Рішення

від 15.12.2020 по справі 826/16/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/871

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2020 року м. Київ № 826/16/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами судового засідання в адміністративній справі за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю АЕРОВЕНТ

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю АЕРОВЕНТ (надалі - позивач), адреса: 03680, місто Київ, вулиця Пшенична, буд. 4 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 04 вересня 2015 року № 0001052205 та № 0001062205 Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб`єктами владних повноважень оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю АЕРОВЕНТ задоволено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року касаційна скарга Головного управління ДФС у м. Києві задоволена частково, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 березня 2020 року головуючою у справі визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року адміністративна справа № 826/16/16 прийнята до провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 04 червня 2020 року замінено відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) та продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ТОВ АЕРОВЕНТ не порушувало вимог Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які були надані Відповідачу під час перевірки та засвідчують належне виконання Позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит та формування витрат підприємства по взаємовідносинам з контрагентами.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Відповідач в свою чергу на підтвердження правомірності своїх дій зазначає, що податковим органом під час виконання функцій покладених чинним законодавством, останнім було дотримано приписів чинного законодавства та правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у зв`язку з чим податковий орган просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі та залишити в силі прийняті податкові повідомлення-рішення.

В судових засіданнях представник позивача підтримав аргументи викладені в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та скасувати протиправні податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити, пославшись на аналогічні підстави, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Співробітниками Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Аеровент (код ЄДРПОУ 32110708) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ ТРЕЙД ЛАЙН М (код ЄДРПОУ 38355381), ТОВ КАПІТАЛБУД СЕРВІС (код ЄДРПОУ 38210202), ТОВ ДОНСТРОЙ-ПЛЮС (код ЄДРПОУ 37718849), ТОВ ЕКРЮ (код ЄДРПОУ 38091670) за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 21 серпня 2015 року № 342/26-57-22-04/32110708 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: підпункт 139.1.1., підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 2 444 153,00 грн, в тому числі за 2 кв. 2012 р. в сумі 37 069,00 грн, за 3 кв. 2012 р. в сумі 261 157,00 грн, за 4 кв. 2012 р. в сумі 418308,00 грн, за 2013 р. в сумі 1 727 619,00 грн; пункт 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 500 960,00 грн, в тому числі за червень 2012 року на суму 35 304,00 грн, за вересень 2012 року на суму 248 721,00 грн, за листопад 2012 року на суму 247 588,00 грн, за грудень 2012 року на суму 150 800,00 грн, за січень 2013 року на суму 296 618,00 грн, за лютий 2013 року на суму 204 959,00 грн, за березень 2013 року на суму 280 341,00 грн, за липень 2013 року на суму 408 340,00 грн, за вересень 2013 року на суму 212 024,00 грн, за жовтень 2013 року на суму 416 264,00 грн.

Не погоджуюсь з висновками Акта перевірки, позивачем було подано відповідачу заперечення на Акт перевірки, за результатом розгляду яких, листом від 03 вересня 2015 року № 1459/10/26-57/22-05 контролюючий орган повідомив позивача, що висновки Акту перевірки залишено без змін.

На підставі Акту перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 04 вересня 2015 року: № 0001052205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3 698 483,00 грн, з них за основним платежем 2 465 655,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3 666 230,00 грн, з них за основним платежем 2 444 153,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 222 077,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомлення-рішенням позивачем було подано скарги до Головного управління ДФС у місті Києві та до ДФС України, за результатом розгляду скарги Головним управлінням ДФС у місті Києві було прийнято рішення № 16873/10/26-15-10-05-35 від 06 листопада 2015 року, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення та рішення ДФС України № 27658/6/99-99-1001-04-25 від 25 грудня 2015 року, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення та рішення Головного управління ДФС у місті Києві, а скаргу без задоволення.

В свою чергу судом було встановлено та як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ Капіталбуд Сервіс (Підрядник), з іншої сторони, укладено ряд договорів підряду: № 201213 від 01 лютого 2013 року (надалі - Договір № 201213); № 131113 від 31 січня 2013 року (надалі - Договір № 131113); № 1101213 від 01 лютого 2013 року (надалі - Договір № 1101213); № 130112 від 30 листопада 2012 року (надалі - Договір № 130112); № 129112 від 29 листопада 2012 року (надалі - Договір № 129112); № 127212 від 27 грудня 2012 року (надалі - Договір № 127212); № 126212 від 26 грудня 2012 року (надалі - Договір № 126212); № 125212 від 25 грудня 2012 року (надалі - Договір № 125212).

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем було надано наступні документи: Договірні ціни №1 до Договорів; Рахунки № 1-1 прямих витрат і загальних витрат до договірної ціни № 1 до Договорів; Відомість ресурсів до Договірної ціни до Договорів; Довідки про вартість виконаних підрядних робіт: за грудень 2012 р., за січень 2013 р., за лютий 2013 року; Акти виконаних підрядних робіт: № б/н за грудень 2012 року, № 1 за грудень 2012 року, № 1 за січень 2013 року, № 1 за лютий 2013 року; Відомості ресурсів до Актів приймання: №1 за лютий 2013 року; платіжні доручення: № 322 від 15 лютого 2013 року на загальну суму з ПДВ 140 596,93 грн, № 489 від 14 березня 2013 року на загальну суму з ПДВ 127 894,63 грн; Податкові накладні: від 29 грудня 2012 року № 14319 на загальну суму з ПДВ 442 308,44 грн, від 29 грудня 2012 року № 14318 на загальну суму з ПДВ 462 492,76 грн, від 28 лютого 2013 року № 13691 на загальну суму з ПДВ 61 449,60 грн, від 28 лютого 2013 року № 13689 на загальну суму з ПДВ 680 518,44 грн, від 28 лютого 2013 року № 13690 на загальну суму з ПДВ 487 788,00 грн, від 31 січня 2013 року № 15264 на загальну суму з ПДВ 1 295 516,50 грн, від 31 січня 2013 року № 15263 на загальну суму з ПДВ 263 666,20 грн, від 31 січня 2013 року № 15265 на загальну суму з ПДВ 220 525,30 грн; копія ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України Серія АД № 035180 видана 10 травня 2012 року ТОВ Капіталбуд Сервіс .

Між позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ ДОНСТРОЙ-ПЛЮС (Підрядник), з іншої сторони, укладено ряд договорів підряду: № 20830 від 30 серпня 2012 року (надалі - Договір № 20830), № 20823 від 23 серпня 2012 року (надалі - Договір № 20823), № 11023 від 23 жовтня 2012 року (надалі - Договір № 11023), № 11022 від 22 жовтня 2012 року (надалі - Договір № 11022), № 11019 від 19 жовтня 2012 року (надалі - Договір № 11019), № 10830 від 30 серпня 2012 року (надалі - Договір № 10830), № 10827 від 27 серпня 2012 року (надалі - Договір № 10827), № 10823 від 23 серпня 2012 року (надалі - Договір № 10823).

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем було надано наступні документи: Договірні ціни Додаток № 1 до Договорів; Рахунки № 1-1 прямих витрат і загальних витрат до договірної ціни № 1 до Договорів; Відомість ресурсів до Договірної ціни до Договорів; Довідка про вартість виконаних підрядних робіт; Акти виконаних підрядних робіт; Довідки про вартість будівельних робіт та витрати; Відомості ресурсів до акту виконаних робіт; Платіжні доручення: № 110 від 14 січня 2013 року на загальну суму з ПДВ 71 479,29 грн, № 2261 від 15 жовтня 2012 року на загальну суму з ПДВ 117 983,95 грн, № 2904 від 14 грудня 2012 року на загальну суму з ПДВ 117 356,71 грн; Податкові накладні: від 30 вересня 2012 року № 14522 на загальну суму з ПДВ 445 564,33 грн, від 30 вересня 2012 року № 14519 на загальну суму з ПДВ 168 916,80 грн, від 30 листопада 2012 року № 14644 на загальну суму з ПДВ 230 179,20 грн, від 30 листопада 2012 року № 14643 на загальну суму з ПДВ 300 786,60 грн, від 30 листопада 2012 року № 14642 на загальну суму з ПДВ 954 562,20 грн, від 30 вересня 2012 року № 14520 на загальну суму з ПДВ 145 690,60 грн, від 30 вересня 2012 року № 14521 на загальну суму з ПДВ 376 994,29 грн, від 30 вересня 2012 року № 14523 на загальну суму з ПДВ 355 162,44 грн, докази наявності ліцензії на здійснення будівельних робіт у ТОВ ДОНСТРОЙ-ПЛЮС .

Крім того, між позивачем (Замовник), з однієї сторони та ТОВ Трейд Лайн М (Підрядник), з іншої сторони укладено ряд договорів підряду: № 201313 від 01 березня 2013 року (надалі - Договір № 201313), № 128113 від 28 лютого 2013 року (надалі - Договір № 128113), № 127213 від 27 лютого 2013 року (надалі - Договір № 127213), № 101313 від 01 березня 2013 року (надалі - Договір № 101313), № 51013 від 01 вересня 2013 року (надалі - Договір № 51013), № 50813 від 01 серпня 2013 року (надалі - Договір № 50813), № 40813 від 01 серпня 2013 року (надалі - Договір № 40813), № 31013 від 01 серпня 2013 року (надалі - Договір № 31013), № 20513 від 13 травня 2013 року (надалі - Договір № 20513), № 10513 від 13 травня 2013 року (надалі - Договір № 10513).

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем було надано наступні документи: Договірні ціни Додаток № 1 до Договорів; Рахунки № 1-1 прямих витрат і загальних витрат до договірної ціни № 1 до Договорів; Відомість ресурсів до Договірної ціни до Договорів; Довідка про вартість виконаних підрядних робіт; Акти виконаних підрядних робіт № 1; Довідки про вартість будівельних робіт /та витрати/; Відомості ресурсів до акту виконаних робіт; Платіжні доручення: № 2923 від 26 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 442 308,44 грн, № 2899 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 680 518,44 грн, № 2923 від 26 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 442 308,44 грн, № 2925 від 26 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 1 295 516,50 грн, № 2924 від 26 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 779 278,19 грн, № 2905 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 57 927,30 грн, № 2904 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 194 001,20 грн, № 2903 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 445 564,33 грн, № 2902 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 220 525,30 грн, № 2901 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 263 666,00 грн, № 2900 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 487 788,00 грн, № 2998 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 98 599,99 грн, № 2897 від 25 листопада 2013 року на загальну суму з ПДВ 61 449,60 грн, № 2453 від 14 жовтня 2013 року на загальну суму з ПДВ 129 758,43 грн, № 1814 від 15 серпня 2013 року на загальну суму з ПДВ 194 555,00 грн, № 1707 від 14 серпня 2013 року на загальну суму з ПДВ 1 060 001,00 грн, № 1706 від 14 серпня 2013 року на загальну суму з ПДВ 950 049,00 грн, № 1699 від 08 серпня 2013 року на загальну суму з ПДВ 245 436,00 грн, № 796 від 23 квітня 2013 року на загальну суму з ПДВ 231 167,72 грн, № 795 від 23 квітня 2013 року на загальну суму з ПДВ 869 110,96 грн, №718 від 12 квітня 2013 року на загальну суму з ПДВ 76 833,74 грн, № 716 від 12 квітня 2013 року на загальну суму з ПДВ 374 934,00 грн, № 717 від 12 квітня 2013 року на загальну суму з ПДВ 130 000,80 грн; Податкові накладні: від 29 березня 2013 року № 1449 на загальну суму з ПДВ 374 934,00 грн, від 29 березня 2013 року № 1447 на загальну суму з ПДВ 308 001,45 грн, від 29 березня 2013 року № 1446 на загальну суму з ПДВ 869 110,95 грн, від 29 березня 2013 року № 1448 на загальну суму з ПДВ 130 000,08 грн, від 31 липня 2013 року № 15543 на загальну суму з ПДВ 1 060 001,00 грн, від 31 липня 2013 року № 15542 на загальну суму з ПДВ 1 390 040,00 грн, від 30 вересня 2013 року № 16001 на загальну суму з ПДВ 506 409,40 грн, від 31 жовтня 2013 року № 16036 на загальну суму з ПДВ 563 623,02 грн, від 31 жовтня 2013 року № 16037 на загальну суму з ПДВ 1 933 960,76 грн, від 30 вересня 2013 року № 16002 на загальну суму з ПДВ 765 732,00 грн, докази наявності ліцензії на здійснення будівельних робіт у ТОВ Трейд Лайн М .

