Рішення

від 18.12.2020 по справі 640/13884/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року м. Київ № 640/13884/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

від 13.05.2019 №10188-17 на суму 21 030, 90 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.05.2019 №10188-17 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 21 030, 90грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач наголошує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №10188-17 є протиправною та підлягає скасуванню та зазначає, що контролюючим органом було допущено пропущення строків для розгляду скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки). Також позивачем наголошено, що ОСОБА_1 перебуває на посаді комерційного директора ТОВ "Енергопрофіт Україна", єдиний внесок сплачується податковим агентом, інших прибутків позивач не має.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/13884/19 та запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.

До суду 29.10.2019 надійшов відзив відповідача, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5.1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частина восьма стаття 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати, сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Згідно інформаційної системи Головного управління Державної податкової служби у м. Києві фізична особо-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 23.02.2010 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на загальній системі оподаткування.

Станом на 01.10.2019 в інтегрованій картці фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується недоїмка, так як платником не був сплачений єдиний внесок згідно нарахувань в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць та щоквартальних нарахувань за 2018 рік та І - II квартали 2019. Отже податкова вимога , на думку відповідача, правомірна, та сформована на підставі закону, та підлягає сплаті.

Відповідачем зазначено що позивачем не вжито дії, котрі могли б призвести до звільнення його від обов`язку сплачувати єдиний внесок.

Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві, виписано вимогу позивачу від 13.05.2019 №10188-17 про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску на суму 21 030,90 грн.

Позивачем було подано скаргу до Державної фіскальної служби України про скасування вищезазначеної вимоги.

За результатами розгляду скарги, Державною фіскальною службою України винесено рішення від 04.07.2019 №30624/6/99-99-11-05-02-25, яким скаргу позивача залишено без задоволення.

Доводи позивача щодо пропущення відповідачем строку розгляду скарги платника, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно із приписами статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

З матеріалів справи вбачається, що скарга ОСОБА_1 від 01.06.2019 на вимогу від 13.05.2019 була надіслана одночасно і до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, і до Державної фіскальної служби України, отримана контролюючими органами 04.06.2019 та 05.06.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та змістом рішення Державної фіскальної служби України від 04.07.2019 №30624/6/99-99-11-05-02-25.

За результатами розгляду скарги, Державною фіскальною службою України винесено рішення від 04.07.2019 №30624/6/99-99-11-05-02-25. Зазначене рішення надіслано на адресу позивача 04.07.2019, про що свідчить копія поштового конверту, долученого до позову.

Відтак, скарга платника на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня, строки розгляду скарги платника податків контролюючим органом в межах спірних правовідносин не порушено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в контексті неогрунтованості вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 13.05.2019 №10188-17 про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску на суму 21 030,90 грн., суд зазначає наступне.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Як вбачається за матеріалів справи, позивач перебуває у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОФІТ УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 39693732), який як податковий агент, здійснював нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб, військового внеску та єдиного соціального внеску при виплаті заробітної плати.

Таким чином, у період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОПРОФІТ УКРАЇНА", яке сплачувало внесок з його заробітної плати.

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд не погоджується з доводами відповідача, щодо наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який був зареєстрований як фізична особа-підприємець, за умови, що у цей період він був найманим працівником та роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

За таких обставин, податкова вимога про сплату боргу від 13.05.2019 №10188-17 підлягає скасуванню.

При цьому судом враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 13.05.2019 №10188-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 код ЄДРПОУ 43141267) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.