Постанова

від 07.12.2020 по справі 904/11895/16

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2020 року м.Дніпро Справа № 904/11895/16

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Вечірка І.О., Мороза В.Ф.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2020 (суддя Камша Н.М.) у справі

за заявою акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК", м.Дніпро

до боржника товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ", м.Дніпро

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави заявлених вимог

18.11.2019 ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" арбітражний керуючий Демчан О.І. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою №02-38/137 від 15.11.2019 про визнання недійсними правочинів боржника, в якій ліквідатор просив визнати недійсними договори відступлення права вимоги №07/12-1 від 07.12.2015 та №07/12-2 від 07.12.2015, укладені між ТОВ "АГРО ВАТ" та ТОВ "Агросільмаш"; зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" документацію про право вимоги до ОСОБА_1 , отриману за умовами договорів відступлення права вимоги №07/12-1 від 07.12.2015 та №07/12-2 від 07.12.2015.

Заявлені вимоги обґрунтовані посиланням на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" не отримало грошових коштів, будь-якого економічного ефекту від вчинення договорів відступлення права вимоги №№07/12-1, 07/12-2 від 07.12.2015 та фактично відмовилося від власних майнових вимог, за рахунок яких у процедурі банкрутства можливе задоволення боргу перед кредиторами. Укладення оскаржуваних договорів порушує основний принцип діяльності ТОВ "АГРО ВАТ", визначений у п.2.1 статуту товариства, згідно якого метою підприємницької діяльності товариства є отримання прибутку. Договори відступлення права вимоги №№07/12-1, 07/12-2 від 07.12.2015 мають ознаки недійсності згідно ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

ІІ. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2020 у даній справі заяву №02-38/137 від 15.11.2019 ліквідатора банкрута Демчана О.І. про визнання недійсними правочинів боржника задоволено. Визнано недійсними договори відступлення права вимоги №07/12-1 від 07.12.2015 та №07/12-2 від 07.12.2015, укладені між ТОВ "АГРО ВАТ" та ТОВ "Агросільмаш". Зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" документацію про право вимоги до ОСОБА_1 , отриману за умовами договорів відступлення права вимоги №07/12-1 від 07.12.2015 та №07/12-2 від 07.12.2015. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" 1 921,00 грн - витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" 1 921,00 грн - витрат по сплаті судового збору.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована посиланням на те, що правова презумпція сумнівності правочинів передбачає, що будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна, вчинений у підозрілий період, є сумнівним і може бути визнаний недійсним на підставі спеціальної норми закону.

ІІІ. Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи осіб, які подали апеляційну скаргу

Не погодившись із згаданою ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати в повному обсязі.

Скаржник не погоджується з оскаржуваною ухвалою, вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки була постановлена із порушенням норм процесуального права, при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" фактично не здійснювало відмову від своїх майнових вимог, а лише здійснило трансформацію майнових вимог шляхом заміни сторони виконання цих вимог.

Зазначаючи, що товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ВАТ" відмовилось від власних майнових вимог, суд першої інстанції не зазначив, не обґрунтував саме у чому відбулась відмова від майнових вимог.

Умови договорів відступлення прав вимоги вказують на оплатність цих договорів, оскільки у ТОВ "Агросільмаш" виникає обов`язок по сплаті ТОВ "АГРО ВАТ" грошових коштів, отриманих від ОСОБА_1 .

Скаржник звертає увагу, що ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства не передбачена така умова для визнання правочину вчиненого боржником, як безоплатність правочину.

Суд першої інстанції не наводить жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що укладення спірних правочинів завдало збитків не тільки боржнику, а й і його кредиторам.

ТОВ "Агросільмаш" не є заінтересованою особою стосовно боржника ТОВ "Агро Ват" в розумінні ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства, а тому, на думку скаржника, обставини про заінтересованість осіб на які посилається суд першої інстанції є лише припущенням та не підтверджено жодним належним та допустимим доказом.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу арбітражний керуючий Демчан О.І. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу господарського суду залишити без змін.

Аргументуючи відзив на апеляційну скаргу, заявник зазначає, що умовами спірних правочинів не передбачено строку сплати ТОВ Агросільмаш на користь ТОВ АГРО ВАТ компенсації відступленого права грошової вимоги до ОСОБА_1

ОСОБА_1 підтвердив, що ТОВ Агросільмаш не вчиняв дій для стягнення боргу із ОСОБА_1 , що призвело до спливу строків давності.

