Постанова

від 08.12.2020 по справі 911/755/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2020 р. Справа№ 911/755/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 08.12.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковчег і Ко"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.07.2020

у справі №911/755/20 (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"МІТ ІДЕАЛ ГРУП УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Ковчег і Ко"

про стягнення 387 257, 86 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІТ ІДЕАЛ ГРУП УКРАЇНА" (надалі - позивач, ТОВ "МІТ ІДЕАЛ ГРУП УКРАЇНА") звернулося до Господарського суду Київської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковчег і Ко" (надалі - відповідач, ТОВ "Ковчег і Ко") про стягнення 387 257,86 грн, з яких: 320 831, 39 грн основного боргу, 55 174, 14 грн пені, 2 213, 73 грн інфляційних втрат, 9 038, 60 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, передбачених умовами договору поставки №180416/1 від 18.04.2016.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2020 позовну заяву ТОВ "МІТ ІДЕАЛ ГРУП УКРАЇНА" разом з доданими до неї матеріалами надіслано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №911/755/20 провадження в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 69 000, 00 грн закрито. В іншій частині позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу - 251 831, 39 грн, пені - 55 174, 14 грн, 3% річних - 9 038, 60 грн, інфляційних втрат - 2 213,73 грн та судовий збір у розмірі 4 773, 87 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов`язку, своє зобов`язання щодо повної оплати за поставлений товар не здійснив, у зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, господарський суд першої інстанції закрив провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу у сумі 69 000, 00 грн, оскільки встановив, що після звернення позивача з позовною заявою до суду, відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на зазначену вище суму.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних, інфляційних витрат та пені, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх правомірність, оскільки матеріалами справи підтверджено прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати товару.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (із урахуванням заяви про уточнення вимог апеляційної скарги), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №911/755/20 про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу - 251 831,39 грн, пені - 55 174, 14 грн, 3% річних - 9 038, 60 грн, інфляційних витрат - 2 213, 73 грн та судового збору - 4 773, 87 грн. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення на підставі копій документів (доказів), неналежним чином засвідчених позивачем.

При цьому, на думку скаржника місцевий господарський суд обмежив його право на подання відзиву, заперечень, доказів та, відповідно не врахував фактичного розміру суми погашення боргу відповідачем.

Окрім того, до апеляційної скарги скаржником долучено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, з обгрунтуванням причин такого пропуску.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Ковчег і Ко" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Ковчег і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №911/755/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 8 713, 30 грн.

30.09.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено зазначений строк.

Відкрито апеляційне провадження у справі №911/755/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Ковчег і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.11.2020.

Зазначеною вище ухвалою суду, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду справи №911/755/20.

Також роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд залишити скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, позивач у своєму відзиві зазначає про те, що скаржником не спростовано жодними доказами, у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, викладені висновки суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 розгляд справи №911/755/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Ковчег і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 відкладено на 08.12.2020.

07.12.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про врахування доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, зазначаючи при цьому, що відповідачем після винесення оскаржуваного рішення частково виплачується сума основного боргу, що дає підстави вважати визнання останнім існування заборгованості за договором поставки №180416/1 від 18.04.2016.

07.12.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

У судове засідання 08.12.2020 учасники справи представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін, а тому відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 08.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 18.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міт Ідеал Груп Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОВЧЕГ І КО" (покупець) укладено договір №180416/1 (надалі - Договір), згідно умов якого позивач зобов`язувався протягом терміну дії цього договору передавати (поставляти) відповідачу товар, у кількості й за цінами, вказаними у накладних, а відповідач зобов`язувався приймати товар та оплачувати його на встановлених Договором умовах.

Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2. Договору, кількість, ціна Товару узгоджується сторонами у накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору. Загальна сума Договору визначається як сума вартості всіх поставлених партій Товару за цим Договором.

Договір автоматично пролонговується на такий самий строк та на тих самих умовах, якщо жодна із сторін за один місяць до його закінчення письмово не попередила іншу сторону про припинення дії Договору (п. 2.2. Договору).

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що відповідач зобов`язаний прийняти і оплатити Товар у відповідності з Договором, тобто на підставі видаткових накладних.

Відповідно до п. 3.1. Договору відповідач зобов`язується проводити 100% оплату Товару згідно рахунків-фактур позивача не пізніше 30 днів з моменту поставки Товару.

Позивачем на адресу відповідача поставлено Товар за видатковими накладними:

- №2802.6 від 28.02.2019 на суму 67 833, 60 грн;

- №2802.7 від 28.02.2019 на суму 67 833, 60 грн;

- №2802.8 від 28.02.2019 на суму 67 833 60 грн;

- №2802.9 від 28.02.2019 на суму 82 977, 60 грн;

- №2802.31 від 28.02.2019 на суму 76 617, 60 грн.

Відповідачем отримано Товар за названими накладними на загальну суму 363 096, 00 грн. Будь-яких претензій щодо кількості або якості поставленого Товару від останнього не надходило.

Згідно умов Договору позивачем виставлені рахунки на загальну суму: 363 096, 00 грн, а саме:

- №2802.6 від 28.02.2019 на суму 67 833, 60 грн;

- №2802.7 від 28.02.2019 на суму 67 833, 60 грн;

- №2802.8 від 28.02.2019 на суму 67 833, 60 грн;

- №2802.9 від 28.02.2019 на суму 82 977, 60 грн;

- №2802.21 від 28.02.2019 на суму 76 617, 60 грн.

За твердженням позивача, відповідач зобов`язаний був провести повний розрахунок за поставлений Товар з урахування відстрочення на 30 днів до 30.03.2019.

Однак, відповідачем вартість Товару було сплачено лише частково, на загальну суму 42 264, 61 грн, згідно видаткової накладної №2802.6 від 28.02.2019 та як наслідок станом на 30.03.2019 у ТОВ "КОВЧЕГ І КО" утворилася заборгованість у розмірі 320 831, 39 грн.

29.01.2020 на електрону пошту та юридичну адресу відповідача рекомендованим листом від 17.02.2020 була направлена претензійна вимога про сплату заборгованості, в якій вимагалося терміново вирішити питання погашення заборгованості та нарахованих штрафних санкцій, проте відповідачем заборгованість погашена не була.

Звертаючись до господарського суду з вказаним позовом, позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору, так як відповідачем у повному обсязі не виконано свої зобов`язання, у зв`язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за поставку товару.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 ЦК України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Зі змісту Договору №180416/1 від 18.04.2016 випливає, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 ЦК України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 165, 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 662, 692, 712 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати суми у розмірі 320 831,39 грн за поставлений Товар не виконано.

При цьому під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості загалом на суму 69 000, 00 грн, що підтверджується копією платіжних доручень №1119 від 15.04.2020, №1129 від 21.04.2020, №1137 від 24.04.2020, №1138 від 27.04.2020, №1139 від 27.04.2020.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи надані докази, місцевий господарський суд правомірно закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 69 000, 00 грн основного боргу.

Водночас під час перегляду оскаржуваного рішення в суді апеляційної інстанції, позивачем подано заяву, в якій зазначено про те, що відповідачем частково сплачено заборгованість за Договором, на загальну суму 44 200, 00 грн, , що підтверджується копією платіжних доручень №1559 від 19.10.2020, №1685 від 30.11.2020, №1688 від 30.11.2020.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем визнається існування заборгованості за Договором, про що свідчать зазначені платіжні доручення.

Апеляційним господарським судом відхиляються доводи скаржника про те, що судом першої інстанції прийняте оскаржуване рішення на підставі неналежно засвідчених копій документів, з огляду на необґрунтованість цих доводів.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимога позивача про стягнення 251 831, 39 грн основного боргу є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 9 038,60 грн, інфляційних втрат у розмірі 2 213,73 грн та пені у розмірі 55 174, 14 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, пені та 3% річних, наданий позивачем, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення в повному обсязі вимоги про стягнення 3% річних - 9 038,60 грн, інфляційних втрат - 2 213,73 грн та пені - 55 174, 14 грн.

Щодо посилання скаржника на те, що останнього було обмежено в праві на подання заперечень, доказів, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №32849/05, №20796/06, №14347/07 та №40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам по справі створені усі належні умови для надання доказів.

Інші доводи скаржника колегією суддів не беруться до уваги, оскільки наведені в апеляційній скарзі аргументи вичерпно спростовуються матеріалами справи.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №911/755/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Ковчег і Ко" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковчег і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №911/755/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №911/755/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковчег і Ко".

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі №911/755/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020.

5. Матеріали справи №911/755/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 16.12.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк