Постанова

від 17.12.2020 по справі 420/3274/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3274/20 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Федусика А.Г.,

суддів: Бойко А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі ГУ) та просила: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ від 03 січня 2020 р., яким їй відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2.00га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; зобов`язати ГУ розглянути клопотання від 20 червня 2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

В обґрунтування позову було зазначено, що оскільки клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки були подані 20 червня 2019 року та 04 липня 2019 року, відповідач не мав права 30 липня 2019 року вносити дану земельну ділянку до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, що унеможливило подальше надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

З огляду на неприбуття сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 16 грудня 2020 року, колегія суддів у відповідності до ст.311 КАС України вирішила розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 17 грудня 2020 року було складено повне судове рішення .

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення в частині з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 червня 2019 року позивачка через свого представника звернулась до ГУ із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтованою площею 2.0 га, кадастровий номер 5123781600:01:001:0403, яка розташована на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), з метою подальшої передачі безоплатно у власність (а.с.10).

До вказаного клопотання представником позивачки було додано копію паспорту громадянина України; копію ідентифікаційного коду; графічний матеріал на бажану ділянку із позначенням місця її розташування; копію свідоцтва та ордеру на представництво інтересів.

Листом ГУ №К-7176/0-4198/0/37-19 від 23 липня 2019 року було відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зазначено, що відповідно до доручення Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України №37732/0/1-14 від 08 жовтня 2014 р., під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок с/г призначення державної власності необхідно враховувати позицію органів місцевого самоврядування. На момент надання відповіді у ГУ відсутня інформація щодо позиції Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області у питанні надання позивачці у власність даної земельної ділянки (а.с.12).

04 липня 2019 року позивачка повторно звернулась до ГУ із клопотанням щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність вказаної земельної ділянки (а.с.11).

До цього клопотання представником позивачки було додано: копію паспорту; копію ідентифікаційного номеру; графічний матеріал, на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування; копію свідоцтва та ордеру на представництво інтересів.

Листом ГУ №К-7937/0-4569/0/37-19 від 08 серпня 2019 року знов було відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зазначено, що відповідно до наказу ГУ №77 від 18 вересня 2014 року "Про затвердження переліку земельних ділянок" із змінами №326 від 30 липня 2019 року "Про доповнення переліку земельних ділянок", згідно з додатком №1 бажана до відведення земельна ділянка входить до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами. Також зазначалося, що ч.3 ст.136 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватись, передаватись в заставу, надаватись у користування до завершення торгів (а.с.13).

Вважаючи протиправною бездіяльність ГУ щодо не прийняття вмотивованих наказів (рішень) за її клопотаннями, позивачка звернулась до суду з позовом про оскарження бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 р. по справі №420/5409/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та визнано протиправною бездіяльність ГУ, яка полягає у не прийнятті рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання від 20 червня 2019 р.; зобов`язано ГУ розглянути клопотання від 20 червня 2019 р. з урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні та прийняти рішення.

Наказом ГУ від 03 січня 2020 р., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019р. по справі №420/5409/19, відмовлено позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з тих підстав, що ГУ затверджений перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами, до якого включена земельна ділянка, зазначена заявником (а.с.24).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду клопотань позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та прийняття ГУ рішення з цього питання земельна ділянка, щодо якої позивачкою було подано клопотання, наказом ГУ від 30 липня 2019 року №326 була включена до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, тому суд зробив висновок про правомірність оскаржуваного наказу від 03 січня 2020 року.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції помилковими і такими, що не відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України (порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель (ч.4 ст.118 ЗК України).

Зі змісту ч.6 та 7 ст.118 ЗК України вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

З аналізу наведеного вбачається, що діючим законодавством передбачено єдину загальну підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якою є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, приймаючи спірний наказ та відмовляючи позивачці, відповідач посилався на затвердження ним самим же переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами, до якого включена земельна ділянка, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 ..

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказані доводи відповідача, як підстава для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, не передбачені ч.7 ст.118 ЗК України.

Колегія суддів наголошує, що спірна земельна ділянка належить до сільськогосподарських земель державної власності, що не заперечується сторонами, а позивачка звернулась для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, тому підстав вважати, що місце розташування відповідної земельної ділянки не відповідає вимогам нормативно-правових актів немає, а сама відмова з вказаних підстав є необґрунтованою.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 червня 2018 року справа №819/1061/17.

Крім того, відмовляючи позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач посилався на положення ч.3 ст.136 ЗК України.

Колегія суддів вважає вказані посилання безпідставними та зазначає, що згідно ч.3 ст.136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Разом з тим, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Наведені висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 жовтня 2020 року справа №822/2082/18.

З наведеного вбачається, що надання спірного дозволу на розроблення проекту землеустрою не є ні відчуженням, ні наданням у користування, ні, тим більше, передачею в заставу спірної земельної ділянки, що також свідчить про безпідставність посилання відповідача на включення спірної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, як на підставу для відмови в задоволенні клопотання позивачки.

Також, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини ... підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Зазначений принцип на думку суду передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності .

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67).

З урахуванням протиправної бездіяльності відповідача (така протиправність встановлена рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 420/5409/19) щодо не розгляду заяви позивачки від 20 червня 2019 року, в сукупності з подальшим визначенням спірної ділянки як такої, права на яку повинні набуватись через земельні торги, та з огляду на вищезазначені висновки щодо безпідставності відмови в наданні дозволу позивачці на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів приходить до висновку про не дотримання відповідачем принципу належного урядування , що є неприпустимим та таким, що суперечить правовій практиці Європейського Суду з прав людини.

Отже враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині, а саме - щодо визнання протиправним та скасування спірного наказу від 03 січня 2020 року та зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної ділянки.

Позовні ж вимоги щодо зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею, 2,0 га, яка має кадастровий номер: 5123781600:01:001:0403 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, на думку колегії суддів, не підлягають задоволенню, оскільки вказане клопотання вже було розглянуто відповідачем під час винесення спірного наказу, водночас, з порушенням діючого законодавства та прав позивача, які (права позивача) поновлюються шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Стосовно розподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1, 3 ст.131 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Представником позивача зазначено, що у зв`язку з розглядом даної справи у суді першої та апеляційної інстанцій було понесені витрати, зокрема, на правничу допомогу адвоката у розмірі 29 300, 00 грн. (загальний розмір).

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, клопотання про стягнення судових витрат було заявлено представником позивача в позовній заяві, в уточненнях позовних вимог, відповіді на відзив, апеляційній скарзі та заяві про стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (а.с.167) на стадії апеляційного перегляду.

На підтвердження понесених витрат на надання правничої допомоги до суду надано договір про надання правової допомоги №1/25-2 від 26 лютого 2020 року (а.с.27), описи наданих юридичних послуг з детальним розписом робіт, акти прийому передачі юридичних послуг та прибуткові касові ордери, що підтверджують фактичну сплату коштів за надані послуги.

Крім того, матеріали справи містять квитанції про сплату, що свідчать про понесені витрати на оплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій.

Наведені обставини, на думку колегії суддів свідчать про доведеність факту понесення позивачем судових витрат на надання правничої допомоги та сплати судового збору по даній справі.

Разом з тим, згідно практики ЄСПЛ (скарга Віктора Коньяку №4941/07 проти Румунії) позивач має право на відшкодування судових витрат тільки в тій мірі, в якій був встановлений фактичний характер, необхідності та обґрунтованості їх.

Колегія суддів зазначає, що положеннями ч.5 - 7 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи містять доводи відповідача щодо неспівмірності витрат, заявлених до стягнення, які, з урахуванням характеру та сутності спірних правовідносин (справа не стосується набуття права власності/користування, відшкодування шкоди), їх складності, об`єму, належного до опрацювання, матеріалу, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Отже, враховуючи складність справи, значення її для сторони, колегія суддів доходить висновку про співмірність суми витрат на правову допомогу, що підлягає відшкодуванню, у розмірі 14650,00 грн. та витрат на сплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 2144,90 грн..

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог в частині.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року - скасувати.

Прийняти по справі постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 03 січня 2020 року №15-48/13-20-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Йосипівської сільської ради Овідіопольского району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір 2.00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2.0 га, яка має кадастровий номер: 5123781600:01:001:0403, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871, Україна, 65012, Одеська область, місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 83) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ) суму понесених нею судових витрат на правничу допомогу у розмірі 14650,00 (чотирнадцять тисяч шістсот п`ятдесят) грн. та витрат на сплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 2144,90 (дві тисячі сто сорок чотири) грн..

Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.