Також, між позивачем (Покупець), з однієї сторони та ТОВ ЕКРЮ , з іншої сторони укладено Договір поставки обладнання № 0507-2 від 13 червня 2012 року (надалі - Договір № 0507-2).

Позивачем надано суду наступні документи: Специфікація до Договір № 0507-2; Видаткові накладні: від 06 березня 2013 року на загальну суму з ПДВ 151 290,00 грн, від 13 червня 2012 року на загальну суму з ПДВ 60 534,00 грн; Рахунок-фактури: № 061303 від 13 червня 2012 року на загальну суму з ПДВ 151 290,00 грн, Платіжні доручення: № 1081 від 11 червня 2012 року на загальну суму з ПДВ 30 267,00 грн, № 1129 від 14 червня 2012 року на загальну суму з ПДВ 151 290,00 грн, № 1092 від 12 червня 2012 року на загальну суму з ПДВ 30 297,00 грн; Податкові накладні: від 15 червня 2012 року № 162 на загальну суму з ПДВ 151 290,00 грн, від 13 червня 2012 року № 23 на загальну суму з ПДВ 30 267,00 грн, від 12 червня 2012 року № 22 на загальну суму з ПДВ 30 267,00 грн.

З Акту перевірки вбачається, що згідно баз даних ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві ТОВ ТРЕЙД ЛАЙН М має стан платника 14 - визнано банкрутом. Свідоцтво платника ПДВ від 01 жовтня 2012 року за № 200073036, анульоване 14 квітня 2014 року, у зв`язку тим, що до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. Інформація про основні фонди відсутня. Інформація щодо кількості працюючих відсутня, оскільки звіт 1 ДФ за перевіряємий період не подавався. Фінансовий звіт за 2013 рік не подавався. Отже, на підприємстві основні засоби відсутні, амортизація не нараховувалась, відсутні власні та орендовані складські приміщення, власний чи орендований транспорт, трудові ресурси.

Крім того, в ході перевірки проведено дослідження реального здійснення платником податків вищезазначених операцій та встановлено, що згідно баз даних ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві ТОВ КАПІТАЛБУД СЕРВІС має стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку. Свідоцтво платника ПДВ від 10 травня 2012 року за № 200045850, анульоване 25 грудня 2013 року. Інформація щодо кількості працюючих відсутня, оскільки звіт 1 ДФ за перевіряємий період не подавався. Згідно фінансового звіту за 2012 рік ТОВ КАПІТАЛБУД СЕРВІС (код ЄДРПОУ 38210202) основні фонд на підприємстві відсутні.

