а також скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомості - нежилий будинок літ. Л , розташований по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня

2020 року у задоволенні позову ГО Центр журналістських розслідувань відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач на надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ГО Центр журналістських розслідувань залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 11 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявляючи вимоги про визнання недійсними договору іпотеки та договорів про внесення змін до нього, позивач не навів підстав для визнання цих правочинів недійсними та не надав відповідних доказів, а лише послався на положення статей 203, 215 ЦК України. Апеляційний суд зазначив, що право власності на будинок літ. Л по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 не на підставі рішення суду, а на підставі його заяви від 01 лютого 2019 року згідно застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В подальшому на підставі заяви ОСОБА_1 від 19 лютого 2019 року про внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Відродження-2019 , протоколу загальних зборів ТОВ Відродження-2019 від 05 лютого 2019 року право власності на вказаний будинок був перереєстровано за ТОВ Відродження-2019 . У заяві про збільшення позовних вимог ГО Центр журналістських розслідувань не зазначила ТОВ Відродження-2019 відповідачем, не просила залучити вказане товариство до участі у справі в якості співвідповідача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ГО Центр журналістських розслідувань просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня

2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову .

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права з посиланням на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц,

від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16, від 12 червня 2019 року

у справі № 344/3627/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі

№ 757/13243/17, від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17,

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), та неналежним чином дослідили зібрані у справі докази, а також прийняли рішення

про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені

до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що рішення про реєстрацію права власності за іпотекодержателем на нерухоме майно може бути оскаржене іпотекодавцем у судовому порядку. На думку заявника, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що одночасне звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому та позасудовому порядку є неможливим, тому реєстрація права власності на іпотечне майно є недійсною й підлягає скасуванню. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що суди не звернули увагу на те, що позивач був не обізнаний про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ Відродження-2019 та помилково не залучили його до участі у справі. Стверджує, що іпотекодатель не отримував вимогу від іпотекодержателя, а підпис на зворотному повідомленні про вручення є підробленим. Вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у проведенні судової почеркознавчої експертизи.

У визначений судом строк відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І. А. за реєстровим № 1101. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 435 618,50 грн, що згідно офіційного курсу Національного банку України на день укладення договору становило 54 500 доларів США, а ОСОБА_2 зобов?язався повернути грошові кошти у термін до 22 жовтня 2013 року включно частинами за визначеним сторонами договору графіком платежів.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 22 липня 2013 року у цей же день між ОСОБА_1 та громадською організацією Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва Джерело надії , яка змінила своє найменування на ГО Центр журналістських розслідувань , було укладено договір іпотеки, відповідно до якого громадська організація передала в іпотеку ОСОБА_1 нежилий будинок літ. Л по АДРЕСА_1 , загальною площею 148,6 кв. м.

01 лютого 2019 року право власності на нежилий будинок літ. Л по АДРЕСА_1 , загальною площею 148,6 кв. м зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у договорі іпотеки від 22 липня

2013 року.

19 лютого 2019 року право власності на нежилий будинок літ. Л по АДРЕСА_1 , загальною площею 148,6 кв. м зареєстровано за ТОВ Відродження-2019 на підставі заяви

ОСОБА_1 та протоколу загальних зборів ТОВ Відродження-2019 від 05 лютого 2019 року №1/19.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно частини першої статті 15 , частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

За правилом частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір у частині вирішення позовних вимог про визнання договору іпотеки від 22 липня 2013 року, а також договорів про внесення змін до нього від 21 серпня 2013 року № 1, від 19 листопада 2013 року № 2 недійсними, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, не зазначив обставини, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а також не вказав у чому полягає протиправність дій іпотекодержателя та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Під час розгляду справи судами таких обставин встановлено не було.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу сторін, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі

№ 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня

2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18),

від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження

№ 14-20цс19).

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Встановивши, що до участі у справі про скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки не залучено ТОВ Відродження-2019 , за яким зареєстровано право власності на нежилий будинок літ. Л по АДРЕСА_1 , загальною площею 148,6 кв. м, та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилання позивача на його необізнаність про заміну власника нерухомого майна є безпідставним, оскільки згідно заяви про збільшення позовних вимог ГО Центр журналістських розслідувань знало про те, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ Відродження-2019 , проте клопотання про залучення його до участі у справі в якості відповідача не подало, вимог до ТОВ Відродження-2019 , спрямованих на ефективне поновлення у правах, не заявляло.

ГО Центр журналістських розслідувань не позбавлена права на звернення до суду до належних відповідачів з вимогами, спрямованими на ефективний захист права власності на нерухоме майно.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених упостановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу громадської організації Центр журналістських розслідувань протидії рейдерству та корупції в державних та правоохоронних органах залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович