Рішення

від 08.12.2020 по справі 480/5533/20

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2020 року Справа № 480/5533/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Опімах Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бондаренко Л.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Склярова С.Л.,

представника 1-го відповідача - адвоката Воронець Н.Б.,

2-го відповідача - Кльопа О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5533/20 за позовом ОСОБА_1 до Липоводолинської районної ради, заступника голови Липоводолинської районної ради Кльопа Олександра Миколайовича про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

26 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 01 липня 2011 року займав посаду керючого справами виконавчого апарату Липоводолинської районної ради. Розпорядженням заступника голови Липоводолинської районної ради № 6-к від 24 липня 2020 року звільнений із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Підставою для винесення розпорядження про звільнення стала заява позивача про надання відпустки. Окремої заяви про звільнення за власним бажанням чи з інших підстав позивач не подавав. ОСОБА_1 спочатку подав заяву про надання відпустки, однак по причині конфлікту із одним з керівників установи, на вимогу останнього був вимушений дописати в даній заяві прохання про його наступне звільнення з 27 липня. Така заява була подана саме під натиском керівництва установи, внаслідок конфлікту і неприязних відносин, волевиявленню позивача не відповідала, оскільки останній мав наміри звільнитися в кінці поточного року.

Після закінчення відпустки, 27 липня 2020 року позивач вийшов на роботу і приступив до виконання своїх обов`язків, оскільки не знав про наявність наказу про його звільнення, відпрацював повний робочий день і тільки по закінченню робочого дня, йому повідомили про наявність відповідного розпорядження.

Позивач просить визнати незаконним та скасувати розпорядження про його звільнення, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. В обгрунтування зазнчає, що згідно зі ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Звільнення позивача після закінчення визначеного в заяві строку, за умови коли позивач продовжив трудову діяльність, свідчить про недотримання відповідачем вимог ст. 38 КЗпП України.

Також з розпорядження вбачається, що позивач звільнений із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, відповідно до ст. 38 КЗпП України. Однак, у його заяві від 01.06.2020 року відсутні відомості про наміри позивача звільнитися саме за власним бажанням з виходом на пенсію. Тобто, підстава звільнення була визначена роботодавцем на власний розсуд та не відповідала волевиявленню працівника. Як було наголошено вище, ОСОБА_1 мав наміри працювати і надалі, заяви про звільнення не подавав. Крім того, у заяві дата звільнення зазначена як 27 липня , однак рік не вказано. За таких обставин, враховуючи наміри позивача працювати на займаній посаді до кінця року, неможливо вважати дату звільнення працівника як таку, що узгоджена сторонами.

За таких обставин позивач просить визнати незаконним та скасувати розпорядження про його звільнення, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також, посилаючись на положення ст. 237-1 КЗпП України, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду, зазначаючи, що незаконне звільнення є порушенням гарантованого Конституцією України права людини на працю. Таке порушення завдало йому моральних страждань, оскільки внаслідок протиправних дій відповдіача він, пропрацювавши на посаді майже 10 років, залишився без роботи та заробітної плати, порушенні його нормальні життєві зв`язки. Позивач вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя та через суд відновлювати своє порушене право. Вважає, що стягнення на його користь 20 000 грн. є достатньою і справедливою компенсацією завданої моральної шкоди, тому просить стягнути вказану суму з відповідача.

Відповідач Липоводолинська районна рада подав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, вкзавши, що інформація викладена у позові про подання позивачем заяви під натиском керівництва установи внаслідок конфлікту і неприязних відносин а також про необізнаність позивача про його звільнення 27 липня 2020 року не відповідає дійсності.

Також, на заяві про відпустку та звільнення ОСОБА_1 , у верхньому лівому куті проставлена резолюція голови Липоводолинської районної ради Литвиненка В.О. за його підписом та із зазначенням дати, а саме: ОСОБА_1 , прошу підготувати розпорядження, 01.06.2020, підпис . Позивач, відповідно даної резолюції собисто підготував розпорядження про відпустку, що засвідчено його підписом.

Отже, твердження позивача про те, що він не знав про своє звільнення, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 особистого готував розпорядження від 02.06.2020 № 6-в за погодженням із заступником голови Липоводолинської районної ради та головним бухгалтером Липоводолинської районної ради. Таким чином звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог ст.38 КЗпП України.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що в задовленні позовних вимог необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач з 01 липня 2011 року займав посаду керючого справами виконавчого апарату Липоводолинської районної ради ( а.с.10, 13-15). Розпорядженням заступника голови Липоводолинської районної ради № 6-к від 24 липня 2020 року звільнений з 27 липня 2020 року із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, відповідно до ст. 38 КЗпП України ( а.с. 12).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.7 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Положення щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування та службової кар`єри закріплені також і розділом ІІІ Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування . Відповідно до ст.7 цього Закону правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника ( статті 38, 39).

Згідно зі ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 6 листопада 1992 року, працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст. 24 КЗпП).

Отже, звільнення у порядку, передбаченому статтею 38 Кодексу законів про працю України є одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, через що він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

Відповідно до ст.3 Закону України Про відпустки за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Відтак працівник може одночасно із заявою про звільнення за власним бажанням подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини. В такому випадку днем звільнення буде останній день відпустки, навіть якщо цей день буде поза межами встановленого у статті 38 КЗпП України двотижневого строку попередження про наступне звільнення.

Судом встановлено, що 01.06.2020 позивач звернувся із заявою про надання йому відпустки з 04.06.2020 з послідуючим звільненням з 27 липня ( а.с.34). 02.06.2002 головою Липоводолинської районної ради видане розпорядження про надання позивачу частин невикористаних відпусток з 04 червня 2020 року по 26 липня 2020 року включно, з послідуючим звільненням з 27 липня ( а.с.35). При цьому розпорядження голови підготовлене особисто позивачем, про що є відмітка на зворотньому боці розпорядження.

Таким чином своє волевиявлення про звільнення позивач висловив у заяві від 01.06.2020 року, заяви про відкликання своєї заяви в частині звільнення не подавав.

При цьому, звільнення позивача з 27.07.2020 не суперечить наведеним вище нормам, оскільки відповідно до розпорядження голови Липоводолинської районної ради від 02.06.2020 року останнім днем відпустки позивача було 26 липня 2020 року, проте цей день був вихідним ( неділя). Відтак, відповідачем правомірно вирішено звільнити позивача з 27 липня 2020 року, що забезпечило виконання обов`язку роботодавця провести повний розрахунок та видати оформлену трудову книжку. Крім того, звільнення з 27 липня також відповідало і волевиявленню самого позивача.

Доводи позивача в частині неможливості визначити дату звільнення, оскільки у заяві він не зазначив року, на думку суду не заслуговують на увагу, оскільки в ході судового засіданні позивач на запитання суду відповів, що умисно не вказав рік у даті звільнення. Так само необгрунтованим є посилання позивача на відсутність у його заяві підстави для звільнення, а саме звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, а тому відповідач протиправно визначив у своєму розпорядженні цю підставу, пославшись на ст.38 КЗпП. В цій частині суд зазначає, що між сторонами існував трудовий договір, укладений на невизначений строк. Розірвання такого трудового договору з ініціативи працівника можливе лише у відповідності до положень ст.38 КЗпП України. Визначальною обставиною у такому випадку є власне бажання працівника розірвати трудовий договір, при цьому уточнення причини з якої працівник висловив своє бажання звільнитися впливає лише на строк, протягом якого роботодавець повинен звільнити працівника, що подав заяву. З огляду на викладене, суд вважає, що розпорядження відповідача про звільнення позивача з 27 липня 2020 року відповідає ст.38 КЗпП України. При цьому, зазначенння у розпорядженні причини у вигляді виходу на пенсію не впливає на правомірність цього рішення.

Крім того, в ході судового розгляду справи не підтвердилися пояснення позивача про подання ним заяви в частині звільнення під натиском керівництва установи, внаслідок конфлікту і неприязних відносин. Зокрема, позивачем не надані докази на підтвердження таких обставин, водночас відповідач проти них заперечив, зауважив, що позивач не звертався у встановленому порядку до правоохорнних, чи інших органів для захисту від неправомірних дій посадових осіб відповідача та надав повідомлення про відсутність таких звернень позивача до Липоводолинського ВП Роменського ВП ГУНП в Сумській області ( а.с.37).

На підставі викладеного, суд вважає, що Розпорядження заступника голови Липоводолинської районної ради № 6-к від 24 липня 2020 року про звільнення позивача прийняте у відповідності до вимог закону та відповідає критеріям, визначеним частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є правомірним та не підлягає скасуванню. Відповідно підстави для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди також відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Липоводолинської районної ради ( код ЄДРПОУ 24012516, вул.Полтавська,32, смт.Липова Долина, Сумська область, 42500), заступника голови Липоводолинської районної ради Кльопа Олександра Миколайовича (вул.Полтавська,32, смт.Липова Долина, Сумська область, 42500) про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 14 грудня 2020 року.

Суддя Л.М. Опімах