Також, з Акту перевірки вбачається, що за наявної інформації у ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві встановлено, що у провадженні СУ ФР ГУ Міндоходів у місті Києві знаходиться кримінальне провадження № 32014100000000036 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 209 Кримінального кодексу України. Досудовим розслідуванням встановлено, що у вказаних банківських установах ПАТ Реал Банк , АТ Брокбізнесбанк відкриті рахунки інших суб`єктів підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ Екрю (код 38091670), які мають ознаки фіктивності . Службові особи вказаних вище підприємства надавали послуги по незаконному формуванню податкового кредиту, через використання рахунків яких за участю службових осіб АТ Брокбізнесбанк (МФО 300249), ПАТ Реал Банк (МФО 351588), ПАТ Банк Ринкові технології (МФО 380786) проводилось незаконне обготівкування грошових коштів.

Також, суд звертає увагу, що судами при розгляді даної справи було встановлено, що в основному висновок про порушення підприємством вимог чинного законодавства, нереальності та безтоварності господарських операцій, проведених між позивачем та контрагентами зроблено податковим органом ґрунтується на наступних підставах:

- ТОВ ТРЕЙД ЛАЙН М має стан платника 14 - визнано банкрутом, свідоцтво платника ПДВ від 01 жовтня 2012 року № 200073036 анульоване - 14 квітня 2014 року, відсутні основі засоби, власні та орендовані приміщення, транспорт, трудові ресурси;

- ТОВ КАПІТАЛБУД СЕРВІС має стан платника 1 - припинено, але не знято з обліку, свідоцтво платника ПДВ від 10 травня 2012 року за № 200045850, анульоване 25 грудня 2013 року, згідно фінансового звіту за 2012 рік основні фонд на підприємстві відсутні;

- ТОВ ЕКРЮ є підприємством щодо якого здійснюється кримінальне провадження № 32014100000000036 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України, згідно якого встановлено причетність названого товариства до надання послуг по незаконному формуванню податкового кредиту (незаконне обготівкування грошових коштів).

- ТОВ ДОНСТРОЙ-ПЛЮС має стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку, свідоцтво платника ПДВ від 01 липня 2011 року за № 100342892, анульоване 27 серпня 2013 року, згідно фінансового звіту за 2012 рік основні фонд на підприємстві відсутні.

Виходячи з вищенаведеного, відповідач дійшов висновку про відсутність реальності вчинення господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів задекларований на папері, отже складені по таким операціям первинні документи не можуть бути прийняті як первинні документи у розумінні Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні та підтвердити правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по таким операціям.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТВ-ЕКС не погоджуючись з законністю та обґрунтованістю висновків податкового органу викладених в вищевказаному акті та вищезазначених податкових повідомлень-рішень звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки висновки Акту перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване рішення, є необґрунтованими та суперечать чинному податковому законодавству України.

Так, підставою для донарахування податку на прибуток та зменшення від`ємного значення податку на додану вартість стали висновки відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Дані висновки спростовуються позивачем з огляду на наявність документального підтвердження взаємовідносин з контрагентами за договорами.

Крім того, позивач не погоджується з доводами контролюючого органу щодо визнання нереальності операцій, оскільки всі господарські операції позивача із контрагентами були реальними, супроводжувалися реальним рухом активів та зміною майнового стану позивача та контрагентів, що в свою чергу підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Крім цього, позивач зазначає, що Акт перевірки не містить жодного посилання на первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку Позивача та не наведено регістрів бухгалтерського обліку, кореспонденції рахунків таких операцій.

Вищевикладене дає підстави для обґрунтованого висновку, що позивач при виборі Контрагентів та укладенні з ними договорів керувався належною обачністю.

Керуючись вищевикладеним позивач просив задовольнити позовні вимоги та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач заперечуючи проти аргументів викладених позивачем зазначає, що податковим органом під час виконання функцій покладених чинним законодавством, останнім було дотримано приписів чинного законодавства та правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у зв`язку з чим просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі та залишити в силі прийняті податкові повідомлення-рішення.

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність порушень прав позивача з боку відповідача.

