Постанова

від 15.12.2020 по справі 826/11958/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року

м. Київ

справа №826/11958/13-а

адміністративне провадження №К/9901/40663/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/11958/13-а за позовом Державного підприємства Український державний центр транспортного сервісу Ліски до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.10.2015 (суддя Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2017 (головуючий суддя Оксененко О.М., судді: Губська Л.В., Федотов І.В.),

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Український державний центр транспортного сервісу Ліски (далі також ДП Український державний центр транспортного сервісу Ліски , позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі також ОВПП, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.2013 №0000674210 та №0000724210 та від 17.07.2013 №0000994210.

Позовні вимоги мотивовано тим, що податкові повідомлення рішення прийняті безпідставно, оскільки ґрунтуються на хибних висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідають фактичним обставинам.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.10.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОВПП звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.03.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОВПП на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2017 у справі №826/11958/13-а.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/11958/13-а за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 15.12.2020.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Як вважає відповідач, додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на наявну податкову інформацію стосовно контрагентів.

Натомість, позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про фактичне виконання договорів, укладених між позивачем та контрагентами, яке підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що в цілому, в обґрунтування своєї позиції податковий орган бере за основу податкову інформацію щодо діяльності контрагентів. Відтак, позивач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП Український державний центр транспортного сервісу Ліски з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП Будком-Алон за серпень 2012 року та ВК МПП Фірма САТО за період 01.01.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 27.05.2013 №601/42-10/01069755 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.06.2013:

№0000724210, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 15677,00грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 3919,00грн.;

№0000674210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2648,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 662,00грн.;

№0000684210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 22674,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5669,00грн.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 05.07.2013 №6318/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 11.06.2013 №№0000674210 та №0000724210 та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000684210 в частині штрафних санкцій на суму 1011,00грн., а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

З огляду на викладене, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 №0000994210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за основним платежем у розмірі 22674,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4658,00грн.

Вважаючи прийняті податковим органом рішення протиправними, ДП Український державний центр транспортного сервісу Ліски звернулося з адміністративним позовом до суду про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами. Також судами зауважено, що податкова інформація не є носієм доказовості про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що у ході проведення перевірки, контролюючим органом встановлено, що у перевіряємому періоді позивачем відображено у податковому обліку взаємовідносини з ПП Будком-Алон , які здійснювалися на підставі договору підряду №87-ПР від 10.04.2012, згідно з яким Підрядник (ПП Будком-Алон ) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, на свій ризик своїми засобами, із використанням власних матеріалів, обладнання, виконати та передати Замовнику (позивачу) в обумовлений цим Договором строк роботи: монтаж вузла обліку холодної води у нежитловому приміщенні на станції Харків-Червонозаводська, а Замовник зобов`язується забезпечити своєчасне фінансування робіт, прийняти закінчений об`єкт і повністю сплатити вартість виконаних робіт і використаних матеріалів.

Як вказано судами, на підтвердження виконання робіт за договором позивачем надано до перевірки копії: акту приймання виконаних будівельних робіт, податкової накладної, платіжного доручення, картки рахунку, фотозвіту щодо результату досягнення результату за умовами названого договору, робочого проекту з влаштування вузла обліку витрат холодної води, гарантійного свідоцтва, паспорту комбінованого лічильника.

Крім того, у відповідно до даних, вказаних в акті перевірки, заборгованість за даними роботами відсутня.

Також, суд першої інстанції зауважив, що згідно ліцензій ПП Будком-Алон уповноважене здійснювати господарську діяльність у будівництві, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури.

Так, за посиланням позивача, що не спростовано відповідачем, результати роботи ПП "Будком-Алон" використані у власній господарський діяльності.

Крім того, як вбачається зі змісту акту перевірки, у перевіряємому періоді позивачем відображалися в податковому обліку взаємовідносини з ВК МПП Фірма Сато на підставі наступних договорів:

від 18.04.2012 договору №332-ЮІ про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автотранспорту, згідно якого виконавець за заявками Замовника зобов`язується за плату надати послуги з технічного обслуговування та ремонту автотранспорту, а саме автомобілі, а Замовник зобов`язується прийняти належним чином надані послуги та оплатити вартість наданих послуг;

від 21.05.2012 №401-ПМ, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві товар, що визначений у цьому Договорі. Найменування товару: запасні частини до легкових та вантажних автомобілів. Місцезнаходження товару: склад Постачальника: (м.Київ, вул.Електротехнічна, 43-а).

На підтвердження товарності таких взаємовідносин з контрагентом ВК МПП Фірма Сато , позивачем були надані копії: рахунків-фактур, видаткових накладних та актів здачі-приймання робіт, накладних на внутрішнє переміщення запасних частин, платіжних доручень, довідок автомобілів, які пройшли технічний облік на ВК МПП Фірма Сато .

Відповідні господарські взаємовідносини із названими контрагентами відбувались для забезпечення реалізації власної господарської діяльності державного підприємства, спрямовані на забезпечення сталого функціонування діяльності такого підприємства.

У свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача (ПП Будком-Алон та ВК МПП Фірма САТО ) спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення з ними вказаних вище правочинів.

Суди вважали необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі актів відповідних контролюючих органів щодо контрагентів позивача - ПП Будком-Алон та ВК МПП Фірма САТО .

Податковий орган в обґрунтування правомірності винесення ним спірних рішень, посилається на акт Харківської об`єднаної ДПІ Харківської області ДПС від 30.01.2013 №54/220/36951473 Про неможливість проведення зустрічної звірки об`єкта господарювання ПП Будком-Алон щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за серпень 2012 року , та акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 04.03.2013 №222/22.5-07/21584956 Про неможливість проведення зустрічної звірки ВК МПП Фірма Сато щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.12.2011 по 31.12.2012 .

Суди констатували, що в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки актів зустрічних звірок його контрагентів без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 КАС України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.

Суди вважали, що фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів-контрагентів позивача на здійснення господарських операцій. Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в акті перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи

При цьому, слід вказати, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Касаційний суд з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів платника, як на підставу для відмови в задоволенні позову, не можна вважати беззаперечними та обґрунтованими, оскільки обставиною, яку може підтверджувати акт про неможливість проведення зустрічної звірки це непроведення зустрічної звірки. Вказаний акт не є носієм інформації про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Суд зазначає, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

Як унормовано положеннями статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.10.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2017 у справі №826/11958/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду