Постанова

від 26.11.2020 по справі 925/856/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. м.Київ Справа№ 925/856/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Цибульському Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 26.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

заступника прокурора Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 17.10.2019 (повне рішення складено 11.11.2019)

у справі №925/856/19 (суддя Дорошенко М.В.)

за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури

в інтересах держави

в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

до фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича

за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області

про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі також - позивач) до фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича (далі також - відповідач) про витребування із незаконного володіння фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства площею 22,4 га з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929 та площею 15,7 га з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628, розташованих в адміністративних межах Лебединської сільської ради Шполянського району Черкаської області, що раніше були надані ОСОБА_1 у постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 15.03.2001 серії ЧР № 20-125, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор вказував, що після смерті засновника відповідача - ОСОБА_1 його право постійного користування спірними земельними ділянками на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 15.03.2001 серії ЧР № 20-125 припинилося, а отже припинилося і право відповідача на користування цими земельними ділянками. Проте відповідач продовжує незаконно, самовільно використовувати спірні земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що було встановлено державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Гордашевським В.І. за результатами проведених ним обстеження цих земельних ділянок та перевірки їх використання відповідачем, а також у ході досудового розслідування у кримінальному провадження №42018251230000131.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти заявленого позову заперечив посилаючись на те, що зі своїм створенням саме він, як юридична особа, став фактичним суб`єктом права постійного користування спірними земельними ділянками на підставі виданого засновнику відповідача ОСОБА_1 Державного акта на право постійного користування землею від 15.03.2001 серії ЧР № 20-125. Це право збереглося за відповідачем і після смерті ОСОБА_1 . Крім того, відповідач вказав на протиріччя зазначених у позові даних щодо розміру земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 15.03.2001 серії ЧР № 20-125.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 (повне рішення складено 11.11.2019) у справі №925/856/19 у задоволенні позову заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури - відмовлено повністю, судовий збір у сумі 1921,00 грн. покладено на прокуратуру Черкаської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- прокурор не надав господарському суду доказів на підтвердження своїх доводів про те, що земельні ділянки площею 22,4 га з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929 і площею 15,7 га з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628 були сформовані саме за рахунок земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 у постійне користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 серія ЧР №20-125 і про те де ділися 0,3 га із передбаченої цим Державним актом земельної ділянки;

- відповідач у відзиві на позов визнав, що земельні ділянки площею 22,4 га з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929 і площею 15,7 га з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628 були сформовані саме за рахунок земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 у постійне користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 серія ЧР №20-125, і те, що він користується ними для ведення фермерського господарства після смерті ОСОБА_1 ;

- відсутність державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки в силу ч. 9 ст. 79 1 Земельного кодексу України і пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" означає, що наразі ці земельні ділянки не є об`єктами цивільних прав і, що держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області не може реалізовувати своє право власності на них, у тому числі і щодо захисту цього права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з вказаним рішенням, заступник прокурора Черкаської області 29.11.2019 (згідно відтиску печатки вхідної кореспонденції Господарського суду Черкаської області) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 у справі №925/856/19 та ухвалити нове, яким задовольнити позов Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича про витребування із незаконного чужого володіння - в повному обсязі. Крім того, скаржник просить стягнути на корить прокуратури Черкаської області судовий збір сплачений за подання позову та апеляційної скарги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права (ст. ст. 75, 86 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосовано норми матеріального права (ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 78, 79-1, 92, 93, 102-1, 116, 122, 123 Земельного кодексу України, ст. 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ), рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, прокурор наголошував, що на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 15.03.2001 ЧР № 20-125, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5, виданого Шполянською районною радою народних депутатів, право постійного користування виникло не у відповідача, а у гр.. ОСОБА_1 , яке припинилося після його смерті та до складу спадщини не увійшло.

Висновки суду першої інстанції про те, що відсутність державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за Головним Управлінням Держгеокадастру у Черкаській області в силу ч. 9 ст. 79 1 Земельного кодексу України і п. 9 розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 06.09.2012 № 5245 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності означає, що ці земельні ділянки не є об`єктами цивільних прав і- є помилковими.

Короткий зміст заперечень проти апеляційній скарги

13.01.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на апеляційну скаргу, який у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду, і в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач вказував про те, що відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, на земельні ділянки з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929 і з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628 відомості - відсутні. Посилання скаржника на приписи ст. 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - є помилковими.