НОРМИ ПРАВА

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - Податковий кодекс України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що на момент виникнення спірних операцій).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Приписами пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно (14.1.54.); продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності; (14.1.203.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пункту 185.1. статті 185, пункту 187.1. статті 187, пункту 188.1. статті 188 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до підпункту 201.1, 201.2, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Форма та окремі особливості заповнення платником ПДВ граф податкової накладної при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг встановлені Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071 (далі - наказ № 1379). Податкова накладна, яка виписується платником податку - отримувачем товарів/послуг, складається в одному примірнику. Оригінал податкової накладної надається покупцю (отримувачу) товарів/послуг на його вимогу. Податкова накладна, яка відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Кодексу підлягає реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, надається покупцю тільки після реєстрації, що здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (потрібне виділяється поміткою "Х"). Згідно з п.п. 6.2 п. 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. №1379, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Відповідно до п. 6.3 наказу № 1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту порушення порядку заповнення податкової накладної.

Пунктом 200.1. статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.1. статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні послуг (товарів) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання послуг (товарів) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків .

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, акти, платіжні доручення тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, суд зауважує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку ), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.м

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу викладених в Акті перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням умов спірних правовідносин.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно пунктів 5, 7 П(С)БО Доходи дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо. До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі). До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Пунктом 5, 6, 7 П(С)БО 15 Витрати визначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно пункту 9 П(С)БО 9 Запаси запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (договори, податкові накладні, акти тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи , які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не надавалися, то, відповідно, придбання таких послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання послуг (товарів) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета , тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З аналізу матеріалів справи судом було встановлено, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеним вище контрагентом.

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що з наявних в матеріалах справи документів чітко прослідковується наявність взаємозв`язку на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

В ході судового розгляду та, ході розгляду даної справи судом першої інстанції та апеляційної інстанції, були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ ТРЕЙД ЛАЙН М , ТОВ КАПІТАЛБУД СЕРВІС , ТОВ ДОНСТРОЙ-ПЛЮС , ТОВ ЕКРЮ , а саме: договори підряду з додатками (договірні ціни, локальні кошториси, відомості ресурсів), довідки про вартість виконаних підрядних робіт (Кб-3), акти виконаних підрядних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2а), податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов`язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

З аналізу вказаних вище договорів суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції та суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що наданими документами підтверджується факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

При цьому, Верховний Суд постановою від 20 лютого 2020 року, скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, а справу направляючи на новий розгляд до суду першої інстанції - до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначив, що суд вважає за необхідне зауважити, що один із контрагентів позивача (ТОВ ЕКРЮ ), щодо якого є інформація у відповідача про його участь в кримінальному провадженні фігурує в незаконних діях, про що відповідачем зазначено в акті перевірки (аркуш справи акту перевірки 16-17), при цьому, суди встановивши дану обставину не надали жодного обґрунтування щодо неї.

Також, є неповними висновки суду апеляційної інстанції про не підтвердження відповідачем належними доказами виявлений факт невідповідності договорів позивача, укладених з ТОВ Тренд Лайн М №10513 від 13 травня 2013 року та № 506-01/13 від 07 травня 2013 року реальному часу їх укладення (в реквізитах договору зазначено поточні рахунки, які відкриті значно пізніше від дати укладеного договору), так як суд апеляційної інстанції не обмежений був витребувати дані докази, та дослідити у належний спосіб. .

Щодо посилань Верховного Суду у вищевказаній постанові про те, що є неповними висновки суду апеляційної інстанції про не підтвердження відповідачем належними доказами виявлений факт невідповідності договорів позивача, укладених з ТОВ Тренд Лайн М № 10513 від 13 травня 2013 року та № 506-01/13 від 07 травня 2013 року реальному часу їх укладення (в реквізитах договору зазначено поточні рахунки, які відкриті значно пізніше від дати укладеного договору), суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом було встановлено, що податковий орган на підтвердження дати відкриття та номеру рахунку контрагентів позивача - ТОВ Трейд Лайн М та ТОВ ВКФ САЛД надав інформацію з АІС Податковий блок , та в своїх поясненнях стверджує, що рахунок ТОВ Трейд Лайн М за № НОМЕР_1 відкрито у ПАТ Грін банк 03 липня 2013 року, а рахунок ТОВ ВКФ САЛД за № НОМЕР_2 начебто відкрито у ПАТ Фідо банк 31 жовтня 2013 року.

