Постанова

від 09.12.2020 по справі 640/23393/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23393/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТРА" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТРА" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕТРА" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р від 09 серпня 2019 року № 0045771404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким адміністративний позовом задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції наголошує на тому, що ним під час податкової перевірки і до суду було надано первинні документи, які в достатній мірі підтверджують оформлення та здійснення господарських операцій позивача з контрагентом. При цьому вказує на те, що при винесенні оскаржуваного рішення но справі судом першої інстанції не було з`ясовано всіх об`єктивних обставин справи, не допитано свідків, не витребувано додаткових доказів. Судове рішення прийняте виключно на підставі наявних в матеріалах справи доказів із зазначенням про ніби неподання позивачем первинних документів. Звертає увагу на те, що в Акті перевірки не міститься висновків стосовно невідповідності наданих позивачем для перевірки бухгалтерських документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в свою чергу надані податкові накладні відповідають вимогам, визначеним п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Підкреслює, що законом не передбачена можливість визначення контролюючою установою правочину нікчемним або фіктивним характеру діяльності підприємства в цілому під час проведення перевірки суб`єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Тому, на думку позивача, висновок суду першої інстанції про те, що укладений між ТОВ ТРАНСРЕМОНТБУД та ТОВ ТЕТРА договір не опосередковувався реальним виконанням операцій та здійснювався підприємствами з ознаками фіктивності, є недоведеним та незаконним.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що фактично ТОВ "ТРАНСРЕМОНТБУТ" створено штучну видимість здійснення господарських операцій з TOB ТЕТРА шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій. Таким чином, на думку відповідача, судом першої інстанції були враховані всі обставини справи та зроблено обґрунтований висновок, що в даному випадку за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Крім того відповідачем заявлено клопотання про заміну Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на її правонаступника: Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Ознайомившись із заявленим клопотанням, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби та Державної митної служби.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби постановлено реорганізувати територіальні органи Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби згідно відповідного переліку. Також установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р Питання Державної податкової служби погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.

Зокрема, згідно переліку додатку 2, до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 Головне управління ДФС у м. Києві реорганізовано шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність допущення процесуального правонаступництва шляхом заміни Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на її правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Також на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на те, що відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу заперечень щодо конкретних фактів, викладених в апеляційній скарзі, не наведено, посилань на конкретні докази, які спростовують доводи Позивача, окрім висновків з тексту Акта перевірки, не надано. Виходячи з вищевикладеного, на думку позивача, відповідачем не спростовано наведені в апеляційній скарзі факти порушення законних прав та інтересів позивача щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0045771404 форми Р від 09 серпня 2019 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі направлення від 08 липня 2019 року № 1259/26-15-14-04-05, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 05 липня 2019 року № 9589, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Тетра з метою дотримання вимог податкового законодавства України Товариством з обмеженою відповідальністю Тетра при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Трансремонтбут за липень, серпень, вересень 2017 року та березень 2018 року показників декларації з податку на додану вартість.

Вказаною перевіркою, результати якої оформлені актом № 752/26-15-14-04-05/21567596 від 18 липня 2019 року, встановлено порушення:

- пункту 44.1 статті. 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого, встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, в загальній сумі 70317 гривні, у тому числі за липень 2017 року у сумі 14267 гривень, за серпень 2017 року у сумі 24150 гривень, за вересень 2017 року у сумі 13700 гривень та за березень 2018 року у сумі 18200 гривень.

Позивачем 29 липня 2019 року подано заперечення на акт документальної позапланової виїзної перевірки № 752/26-15-14-04-05/21567596 від 18 липня 2019 року.

Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві листом від 08 серпня 2019 року за № 149483/10/26-15-14-04-05 повідомило позивача, що за результатами розгляду заперечень останні залишенні без задоволення, а акт перевірки без змін.

На підставі акту № 752/26-15-14-04-05/21567596 від 18 липня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийняте податкове повідомлення-рішення № 0045771404 від 09 серпня 2019 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Тетра нараховані податкові зобов`язання.

