Постанова від 18.12.2020 по справі 916/433/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/433/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Разюк Г.П., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року, м. Одеса, суддя Малярчук І.А., повний текст рішення складено та підписано 24.06.2020 року

у справі № 916/433/20

за позовом Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м.Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса

до відповідача Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області, м. Одеса

про стягнення 7 391 грн. 05 коп., з яких 6 820 грн. 80 коп. основної заборгованості, 570 грн. 25 коп. пені, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У лютому 2020 року Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» , м. Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області, м. Одеса, в якій просило суд стягнути 7 391 грн. 05 коп., із яких 6 820 грн. 80 коп. основної заборгованості, 570 грн. 25 коп. - пені, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч умовам укладеного між сторонами договору від 20.03.2019 року № 14-1331/2, належним чином не виконуються господарські зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати за виконані роботи з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів та випромінюючих пристроїв, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість та штрафні санкції у вищезазначеному розмірі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року у справі №916/433/20 (суддя Малярчук І.А.) позов Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса до Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області, м. Одеса - задоволено частково, стягнуто з Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса на користь Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса 6 820 грн. 80 коп. заборгованості, 61 грн. 50 коп. пені, 1 957 грн. 31коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність заборгованості, нарахованої позивачем за умовами укладеного договору про надання послуг (робіт), належним чином підтверджена позивачем та не спростована відповідачем. Крім того, Господарський суд Одеської області, посилаючись в оскаржуваному рішенні на відсутність доказів щодо надання відповідачем позивачу мотивованої відмови від підписання актів, які були надіслані відповідачу, зазначив, що у відповідності до п. 3.3.2. договору від 20.03.2019 року № 14-1331/2 акти виконаних робіт вважаються підписаними, отже роботи - прийнятими, та такими, які підлягають оплаті. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором у повному обсязі, а у зв`язку з невірним розрахунком позивача про стягнення штрафних санкцій (пені) - про часткове задоволення вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Одеська митниця Держмитслужби, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року у справі № 916/433/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м.Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, в порушення норм, визначених Конституцією України, Митним кодексом України, Бюджетним кодексом України, Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 року № 309 не прийняв до уваги того, що Одеська митниця Держмитслужби є органом доходів і зборів та органом державної влади, а тому зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Отже, на думку скаржника, останній, який є розпорядником бюджетних коштів, бере на себе бюджетні зобов`язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України тощо. Тому, як зазначив скаржник, підписаний сторонами договір про виконання робіт, пов`язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів від 20.03.2019 року, у відповідності до вимог Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, останнім подано до органу Казначейства для звіряння та реєстрації. Натомість, викладений вище договір зареєстровано Казначейством не було, оскільки предмет договору не відповідав суті коду бюджетної класифікації видатків КЕКВ та не зазначено чітко визначеного терміну дії договору до 31.12.2019 року, відтак, Одеській митниці Держмитслужби, м. Одеса заборонено здійснювати платежі за рахунок бюджетних коштів без реєстрації зобов`язань в органах Державної казначейської служби України, на виконання вищевказаного договору.

На підставі наведеного вище, на думку скаржника, позовні вимоги Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса задоволенню не підлягають, а тому судом першої інстанції ухвалене по суті неправомірне рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року у справі № 916/433/20, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

23.11.2020 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м.Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3245/20/Д2), в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року у справі № 916/433/20 - без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

Відзив обґрунтовано тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про здійснення робіт з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів та випромінюючих пристроїв, позивачем були здійснені роботи на загальну суму 6 820 грн. 80 коп. Натомість, скаржником не було виконано своїх господарських зобов`язань та не сплачено нараховану суму, у зв`язку з чим, Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» , м. Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса було нараховано штрафні санкції.

Крім того, позивач зазначає, що ним від скаржника так і не було отримано мотивованої відмови від підписання актів виконаних робіт, а тому, вказані вище акти є підписаними та роботи виконаними. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене у відповідності до норм чинного законодавства та умов договору про виконання робіт, який скаржником було підписано без застережень та зауважень.

Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 210 200 грн. 00 коп.).

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа № 916/433/20 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 7 391 грн. 05 коп.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року у справі № 916/433/20 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року у справі № 916/433/20 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

20.03.2019 року між Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» , м. Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса (Виконавець) та Одеською митницею ДФС, м.Одеса (Замовник) було укладено договір № 14-1331/2-37/19, відповідно до умов п. 1.1. якого предметом цього договору є проведення виконавцем робіт, пов`язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ), згідно з виданими дозволами, а також виявлення та усунення дії джерел радіозавад роботі РЕЗ замовника. За ДК 021:2015 код 64220000-4 телекомунікаційні послуги, крім послуг телефонного зв`язку і передачі даних .

Як убачається з вимог п. 2.1. договору, виконавець зобов`язується протягом всього строку дії договору проводити заходи щодо забезпечення ЕМС РЕЗ, які використовує замовник, згідно із дозволами на експлуатацію РЕЗ, у зв`язку з чим, виконувати відповідні роботи, передбачені цим договором. В той же час, п. 2.2.2. договору передбачено, що замовник зобов`язується своєчасно сплачувати на користь виконавця плату за виконання робіт.

Пунктом 3.1. визначено, що ціна виконаних робіт, пов`язаних з радіочастотним моніторингом та забезпечення ЕМС РЕЗ, визначається на підставі чинних тарифів на роботи (послуги) Державного підприємства Український державний центр радіочастот , затверджених у встановленому порядку (далі - Тарифи), за один календарний місяць, залежить від кількості РЕЗ щодо яких проводилися роботи і не включає податок на додану вартість. Податок на додану вартість, нараховується згідно із законодавством України. Розрахунок ціни робіт здійснюється на підставі Додатку до Договору, що є його невід`ємною частиною. Загальна сума Договору на 2019 рік складає 11 692,80грн., в т.ч. ПДВ 1 948,80грн. Виконання робіт підтверджується відповідними Актами виконаних робіт підписаними обома сторонами (п. 3.2. договору).

Крім цього, п. 3.3. договору унормовано, що виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за виконані роботи та разом з Актами виконаних робіт надсилає на адресу Замовника до кінця місяця, протягом якого виконувались роботи. Якщо замовник не підписує акти виконаних робіт він повинен протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх отримання надати Виконавцю вмотивовану відмову (п. 3.3.1. договору). У випадку не підписання Замовником актів виконаних робіт, без вмотивованої відмови у прийнятті робіт по закінченню строку, вказаного в п. 3.3.1. Договору, акти вважаються підписаними, а роботи прийнятими та підлягають оплаті. Розрахунки між виконавцем і замовником за роботи, пов`язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ проводяться шляхом перерахування суми, що вказана в платіжному документі, на поточний рахунок Виконавця, не пізніше 25 числа місяця наступного за місяцем, у якому був виставлений (оформлений) рахунок (п. 3.3.2., 3.4. договору).

Розділом 4 договору визначена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, а саме, за умовами п. 4.2., 4.3. договору сторони домовились, що за порушення грошових зобов`язань замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня за кожен день прострочення. Пеня нараховується на суму простроченого платежу, починаючи з 26 числа місяця наступного за місяцем, у якому був виставлений (оформлений) рахунок до повної сплати Замовником суми боргу але не більше ніж за 180 (сто вісімдесят) календарних днів з моменту, коли зобов`язання мало бути виконане.

Розділом 6 договору визначено, що він укладений на строк 1 (один) календарний рік, набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін. Дата набрання чинності та строку дії Додаткових угод та Додатків до цього договору визначається сторонами у тексті самих Додаткових угод та Додатків. Договір вважається подовженим на кожний наступний строк тривалістю 1 (один) календарний рік, якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку його дії не надішле іншій стороні письмове повідомлення про свій намір припинити його дію надалі. Зобов`язання за цим договором можуть бути припинені за взаємною згодою Сторін за умови належним чином оформленого та у встановленому чинним законодавством порядку припинення експлуатації всіх РЕЗ ВП Замовника і надання Виконавцю документального підтвердження. Припинення зобов`язань за Договором оформлюється шляхом укладання відповідної додаткової угоди. Оплата робіт, пов`язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ, здійснюється Замовником до моменту набрання чинності додаткової угоди про припинення зобов`язань за Договором. Закінчення дії цього Договору не звільняє Замовника від сплати заборгованості за цим Договором. Сторони дійшли згоди, що відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, умови цього Договору застосовуються до відносин, що фактично склалися між сторонами з 02.01.2019 року.

Крім цього, до договору від 20.03.2019 року №14-1331/2-37/19 складено та підписано сторонами додаток № 1 Перелік РЕЗ, що підлягають радіочастотному моніторингу. Періодичність радіочастотного моніторингу та оплати за місяць , дійсний з 01.01.2019 року, яким сторони визначили, що сума за роботи (послуги) разом за місяць складає 974 грн. 40 коп. з ПДВ.