Однак, з аналізу викладеного та наданих до матеріалів справи доказів, суд вважає, що такі твердження податкового органу не відповідають дійсності, зважаючи на наступне.

Так, в договорі № 506-01/13 від 07 травня 2013 року в реквізитах сторін вказано рахунок ТОВ ВКФ САЛД № НОМЕР_2 , відкритий в ПАТ Ерсте банк , однак, з наданої представником позивача довідки, виданою ПАТ Ерсте банк , якою підтверджується, що поточний рахунок в національній валюті № НОМЕР_2 був відкритий 17 грудня 2010 року, тобто до моменту укладення договору позивачем з його контрагентом. (т. 11, арк. 190).

Також, на підтвердження реальності вказаних рахунків та на підтвердження реальності проведення розрахункових операцій по цим рахункам, позивачем до суду було надано платіжні доручення щодо перерахувань на рахунок ТОВ ВКФ САЛД за № НОМЕР_2 здійснених у 2012 - 2013 роках. (т. 11, арк. 249-252).

Водночас, суд зазначає, що представник податкового органу у судовому засіданні посилався на неналежність та сумнівність поданих позивачем вищевказаних доказів, відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо вказаного суд вважає за необхідне зазначити на наступне.

Так, відповідно до приписів частини 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Судом в свою чергу, у судовому засіданні було встановлено, що оригінали наданих позивачем копій доказів, а саме довідки, виданою ПАТ Ерсте банк , якою підтверджується, що поточний рахунок в національній валюті № НОМЕР_2 був відкритий 17 грудня 2010 року, знаходяться у його контрагента, що в свою чергу дає підстави суду прийти до висновку про необґрунтованість посилань представника податкового органу на статтю 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, відповідно до частини 6 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги .

При цьому, суд зауважує, що будь-який заявлений сумнів щодо відповідності наданої копії має бути належним чином обґрунтованим.

В зв`язку з тим, що позивачем було подано низку доказів, а податковим органом не було надано суду належних та допустимих обґрунтувань на підтвердження невідповідності копій наданих доказів, у суду відсутні будь-які належні та допустимі підстави ставити надані позивач копії доказів під сумнів.

Більше того, суд зауважує, що надана податковим органом інформація отримана з АІС Податковий блок не може слугувати належним та допустимим доказом в розумінні процесуального законодавства та підтверджується усталеною практикою Верховного суду з цього питання та фактично в цій справі інформація надана податковим органом прямо суперечить іншим доказам, наданим позивачем та описаним вище.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в свої постанові від 13 серпня 2020 року по справі № 520/4829/19 дійшов висновку:

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. .

Також, суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в свої постанові від 16 квітня 2020 року по справі 805/5017/15-а дійшов наступного висновку: що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

Касаційний суд звертає увагу, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування за юридичною адресою .

Таким чином, на переконання суду, доводи податкового органу щодо того, що інформація щодо дат відкриття рахунків контрагентів позивача є некоректною, та ставиться під сумнів судом, оскільки вказані доводи спростовуються наданими позивачем доказами.

При цьому, суд зауважує, що з огляду на предмет та умови правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, відсутність за окремими операціями певних документів (товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості, тощо), а також незначні помилки в оформленні окремих документів не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції , оскільки досліджені судами первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов`язкові реквізити.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 5603/11/2070, від 21 жовтня 2020 року у справі № 620/846/19, від 15 червня 2020 року у справі № 0440/7010/18.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд критично ставиться на посилання що один із контрагентів позивача, а саме ТОВ ЕКРЮ , щодо якого є інформація у відповідача про його участь в кримінальному провадженні фігурує в незаконних діях, про що відповідачем зазначено в акті перевірки, з огляду на наступне.

