Постанова

від 14.12.2020 по справі 640/7467/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7467/20 Головуючий у 1-й інстанції: Балась Т.П.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2020 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю МСР-Сервіс Груп до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ МСР-Сервіс Груп звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 11.03.2020 № 00002810502 та № 00002800502.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ МСР-Сервіс Груп як юридична особа зареєстроване 04.07.2016 (номер запису: 1 069 102 0000 037236), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 2 а.с. 17-19).

У період з 04.02.2020 по 10.02.2020 Головним управлінням ДПС у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ МСР-Сервіс Груп з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ ГДВ Трейд (попередня назва - ТОВ Лофт Сервіс ) (код 42247432) за листопад 2018 року, березень, квітень 2019 року, ТОВ Компанія-Тект (попередня назва - ТОВ Добро-Буд Енерго ) (код 42031680) за жовтень, листопад, грудень 2018 року, лютий 2019 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2018 рік показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства.

Результати перевірки оформлені актом від 17.02.2020 № 102/26-15-05-02-04/40623511 (том 1 а.с. 13-36).

В акті перевірки стверджується про наступні порушення ТОВ МСР-Сервіс Груп , зокрема:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2018 рік на загальну суму 52 653,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 48 754,00 грн., в тому числі за жовтень 2018 року у сумі 1071,00 грн., за листопад 2018 року у сумі 29 603,00 грн., за грудень 2018 року у сумі 2241,00 грн., за лютий 2019 року у сумі 6809,00 грн., за березень 2018 року у сумі 2342,00 грн., за квітень 2019 року у сумі 6688,00 грн.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, податкові зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість вказаними податковими повідомленнями-рішеннями були визначені позивачеві у зв`язку з порушеннями вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю ГДВ Трейд (попередня назва - ТОВ Лофт Сервіс ) та товариством з обмеженою відповідальністю Компанія-Тект (попередня назва - ТОВ Добро-Буд Енерго .

Встановлені контролюючим органом порушення ґрунтуються на висновках про відсутність реальності господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ ГДВ Трейд та ТОВ Компанія-Тект , за наслідками яких позивач в охоплений перевіркою період сформував показники податкового кредиту.

В обґрунтування правомірності таких висновків відповідач в акті перевірки зазначив, що за результатами здійсненого аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних було встановлено, що у ТОВ ГДВ Трейд та ТОВ Компанія-Тект відсутні дані щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізація яких була оформлена на адресу ТОВ МСР-Сервіс Груп . Додатково контролюючий орган в акті перевірки посилається на те, що оперативним управлінням Головного управління ДФС у Київській області були відібрані пояснення у керівників контрагентів позивача - ТОВ ГДВ Трейд та ТОВ Компанія-Тект , які дали свідчення, що непричетні до діяльності номінально очолюваних ними підприємств. Вказані дані і факти, на переконання контролюючого органу, доводять неможливість вказаних господарських операцій між ТОВ МСР-Сервіс Груп та ТОВ Лофт Сервіс , ТОВ Добро-Буд Енерго .

На підставі висновків, зазначених у акті перевірки від 17.02.2020 № 102/26-15-05-02-04/40623511, Головним управлінням ДПС у м. Києві були прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 11.03.2020 № 00002810502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 65 816,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 52 653,00 грн., за штрафними санкціями у сумі 13 163,00 грн. (том 1 а.с.51-52);

- податкове повідомлення-рішення від 11.03.2020 № 00002800502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 60 943,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 48 754,00 грн., за штрафними санкціями у сумі 12 189,00 грн. (том 1 а.с. 53-55).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, то господарські операції були реальними, у зв`язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.11.2018 між ТОВ Лофт Сервіс як постачальником та ТОВ МСР-Сервіс Груп як покупцем був укладений договір поставки № 23.01.11-2018, у порядку та на умовах якого постачальник зобов`язується поставляти у зумовлені сторонами строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно з встановленим цим договором порядком. Поставка товару здійснюється згідно з замовленнями покупця, за умови наявності товару на складі постачальника та/або виробника товару. Замовлення можуть подаватися покупцем шляхом надіслання постачальнику відповідних повідомлень електронною поштою, факсом або поштою (том 1 а.с. 56-61).

Відповідно до пункту 1.2 договору асортимент, номенклатура, кількість та характеристики вказуються покупцем у замовленні, виходячи з наявності товару на складі постачальника та/або виробника товару. На підтвердження прийняття замовлення до виконання постачальник надає покупцеві рахунок на оплату товару, зазначеного в замовленні.

Згідно з пунктом 1.3 договору постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (гарантійний талон тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору.

