Постанова

від 09.12.2020 по справі 825/389/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/389/17 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО Ч" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО Ч" до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агро Ч звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 січня 2017 року № 0000111400, 0000141400, 0000121400, 0000131400.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2020 року касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області задоволено частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з протоколів допиту свідків, а саме водіїв які зазначені в товарно-транспортних документах - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зазначають наступне, що підприємства ТОВ КТТК та ТОВ Агро-Ч їм невідомі, договори з даними підприємствами не укладали, перевезення за замовленнями даних компаній не здійснювали. Звернув увагу на те, що на час перевірки досудовим слідством встановлено, що транзитне підприємство ТОВ КТТК , з метою одержання прибуткових документів, які свідчать про ніби то придбання ними товарів, робіт (послуг), а також, готівкові кошти на рахунки підприємств реального сектору економіки, які фактично проводять реалізацію власної продукції кінцевому споживачу за готівковий розрахунок, оформлюючи це документально як ніби то реалізація за безготівковий розрахунок транзитним СТІД. Підкреслив, що не зважаючи на умови договорів, якими передбачена оплата за оренду транспортних засобів, представлені суду докази підтверджують тільки часткову оплату і тільки протягом 2015 року.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що досудове кримінальне провадження, на яке в акті посилається відповідач, було закрито у зв`язку із відсутністю в діянні позивача складу кримінального правопорушення. Зазначає, що відсутність трудових та технологічних можливостей контрагентів не є достатньою підставою для визнання господарської операції нереальною, аналогічна позиція міститься у непоодинокій судовій практиці. Крім того підкреслює, що договір, укладений між ТОВ АГРО Ч та TOB КТТК , не визнаний судом недійсним, його недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину, а також наявність взаємних прав та обов`язків сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що допитані водії в протоколах допиту свідків вказали, що підприємства ТОВ КТТК та ТОВ Агро Ч їм невідомі. Наголошує, що умови договорів оренди транспортних засобів не передбачають надання послуг по перевезенню товарно-матеріальних цінностей. Зауважує, що матеріали справи не підтверджують можливість здійснення ТОВ КТТК операцій з перевезення товарів та надання транспортно-експедиційних послуг з врахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов договорів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що на підставі наказу від 07 липня 2016 року № 973 працівниками ГУ ДФС у Чернігівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірки ТОВ Агро Ч з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26 лютого 2013 року по 31 квітня 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 05 вересня 2016 року № 351/14/38590000.

Не погоджуючись з даним актом перевірки, позивач подав до ГУ ДФС у Чернігівській області заперечення від 13 вересня 2016 року № 49. У відповідності до наказу ГУ ДФС у Чернігівській області від 13 грудня 2016 року № 1628 термін проведення документальної перевірки ТОВ АГРО Ч продовжено з 14 грудня 2016 року тривалістю 5 робочих днів.

За результатами вказаної перевірки складено акт перевірки від 27 грудня 2016 року № 468/14/38590000, відповідно до висновків якого встановлено порушення ТОВ Агро Ч вимог:

- підп. 138.2, п. 138.8, ст. 138, підп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого позивачем занижена сума податку на прибуток підприємств, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, на загальну суму 237 232,00 грн за 2014 рік;

- підп. а п. 198.1, абз. 1 ,2 підп. 198.3, ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого ТОВ Агро Ч занижена сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 549 964,00 грн у т. ч.: за лютий 2014 року на суму ПДВ 12 848,00 грн, за березень 2014 року на суму ПДВ 32 372,00 грн, за квітень 2014 року на суму ПДВ 5 485,00 грн, за травень 2014 року на суму ПДВ 10 980,00 грн, за червень 2014 року на суму ПДВ 5 334,00 грн, За липень 2014 року на суму ПДВ 17 833,00 грн, за серпень 2014 року на суму ПДВ 29 432,00 грн, за вересень 2014 року на суму ПДВ 14 149,00 грн, за жовтень 2014 року на суму ПДВ 35 786,00 грн, за листопад 2014 року на суму 38 960,00 грн, за липень 2015 року на суму 190 702,00 грн, за листопад 2015 року на суму 156 083,00 грн., та завищено залишок від`ємного значення на загальну суму 128 929,00 грн. за березень 2016 року.