Слід враховувати, що Верховний Суд у своєї постанові від 04 вересня 2018 року по справі № 826/18952/14 зазначив, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Також, Верховний Суд у своєї постанові від 15 травня 2018 року по справі № 822/2348/16, вказав на те, що наявність кримінального провадження, що перебуває у правоохоронних органів, що здійснюють його розслідування може мати юридично-правове значення, але не виключно, у випадку наявності вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, як такі, що є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою .

Так, відповідно до частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини першої статті 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

За таких обставин, відповідач не може надати оцінку законності чи незаконності, наявності підстав чи безпідставності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємствами - контрагентами позивача, оскільки б це привело до порушення загальних засад кримінального судочинства (стаття 129 Конституції України) таких як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 4 частини 2 статті 129 Конституції України), забезпечення права на захист (пункт 6 частини 2 статті 129 Конституції України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призведе автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств контрагентами позивача.

Крім того, злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності або набуття права власності на нього та не поширюється на подальшу діяльність фіктивно створеної юридичної особи.

Межі вказаного складу злочину не охоплюють подальші правові дії, вчинені від імені цієї юридичної особи після її створення (придбання) та подальшу господарську діяльність вказаного підприємства. Визначальною ознакою цього складу злочину є наявність спеціальної мети саме в момент створення (придбання) суб`єкта підприємницької діяльності - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Суд погоджується з доводами позивача, що він не знав та не міг знати про недоліки у господарській діяльності контрагентів, оскільки товар, як вбачається з наданих документів, поставлявся контрагентами в обумовленні строки та у повному обсязі, у зв`язку з чим у Позивача не виникало жодних сумнів щодо добропорядності контрагентів.

Податковим органом, в свою чергу не було наведено доводів та надано доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентами. Позивач мав всі підтвердження господарської правосуб`єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов`язання, нести за ними відповідальність тощо.

Також чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Вищевикладене підтверджує, що наявність кримінальних проваджень щодо позивача та його контрагентів жодним чином не доводить фіктивність чи нереальність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами, а також господарських операцій між контрагентами позивача та їх постачальниками та не є належним доказом фіктивності чи нереальності таких господарських операцій.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява N 803/02). Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява N 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік. заява N 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України ),

Отже, платник податків не має повноважень та обов`язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, обов`язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов`язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.

Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що операції позивача з його контрагентами, а саме ТОВ ТРЕЙД ЛАЙН М (код ЄДРПОУ 38355381), ТОВ КАПІТАЛБУД СЕРВІС (код ЄДРПОУ 38210202), ТОВ ДОНСТРОЙ-ПЛЮС (код ЄДРПОУ 37718849), ТОВ ЕКРЮ (код ЄДРПОУ 38091670) за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року мають всі необхідні ознаки для визнання господарських операцій реальними, а саме:

1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (обидві сторони на момент здійснення операцій були зареєстровані як платники ПДВ);

2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця (факт подальшої поставки покупцям);

3) наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності (отримання прибутку від операції),

4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання (наявна первинна бухгалтерська документація, яка оформлена належним чином);

5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (наявні).

Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку що висновки контролюючого органу в частині встановлення порушень податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та безпідставними, та такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином, суд зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04 вересня 2015 року № 0001052205, № 0001062205 діяв необґрунтовано, у зв`язку з чим у суду наявні всі підстави прийти до висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 110 470,69 грн. Відтак, враховуючи, розмір задоволених позовних вимог позивача, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 110 470,69 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "АЕРОВЕНТ" задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі повідомлення-рішення від 04.09.2015р. №0001052205 та податкове повідомлення-рішення від 04.09.2015р. №0001062205, форма "Р", видані Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у місті Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АЕРОВЕНТ" судові витрати в сумі 110470,69 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст виготовлено 18.12.2020.