Також матеріали справи містять платіжні доручення з визначенням виконавця - Південної філії Державного підприємства Український державний центр радіочастот та визначенням платника - Одеської митниці ДФС, кожна на суму 974 грн. 40 коп. з урахуванням ПДВ, а саме: від 21.06.2019 року № 5093, від 23.07.2019 року № 5721, від 22.08.2019 року № 6665, від 24.09.2019 року № 7584, від 21.10.2019 року № 8054, від 22.11.2019 року № 9187, від 12.12.2019 року № 9693.

Також матеріали справи містять претензією від 18.12.2019 року № Ф51/32-2.1.-03/2042, відповідно до якої позивач, з посиланням на вказані вище рахунки, вказав відповідачу на наявну у нього заборгованість, яка з урахуванням пені становить 7 174 грн. 25 коп. та повторно направив акти виконаних робіт № 19-14-5093 від 27.06.2019 року, № 19-14-5721 від 31.07.2019 року, № 19-14-6665 від 30.08.2019 року, № 19-14-7584 від 30.09.2019 року, № 19-14-8054 від 31.10.2019 року, № 19-14-9187 від 29.11.2020 року, № 19-14-9693 від 28.12.2020 року для належного оформлення та повернення одного примірника кожного акту на адресу Південної філії. Вказану вище претензію та додані до неї документи надіслано позивачем на адресу відповідача 26.12.2019 року поштовим повідомленням, про що свідчать накладна Укрпошти № 6500140305175, фіскальний чек від 26.12.2019 року та опис рекомендованого вкладення.

Відповіддю на вказану вище претензію позивача від 17.01.2020 року № 7.10-10/1-11/1043 Одеська митниця Держмитслужби, м. Одеса повідомила позивача про відхилення його доводів та вимог у зв`язку з неможливістю взяття відповідного бюджетного зобов`язання у разі відсутності документів, які підтверджують такий факт.

Крім того, Одеська митниця Держмитслужби, м. Одеса, яка є правонаступником Одеської митниці ДФС, є власником радіоелектронних засобів, про що свідчать наявні у справі дозволи на експлуатацію радіоелектронного засобу аналогового ультракороткохвильового радіотелефонного зв`язку сухопутної рухомої служби №№СА150-51-0350453, СА-51-0291904, СА-51-0291903, СА-51-0291902, СА-51-0291901, СА-51-0291898, СА-51-0291897, СА150-51-0350456, СА150-51-0350455, СА150-51-0350454, БС150-51-0350450, БС-51-0291912, БС-51-0291911, БС-51-0291910, БС-51-0291909, БС-51-0291908, БС-51-0291907, БС-51-0291906, БС-51-0291905, БС-51-0291900, БС-51-0291899, БС150-51-0350452, БС150-51-0350451, видані Українським державним центром радіочастот.

Зі сканкопії роздруківки з сайту prozzoro.gov.ua вбачається, що у лютому 2019 року відповідач закуповував саме послуги радіочастотного моніторингу та із забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів.

Листом від 27.05.2019 року № 4844/10/15-70-03-04, у зв`язку з відмовою ГУДКСУ в Одеській області здійснити реєстрацію договору від 20.03.2019 року №14-1331/2-37/19, Одеська митниця ДФС звернулась до позивача із пропозицією внести до договору від 20.03.2019 року № 14-1331/2-37/19 наступні зміни: предмет договору повинен відповідати суті коду бюджетної класифікації видатків КЕКВ 2240 - "Оплата послуг (крім комунальних)", а саме: у тексті договору слово "робіт" замінити на "послуги"; в п. 6.1. договору чітко визначити термін дії договору, а саме до 31.12.2019 року. До вказаного листа проект договору про зміни не додано.

Крім цього, листом від 27.06.2019 року № 5930/10/15-70-03-04 відповідач виклав прохання до позивача прискорити розгляд листа Одеської митниці ДФС від 27.05.2019 року №4844/10/15-70-03-04 та надати відповідь з порушеного питання у найближчий час. Вищевказаний лист також проекту додаткової угоди не містить.

Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса на користь Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса суми заборгованості за договором виконання робіт (послуг) та нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положеннями ч. 1, 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 181 Господарського кодексу України проєкт договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проєкт договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проєкт договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Приписами ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (ст. 208 Цивільного кодексу України).

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 20.03.2019 року було укладено належним чином та підписано в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договір № 14-1331/2-31/19, яким погоджено всі істотні умови, а саме: предмет, ціну та строк.

Крім того, сторонами погоджено кількість РЕЗ (радіоелектронний засіб - технічний засіб, призначений для передавання та/або приймання радіосигналів радіослужбами), які підлягають радіочастотному моніторингу, а саме - 406 одиниць за затвердженим переліком, який міститься у підписаному сторонами Додатку № 1 до Договору № 14-1331/2-37/19, який дійсний з 01.01.2019 року.