Пунктом 2.2 договору установлено, що покупець зобов`язаний оплатити 100% вартості товару згідно з цим договором та відповідною накладною протягом 10 робочих днів з моменту приймання товару згідно з п. 5.2 цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору оплата товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника, згідно виставлених рахунків, або видаткових накладних.

Відповідно до п. 5.1 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP - Україна, м. Київ, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс - 2010 .

Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар, що складаються постачальником. Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткових накладних на товар.

На підтвердження факту поставки від ТОВ Лофт Сервіс товару позивачем до матеріалів справи надано видаткові накладні від 01.11.2018 №12 на суму 22 830,00 грн., у тому числі ПДВ 3 805,00 грн. (том 1 а.с. 63), від 06.11.2018 №18 на суму 11 760,00 грн., у тому числі ПДВ 1 960,00 грн. (том 1 а.с. 65), від 05.03.2019 №71 на суму 14 049,00 грн., у тому числі ПДВ 2 341,50 грн. (том 1 а.с. 66), від 04.04.2019 № 91 на суму 17 001,00 грн., у тому числі ПДВ 2 833,50 грн. (том 1 а.с. 69), від 11.04.2019 № 93 на суму 23 124,00 грн., у тому числі ПДВ 3 854,00 грн. (том 1 а.с.71).

ТОВ Лофт Сервіс виставлено ТОВ МСР-Сервіс Груп рахунки на оплату на загальну суму 88 764,00 грн., в т.ч. ПДВ 14 794,00 грн., зокрема № ЛС-12 від 16.10.2018 на суму 22 830,00 грн., в т.ч. ПДВ 3 805,00 грн.(том 1 а.с. 62), № ЛС-18 від 01.11.2018 на суму 11 760,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 960,00 грн. (том 1 а.с. 64), № 71 від 05.03.2019 на суму 14 049,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 341,50 грн.(том 1 а.с. 67), №91 від 04.04.2019 на суму 17 001,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 833,50 грн. (том 1 а.с. 68), № 93 від 10.04.2019 на суму 23 124,00 грн., в тому числі ПДВ 3 854,00 грн. (том 1 а.с. 70).

В оплату за поставлений товар за договором позивач перерахував на користь ТОВ Лофт Сервіс кошти у загальному розмірі 88 764,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 01.11.2018 № 1245 на суму 630,00 грн., від 01.11.2018 №1244 на суму 22 200,00 грн. (том 1 а.с. 72), від 06.11.2018 № 1250 на суму 11 760,00 грн. (том 1 а.с.73), від 05.03.2019 № 1415 на суму 14 049,00 грн. (том 1 а.с.74), від 05.04.2019 № 1433 на суму 17 001,00 грн. (том 1 а.с.75), від 11.04.2019 № 1444 на суму 23 124,00 грн. (том 1 а.с.76).

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем було відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361 за жовтень 2018 року по квітень 2019 року грошові кошти, оплачені ТОВ Лофт Сервіс в графі дебет на суму 88 764,00 грн. (том 1 а.с.77-82, також зворотній бік).

01.10.2018 між ТОВ Добро-Буд Енерго як постачальником та ТОВ МСР-Сервіс Груп як покупцем був укладений договір поставки № 21/01.2018, у порядку та на умовах якого постачальник зобов`язується поставляти у зумовлені сторонами строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов`язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно з встановленим цим договором порядком. Поставка товару здійснюється згідно з замовленнями покупця, за умови наявності товару на складі постачальника та/або виробника товару. Замовлення можуть подаватися покупцем шляхом надіслання постачальнику відповідних повідомлень електронною поштою, факсом або поштою (том 1 а.с. 98-104).

Відповідно до пункту 1.2 договору асортимент, номенклатура, кількість та характеристики вказуються покупцем у замовленні, виходячи з наявності товару на складі постачальника та/або виробника товару. На підтвердження прийняття замовлення до виконання постачальник надає покупцеві рахунок на оплату товару, зазначеного в замовленні.

Згідно з пунктом 1.3 договору постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (гарантійний талон тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору.

Пунктом 2.2 договору установлено, що покупець зобов`язаний оплатити 100% вартості товару згідно з цим договором та відповідною накладною протягом 10 робочих днів з моменту приймання товару згідно з п. 5.2 цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору оплата товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника, згідно виставлених рахунків, або видаткових накладних.

Відповідно до п. 5.1 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP - Україна, м. Київ, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс - 2010 .

Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар, що складаються постачальником. Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткових накладних на товар.

