Постанова

від 16.12.2020 по справі 200/3254/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року справа №200/3254/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Гайдара А.В., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю представника позивача Курібло В.А., представника відповідача Сенникова А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 р. (у повному обсязі складено 21 вересня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/3254/20-а (головуючий І інстанції суддя Льговська Ю.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Ада до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 24.03.2020 року звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення складене відповідачем 14.03.2020 року № 00000210509 на суму 1 921 532,50 грн., з яких сума заниженого зобов`язання з податку на додану вартість 1 537 226,00 грн., сума фінансових санкцій 384 306,50 грн. (том 1 а.с. 1-15).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 р. у справі № 200/3254/20-а позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Ада задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 04 березня 2020 року № 00000210509 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1 921 532, 50 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями у сумі 1 537 226, 00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 384 306, 50 грн.

Вирішено питання відшкодування судових витрат (том 4 а.с. 137-140).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що укладені ТОВ фірма Ада та його контрагентами ТОВ Мегарон Люкс за березень та травень 2019 року, ТОВ Олівін Групп за травень та червень 2019 року з урахуванням віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у липні 2019 року, за липень та вересень 2019 року договори, не опосередковуються реальним виконанням операцій, які становлять його предмет, оскільки встановлено факт реалізації товарів за відсутності фактичного їх придбання з метою штучного формування податкового кредиту для покупців, що свідчить про неможливість здійснення господарської операції вищенаведеними контрагентами-постачальниками з ідентифікованим товаром у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва.

Надані до перевірки та окремо до суду документи не відповідають здійсненню господарських операцій, в результаті чого встановлено відсутність документального підтвердження права ТОВ фірма Ада включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості товарів по даті події, яка відбулась раніше - оприбуткування товарів, або перерахування коштів не підтверджується документально передача права власності та, відповідно використання у власній господарській діяльності ТОВ фірма Ада .

Позивачем на адресу суду надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував проти доводів апеляційної скарги, підтримав доводи відзиву.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 28 січня 2020 року по 05 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Ада за період діяльності з 01 березня 2019 року по 31 березня 2019 року, з 01 травня 2019 року по 31 липня 2019 року, з 01 вересня 2019 року по 30 вересня 2019 року з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками: Товариством з обмеженою відповідальністю МЕГАРОН ЛЮКС за березень та травень 2019 року, Товариством з обмеженою відповідальністю ОЛІВІН ГРУПП за травень 2019 року, за червень 2019 року з урахуванням віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у липні 2019 року, липні та вересні 2019 року, за результатами якої складено акт № 201/05-9-05-09/22025638 від 12 лютого 2020 року (том 1 а.с. 21-73).

У висновках до акту перевірки вказано на порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1,198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість до сплати на загальну суму 1 537 226 грн., у тому числі: за березень 2019 року на суму 528763 грн., за травень 2019 року на суму 294075 грн., за червень 2019 року на суму 247806 грн., за липень 2019 року на суму 265033 грн., за вересень 2019 року на суму 101549 грн. (том 1 а.с. 73).

На підставі вказаного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2020 року № 00000210509 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1 921 532, 50 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням у сумі 1 537 226, 00 грн та за штрафними санкціями у сумі 384 306, 50 грн. Штрафні санкції застосовані на підставі абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (том 1 а.с. 71).

Спірним у даній справі є правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 04 березня 2020 року № 00000210509.

За статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Приписами статті 86 Податкового кодексу України окреслено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

П. 15.1 статті 15 Податкового кодексу України визначає: платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

У підпункті 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України відбито, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Зміст п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України відзначає: на платника податків покладений обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

У пп. 14.1.191. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Унормуванням пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України обумовлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами п.п. а п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За приписами п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За визначенням п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

За приписами пп. а п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу об`єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання товарів та послуг. Згідно з пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу постачання товарів - це передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу окреслено: постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. Місцем постачання послуг із переробки сировини відповідно до пп. г пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 цього Кодексу є місце фактичного постачання таких послуг.

У п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, вказаних у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996).

Ст. 1 Закону № 996 встановлює, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статі 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Приписами пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 встановлено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Між ТОВ Фірма Ада (покупець) та ТОВ Мегарон Люкс (постачальник) уклали договір поставки від 18 липня 2018 року № 1807-18 згідно умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплати сировину для виробництва кормів (Ресурси) на умовах, передбачених Договором. Пунктом 2.1 визначено, що кількість, номенклатура Ресурсів зазначаються в специфікаціях до цього Договору, які є невід`ємною частиною (том 1 а.с. 105-108, 109).

За специфікацією від 25 лютого 2019 року № 8 поставлено позивачеві шрот соняшниковий в кількості 250 т на загальну суму 1 600 005,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість, від 22 березня 2019 року № 9 - в кількості 250 т на загальну суму 1 500 000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість, від 03 травня 2019 року № 10 - в кількості 50 т на загальну суму 287 500,20 грн. з урахуванням податку на додану вартість, від 08 травня 2019 року № 11 - в кількості 100 т на загальну суму 580 002,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість (том 1 а.с. 110-113).

Всього за специфікаціями визначено поставку товару в обсязі 650 т на загальну суму 3 967 507, 20 грн, проте фактично поставлено 674, 92 т, що є допустимим за умовами договору відхиленням.

У межах вказаних поставок контрагентом позивача виписано рахунки, видаткові накладні за поставку 674, 92 т шроту соняшникового на загальну суму 4 107 152,88 грн, з яких 684 525, 47 грн податку на додану вартість, та зареєстровано податкові накладні на вказану суму (том 1 а.с. 114-185).

Оплачено позивачем отриманий товар у безготівковій формі в розмірі 4 107 152,88 грн, що підтверджується звітами банку (том 3 а.с. 144-242).

Між ТОВ Фірма Ада (покупець) та ТОВ Олівін Групп (постачальник) укладено договір поставки від 07 травня 2019 року № 22/19 згідно умов якого постачальник зобов`язується передати у власність товар - Шрот соняшниковий , а покупець зобов`язується сплатити вартість за товар та прийняти його на умовах Договору. За змістом пункту 1.2 договору на підставі усної заявки постачальник формує рахунок-фактуру із зазначенням ціни, кількості та асортименту Товару (том 1 а.с. 186-188).

У межах вказаних поставок контрагентом позивача виписано рахунки, видаткові накладні за поставку шпроту соняшникового на загальну суму 5 116 202, 24 грн, з яких 852 700,37 грн податку на додану вартість, та зареєстровано податкові накладні на вказану суму (том 1 а.с. 189-224, 230-348).

Оплачено позивачем отриманий товар у безготівковій формі в розмірі 5 262 413,07 грн, що підтверджується звітами банку.

На підтвердження факту поставки шпроту соняшникового по вказаним договорам поставки позивачем надано товаротранспортні накладні; договори поставки № 0495 від 22 січня 2018 року та № 0899 від 29 березня 2019 року із покупцем Приватним акціонерним товариством Бахмутським Аграрним Союзом на поставку шроту соняшникового, видаткові накладні за травень-липень та вересень 2019 року на постачання шроту соняшникового у кількості 896,94 т, на іншу частину, а саме 7,48 т - договір зберігання б/н від 03 липня 2019 року, укладеного із постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю ОЛІВІН ГРУПП , та акт приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 03 липня 2019 року; договори на перевезення товарів № 0102/19 від 01 березня 2019 року із перевізником Товариством з обмеженою відповідальністю ЛЕНТОКС ПЛЮС , № 01/03 від 01.03.2019 із перевізником Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНС ЛОГІСТІК УКРАЇНА , товарно-транспортні накладні за травень-липень та вересень 2019 року, в яких зазначено, що пунктом навантаження є м. Слов`янськ, пунктом розвантаження - Артемівський район, с. Бахмутське, акти виконаних робіт за травень-липень та вересень 2019 року. Разом з цим податкові накладні перевізниками на адресу позивача з виконання перевезення товарів не було зареєстровано (том 1 а.с. 225-227, 228, том 2 а.с. 1-2, 3-11, 14-32, 35-47, 53-61, 64-223, том 3 а.с. 1-143).

Таким чином, позивач мав усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які складені та виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що між позивачем та його контрагентами виконані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Належних доказів, що вони вчинялися в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків, в матеріалах справи відсутні.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 816/166/15-а, від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17, від 14.08.2018 року у справі № 815/3479/17.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Частиною першою статті 9 Конституції України окреслено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

" 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1".

Аналогічна позиція викладена у рішенні Верховного Суду України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що "у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відповідна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 21-4953а15.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що перевіркою позивача було встановлено факт реалізації товарів за відсутності фактичного їх придбання з метою штучного формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає такий довід неприйнятним, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ТОВ МЕГАРОН ЛЮКС та ТОВ ОЛІВІН ГРУПП , колегією суддів встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 826/7704/16.

Крім того, апелянт в обґрунтування апеляційної скарги посилається на податкову інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень відносно ТОВ ОЛІВІН ГРУПП про наявність відкритого кримінального провадження з ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Колегія вважає такий довід апеляційної скарги неприйнятним з наступного.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Посилання відповідача на недотримання контрагентами позивача податкового законодавства, є неприйнятними оскільки відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій суб`єктів (юридичних або фізичних осіб), які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб`єктів результатів у сфері оподаткування. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Отже, на переконання колегії суддів позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв`язку з придбанням товару за договорами, укладеними з контрагентами.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентом.

Вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

Зазначені обставини не були доведені податковим органом у цій справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов`язку доказування правомірності своїх дій суб`єктом владних повноважень суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 205, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 р. у справі № 200/3254/20-а -залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 17 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

А.В. Гайдар