Відповідно до вказаного вище Додатку №1 до Договору № 14-1331/2 -37/19 сума оплати за місяць становить (разом з ПДВ) 974 грн. 40 коп. Сума оплати вказана згідно з Тарифами на роботи (послуги) державного підприємства "Український державний центр радіочастот", пов`язані з користуванням радіочастотним ресурсом України та вимірюванням параметрів телекомунікаційних мереж , затвердженими у встановленому порядку та договорами.

Підписавши Договір № 14-1331/2-37/19 та додаток до договору відповідач таким чином підтвердив встановлення оплати за місяць (разом з ПДВ) в розмірі 974 грн. 40 коп., що відповідає тарифам, встановленим Тарифами на роботи (послуги) державного підприємства "Український державний центр радіочастот".

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору у період з червня 2019 року по грудень 2019 року позивачем здійснювався радіочастотний моніторинг та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) ультракороткохвильового зв`язку для мереж радіозв`язку технологічних користувачів радіочастотного ресурсу, про що складались відповідні акти, а саме: № 19-14-5093 від 27.06.2019 року, № 19-14-5721 від 31.07.2019 року, № 19-14-6665 від 30.08.2019 року, № 19-14-7584 від 30.09.2019 року, № 19-14-8054 від 31.10.2019 року, № 19-14-9187 від 29.11.2020 року, № 19-14-9693 від 28.12.2020 року, які направлені на адресу відповідача поштовими повідомленнями та додатково разом з претензією від від 18.12.2019 року № Ф51/32-2.1.-03/2042.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем не заперечується факт надання йому послуг з проведення радіочастотного моніторингу використання радіочастотного ресурсу України відповідно до Закону України "Про радіочастотний ресурс України" у вказаний період, факт підписання спірного договору, наявність спірної заборгованості за виконані роботи та неможливість виконання господарських зобов`язань.

При цьому, не заперечуючи факт підписання Договору № 14-1331/2 -37/19 та додатку № 1 до Договору, відповідач зазначає, що вказаний Договір не зареєстровано органом казначейства, у зв`язку з чим такий договір не може бути виконаний останнім.

Натомість, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду відхиляються такі твердження скаржника з огляду на те, що відсутність бюджетних призначень не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично надані послуги (виконані роботи), від отримання яких він не відмовлявся, незважаючи на згадувані ним в апеляційній скарзі обставини щодо відсутності реєстрації спірного договору Казначейством.

Судова колегія зазначає, що згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Як встановлено ч. 1, 3, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними; за такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.

Поряд з цим, як вказує відповідач, Митниця є бюджетною установою, розпорядником бюджетних коштів та отримує фінансування з Державного бюджету України через Міністерство фінансів України.

Втім особливості фінансування відповідача та взяття ним бюджетних зобов`язань у даному спірному випадку не є підставою для звільнення відповідача від оплати фактично отриманих послуг, оскільки між сторонами у справі виникли не бюджетні, а господарські відносини.

При цьому відповідачем ані суду апеляційної інстанції, ані суду першої інстанції не доведено відсутності бюджетних асигнувань для оплати взятих на себе господарських договірних зобов`язань.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

Отже, враховуючи зазначені вище обставини, колегія суддів Південно-західного господарського суду зазначає про правомірність висновків, викладених у оскаржуваному рішенні Господарського суду Одеської області щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Київ в особі Південної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» , м. Одеса про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи з радіочастотного моніторингу та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) ультракороткохвильового зв`язку для мереж радіозв`язку технологічних користувачів радіочастотного ресурсу в період з червня 2019 року по грудень 2019 року суми основної заборгованості у розмірі 6 820 грн. 80 коп. за договором від 20.03.2019 року № 14-1331/2-37/19; та пені за невиконання господарських зобов`язань.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені не оскаржено, а тому, в апеляційному порядку в рамках розгляду апеляційної скарги Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса не переглядається відповідно до ч. 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції обмежений лише доводами та мотивами, викладеними в апеляційній скарзі.

Що стосується посилань скаржника на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права при вирішенні справи по суті та ухваленні оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі доводи апелянта є необґрунтованими та не підтвердженими матеріалами справи.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Приймаючи до уваги наведені вище обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, а суд першої інстанції дійшов вірного по суті справи висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року у справі № 916/433/20 не підлягає скасуванню або зміні після його апеляційного перегляду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 у справі № 916/433/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 року у справі №916/433/20 - без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Г.П. Разюк