Оскаржувані правочини укладені ТОВ Агро Ват (на дату вчинення керівником був ОСОБА_1 ) без мети одержання прибутку товариством, а з метою уникнення стягнення боргу із ОСОБА_1

ТОВ Агро Ват не отримало грошових коштів, будь-якого економічного ефекту від вчинення договорів відступлення права вимоги №№07/12-1, 07/12-2 від 07.12.2015 та фактично відмовилося від власних майнових вимог за рахунок яких у процедурі банкрутства можливе задоволення боргу перед кредиторами, що є шкодою для останніх у вигляді неможливості реалізації прав на повернення боргу.

Із 06.08.2014 по 30.08.2017 ОСОБА_1 був керівником ТОВ Агро Ват . У цей період було укладено спірні правочини за якими товариство відступило право вимоги до ОСОБА_1 , що унеможливило стягнути борг із нього в процедурі банкрутства ТОВ Агро Ват .

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року порушено провадження у справі №904/11895/16 про банкрутство ТОВ Агро Ват .

Таким чином, ОСОБА_1 - заінтересована особа стосовно ТОВ Агро Ват , як керівник, що був звільнений після провадження у справі про банкрутство.

ТОВ Агросільмаш , яке отримало право вимоги до ОСОБА_1 , є засновником ТОВ "Агро Феликс", де ОСОБА_1 є директором. Тобто, ТОВ Агросільмаш є пов`язаною особою із ОСОБА_1 ТОВ Агро Ват та ТОВ Агросільмаш зареєстровані за однією і тією ж адресою, в одному і тому ж приміщенні - АДРЕСА_1 .

VІ. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2020 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, надано товариству з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання доказів надіслання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів кредиторам у справі листом з описом вкладення та доплати судового збору в розмірі 3 661,00 грн, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

21.09.2020 до суду апеляційної інстанції надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 3 661,00 грн та надіслання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів листом з описом вкладення кредиторам.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2020 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2020; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; призначено до розгляду на 02.11.2020.

Відповідно до інформаційної довідки розгляд справи, призначеної на 02.11.2020 не відбувся, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Кузнецова В.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2020 призначено справу до розгляду на 07.12.2020.

Розпорядженням керівника апарату суду від 07.12.2020 №2267/20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чередка А.Є.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., судді Вечірко І.О., Мороз В.Ф.

04.12.2020 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання арбітражного керуючого Демчан О.І. про закриття апеляційного провадження на підставі ст.264 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2020 у даній справі затверджено мирову угоду та закрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро Ват".

Частиною першою ст.264 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:

1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;

2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Наведений перелік підстав для закриття апеляційного провадження є вичерпним.

Колегія суддів вважає, що наведені ліквідатором обставини, не є підставою для закриття апеляційного провадження, а тому відсутні підстави для задоволення відповідного клопотання.

07.12.2020 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК" про закриття апеляційного провадження відповідно до приписів п.7 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Наведене клопотання умотивовано тим, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2020 у даній справі затверджено мирову угоду та закрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро Ват".

Відповідно до п.7 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Водночас, закриття апеляційного провадження передбачено ст.264 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК", що закриття провадження у справі (в тому числі в суді апеляційної інстанції) та закриття апеляційного провадження є різними процесуальними діями. Закриття провадження у справі стосується усієї справи в цілому, в той час як закриття апеляційного провадження стосується лише однієї із стадій розгляду справи, тобто її апеляційного розгляду.

В разі закриття судом апеляційної інстанції саме провадження у справі, він одночасно переглядає й судові акти місцевого суду. Разом з цим, у разі закриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виключно встановлює наявність підстави такого закриття, у тому числі, передбаченої ч.1 ст.264 Господарського процесуального кодексу України і не здійснює апеляційний перегляд прийнятих по суті справи судових актів суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК" про закриття апеляційного провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

07.12.2020 до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" про закриття провадження у справі, в якому заявник просив скасувати ухвалу господарського суду від 10.08.2020, якою було визнано недійсними правочини боржника, а саме договори відступлення права вимоги №07/12-1 від 07.12.2015 та №07/12-2 від 07.12.2015, укладені між ТОВ "Агро Ват" та ТОВ "Агросільмаш", у повному обсязі та закрити провадження у справі.