Позивач, не погоджуючись з винесеним оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0045771404 від 09 серпня 2019 року, звернувся до Державної фіскальної служби України з скаргою на останнє.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 12 вересня 2019 року № 152/6/99-00-08-05-02 продовжено строк розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення, а рішенням Державної фіскальної служби України від 22 жовтня 2019 року № 6469/6/99-00-08-05-02 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що надані позивачем матеріали не є беззаперечним доказом реальності його господарських операцій у відношенні з відповідними контрагентами, оскільки їх підтвердженням, а отже і правомірністю складання первинних документів за результатами такої діяльності, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Відповідачем, у свою чергу, було наведено факти щодо неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, у зв`язку з відсутністю матеріально-технічних можливостей, основних засобів, транспорту, працівників та факту (джерела) законного введення ним в обіг відповідних товарів (послуг) та їх використанням виключно з метою отримання готівкових коштів у значних розмірах.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, предмет договору від 05 липня 2017 року № АТ-05/07/17 - постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Товар по даному договору постачається партіями, згідно видаткових накладних.

Згідно пунктів 3.1, 3.8, поставку товару, за згодою Сторін, яка здійснюється транспортними засобами Продавця, Передача Товару здійснюється за всіма документами на нього, передбаченими чинним законодавством. В разі відсутності у покупця вказаних документів з будь-яких причин він (покупець) має невідкладно повідомити постачальника про необхідність їх повторного надання.

Згідно умов договору, вартість, специфікація та кількість всього поставленого Товару за Договором встановлюється згідно видаткових накладних, що засвідчують кожну операцію, які підписуються сторонами.

Згідно з пунктом 8.1 Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року.

В межах даного договору, сторонами підписані наступні документи (видані документи):

- видаткові накладні № б/н від 31 липня 2017 року та від 30 серпня 2017 року;

- податкові накладні № 6 від 30 серпня 2017 року та № 40 від 31 липня 2017 року;

- рахунки на оплату № 8-08 від 08 серпня 2017 року та № 5-07 від 05 липня 2017 року;

- платіжні доручення № 152 від 17 серпня 2017 року та № 164 від 30 серпня 2017 року;

- довіреності № 03-07 від 31 липня 2017 року та № 03-08 від 30 серпня 2017 року.

Предмет договору від 02 серпня 2017 року № АП-02/08/17 - виконавець зобов`язується, за завданням замовника, в порядку та на умовах, визначених даним Договором, виконати роботи по демонтажу та монтажу рекламних конструкцій, з використанням інформаційних матеріалів, наданих замовником.

Згідно з пунктом 1.1 виконавець зобов`язується, за завданням Замовника, в порядку та на умовах визначених даним Договором, виконати роботи по демонтажу та монтажу рекламних конструкцій. з використанням інформаційних матеріалів наданих замовником.

Відповідно до пункту 2.1.1, 2.1.2 виконавець зобов`язується виконати роботи в рамках цього Договору протягом серпня 2017 року, протягом 15 днів після повного виконання передбачених даним Договором робіт, скласти і пред`явити Замовнику Акт прийому та здачі робіт.

Згідно з пунктом 5.2 строком закінчення дії Договору є дата підписання Акту здачі-прийняття виконаних робіт.

В межах даного договору сторонами підписані наступні документи (видані документи):

- рахунок фактура № 15-08 від 15 серпня 2017 року;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 серпня 2017 року № б/н;

- податкова накладна від 31 серпня 2017 року № 12;

- платіжне доручення № 178 від 18 вересня 2017 року.

Предмет договору від 03 вересня 2017 року № АП-03/09/17 - виконавець зобов`язується, за завданням замовника, в порядку та на умовах, визначених даним Договором, виконати роботи по демонтажу та монтажу рекламних конструкцій, з використанням інформаційних матеріалів наданих замовником.

Згідно з пунктом 1.1 виконавець зобов`язується, за завданням Замовника, в порядку та на умовах визначених даним Договором, виконати роботи по демонтажу та монтажу рекламних конструкцій. з використанням інформаційних матеріалів наданих замовником.

Відповідно до пункту 2.1.1, 2.1.2 виконавець зобов`язується виконати роботи в рамках цього Договору протягом вересня 2017 року, протягом 15 днів після повного виконання передбачених даним Договором робіт, скласти і пред`явити Замовнику Акт прийому та здачі робіт.

Згідно з пунктом 5.2 строком закінчення дії Договору є дата підписання Акту здачі-прийняття виконаних робіт.

В межах даного договору сторонами підписані наступні документи (видані документи):

- рахунок-фактура № 07-09 від 07 вересня 2017 року;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № б/н від 28 вересня 2017 року;

- податкова накладна від 28 вересня 2017 року № 12;

- платіжне доручення № 194 від 28 вересня 2017 року.

Предмет договору від 22 січня 2018 року № АП-22/01/18 - замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах визначених даним Договором, виконати роботи по виготовленню та встановленню рекламних конструкцій за цінами і в строки, узгодженні сторонами. Замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, прийняти і оплатити виконані виконавцем роботи.

Згідно з пунктами 2.1.2, 2.2.4 виконавець зобов`язується Виконати роботи по виготовленню та встановленню рекламних конструкцій в рамках цього Договору протягом першого кварталу 2018 року. Протягом 15 днів після повного виконання передбачених даним Договором робіт, скласти і пред`явити Замовнику Акт прийому та здачі робіт.

Відповідно до пункту 9.1 цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і дії до 31 грудня 2018 року.

В межах даного договору сторонами підписано наступні документи (видані документи):

- рахунок-фактура № 08-02 від 08 лютого 2018 року;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № б/н від 07 березня 2018 року;

- податкова накладна від 07 березня 2018 року № 8.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме інформації по контрагенту постачальнику Товариству з обмеженою відповідальністю Трансремонтбут (код 41387455):

Товариство з обмеженою відповідальністю Трансремонтбут перебуває на обліку в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Луганській області (м. Сєвєродонецьк).

Вид діяльності за КВЕД 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.

Керівник, головний бухгалтер та засновник - Нікіша Марина Володимирівна (ІПН НОМЕР_1 ) за період з 08 липня 2017 року по дату акту.

Перебуває на загальній системі оподаткування.

Згідно звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма Д4):

- за вересень 2017 року - працюючих 1 особа.

Згідно фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2017 рік балансова вартість основних засобів - 350,0 тис. грн.

Остання звітність з податку на додану вартість подана за грудень 2018 року.

Свідоцтво платника ПДВ № 200344735 від 01 липня 2017 року діюче.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану, а первинні документи, які надані до суду, зокрема: копії договорів, видаткові накладні, рахунки фактури та банківські виписки в підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та вищевказаним контрагентом, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача.

У контексті наведеного, судова колегія звертає увагу на те, що у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Так, позивачем, як для огляду під час податкової перевірки, так і до суду першої інстанції були надані наступні документи: господарські договори; Акти виконаних робіт від 31 серпня 2017 року, від 28 вересня 2017 року та від 07 березня 2018 року; Рахунки-фактури; Видаткові накладні від 31 липня 2017 року, від 30 серпня 2017 року; Податкові накладні за перевіряємі періоди; Банківські виписки; Податкова звітність.

Крім того, до апеляційної скарги позивачем було долучено копію журналу обліку виконаних робіт (КБ - 6), який підтверджує виконання робіт, згідно договорів № АП-02/08/17 від 02 серпня 2017 року та № АП-03/09/17 від 03 вересня 2017 року.

В той же час, судова колегія наголошує на тому, що згідно з пунктом 1.1 договорів від 02 серпня 2017 року №АП-02/08/17, від 03 вересня 2017 року №АП-03/09/17 виконавець зобов`язується, за завданням Замовника, в порядку та на умовах визначених даним Договором, виконати роботи по демонтажу та монтажу рекламних конструкцій. з використанням інформаційних матеріалів наданих замовником.

Як було вірно вказано судом першої інстанції, не можливо встановити об`єм проведених робіт, місце проведення таких робіт, кількість витрачених матеріалів, які замовник повинен був надати виконавцю, як це передбачено предметом договору. Крім того, наявний в матеріалах справи акт виконаних робіт не містить точних відомостей щодо обсягу та місця встановлення конструкцій контрагентом позивача, у згаданому акті зазначено лише посилання на укладений між сторонами договір.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інсттанції щодо невідповідності виконаних робіт кількості наявних робітників у контрагента позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Трансремонтбут , а саме згідно інформації з АІС Податковий блок , наявний лише один працівник - Нікіша М.В. , яка виконує функції директора та головного бухгалтера, жодних інших працівників на підприємстві не зареєстровано.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує посилання позивача на те, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податку від інших осіб, зокрема від його господарських та виробничих можливостей, проте, враховуючи обсяг виконаних робіт, визначених в актах здачі-прийняття робіт- колегія суддів приходить до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю Трансремонтбут не мало об`єктивної можливості виконати останні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що договором поставки від 05 липня 2017 року передбачено, згідно пунктів 3.1, 3.8, поставку товару, за згодою Сторін, яка здійснюється транспортними засобами Продавця, Передача Товару здійснюється за всіма документами на нього, передбаченими чинним законодавством. В разі відсутності у покупця вказаних документів з будь-яких причин він (покупець) має невідкладно повідомити постачальника про необхідність їх повторного надання.

