Рішення

від 15.12.2020 по справі 320/6748/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2020 року № 320/6748/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до Головного управління Державної фіскальної служби України в Київській області, т.в.о. начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Київській області, т.в.о. начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 10.05.2019 № 16665/10/10-36-54-08;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї з введенням до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України відомостей з цих поданих документів від 07.05.2019;

- визнати протиправними дії начальника Києво-Святошинського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області Рижикова Андрія Ілліча, які полягають у підписанні ним рішення від 10.05.2019 № 16665/10/10-36-54-08.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) було прийнято протиправне рішення, яким позивачу відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року з тих підстав, що позивач не є платником ПДВ з 16.12.2016 і не повинен подавати податкову декларацію згідно п.184.6 ст.184 ПК України, чим позбавив позивача можливості скористатися своїм майном, заявити задекларовану суму до відшкодування з ДБ України чи перенести цю суму до податкової звітності з ПДВ за наступний звітний період.

Позивач не погоджується з прийняттям вказаного рішення, оскільки подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства, а у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства. Крім того, позивач зазначив, що податковий орган не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації з підстав наявності рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 16.12.2016 № 299, оскільки таке рішення відповідно до вимог п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України є неузгодженим, оскільки скасовано рішення суду, яке набрало законної сили.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 позовну заяву повернуто позивачеві на підставі ч.8 ст.169 КАС України. Супровідним листом від 17.02.2020 оригінал позовної заяви і додані до неї документи повернуто позивачу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2020, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що 01.01.2015 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIIІ було введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, про що було внесено відповідні зміни до ст. 49 ПК України, що в свою чергу, зумовило виникнення у платників податків обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронній формі. Вказав, що неприйняття податковим органом податкової декларації позивача з ПДВ за квітень 2019 року обумовлено тим, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість № 63, позивач не є платником ПДВ з 18.11.2016. Крім того, наголошував на тому, що лист податкового органу від 10.05.2019 № 16665/10/10-36-54-08 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а лише несе інформаційний характер. Також відповідач-1 просив здійснити заміну сторони відповідача-1 в порядку процесуального правонаступництва та виключити відповідача-2 з числа співвідповідачів.

Відповідач-2 відзив на позовну заяву не надав.

Позивачем подано до суду заперечення в яких останній зазначив, що дане заперечення не є відповіддю на відзив ГУ ДПС України в Київській області, а є запереченням проти задоволення судом прохальної частини відзиву податкового органу.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про заміну відповідача на правонаступника, суд вважає, що таке клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р визначено правовий статус Державної податкової служби України як правонаступника Державної фіскальної служби України.

Разом з тим, у відповідності до інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДФС у Київській області не припинене (не ліквідоване), а лише перебуває у стані припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України, суд у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки станом на час розгляду цієї справи судом ГУ ДФС у Київській області не припинено, правові підстави для заміни відповідача на правонаступника відсутні, а тому в задоволенні клопотання ГУ ДПС у Київській області слід відмовити.

Водночас, представник позивача під час проведення підготовчого засідання не заперечував проти залучення ГУ ДПС у Київській області в якості другого відповідача, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Щодо клопотання про виключення відповідача-2 з числа співвідповідачів. Суд зазначає, що вона належним чином не обґрунтоване, а тому задоволенню також не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши доводи представника позивача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

02 червня 2006 року позивачу було видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 13856976.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2019 позивачем було подано до Головного управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2019 року з додатками до неї, що підтверджується відбитком штампу податкового органу про отримання зазначених документів.

Також, разом з податковою декларацією позивачем були подані доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період - квітень 2019 року у письмовому вигляді від 07.05.2019.

Судом встановлено, що Головне управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) листом від 10.05.2019 № 16665/10/10-36-54-08 повідомила позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ТОВ "ВІТАПОЛІС" не є платником ПДВ з 18.11.2016.

У вказаному листі відповідач зазначив, що ТОВ "ВІТАПОЛІС" не має обов`язку подавати податкову декларацію з ПДВ за квітень 2019 року згідно п. 184.6 ст. 184 ПК України.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 67 Конституції України, передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Податкова декларація, розрахунок, звіт - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. (п. 46.1 ст. 46 ПК України)

Відповідно до положень п. 48.1-48.2 ст. 48 ПК України (в редакції, чинній на час подання податкової декларації з ПДВ за квітень 2019 року), податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Згідно з приписами п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Положеннями п. п. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником. Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Відповідно до п. 48.7 ст. 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п. 46.4 ст. 46 ПК України.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається ст. 49 ПК України.

Згідно з п. 49.1 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Водночас, п. 49.4 ст. 49 ПК України передбачено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 01.01.2015 згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 (чинний із 01.02.2016).

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абз. 3 п. 49.4 ст. 49 ПК України відповідно до якого у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений п.п. «а» і «б» п. 49.3 цієї статті.

Інших виключень з правила, встановленого п. 49.4 ст. 49 ПК України, у тому числі тих, на які посилається позивач, законодавець не передбачив.

Зазначена правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 810/2468/17.

Згідно з п. 184.5 ст. 184 ПК України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Відповідно до п. 184.6. цієї статті, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Сторонами не заперечується та обставина, що 18.11.2016 позивачу анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість, з огляду на що, на момент подання декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року, позивач був позбавлений індивідуального податкового номеру платника податку на додану вартість.

З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних. (п. 184.5 ст. 184 ПК України).

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. (п. 184.6 ст. 184 ПК України).

Про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації. (п. 184.10 ст. 184 ПК України)

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Приписами п. 49.8 ст. 49 ПК України визначено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Позивач зазначає, що податковий орган оскаржуваним рішенням відмовив у прийнятті податкової декларації з ПДВ за квітень 2019 року, неправомірно, пославшись на рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ, оскільки ст. 49 ПК України, передбачено вичерпний перелік підстав, за порушення яких податковий орган має право не прийняти декларацію.

Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) листом від 10.05.2019 № 16665/10/10-36-54-08, повідомила позивача про те, що, на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, позивач не є платником податку на додану вартість з 18.11.2016, а тому, не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за квітень 2019 року згідно п. 184.6 ст. 184 ПК України.

Проте, суд враховує те, що рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги зазначено, що вважати ТОВ "ВІТАПОЛІС" зареєстрованим платником ПДВ з 02.06.2006 відповідно до свідоцтва № 13856976 про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого 02.06.2016.

Дані обставини вказують на те, що товариство з дня набрання законної сили в зазначеній справі, відновило реєстрацію платника ПДВ, та як, наслідок, право подавати звітність з ПДВ. А тому, на момент подання позивачем спірної декларації до відповідача, останній вже мав обов`язок щодо її отримання.

Аналогічного правового висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 07.08.2019 у справі № 320/5154/18.

Згідно з п.п. 36 п. 4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, формування та ведення реєстрів, банків та баз даних, а також забезпечує ведення реєстру страхувальників єдиного внеску.

Відповідно до абз. 3 п. 5.10 Положення № 1130, підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.

Для внесення контролюючим органом до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації необхідно подати належним чином завірену копії судового рішення, яким скасовано рішення відповідного податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації платника ПДВ.

Таким чином, у зв`язку зі скасуванням рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ на даний момент, відсутні підстави для неприйняття податковим органом звітності ТОВ «ВІТАПОЛІС» з ПДВ, оскільки судовим рішення, що набрало законної сили, відновлено право платника податків з моменту його порушення. За даних обставин, позивач не позбавлений права подати відповідачу вказану звітність у формі, визначеній приписами ПК України.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив ТОВ «ВІТАПОЛІС» у прийнятті податкової звітності з ПДВ за квітень 2019 року, у зв`язку з чим рішення відповідача, яке оформлене листом від 10.05.2019 вих. № 16665/10/10-36-54-08 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих позивачем документів від 07.05.2019, суд зазначає наступне.

Із листа Головного управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) від 10.05.2019 вих. № 16665/10/10-36-54-08 вбачається, що підставою для відмови ТОВ ВІТАПОЛІС у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року стало рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "ВІТАПОЛІС".

Разом з тим, як вказує апелянт, податкова декларація ТОВ ВІТАПОЛІС за квітень 2019 року не відповідає вимогам статті 49 ПК України, оскільки, податкова звітність всіма платниками подається до контролюючого органу подається в електронній формі.

Суд зазначає, що на даній стадії правовідносин, які виникли між сторонами, контролюючим органом - Головним управлінням ДФС у Київській області не реалізовано надані йому повноваження щодо перевірки поданої ТОВ ВІТАПОЛІС податкової звітності з ПДВ за квітень 2019 року на відповідність саме вимогам ст. 49 ПК України.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на дискреційні повноваження Головного управління ДФС у Київській області, як суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає, що, за будь-яких умов, суд при вирішенні спору не має права підмінювати собою владні управлінські функції цього органу.

Суд вважає, що оцінка питань способу і форми подання декларації є передчасною та знаходиться за межами питань, наведених у листі Головного управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) від 10.05.2019 вих. № 16665/10/10-36-54-08.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 02 квітня 2020 року у справі №826/5496/18.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, у листі Головного управління ДФС у Київській області (Києво - Святошинське управління) від 10.05.2019 вих. № 16665/10/10-36-54-08 не надавалася оцінка відповідності податкової декларації з податку на додану вартість вимогам статті 49 ПК України суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТАПОЛІС з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 07.05.2019 задоволенню не підлягає. Суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Головного управління ДФС у Київській області повторно розглянути питання щодо прийняття та реєстрації поданої Товариством з обмеженою відповідальністю ВІТАПОЛІС податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню позовна вимога щодо визнання незаконними дії начальника Києво - Святошинського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області Рижикова Андрія Ілліча, які полягають у підписанні ним рішення від 10.05.2019 вих. № 16665/10/10-36-54-08, оскільки керівник податкового органу, був уповноважений на вчинення таких дій та вчинив їх у межах своїх повноважень, а отже, підписуючи будь-які рішення цього органу чи вихідну документацію діє у відповідності із своїми дискреційними повноваженнями та обов`язками.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно пункту 47 визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності. Адже юридична визначеність гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Зважаючи на вказане, суд не зобов`язаний надавати нормативне обґрунтування обставинам по справі, які не стосуються предмету позову.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно із ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3842,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями від 02.12.2019 № 1706. Отже, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області, пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 10.05.2019 № 16665/10/10-36-54-08.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області повторно розглянути питання щодо прийняття та реєстрації поданої Товариством з обмеженою відповідальністю ВІТАПОЛІС податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць квітень 2019 року з додатками та доповненням до неї, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" (код ЄДРПОУ 34439389) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) судовий збір у сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять один) грн. 00 коп..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.