В подальшому ГУ ДФС у Чернігівській області прийняті податкові повідомлення- рішення від 13 січня 2017 року, а саме:

- № 0000111400 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 29 6540,00 грн (в т. ч. основного платежу - 237 232,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій - 59 308,00 грн.);

- № 0000141400 про застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість на суму 15 624,00 грн.;

- № 0000121400 про збільшегіня суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 687 455,00 (в т. ч. основного платежу - 549 964,00 грн., штрафних фінансових санкцій - 137 491,00 грн.);

- № 0000131400 про встановлення завищення від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту на суму 128 929,00 грн.

Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, ТОВ Агро Ч звернулося до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що фактично ТОВ КТТК , у випадках, коли водії не підтверджують факт здійснення перевезень для ТОВ Агро Ч , здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції з постачання послуг з організації перевезення, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства та скасуванню не підлягають.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, Між ТОВ АГРО Ч з ТОВ Київська торгівельно-транспортна компанія був укладений договір транспортно-експедиційного обслуговування від 30 січня 2014 року № 300114, згідно умов договору TOB КТТК (перевізник-експедитор) зобов`язувалося надати ТОВ АГРО Ч (замовнику) послуги по експедируванню або перевезенню вантажу на умовах, визначених у заявках до даного договору, автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником-експедитором послуги по перевезенню або експедируванню. У заявках на перевезення вантажу, які є невід`ємною частиною договору, зазначаються пункти навантаження та розвантаження, кількість вантажу, вартість послуг по перевезенню. На надані послуги оформлюються товарно-транспортні накладні. Договором надано право ТОВ КТТК використовувати як власні транспортні засоби, так і залучені транспортні засоби сторонніх організацій, здійснювати транспортно-експедиційні послуги, від свого імені або від імені замовника укладати договори перевезення, за умови попередньої письмової згоди на це замовника. Розрахунки ТОВ АГРО-Ч з ТОВ КТТК проводились у безготівковій формі. Договір підписано директорами підприємств та скріплено печатками.

У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів наголошує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

Реальність виконання вказаного вище договору підтверджують первинні документи, а саме: товарно-транспортні накладні, податкові накладні, акти надання послуг, журнали-ордери, головні книги, банківські виписки, рахунки на оплату за період 2014 рік - 1 кв. 2016 року.

Розрахунок за товар здійснено безготівковим шляхом, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями ТОВ АГРО Ч , журналами-ордерами, головними книгами, банківськими виписками, рахунками на оплату за вказаний період, а також актами звіряння взаємних розрахунків за січень 2014 - березень 2017 року, наявних в матеріалах справи (т. 2 а.с. 101-104).

Всі податкові накладні від ТОВ КТТК отримані ТОВ АГРО Ч , що підтверджується витягами з Єдиного реєстру податкових накладних від 05.03.2017 року № 5104, № 5113, № 5144, (т. 2 а.с. 18-19, 20-21, 22, 23).

При цьому, за даними товарно-транспортних накладних у періоді 2014 рік - 1 кв. 2016 року, перевезення вантажів для ТОВ АГРО Ч здійснювали водії (ФОП) згідно договорів найму (оренди) транспортного засобу з додатками про перелік автомобілів, які передаються в найм від 01 січня 2014 року № 01.01/10 - 14 ОТЗ, від 01 січня 2014 року № 01.01/15 - 14 ОТЗ, від 01 січня 2014 року № 01.01/04-14 ОТЗ, від 04.04.2014 року № 04.04/02-14 ОТЗ (т. 2 а.с. 30-32, 38-39, 42-44, 46-47, 48-50, 51-52, 57-60), договорів транспортного перевезення від 01 січня 2014 року № 01.01/14-10, від 01 січня 2014 № 01.01/29-14 (т. 2 а.с. 37, 40-41, 54-55). Вказані договори укладалися між водіями (ФОП) (перевізник) та ТОВ КТТК (замовник), за якими перевізник зобов`язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на території України та за її межами на умовах, визначених договорами, автомобільним транспортом, а замовник прийняти та оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.