В той же час, апелянт наголошує на тому, що згідно умов договору від 05 липня 2017 року, вартість, специфікація та кількість всього поставленого Товару за Договором встановлюється згідно видаткових накладних, що засвідчують кожну операцію, які підписуються сторонами, а тому жодних інших документів до перевірки не надавалось.

Разом з тим, до перевірки не надано товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання/переміщення ТМЦ та інші супровідні документи, передбачені пунктом 3 Договору, що не дає можливості встановити факт навантаження - розвантаження, транспортування, зберігання товару.

Тобто, як було вірно підкреслено судом першої інстанції, встановити як саме здійснювалась доставка товару, на яку адресу та яким видом транспорту неможливо.

Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (надалі - Правила №363) визначено, що товарно-транспортна накладна (надалі - ТТН) є основним документом на перевезення вантажів.

Згідно з розділом 1 Правил № 363 ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, тобто відповідно до пунктів 11.1 Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є ТТН.

Таким чином ТТН відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, за умови їх належного оформлення при здійсненні транспортних перевезень та наданні такого виду послуг.

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14 жовтня 1997 року №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пунктом 8.26 Правил №363 вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Відповідно до пункту 11.1 Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є ТТН.

Відповідні норми визначені в Инструкции о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству, утверждена постановлением Государственного арбитража при Совете Министров СССР от 15 июня 1965 г. N П-6 та Инструкция о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству, Утверждена постановлением Госарбитража при Совете Министров СССР от 25 апреля 1966 г. N П-7 , а саме визначено, що поставка товару повинна супроводжуватись належним чином оформленими документами: четкое и правильное оформление документов, удостоверяющих качество и комплектность поставляемой продукции (технический паспорт, сертификат, удостоверение о качестве и т. п.), отгрузочных и расчетных документов, соответствие указанных в них данных о качестве и комплектности продукции фактическому качеству и комплектности ее .

Поряд з викладеним, судова колегія наголошує, що позивачем не надано товарно-транспортних накладних від ТОВ Трансремонтбут .

Таким чином, позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану, а первинні документи, які надані до судів першої та апеляційної інстанції, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача.

Інші доводи апелянта щодо реальності вчинення господарської операції між позивачем та ТОВ Трансремонтбут жодним чином не спростовують викладені вище обставини.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27 березня 2012 року № 21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Позивачем надано копії договорів, видаткові накладні, рахунки фактури та банківські виписки в підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та вищевказаним контрагентом.

Відповідачем згаданий висновок про наявність порушень законодавства, що призвели до нарахування податкових зобов`язань у відношенні позивача, зроблено на підставі аналізу відомостей з Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН), Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно контрагентів позивача та/або їх відношенні до певних контрагентів.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року № 21-1359а15 договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Дана позиція, в свою чергу, також знайшла відображення в постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року № 826/11397/14, яка у тому числі містить висновки про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналізуючи наведене в сукупності, враховуючи правову позицію Верховного Суду суд дійшов висновку про те, що надані позивачем матеріали не є беззаперечним доказом реальності його господарських операцій у відношенні з відповідними контрагентами, оскільки їх підтвердженням, а отже і правомірністю складання первинних документів за результатами такої діяльності, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, у зв`язку з відсутністю матеріально-технічних можливостей, основних засобів, транспорту, працівників та факту (джерела) законного введення ним в обіг відповідних товарів (послуг) та їх використанням виключно з метою отримання готівкових коштів у значних розмірах.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 132, 139, 143, 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТРА" - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Н.М. Єгорова

Судді: Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 14 грудня 2020 року.