Ухвала

від 14.12.2020 по справі 640/24288/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

14 грудня 2020 року м. Київ № 640/24288/19

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., здійснюючи в порядку спрощеного позовного провадження розгляд адміністративної справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНКЕРС"

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити

дії, -

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗЕНКЕРС" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, код ЄДРПОУ 42248478) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), Державної податкової служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ГУ ДФС у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, про відмову в реєстрації податкових накладних, поданих для реєстрації Товариством з обмежено відповідальністю "ЗЕНКЕРС", а саме:

- рішення №1055561/42248478 від 21.01.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №41 від 26.12.2018;

- рішення №1055572/42248478 від 21.01.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №73 від 28.12.2018;

- рішення №1053448/42248478 від 17.01.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №55 від 27.12.2018;

- рішення №1055573/42248478 від 21.01.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №42 від 26.12.2018.

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного подання податкові накладні, складені та подані для реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕНКЕРС", а саме:

- податкова накладна № 41 від 26.12.2018 (дата подання 14.01.2019) на суму 190 718,89 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 31 718,48;

- податкова накладні №73 від 28.12.2018 (дата подання 14.01.2019) на суму 678 776,64 грн, в тому числі ПДВ 20% - 113 129,44 грн;

- податкова накладна №55 від 27.12.2018 (дата подання 14.01.2019) на суму 61 448,89 грн, в тому числі ПДВ 20% - 10 241,48 грн;

- податкова накладна № 42 від 26.12.2018 ( дата подання 14.01.2019) на суму 259 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 49 166,67 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі (письмове провадження).

Разом з тим, здійснюючи розгляд адміністративної справи, судом встановлено, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕНКЕРС" не відповідає вимогам, викладеним у статтях 160, 161 цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про судовий збір судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв`язку.

Так, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлюється ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч. 3 ст. 6 Закону України Про судовий збір .

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем заявлено вісім вимог немайнового характеру, чотири з яких є похідними, тобто, позивачеві необхідно сплатити судовий збір за чотири позовні вимоги немайнового характеру.

Згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01.01.2019 - 1 921, 00 грн.

Отже, позивачу необхідно сплатити судовий збір в сумі 7 684, 00 грн. (1 921, 00 Х 4), проте, матеріали справи містять платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 3 842, 00 грн., а отже, позивачеві необхідно доплатити ще 3 842, 00 грн.

Вищенаведене свідчить про недотримання позивачем вимог статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та є недоліком позовної заяви, що в свою чергу створює перешкоди для розгляду справи.

Окрім того, в адміністративній справі №640/24288/19 позивач оскаржує рішення комісії ГУ ДФС у м. Києві:

рішення №1055561/42248478 від 21.01.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №41 від 26.12.2018;

рішення №1055572/42248478 від 21.01.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №73 від 28.12.2018;

рішення №1053448/42248478 від 17.01.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №55 від 27.12.2018;

рішення №1055573/42248478 від 21.01.2019 про відмову в реєстрації податкової накладної №42 від 26.12.2018.

Відповідно до фактичних обставин Позивач не погоджуючись з рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної подано скарги до Державної фіскальної служби України.

Так, скарги №10541322; №10540653; №10541926; №10539945 були направлені до ДФС України 23.01.2019 року та за результатами розгляду скарг були прийняті рішення про розгляд скарги від 01.02.2019 року №6495/42248478/2; №6501/42248478/2; №6498/42248478/2; №6494/42248478/2, якими скарги залишено - без задоволення, а рішення Комісії ГУ ДФС у м. Києві про відмову в реєстрації податкових накладних- без змін.

Вказані рішення за результатами розгляду скарг отримані позивачем 01 лютого 2019 року, до адміністративного суду з цією позовною заявою позивач звернувся 06 грудня 2019 року.

Так, згідно із частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як вже зазначалось судом, частина 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Отже, пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу.

Водночас, пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Дослідження змісту аналізованих приписів статей Податкового кодексу України та статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов`язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.

Суд зауважує, що Законом України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень (надалі - Закон України від 24.10.2013 № 657-VII) були внесені зміни до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України шляхом виключення в ньому положення про нарахування грошового зобов`язання та поширення застосування спеціального тривалішого строку на оскарження будь-яких рішень контролюючих органів, з урахуванням строку давності, визначеного статтею 102 ПК України. Водночас до пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України аналогічні зміни не були внесені.

Спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов`язані з нарахуванням грошових зобов`язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН та зобов`язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами Податкового кодексу України не визначені, тобто не врегульовують спірне в цій справі питання.

Різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов`язань або інші рішення) об`єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.

Застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах встановлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов`язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв`язку з достатністю часу на підготовку й оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів в межах процедури адміністративного оскарження, у той час, як скорочені строки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави.

Більш скорочені строки звернення до суду у випадку попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов`язанні з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.

Конституційний Суд України рішенням від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми частини четвертої статті 99 КАС України у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб`єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено (абзаци шостий, чотирнадцятий пункту 6.1).

Вказаний висновок Конституційного Суду України є релевантним щодо нинішнього стану нормативно-правового регулювання.

Тобто, із прийняттям чинної редакції Кодексу адміністративного судочинства України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податкового кодексу України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені Податкового кодексу України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Така правова позиція з цього приводу викладена у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18, від 15 червня 2020 року у справі №380/1005/20.

Враховуючи, що позивач звернувся до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами 06 грудня 2019 року, а рішення за результатами розгляду скарг отримав 01 лютого 2019 року, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено встановлений строк звернення до суду. При цьому, під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі, судом не вирішувалось питання щодо своєчасності звернення позивача до суду. Позивач, в свою чергу, не звертався до суду з заявою про поновлення строку звернення з цією позовною заявою.

Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Вищенаведене свідчить про недотримання позивачем вимог статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та є недоліком позовної заяви, що в свою чергу створює перешкоди для розгляду справи.

Частиною тринадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Таким чином, позивачу необхідно усунути зазначені вище недоліки позовної заяви щодо несплати судового збору та обґрунтування строку звернення до суду.

Частинами 14 та 15 ст. 171 КАС України встановлено, що якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Керуючись вимогами статей 32, 171, 122, 123, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Зенкерс залишити без руху.

2. Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, з моменту отримання позивачем даної ухвали.

3. Попередити позивача про наслідки, передбачені пунктом 7 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала, відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України, набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Г. Вєкуа