Також, відповідач вказував, що саме з 27.09.1994 створене громадянином ОСОБА_1 фермерське господарство в силу приписів Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції, чинній на дату створення господарства) стало носієм прав та обов`язків землекористувача за Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 (серія ЧР № 20-125 , виданий на підставі рішення Шполянської районної ради народних депутатів від 24.04.1992 № 9-21).

01.09.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у остаточних судових рішеннях за результатами касаційного перегляду справ № 927/79/19 та № 922/989/18 у спорах з аналогічних правовідносин.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 30.01.2020.

30.01.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на навчанні для підвищення кваліфікації у Національній школі суддів України в період з 27.01.2020 по 31.01.2020.

У зв`язку з перебуванням 03.02.2020 судді Шаптали Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.02.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 справу прийнято до провадження визначеним складом суду, розгляд справи призначено на 27.02.2020.

27.02.2020 судове засідання у справі не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2020 розгляд справи призначено на 02.04.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2020 судове засідання у справі, призначено на 21.05.2020 у зв`язку з запровадженим законодавчо карантином та вжиттям обмежувальних заходів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 розгляд справи відкладено на 18.06.2020 (з урахуванням ухвали про виправлення описки).

Відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 17.07.2020) , під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

З урахуванням наведеного, у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки процесуальний строк розгляду справи законодавчо продовжено на час дії карантину, а тому розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

В судовому засіданні 18.06.2020 судом постановлено на обговорення клопотання Фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду спорів у аналогічних правовідносинах, а саме: у справі № 922/989/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 апеляційне провадження у справі № 925/856/19 за апеляційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 (повне рішення складено 11.11.2019) зупинено до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду остаточних судових рішень за результатами касаційного перегляду у справах № 927/79/19 та № 922/989/18 у спорах з аналогічних правовідносин.

В подальшому, Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 17.07.2020.

28.07.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження у справі № 925/856/19, оскільки Великою Палатою Верховного Суду ухвалено остаточні судове рішення за результатами касаційного перегляду у справі № 922/989/18 у спорах з аналогічних правовідносин, а саме: Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі № 922/989/18 касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Берізка" задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року у справі № 922/989/18 скасовано, рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 922/989/18 змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 922/989/18 залишено без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 справу №925/856/19 за апеляційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я., розгляд справи призначено ан 24.09.2020.

24.09.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на лікарняному до 10.10.2020.

У зв`язку з перебуванням з 12.10.2020 суддів Дикунської С.Я. та Шаптали Є.Ю., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, у відпустці, здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.10.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 справу №925/856/19 за апеляційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Мальченко А.О., розгляд справи призначено на 26.11.2020.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 26.11.2020 з`явився прокурор (скаржник).

Прокурор в судовому засіданні 26.11.2020 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у судове засідання 26.11.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича у судове засідання 26.11.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області у судове засідання 26.11.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича, а також Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників вказаних осіб, що не з`явились у судове засідання.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка у судове засідання представників Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та представників відповідача, а також Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області, за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи,у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 24.04.1992 Шполянська районна Рада народних депутатів Черкаської області прийняла рішення №9-21 "Про відведення земельних ділянок для ведення фермерських господарств".

Цим рішенням Шполянська районна Рада народних депутатів Черкаської області вирішила відвести земельні ділянки громадянину ОСОБА_1 у постійне користування для ведення фермерського господарства загальною площею 48,1 га, в тому числі: ріллі - 47,8 га, польових шляхів - 0,3 га за рахунок земель запасу, розташованих на території Лебединської сільської Ради народних депутатів.

27.09.1994 була проведена державна реєстрація заснованого ОСОБА_1 фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича як юридичної особи, що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Саме це фермерське господарство й використовувало земельні ділянки, відведені за рішенням Шполянської районної Ради народних депутатів Черкаської області від 24.04.1992 №9-21 ОСОБА_1 в постійне користування для ведення фермерського господарства загальною площею 48,1 га.

ОСОБА_1 як засновник фермерського господарства після державної реєстрації останнього став його головою.

15.03.2001 Шполянська районна Рада народних депутатів Черкаської області видала ОСОБА_1 Державний акт на право постійного користування землею серія ЧР №20-125 про те, що на підставі рішення Шполянської районної Ради народних депутатів Черкаської області від 24.04.1992 №9-21 йому надається у постійне користування для ведення фермерського господарства земельна ділянка площею 48,1 га в межах згідно з планом, розташована на території Лебединської сільської ради Шполянського району. Цей Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 5.