Зазначене клопотання обґрунтовано посиланням на те, що оскаржувана ухвала від 10.08.2020 була постановлена в межах справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Ват", провадження у якій було закрито у зв`язку із укладенням мирової угоди, а тому, за думкою заявника, ухвала господарського суду від 10.08.2020, якою було визнано недійсними правочини боржника підлягають скасуванню у повному обсязі, а провадження закриттю на підставі п.7 ч.1 ст.231, ч.1 ст.278 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч.1 ст.278 Господарського процесуального кодексу України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та ст.231 цього Кодексу.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Таким, чином апеляційний господарський суд має можливість скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі, зокрема внаслідок укладення мирової угоди.

Разом з цим, ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі була постановлена судом першої інстанції 30.11.2020, тобто після прийняття оскаржуваної ухвали, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування судом апеляційної інстанції повноважень, обумовлених частиною 1 статті 278 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника, що затвердження судом мирової угоди та закриття провадження у справі не є підставою для скасування ухвали господарського суду від 10.08.2020, якою визнані недійсними правочини боржника.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" про закриття провадження у справі.

07.12.2020 учасники справи не скористалися наданим їм процесуальним правом та не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників.

Частинами 11,12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що про час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належними чином, неявка повноважних представників не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.

07.12.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 відкрито провадження у даній справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Ват".

Ухвалою господарського суду від 07.06.2017 розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.

Постановою господарського суду від 30.08.2017 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича, який виконує повноваження ліквідатора на даний час.

При виконанні повноважень у даній справі ліквідатором було встановлено, що в період 2014-2016 р.р. боржник перерахував ОСОБА_1 7 534 150 грн у якості позики на підставі договорів позики від 02.04.2014 № 2/04-14 та від 02.08.2014 № 12-08/1.

У період з 06.08.2014 по 30.08.2017 ОСОБА_1 був керівником ТОВ "Агро Ват".

Кошти, отримані ОСОБА_1 в якості позики, на вимогу ліквідатора боржнику не повернуто, після чого ліквідатор 04.10.2018 подав позов до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

Під час розгляду справи представник ОСОБА_1 повідомив про те, що право вимоги ТОВ "Агро Ват" до ОСОБА_1 за договорами позики було відступлене ТОВ "Агро Ват" на користь ТОВ "Агросільмаш" на підставі договорів відступлення права вимоги від 07.12.2015 № 07/12-1 та 07/12-2.

07.12.2015 між ТОВ "Агро Ват" та ТОВ "Агросільмаш" укладено договір про відступлення права вимоги № 07/12-1 згідно з яким первісний кредитор (цедент) - ТОВ "Агро Ват" передав новому кредитору (цессіонарію) - ТОВ "Агросільмаш" право грошової вимоги за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 (боржник) та ТОВ "Агро Ват" в розмірі заборгованості за договором позики від 02.04.2014 № 02/04-14; право вимоги, що відступлено, складає 854 775 грн.

Відповідно до п.4.2 договору цессіонарій бере на себе обов`язок компенсувати цеденту суму права вимоги в розмірі 854 775 грн протягом 10 робочих днів з моменту сплати зазначеної суми боржником цессіонарію.

07.12.2015 між ТОВ "Агро Ват" та ТОВ "Агросільмаш" укладено договір про відступлення права вимоги № 07/12-2 згідно з яким первісний кредитор (цедент) - ТОВ "Агро Ват" передав новому кредитору (цессіонарію) - ТОВ "Агросільмаш" право грошової вимоги за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 (боржник) та ТОВ "Агро Ват" в розмірі заборгованості за договором позики від 02.08.2014 № 12/08-1; право вимоги, що відступлено, складає 6 679 375 грн.

Відповідно до п.4.2 договору цессіонарій бере на себе обов`язок компенсувати цеденту суму права вимоги в розмірі 6 679 375 грн протягом 10 робочих днів з моменту сплати зазначеної суми боржником цессіонарію.

Ліквідатор вважає, що ці договори мають бути визнані господарським судом недійсними з підстав, визначених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки за умовами цих договорів боржник відмовився від власних майнових вимог, не отримав грошових коштів та економічного ефекту від вчинення договорів, а ОСОБА_1 та ТОВ "Агросільмаш" на момент їх укладення були пов`язаними особами.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Положенням статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Приписами п.4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Таким чином, розгляд заявлених ліквідатором вимог має здійснюватися з урахуванням введеного в дію Кодексу України з процедур банкрутства.

Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до регулювання згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство відповідно до положень цього Кодексу.

Спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах справи про банкрутство за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з особливостями, визначеними статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч.1,2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

За змістом ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства подавати заяви про визнання недійсними правочинів боржника може арбітражний керуючий, який діє незалежно від стадії, а саме розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор.

У частині першій ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що ліквідатор здійснює свої повноваження, а саме подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.