На підтвердження факту поставки від ТОВ Добро-Буд Енерго товару позивачем до матеріалів справи надано видаткові накладні від 01.10.2018 №79 на суму 6 426,00 грн., у тому числі ПДВ 1 071,00 грн. (том 1 а.с. 106), від 20.11.2018 №94 на суму 21 930,00 грн., у тому числі ПДВ 3 655,00 грн. (том 1 а.с. 108), від 29.11.2018 №106 на суму 121 100,00 грн., у тому числі ПДВ 20 183,33 грн. (том 1 а.с. 110), від 20.12.2018 № 119 на суму 13 443,00 грн., у тому числі ПДВ 2 240,50 грн. (том 1 а.с. 112), від 15.02.2019 № 162/1 на суму 24 255,00 грн., у тому числі ПДВ 4 042,50 грн. (том 1 а.с.114), від 06.02.2019 № 162 на суму 15 255,00 грн., в тому числі ПДВ 2 542,00 грн. (том 1 а.с.116), від 28.02.2019 № 175 на суму 16 599,00 грн., в тому числі ПДВ 2 766,50 грн. (том 1 а.с.119).

ТОВ Добро-Буд Енерго виставлено ТОВ МСР-Сервіс Груп рахунки на оплату на загальну суму 219 005,00 грн., в т.ч. ПДВ 36 500,83 грн., зокрема № ДЕ-079 від 01.10.2018 на суму 6 426,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 071,00 грн. (том 1 а.с. 105), № ДЕ-094 від 16.11.2018 на суму 21 930,00 грн., в т.ч. ПДВ 3 655,00 грн. (том 1 а.с. 107), № ДЕ-106 від 29.11.2018 на суму 121 100,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 183,33 грн.(том 1 а.с. 109), №119 від 05.12.2018 на суму 13 440,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 240,50 грн. (том 1 а.с. 111), № 162/1 від 15.02.2019 на суму 24 255,00 грн., в тому числі ПДВ 4 042,00 грн. (том 1 а.с. 119), № 162 від 06.02.2019 на суму 15 255,00 грн., в тому числі ПДВ 2 542,50 грн. (том 1 а.с. 115), № 175 від 21.02.2019 на суму 16 599,00 грн., в тому числі ПДВ 2 766,50 грн.(том 1 а.с.118).

Відповідно до накладної від 15.02.2019 № 162/2 ТОВ МСР-Сервіс Груп повернуто товар ТОВ Добро-Буд Енерго на загальну суму 15 255,00 грн., в тому числі ПДВ 2 542,50 грн.

В оплату за поставлений товар за договором позивач перерахував на користь ТОВ Добро-Буд Енерго кошти у загальному розмірі 203 753,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 17.10.2018 № 1211 на суму 6426,00 грн. (том 1 а.с.120), від 20.11.2018 №1269 на суму 21 930,00 грн. (том 1 а.с. 121), від 29.11.2018 № 1291 на суму 117 000,00 грн. (том 1 а.с.122), від 30.11.2018 № 1292 на суму 4100,00 грн. (том 1 а.с.122), від 20.12.2018 № 1305 на суму 13443,00 грн. (том 1 а.с.123), від 15.02.2019 № 1383 на суму 9 000,00 грн. (том 1 а.с.124), від 06.02.2019 № 1368 на суму 15 255,00 грн. (том 1 а.с.125), від 04.03.2019 № 1411 на суму 2599,00 грн. (том 1 а.с.126), від 28.02.2019 № 1407 на суму 14 000,00 грн. (том 1 а.с.127).

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем було відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361 за жовтень 2018 року по березень 2019 року грошові кошти, оплачені ТОВ Лофт Сервіс в графі дебет на суму 216 465,41 грн. (том 1 а.с.128-135, також зворотній бік).

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, придбані у ТОВ ГДВ Трейд та ТОВ Компанія-Тект товари, були в подальшому реалізовані позивачем іншим суб`єктам господарювання, на підтвердження чого позивач надав суду акти надання послуг, видаткові накладні, довіреності на видачу товару, оборотно-сальдову відомість по рахунку № 361 (том 1 а.с. 158-250, том 2 а.с.1-16).

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реальності господарських операцій позивач надав копії наступних документів: договорів поставки, видаткових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 361, актів надання послуг, та інші.

Відтак, співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціям із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доводи апелянта про обрив ланцюга постачання товарів, робіт і послуг, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами (по ланцюгу) своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, апелянтом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Колегія суддів застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/16134/14.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 816/3144/13-а.

Щодо посилань апелянта на інформацію досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32018110000000013 від 21.02.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, колегія суддів зазначає, що матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 822/1815/17.

Колегія суддів наголошує на тому, що податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення вимог законодавства його контрагентом.

Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи та не можуть бути підставою для висновків про порушення платником податку законодавства під час визначення у бухгалтерському обліку суми доходів, отриманих від операції з таким контрагентом.

Таким чином, будь-які порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагентів платника податків, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з надання позивачу послуг, яку з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документами.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 11.03.2020 № 00002810502 та № 00002800502 та наявність підстав для їх скасування, а також задоволення позову.

При цьому, інші аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.