Разом з тим в розділах "Кількісна характеристика земель, наданих у користування" та "Зміни в користуванні" Державного акта на право постійного користування землею від 15.03.2001 серія ЧР №20-125 інженером-землевпорядником Шполянського районного відділу земельних ресурсів Гнесь З. К. внесені зміни до розміру земельної ділянка, наданої за цим Державним актом в постійне користування з 48,1 га до 46,6 га, у тому числі: ріллі з 47,8 га до 46,3 га на підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації №П/11.

За розпорядженням Шполянської районної державної адміністрації від 12.03.2004 №136, членам фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича : ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були надані у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки у розмірі відповідно: 2,09 га, 2,09 га, 2,02 га і 2,00 га, разом 8,20 га за рахунок земель фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича .

Таким чином, із наданої за Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 серія ЧР №20-125 в постійне користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 48,1 га після вилучення із неї 1,5 га на підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації №П/11 від листопада 1992 р. і 8,2 га на підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації від 12.03.2004 №136 залишилося 38,4 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується Актовим записом про смерть від 21.06.2005 №44.

Після смерті ОСОБА_1 , з 21.07.2005 головою фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича була обрана ОСОБА_5 , що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За твердженням прокурора у зв`язку з проведенням інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів з метою передачі їх у комунальну власність Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади земельні ділянки, що перебувають у користуванні відповідача сформовані і до Державного земельного кадастру внесені такі відомості про них:

земельна ділянка державної власності площею 22,4 га для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929;

земельна ділянка державної власності площею 17,7 га для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628.

Подана прокурором з позовом Інформація з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на вказані земельні ділянки підтверджує наявність у Державному земельному кадастрі зазначених вище відомостей про них.

Разом з тим, ні у Державному земельному кадастрі, ні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності чи інших речових прав як за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, так і за іншими особами на земельні ділянки площею 22,4 га з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929 і площею 15,7 га з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628 відсутні.

Крім того, загальна площа двох вказаних вище спірних земельних ділянок становить 38,1 га (22,4 га + 15,7 га), що на 0,3 га менше від площі наданої ОСОБА_1 за Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 серія ЧР №20-125 земельної ділянки, що залишилася після вилучення із неї 1,5 га на підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації №П/11 і 8,2 га на підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації від 12.03.2004 №136.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідач у відзиві вказував, що земельні ділянки площею 22,4 га з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929 і площею 15,7 га з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628 були сформовані саме за рахунок земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 у постійне користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 серія ЧР №20-125, і те, що він користується ними для ведення фермерського господарства після смерті ОСОБА_1 .

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у даному випадку позов прокурора про витребування із незаконного володіння відповідача двох сформованих у 2019 році земельних ділянок площею 22,4 га з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929 і площею 15,7 га з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628 спрямований на захист права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на дві. Тобто за цим позовом реалізується право держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на захист своєї власності на вказані земельні ділянки як на об`єкти цивільного права, при тому, що об`єктом права постійного користування землею за Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 серія ЧР №20-125 була інша земельна ділянка.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 9 ст. 79 1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до підпункту "г" пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у державній власності залишаються: усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Пунктом 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" встановлено, що право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Згідно з пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, для вирішення цього спору має значення обставина щодо державної реєстрації права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на спірні земельні ділянки.

В свою чергу, подана прокурором з позовом Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містить відомостей про реєстрацію права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на дві окремі сформовані земельні ділянки площею 22,4 га з кадастровим номером 7125783600:02:001:0929 і площею 15,7 га з кадастровим номером 7125783600:04:001:0628.

Відсутність державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки в силу ч. 9 ст. 79 1 Земельного кодексу України і пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" свідчить в сукупності про те, що спірні земельні ділянки не є об`єктами цивільних прав і, що держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області не може реалізовувати своє право власності на них, у тому числі і щодо захисту цього права.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прокурор не довів як факту державної реєстрації права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на ці дві земельні ділянки, як не довів і наявність незаконності володіння такими ділянками відповідачем, що в сукупності свідчить про відсутність обумовлених законом підстав саме для витребування із незаконного володіння відповідача вказаних земельних ділянок.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що за розпорядженням Шполянської районної державної адміністрації від 12.03.2004 №136, членам фермерського господарства ОСОБА_1 : ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були надані у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки у розмірі відповідно: 2,09 га, 2,09 га, 2,02 га і 2,00 га, разом 8,20 га за рахунок земель фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича . Таким чином, із наданої за Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 серія ЧР №20-125 в постійне користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 48,1 га після вилучення із неї 1,5 га на підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації №П/11 від листопада 1992 р. і 8,2 га на підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації від 12.03.2004 №136 залишилося 38,4 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується Актовим записом про смерть від 21.06.2005 №44. Після смерті ОСОБА_1 , з 21.07.2005 головою фермерського господарства Канівця Миколи Федоровича була обрана ОСОБА_5 , що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини, адже саме з 27.09.1994 створене громадянином ОСОБА_1 фермерське господарство в силу приписів Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції, чинній на дату створення господарства) стало носієм прав та обов`язків землекористувача за Державним актом на право постійного користування землею від 15.03.2001 (серія ЧР № 20-125 , виданий на підставі рішення Шполянської районної ради народних депутатів від 24.04.1992 № 9-21).