Відповідно до частини третьої ст.12 Кодексу України з процедур банкрутства під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).

Відтак, арбітражний керуючий, проаналізувавши документи та фактичні обставини у справі про банкрутство, самостійно визначає наявність підстав для визнання недійсними правочинів боржника та спроможність подання такої заяви впливати на наповнення ліквідаційної маси, відновлення порушених прав кредиторів і погашення їх вимог.

Колегія суддів враховує, що подання заяв про визнання недійсними правочинів боржника, у разі встановлення арбітражним керуючим наявності фраудаторних правочинів боржника вчинених у підозрілий період, це обов`язок арбітражного керуючого, який спрямований на виявлення та повернення майна боржника у справі про банкрутство. Невиконання зазначеного обов`язку є підставою для відмови господарським судом у майбутньому у затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, що узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 65 Кодекс України з процедур банкрутства.

Встановлений ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства підозрілий період правочинів становить три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство та після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Колегія суддів враховує, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.3 ст.3 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 звертається увага на те, що факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідними особами права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.

Таким чином, процесуальні дії арбітражного керуючого або кредиторів щодо подачі заяви про визнання недійсним договору мають здійснюватися з додержанням вимог ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

За наведених обставин, ліквідатор з огляду на норми ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства мав право звернутися до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним із спеціальних підстав, оскільки оспорювані правочини укладено 07.12.2015, а провадження у справі про банкрутство порушено 07.02.2017.

Оскільки період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми.

При вирішенні спору про визнання недійсним договору потрібно приймати до уваги ті підстави для визнання недійсним договору, які існували на момент укладення такого договору. Конституційний принцип незворотності дії закону у часі необхідно застосовувати таким чином, що розширення прав учасників провадження у час на спростування дійсності оспорюваного правочину, який укладено боржником до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство з одного року (за ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, що діяла до 21.10.2019) до трьох років за ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, не означає можливості застосування передбачених даною нормою підстав для визнання недійсними правочинів боржника, незалежно від того, були ці правочини укладені з моменту набрання чинності цим Кодексом з 21.10.2019 чи раніше (правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №911/956/17).

Колегія суддів зазначає, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватися від дій, які безпідставно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватись з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна завідомо призводить до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апеляційної скарги в частині відсутності підстав для визнання недійсними договорів, укладених заінтересованими особами.

Таким чином, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції в частині застосування ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства та визнання недійсним оспорюваного договору, як такого, що укладений сторонами, які є заінтересованими особами, оскільки на момент укладення 07.12.2015 цих договорів діяв Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", приписи ст.20 якого не передбачала такої спеціальної підстави для визнання недійсним договору як його укладення заінтересованими особами, а тому ліквідатор банкрута може посилатися на ті підстави, які існували на час вчинення правочину (укладення договору).

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства про визначення підстав, за якими оспорюваний правочин може визнаватися недійсним, викладена в постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.

Так, Верховний Суд у вказаній постанові звернув увагу, що як вбачається із Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, ним не передбачено надання зворотної дії в часі положенням ст. 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу. З огляду на таке, до договорів, які укладені до моменту набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину).

Із змісту заяви ліквідатора про визнання договорів недійсними вбачається, що крім підстави про укладення договорів заінтересованими особами, він посилається на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ВАт" не отримало грошових коштів, будь-якого економічного ефекту від вчинення договорів відступлення права вимоги та фактично відмовилося від власних майнових вимог, за рахунок яких у процедурі банкрутства можливе задоволення боргу перед кредиторами.

Відповідні правові підстави визнання договору недійсним передбачені як нормами ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і нормами ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Оскільки на час укладення спірного договору були чинними норми ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", то саме ці норми мають застосовуватися при визначенні підстав для визнання недійсними спірних правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (який був чинним на час укладення спірних договорів договору - 07.12.2015) правочини (договори) або майнові дії боржника можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Той факт, що в заяві про визнання недійсними договорів про відсутплення права вимоги арбітражний керуючий зазначив в обґрунтування вимог ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства не впливає на необхідність надання судом правової кваліфікації правовідносинам сторін, та дослідження підстав визнання недійсними договорів відступлення права вимоги відповідно до ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічну правову позиція викладено в постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час укладення спірних договорів (07.12.2015) боржник мав невиконані боргові зобов`язання перед кредитором - публічним акціонерним товариством "Акціонерний банк "РАДАБАНК" у загальному розмірі 11 950 149,00 грн, що підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2015 у справі №904/2822/15 та рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07.10.2015 у справі №201/15656/14.

Наявність невиконаних боржником зобов`язань, підтверджених зазначеними вище рішеннями стала підставою для порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Ват".

Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується учасниками справи, що ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Ват" арбітражний керуючий Демчан О.І. звертався до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18.05.2020 у справі №201/10743/18 ліквідатору товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Ват" арбітражному керуючому Демчан О.І. відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики №2/04 від 02.04.2014 та №12-08/1 від 02.08.2014, з посиланням на сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, а також на те, що права ТОВ Агро Ват за вказаними договорами позики були відступлені ТОВ "Агросільмаш" на підставі договору відступлення № 07/12-1 від 07.12.2015 та договору відступлення № 07/12-2 від 07.12.2015.

Наведеним судовим рішенням встановлено, що ТОВ Агро Ват на підставі договору позики № 2/04-14 від 02.04.2014, в період з 16.04.2014 по 30.07.2015, було перераховано ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 797 775 грн, а також на підставі договору позики №12-08/1 від 02.08.2014, у період з 13.08.2014 по 12.11.2015, грошові кошти в розмірі 5 817 600 грн.

За приписами ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 , викладені у відзиві на заяву про визнання недійсними правочинів боржника, щодо відсутності доказів отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ТОВ "Агро Ват".

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги твердження ОСОБА_1 та ТОВ "Агросільмаш" щодо невстановлення остаточної суми заборгованості, що була відступлена за спірними договорами, оскільки сума заборгованості, яка відступалась, вказана у спірних договорах.

Місцевим господарським судом умотивовано відхилено посилання ОСОБА_1 про сплив позовної давності на пред`явлення позову до суду про стягнення суми заборгованості із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Агро Ват" або ТОВ "Агросільмаш", з огляду на те, що у даному випадку судом вирішується питання про визнання недійсним правочину боржника, а не про стягнення заборгованості з його дебіторів.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Відповідно до ч.4 ст.267 Господарського процесуального кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приймаючи до уваги, що сторонами у спорі не заявлено про застосування позовної давності щодо вимоги ліквідатора про визнання недійсним правочину боржника, колегія суддів не вбачає підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Крім того, апеляційний господарський суд враховує, що ОСОБА_1 підтвердив, що ТОВ "Агросільмаш" не вчиняло дії для стягнення боргу з ОСОБА_1 , що призвело до спливу позовної давності.

Наявний в матеріалах справи лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 27.02.2020 свідчить про відсутність інформації про дебіторів ТОВ "Агросільмаш" за період із 2015 по 01.02.2020, що відображається в примітках до річної звітності.

Отже, ТОВ "Агросільмаш" приховувало наявність прав вимоги до ОСОБА_1 та не мало на меті виконувати спірні правочини і стягувати заборгованість та, як наслідок, розраховуватися із ТОВ "Агро Ват".

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних правовідносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 зазначено, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанови Верховного Суду у справі № 405/1820/17 від 24.07.2019, у справі № 910/8357/18 від 28.11.2019) Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зміст оспорюваних правочинів свідчить про те, що боржник фактично відмовився від власних майнових вимог, оскільки за умовами договорів про відступлення права вимоги обов`язок нового кредитора по оплаті за відступлене право наступає лише після сплати боргу ОСОБА_1 .

Спірні правочини укладено сторонами у підозрілий період, який становить три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро Ват" (ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства).

Встановивши наведені обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про зловживання боржником своїми правами щодо розпорядження майном, оскільки відступлення права вимоги на користь третьої особи на вказаних у договорах умовах, порушує інтереси кредиторів, а відтак має ознаки фраудаторного правочину

З урахуванням наведеного, господарський суд обґрунтовано визнав недійсними договори відступлення права вимоги, як такі, що укладені боржником протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство та за якими боржник прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовившись від власних майнових вимог, а виконання його зобов`язань перед кредиторами стало неможливим.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами апеляційного перегляду.

Колегія суддів вважає, що скаржником не спростовано висновків суду першої інстанції про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними.

При цьому, помилкове посилання судом першої інстанції, як на підставу для визнання правочину недійсним, на укладення спірних договорів заінтересованими особами, не призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а відтак і про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

4.5. Розподіл судових витрат.

Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Агросільмаш" відмовити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2020 у справі №904/11895/16 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку

Постанова складена у повному обсязі 17.12.2020.

Головуючий В.О.Кузнецов

Судді І.О.Вечірко

В.Ф.Мороз