Оплата послуг перевезення здійснювалася безготівковим шляхом, що підтверджується виписками банків, наявними в матеріалах справи (т. 1 а.с. 165-251, т. 2 а.с. 1-17, 33-36, 45, 53, 56).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що в акті правомірно та підставно зроблено висновок, щодо неможливості підтвердження реальності здійснення господарських операцій, а саме: перевезення товару водіями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 та ОСОБА_12 оскільки водії не підтверджують своїх взаємовідносини з ТОВ КТТК .

Судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів наголошує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

При цьому, посилання суду першої інстанції на матеріали кримінального провадження № 12015000000000630 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України, судовою колегією оцінюється критично, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо вказаних суб`єктів, ГУ ДФС у Чернігівській області надано не було.

Висновок суду першої інстанції щодо неможливості підтвердити реальність здійснення господарських операцій, а саме: перевезення товару водіями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 та ОСОБА_12 оскільки водії не підтверджують своїх взаємовідносини з ТОВ КТТК , колегією суддів оцінюється критично, з огляду на наступне.

Так, допитані в якості свідків судом першої інстанції ОСОБА_13 та ОСОБА_4 підтвердили факт перевезення зерна на замовлення позивача та укладання договорів найму транспортного засобу з ТОВ КТТК . Водії ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_14 надали суду письмові пояснення, якими підтверджується факт перевезення зерна на замовлення ТОВ Агро Ч .

Крім того, кримінальне провадження № 32016270000000065, в рамках якого було отримано протоколи допиту водіїв, закрито правоохоронними органами 21 грудня 2017 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до положення статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо доводів відповідача про недоліки наданих позивачем товарно-транспортних накладних суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів ТТН здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр ТТН залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, товарно-транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів, проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів, та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № П/811/2695/15.

Вказаний висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 818/118/15, згідно якої відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача ТТН не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Поряд з викладеним, колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних, якими оформлювалося транспортування товару по укладених позивачем договорах з вказаними контрагентами, і наявність в них окремих дефектів за умови підтвердження реальності господарської операції іншими доказами не є достатнім для спростування реальності господарської операції.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентом позивача фінансово-господарської діяльності у зв`язку з тим, що у ТОВ КТТК працює лише 15 осіб та в наявності є лише один вантажний автомобіль, є необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виданих за ними, зокрема, податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника (продавця) матеріальних та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності.

Як було встановлено раніше, згідно договору, укладеного між ТОВ АГРО Ч та ТОВ КТТК від 30 січня 2014 року № 300114, останньому надано право використовувати як власні транспортні засоби, так і залучені транспортні засоби сторонніх організацій, здійснювати транспортно-експедиційні послуги, від свого імені або від імені замовника укладати договори перевезення, за умови попередньої письмової згоди на це замовника.

Так, Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Згідно постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене, посилання відповідача на можливе порушення контрагентом позивача податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, на переконання судової колегії, є помилковими.

З урахуванням наведеного судова колегія не погоджується з твердженням суду першої інстанції про наявність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій позивача зі згаданим контрагентом, у зв`язку з чим вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Ч" було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО Ч" - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО Ч" до Головного управління Державної податкової служби України у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС України в Чернігівській області від 13 січня 2017 року № 0000111400, № 0000141400, № 0000121400, № 0000131400.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 14 грудня 2020 року.