Також, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92 , пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013). При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень ЗК , визнано неконституційним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Згідно із частинами першою та другою статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За положеннями частини четвертої статті 1 Закону № 973-IV , фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV , фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 973-IV , землі фермерського господарства можуть складатися із, зокрема, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно зі статтею 19 Закону № 973-IV , доскладу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом , право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону № 973-IV майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін.

З наведених норм права вбачається, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право.

Отже, в силу наведених вище норм права, після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19.

В свою чергу, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 апеляційне провадження у справі № 925/856/19 за апеляційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 (повне рішення складено 11.11.2019) зупинено до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду остаточних судових рішень за результатами касаційного перегляду у справах № 927/79/19 та № 922/989/18 у спорах з аналогічних правовідносин.

Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2019 справу № 922/989/18 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Берізка" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачала виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду і яка полягала у необхідності забезпечення єдності судової практики у вирішені питання про визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я засновника фермерського господарства - юридичної особи. За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 18.03.2019 у справі № 472/598/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 587/260/17, від 17.10.2018 у справі № 376/2038/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю засновника СФГ, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою. Разом з тим позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі № 922/989/18 касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Берізка" задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2019 у справі № 922/989/18 скасовано, рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 922/989/18 змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 922/989/18 залишено без змін.

У вказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду зробила наступні правові висновки щодо застосування норм права:

- підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Берізка , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня;

- дже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства;

- таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства;

- звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

- у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Крім того, Постановою Верховного Суду від 12.03.2020 справу № 927/79/19 разом з касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2019 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд зазначив, що у справі № 927/79/19 існує виключна правова проблема, яка полягає у такому: "чи може фермерське господарство (у з зв`язку з переходом обов`язків землекористувача від засновника фермерського господарства до створеного фермерського господарства з дня його державної реєстрації) вимагати внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни орендаря та чи може суд, при фактичній заміні орендаря у таких правовідносинах - з засновника фермерського господарства на відповідне фермерське господарство (у з зв`язку з переходом обов`язків землекористувача до створеного фермерського господарства з дня його державної реєстрації) - втручатися у договірні відносини між орендодавцем та орендарем шляхом визнання укладеними договорів (додатків до них), в яких здійснюється заміна орендаря (з засновника фермерського господарства на останнє)", у зв`язку з чим справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 березня 2020 року прийняла та призначила справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 12 травня 2020 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 по справі № 927/79/19 ухвалено рішення, яким касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області задоволено, рішення Господарського суду Чернігівської області від 18 квітня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2019 року у справі № 927/79/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову Фермерського господарства "Крупський" до Головного управління Держгеокадарстру у Чернігівській області про визнання укладеними додаткових угод

У вказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду зробила наступні правові висновки щодо застосування норм права:

- Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV).

- Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

- Відповідно до пункту другого частини першої статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право оренди (суборенди) земельної ділянки.

- За змістом частини першої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

- З наведених норм права вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом № 1952-IV, на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

- Отже, після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

- При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

- Згідно із частиною першою статті 8-1 Закону № 161-XIV право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

- Разом з тим вищенаведеними нормами Закону № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону № 973-IVпереходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

- Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону № 161-XIV, а здійснюється встановлений нормами Закону № 973-IV перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

З урахуванням наведеного, враховуючи правові висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду остаточних судових рішень за результатами касаційного перегляду у справах № 927/79/19 та № 922/989/18 у спорах з аналогічних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора у позові не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов задоволенню не підлягає, у зв`язку з чим судом першої інстанції обгрунтовано ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 у справі № 925/856/19, за наведених прокурором доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 у справі № 925/856/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 17.10.2019 у справі № 925/856/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Заступником прокурора Черкаської області.

4. Матеріали справи №925/856/19 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 15.12.2020.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді А.О. Мальченко

О.В. Тищенко